Основні соціологічні теорії особистості

1.5. Марксистська теорія особистості

Маркс, досліджуючи об'єктивні закони поведінки людей показує, що природні, органічні сторони і риси індивіда виступають у структурі особистості як соціально зумовлені елементи. Згідно марксистської теорії особистості біологічне існує в особистості в перетвореній формі як соціальне. Для марксизму особистість - це особлива якість, що набувається індивідом у суспільстві в сукупності відносин, суспільних за своєю природою, в які індивід втягується.

Основними принципами теорії є:

1) визнання залежності особистості від об’єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльних особливостей її соціалізації;

2) виокремлення у якості головної характеристики особистості її місця в соціальній типології, обумовленого образом життя;

3) бачення особистості як носія соціальних якостей. Сутність особистості складає сукупність усіх суспільних відносин.

Ця теорія не заперечує, що у формуванні особистості мають місце біологічні і психічні фактори. Але, згідно їй, індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей. Під час появи на світ людина не має свідомості, вроджених рис, вони виникають як відображення людиною історично складених суспільних відносин. Звідси, риси особистості обумовлюються історичним типом суспільства (феодальне, капіталістичне, соціалістичне), її належністю до певного суспільного класу (робітники, селяни, інтелігенція), специфікою умов і змістом праці. Соціальна структура суспільства відображається у відповідній типології особистості. Головною ознакою типології є природа суспільно-економічної формації і особливості культури спілкування.

Таким чином, для марксизму проблема дослідження особистості - це дослідження його місця, позиції в системі суспільних зв'язків; це дослідження того, що, заради чого і як використовує людина вроджені якості.

Розділ 2. Соціологічні теорії особистості – сучасність

2.1. Сучасні соціологічні теорії особистості

Плідним напрямом сучасного розвитку соціологічної теорії особистості є символічний інтеракціонізм (Герберт Блумер, Тамотсу Шибутані, Манфорд Кун та ін.), засновниками якого є американські соціологи Ч. Кулі та Д.Г.Мід. У межах теорії "дзеркального Я" самосвідомість людини розглядалася як результат соціальної взаємодії (інтеракції), завдяки якій індивід здатний побачити себе "збоку" очима інших учасників взаємодії і на підставі набутого досвіду сформувати соціальний образ свого "Я", який є, по суті, продуктом відображення в особистості всієї сукупності її міжособистісних контактів. Символічний інтеракціонізм у своїх сучасних трактуваннях еволюціонував у напрямі до феноменологічної соціології та етнометодології, зосередивши основну увагу на символічному змісті соціальної взаємодії, на трансформації повсякденного досвіду спілкування людей у смислові структури групової та індивідуальної свідомості.

Марксистська теорія особистості, що інтенсивно розроблялась у радянській соціології і орієнтувалася на інтеракціоністське трактування особистості як продукту соціальної взаємодії, залишається досить популярною серед сучасних західних соціологічних шкіл, які намагаються об'єднати окремі положення марксизму з іншими соціальними теоріями (неомарксизм, фрейдомарксизм, критична соціологія). Марксизм, особливо ті його модифікації, які обслуговували практику побудови комуністичного суспільства, об'єднує щодо розуміння особистості утопічна ідея формування ідеальної особистості, яка буде жити в суспільстві, позбавленому соціальної несправедливості й нерівності між людьми. Як показав історичний досвід, спроби практичного втілення цього ідеалу мають результат, протилежний очікуваному: замість "всебічно розвиненої особистості" та "нової людини" формується знеособлений соціальний конформіст як базовий тип особистості.

Певне місце проблема особистості посідає також у соціологічних концепціях необіхевіоризму, зокрема в теорії соціального обміну (Джордж Хоманс, Пітер Блау). У цих концепціях розвиток особистості постає як результат фіксації індивідом досвіду суспільної поведінки, що становить сукупність соціально прийнятних реакцій на стимули, джерелом яких є соціальне середовище. Хоча соціобіхевіоризм не заперечує існування особистісних якостей, що виходять за межі реактивного соціального досвіду, такі психічні феномени не є для нього предметом наукового аналізу.

