Автор: Пользователь скрыл имя, 11 Марта 2012 в 12:43, контрольная работа
Основні методи опитування. Специфіка опитувальних методів. Формулювання висновків, пропозицій та рекомендацій.
Вступ 3
1) Формалізоване інтерв'ю 4
2) Телефонні опитування 5
3) Роздавальне анкетування 6
4) Групове анкетне опитування 7
5) Поштове опитування 8
Висновок 9
Література 10
Під час організації досліджень велике значення має вибір методу збирання первинної соціологічної інформації. Для двох типів досліджень - теоретичних та прикладних - усі методи збирання соціологічної інформації досить детально викладені в соціологічній літературі. Тому проаналізуємо методи, які застосовують в оперативних дослідженнях та експрес-опитуваннях.
За традицією, громадська думка населення вивчається за допомогою опитувальних методів. Ні аналіз документів, ні спостереження не можуть конкурувати з ними. Не завжди будучи кращими, опитувальні методи залишаються і, очевидно, довго залишатимуться найефективнішими та надійними методами збирання первинної інформації. Одна з причин такого особливого стану опитувальних методів полягає в тому, що вони дають кращі можливості для одержання інформації про факти свідомості опитаних (мотиви, думки, потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки тощо).
Поширеність опитувальних методів під час проведення оперативних досліджень можна пояснити двома основними чинниками:
1) можливістю віднайти серед різних варіантів опитування порівняно дешевий метод збирання соціологічної інформації;
2) специфічним характером опитування, результати якого звичайно не перевіряються і, як правило, вважаються наперед достовірними.
Специфіка опитувальних методів полягає в тому, що джерелом інформації для дослідника є словесне повідомлення, твердження індивіда. Багато суперечок серед соціологів і психологів викликає проблема достовірності та надійності цієї інформації. Проблема довіри до висловлювань індивіда є дуже складною, і, на жаль, жодний дослідник, очевидно, ніколи не зможе гарантувати повну достовірність одержаної інформації. До інформації, одержаної від індивіда, дослідник повинен ставитися досить критично і завжди перевіряти її за допомогою інших засобів і методів збирання інформації. Головний недолік будь-якого опитування (у вигляді інтерв'ю чи анкети) полягає в тому, що одержані дані не завжди свідчать про справжні думки, переконання, настрої опитуваного, оскільки останній, відповідаючи на запитання, нерідко прагне створити позитивне враження про себе.
Вказуючи на те, які види і різновиди опитувальних методів застосовуються в оперативних дослідженнях і експрес-опитуван-нях, необхідно одразу ж зазначити, що поглиблене (клінічне), неформалізоване (нестандартизоване) та напівформалізоване інтерв'ю ми не розглядатимемо, оскільки вони потребують істотних затрат часу. Увагу зосередимо на всіх видах анкетного опитування та на двох видах інтерв'ю: формалізованому і телефонному.
Формалізоване інтерв'ю можна розглядати і як один з різновидів інтерв'ю, і як перехідну від інтерв'ю до анкетування форму. Так, якщо під час роздавального анкетування анкетер зустрічається з респондентом, котрий сам неспроможний заповнити анкету (малограмотний, не володіє мовою опитування, поганий зір не дає можливості самостійно заповнити анкету тощо), в такому разі анкетер виконує функції інтерв'юера, опитуючи респондента за анкетою і пристосовуючи його відповіді до набору наперед сформульованих відповідей на запитання. При цьому ні порядок, ні формулювання запитань не зазнають змін.
Перевагами цього опитувального методу насамперед є:
1) можливість залучення як інтерв'юерів осіб без спеціальної підготовки;
2) впевненість дослідника в тому, що на запитання відповідає саме той респондент, який відібраний згідно з вимогами вибірки;
3) те, що інтерв'юер контролює ситуацію під час опитування і може спробувати переконати респондента продовжити опитування у разі його відмови.