Проблемам формування соціальних типів особистості, а також закономірностям соціалізації індивіда значна увага приділяється в психоаналітичній соціології, духовним джерелом якої є соціологічні праці австрійського психолога З.Фрейда і неофрейдистів (К.Хорні, Г.Салліван, Б.Фромм та ін.). Основна проблема психоаналітичної теорії — це конфлікт особистості і суспільства, пошук шляхів вирішення якого пов'язується з розробкою специфічних методів "суспільної психотерапії", зживанням масових патологічних комплексів, викликаних конфліктом індивідуальних потягів та суспільних вимог, що обмежують індивідуальну свободу. В межах цього напряму розвитку соціологічної теорії найбільш глибоко опрацьована проблематика соціальної типології особистості (Г.Дуайт Лассуелл, Т.Адорно, А.Кардінер, Д.Рісмен та ін.).

Проблема особистості є важливою сполучною ланкою між соціологією та психологією. Численні спроби соціологів вивести "чисті" соціологічні закономірності, що характеризують життя суспільства, незалежно від психологічних особливостей особистості, як правило, неспроможні. Класичним прикладом є аналіз проблеми самогубства, задуманий Бмілем Дюркгеймом як пошук об'єктивних зв'язків між зростанням кількості самогубств та дезінтегрованістю основних соціальних структур. Однак пояснюючи виявлені залежності, Б.Дюркгейм змушений був звернутися до психологічних механізмів формування смислових структур свідомості та поведінки особистості. Чи не найслабшою ланкою марксизму, первісно задуманого як знаряддя звільнення особистості від відчужених форм соціального життя і повернення її до свободи самореалізації, є концепція особистості як продукту суспільних відносин, сутність якої вичерпується рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин певного суспільства.

Сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії особистості — це інтеграція в конкретних дослідженнях окремих елементів класичних теоретичних підходів у соціології та соціальній психології, а також підвищена увага соціологів до когнітивних структур, повсякденного досвіду та соціально-культурних характеристик особистості. Особлива увага в сучасній соціології особистості приділяється проблемам розвитку особистості в мінливому соціальному світі — у процесі постіндустріального розвитку суспільства, переходу до "інформаційного" і "програмованого" суспільства (Д.Белл, А.Турен, А.Бтціоні, О.Тоффлер та ін.), а також проблемам формування соціальних типів особистості за різних суспільно-політичних умов, зокрема під час переходу суспільства від тоталітарної системи до демократії.

Останній аспект є особливо актуальним для України та інших держав колишнього соціалістичного табору, що відмовилися від комуністичної ідеології та декларували своїм завданням побудову відкритого демократичного суспільства. Соціологічний аналіз проблеми особистості в цьому аспекті ґрунтується на типології, яка є одним з основних методів соціологічного дослідження. Подальше викладання проблем соціальної типології особистості потребує попереднього ознайомлення з можливостями застосування цього методу в соціальному пізнанні та соціології особистості.

Висновок

Таким чином, соціологічні теорії особистості – це теорії, які мають своїм предметом особистість в якості об'єкта і суб'єкта соціальних відносин в рамках соціально-історичного процесу і цілісних суспільних систем, на рівні взаємозв'язків особистості і соціальних спільнот, включаючи малі контактні групи та колективи. Принципи наукового підходу до розвитку соціологічних теорій особистості – встановлення залежності властивостей особистості від об'єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльних особливостей соціалізації індивідів, внаслідок чого найважливіше значення в теорії набуває соціальна типологія особистості – виявлення сутнісних рис особистості, обумовлених її способом життя, життєдіяльністю.

До основних соціологічних теорій особистості належать: теорія “дзеркального “Я” особистості”, рольова теорія особистості, теорія особистості необіхевіаризму, теорія соціальної установки, концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством, теорії референтної групи, марксистська теорія особистості.

Сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії особистості — це інтеграція в конкретних дослідженнях окремих елементів класичних теоретичних підходів у соціології, а також підвищена увага соціологів до когнітивних структур, повсякденного досвіду та соціально-культурних характеристик особистості.

Література

1. Лихачев Б.Т. Социология воспитания и образования. курс лекций по социальной педагогике. – М: ВЛАДОС, 2010.

2. Лукашевич Н.П. Социология воспитания: Краткий курс лекцій. – К.: МАУП,1996.

3. Ольшанский Д.В. Личность социологические концепции// Современная западня социология: Словарь. – М., 1990

4. Сірий Є. В. Соціологія: Заг. теорія, історія розвитку, соціальні та галузеві теорії. / Навч. посіб. — К.: Атіка, 2004.

5. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макеєва. — К., 2003.

6. Харчев А.Г. Социология воспитания. – М., 1990

4