Проте такому методу збирання соціологічної інформації властиві також суттєві недоліки:
1) присутність інтерв'юера (анкетера). На жаль, присутність інтерв'юера не завжди сприяє підвищенню якості одержаної інформації. Іноді респондентам заважає відверто відповідати на запропоновані запитання присутність сторонньої особи. Однак для деяких респондентів цей недолік перетворюється на перевагу: заповнення анкети в присутності інтерв'юера дисциплінує;
2) бажання провести опитування у стислі строки вимагає залучення до опитування досить великої кількості інтерв'юерів (норма навантаження на одного інтерв'юера не повинна перевищувати 12—15 інтерв'ю протягом опитування). Інтерв'ю — це досить трудомісткий вид роботи. Кожному інтерв'ю, як правило, передує значна підготовча робота, пов'язана з пошуком респондента, переконанням його взяти участь в опитуванні тощо. Не виключені випадки, коли інтерв'юер змушений повторно відвідати респондента, оскільки останній не завжди буває вдома. Як показує досвід, тільки трохи більше 50 % інтерв'ю беруться за першим відвіданням респондентів. Близько 20 % респондентів опитуються після повторних відвідань, опитування 15—18 % респондентів потребує більше трьох відвідань, а приблизно 10 % респондентів належать до важкодоступних одиниць спостереження;
3) іноді причиною перекручення соціологічних даних є сам інтерв'юер. Мається на увазі не його вплив на опитуваного, а те, що інколи інтерв'юери свідомо деформують одержану під час опитування інформацію. Про свідомі перекручення йдеться тільки тоді, коли інтерв'юер: а) бажаючи скоротити обсяг робіт, пов'язаних з опитуванням, сам заповнює кілька опитувальних документів; б) з'ясувавши після опитування (у разі роздавального анкетування), що респондент з якихось причин не відповів на запитання, інтерв'юер, не розшукуючи цю людину, самостійно відповідає на пропущене запитання; в) не зустрівшись із потрібним йому респондентом і не бажаючи витрачати час на повторні візити до нього, інтерв'юер опитує першу ж людину, яку зустріне, а основні соціально-демографічні характеристики, зазначені в завданні, переносить на опитану ним особу, тобто інтерв'юер свідомо йде на обман дослідників.
Слід підкреслити, що під час організації будь-якого опитування — інтерв'ю чи роздавального анкетування — з боку організаторів дослідження має здійснюватися хоча б вибірковий контроль за роботою залучених до опитування інтерв'юерів та анкетерів. Це, з одного боку, дисциплінує інтерв'юерів, а з іншого — дає змогу оцінити якість їхньої роботи.
Останнім часом у практиці роботи соціологів дедалі інтенсивніше застосовуються телефонні опитування. Чим викликана популярність цього методу? Насамперед високою оперативністю телефонного опитування, що важливо для цілого комплексу завдань, пов'язаних з вивченням громадської думки. Перевага цього методу полягає в тому, що телефонне опитування потребує меншої кількості інтерв'юерів, а також дає можливість більш гнучкого управління збиранням первинної інформації та контролю за її якістю. Телефонне інтерв'ю має низку інших, порівняно зі звичайним, переваг:
а) порівняно низькі витрати на такий вид опитування. Окремі роботи на різних етапах дослідження оцінюються значно нижче, а відсутність необхідності поїздок для організаторів опитування та інтерв'юерів взагалі знижує вартість телефонного опитування порівняно зі стандартизованим інтерв'ю на 15—20 %;
б) значний виграш у часі. Протягом дня один інтерв'юер за невеликою анкетою (8—10 запитань) може опитати 30—40 осіб, що значно перевищує норму інтерв'юера при особистому опитуванні. Досвід показує, що експрес-опитування щодо ставлення населення до різних соціально-економічних проблем можна провести за один вечір протягом 2—3 годин. При цьому 16—20 інтерв'юерів можуть опитати 200—300 респондентів;
в) відсутній ефект інтерв'юера, що істотно позначається на якості одержаної інформації;
г) не потребує часу й сил для пошуку респондентів.
Проте принаймні два недоліки заважають широкому використанню телефонних опитувань:
а) неможливість формування репрезентативної вибіркової сукупності. Йдеться не тільки про те, що країни, утворені на терені колишнього СРСР, мають один з найнижчих серед розвинених країн світу відсоток телефонізації квартир. До того ж спостерігаються величезні диспропорції в телефонізації різних типів населених пунктів: найбільший відсоток телефонізованих квартир у столицях. Далі за рівнем телефонізації йдуть обласні центри. Найнижчий відсоток телефонізації квартир у сільській місцевості. На кожне село в кращому разі припадає по кілька телефонів. Сформувати репрезентативну для країни вибірку неможливо ще з однієї причини: ступінь телефонізації квартир у різних соціальних груп населення неоднаковий. Все це перешкоджає широкому застосуванню телефонних опитувань у масових соціологічних дослідженнях, але для проведення оперативних досліджень та експрес-опитувань, завдання яких — проаналізувати тільки тенденції динаміки суспільної думки, вони можуть застосовуватися досить ефективно;
б) складність управління процесом формування вибіркової сукупності. Йдеться про неможливість проведення вибірки "всередині" телефонного номера. Тому у вибірковій сукупності можливі зміщення не тільки за ознакою "соціальне становище" опитуваних, а й за такими ознаками, як стать, вік, освіта тощо.
У практиці проведення оперативних досліджень і експрес-опитувань пріоритет належить не інтерв'ю, а роздавальному анкетуванню. Це пояснюється дією кількох чинників і насамперед специфікою самого методу, простотою його. Під час такого опитування робота анкетера полягає в поясненні респондентові мети, завдань дослідження й основних правил заповнення анкети. Анкету ж респондент заповнює самостійно, як правило, у вільний час у домашніх умовах.
Другий чинник — це економічність опитування. Продуктивність праці анкетера дещо вища, ніж інтерв'юера, — за однаковий проміжок часу анкетер опитує більше респондентів. Значне збільшення обсягу анкети для опитування респондента менше позначається на оплаті праці анкетера порівняно з інтерв'юером. Неабиякий чинник — це мінімальні вимоги до кваліфікації анкетера. Дослідники витрачають небагато часу на підготовку та навчання анкетерів, досить безболісно відбувається їхня заміна.
Роздавальне анкетування дає змогу уникнути недоліків, притаманних інтерв'ю. Особливо це стосується організації і проведення опитування на промислових підприємствах та в установах. Багато працівників відмовляються одночасно виконувати свою основну роботу та відповідати на запитання інтерв'юера. Відповіді на запитання, особливо на ті, над якими респондент не часто замислюється, вимагають роздумів, відволікають його від роботи. Респонденти також неохоче заповнюють анкети до і після роботи, оскільки це порушує вироблений протягом тривалого часу стереотип поведінки, пов'язаний з виходом на роботу або поверненням додому. Іноді затримання після роботи, особливо для молодих робітників, порушує плани проведення вільного часу. Не слід забувати й про те, що велика кількість працюючих належать до "маятникових мігрантів" — осіб, які мешкають в одній місцевості, а їздять на роботу до іншого населеного пункту. У цієї категорії робітників час виходу на роботу і повернення додому чітко узгоджується з графіком руху громадського транспорту. Тому ця категорія осіб найчастіше відмовляється від будь-яких опитувань у вільний від роботи час. Провести опитування під час обідньої перерви також неможливо, оскільки сама бесіда триває в середньому 20—25 хвилин. Це означає, що за час, який залишився, людина не зможе спокійно пообідати і відпочити. Отже, ми бачимо, що проводити інтерв'ю за місцем роботи вкрай складно. В такому разі доцільно вдатися до послуг роздавального анкетування.
Информация о работе Основні методи збирання соціологічної нформації