Організація і проведення соціологічного дослідження

3. Вибірка у  соціологічному дослідженні.

     Іноді, коли об'єкт дослідження порівняно невеликий і соціолог має сили і можливості його вивчити, він може досліджувати його цілком. Тоді, говорять соціологи, об'єкт дослідження тотожний генеральній сукупності. Генеральна сукупність — це сукупність усіх можливих соціальних об'єктів, яка належить вивченню у межах програми соціологічного дослідження.

     Але часто складне дослідження неможливе або в ньому просто немає необхідності. А тому для вирішення завдань дослідження здійснюється вибірка. Вибірка або вторинна сукупність — це частина об'єктів генеральної сукупності, яка відібрана за допомогою спеціальних прийомів для отримання інформації про всю сукупність у цілому. Число одиниць спостереження, що складає вибіркову сукупність, називається її обсягом (обсягом вибірки).

     Існує ряд процедур здійснення вибірки. Дослідник повинен указати, скільки ступенів відбору застосовується у вибірці, яка одиниця відбору і теми відбору на кожному ступені; що виступає основою вибірки (список, картотека, карта); яка одиниця спостереження на останньому ступені вибірки тощо.

     З питанням вибору методів вибірки органічно зв'язана процедура визначення об'єкта вибіркової сукупності та забезпечення її представництва. Це найбільш важливі питання теорії вибірки. З одного боку, вибіркова сукупність повинна бути досить великою, щоб отримати на її основі достовірну інформацію. З другого — «економною», тобто оптимальною.        Який же критерій оптимальності? Досвід свідчить, що для пробних опитувань достатня вибірка обсягом 100— 250 чол. При масових опитуваннях (генеральна сукупність становить 5000 чол. і більше) обсягом вибіркової сукупності повинен становити 10% генеральної сукупності, але не більше 2—2,5 тис. чол. Це гарантує достатньо достовірні результати дослідження. Помилки вибірки, які інколи трапляються, бувають наслідком невірних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності; недостатнього обсягу вибіркової сукупності, неправильного застосування способу відбору одиниць аналізу (наприклад, відбір із неправильно складеного списку, невдалий вибір місця, часу проведення опитування тощо).

     Вибірка – це сукупність елементів об'єкта соціологічного дослідження, що підлягає безпосередньому вивченню. Також вибірка – сукупність способів, прийомів, процедур добору елементів об'єкта, одиниць спостереження та вивчення при масових соціологічних дослідженнях. В соціологічних дослідженнях вибіркою називають частину генеральної сукупності, що має головні її властивості (критерії репрезентації).

     Більшість соціологічних досліджень носять не суцільний, коли вивчаються всі елементи об'єкта, а вибірковий характер. При розгляді будь-якої схеми побудови вибірки мають бути враховані як мінімум два фактори: наявність або відсутність об'єетивності при доборі. Урахування цих факторів дає наступні основні типи вибірки: випадкова та квазівипадкова, імовірнісна, цільова та побудована на основі судження. Вибірка може бути сформована і з допомогою різних способів сегментації досліджуваної сукупності (наприклад, при вивченні міського населення сегментації піддається або територія міста – за кварталами, ділянками, вулицями, або сам енаселення – за типами сімей, групами населення тощо). Окрім одиниць, що утворюють саму вибірку, розрізняють одиниці добору (підприємство, цех, двір, квартира, родина) та одиниці спостереження, опитування, дослідження. Розбіжність між ними фіксує можливу невідповідність характеристик джерела інформації та отримуваних від нього відомостей, що підлягають оцінці при утворенні вибірки. В останні десятиліття сформувалася теорія малих вибірок, а також техніка коригування вибірок за допомогою ЕОМ. Особливе місце в теорії вибірки посідають питання оцінки, а також природи та величини помилок, що виникають при дослідженнях. Критерієм оцінки якості вибірки (не єдиним) є її репрезентативність.

     Репрезентативність – властивість вибірки відображати характеристики досліджуваної (генеральної) сукупності. При дослідженні до вибірки необхідно включати групи в тих пропорціях, в яких вони є в самій сукупності. Досягнення репрезентативності вимагає досить повного знання структури генеральної сукупності та точного поставлення цілей її опису, ретельної організації дослідження.

     До критеріїв репрезентації відносяться: територіальний аспект, вік, стать, соціальний статус, фах, освіта, національність. Групи людей, виділені в сукупність відповідно до критеріїв репрезентації називаються об'єктами репрезентації. Більшість вибірок має багатоступеневий характер. Розділення генеральної сукупності на однорідні одиниці називрайонуванням (стратифікацією). Виділення всередині району відносно однорідних одиниць називається кластеризацією, гніздуванням або серійною вибіркою. Дисперсія – показник неоднорідності сукупності. Районування та кластеризація сукупності порушують принцип випадковості попадання в одиницю вибірки.

     При формуванні вибірки треба дотримуватися принципу вірогідності та випадковості.

     Відхилення параметрів вибіркової сукупності від властивостей генеральної сукупності називають помилкою вибірки. Мінімальна помилка – 1%, забезпечується дуже рідко, максимальна – 40%.

     Основні різновиди вибірки:

1)Випадковий  добір – коли кожна одиниця  сукупності має однакову або  майже однакову імовірність потрапити  до вибірки. Помилку можна завдати тільки для випадкової вибірки. Випадковий добір може бути повторним, безповторним, випадковим механічним або за допомогою таблиці випадкових чисел.

2)Невипадковий  – квотна вибірка, це відбір  респондентів для кожної з  підгруп, передбачений чисельністю цих підгруп.

3)Стихійна  вибірка – пресові опитування, добір собі подібних, допитування  першого зустрічного тощо.

4)Опукла  вибірка.

4. Стратегічний і робочий плани соціологічного дослідження. 

     У кожному з досліджень створюється своя особиста стратегія наукового пошуку, яка визначає послідовність дій соціолога. Ця послідовність є стратегічним планом дослідження, який будується в залежності від типа гіпотези і мети дослідження. Існує три варіанти стратегічного плану дослідження: розвідувальний, аналітичний, експериментальний.

     Розвідувальний план соціологічного дослідження застосовується у тих випадках, коли немає ясного уявлення про проблему чи об'єкт дослідження. Мета плану — формулювання проблеми. У тій області дослідження, де ще мало відповідної наукової літератури чи її взагалі немає, дослідження починається з загальної розвідки. Розвідка дозволяє більш ясно і чітко сформулювати проблему, визначити основний набір дослідницьких засобів — методик і технік дослідження, порядок їх застосування, визначити першочерговість завдань, які треба розв'язати, з точки зору їх важливості. Нерідко з'ясовується, що висунуті завдання занадто широкі, а знань і технічних засобів для їх розв'язання недостатньо. Всі ці питання уточнюються в процесі здійснення розвідувального плану.

      Розвідувальний план передбачає три основних етапи роботи: вивчення документів, проведення інтерв'ю і здійснення спостережень.

      Мета інтерв'ю — з експертами, вченими, практиками — отримати додаткові знання про соціальний об'єкт, що вивчається спробувати сформулювати декілька первинних гіпотез.

     Спостереження — заключний етап розвідки. До цього моменту соціолог вже має деяку інформацію. Розвідувальне спостереження — не формалізоване, як, наприклад, при аналітичному плані дослідження; є тільки перелік питань для вивчення.

      Робота за розвідувальним планом закінчується ясним і чітким формулюванням проблеми.

      Розвідувальний план треба відрізняти від такої дослідницької процедури, як проба чи пілотажне дослідження. Мета стратегічного розвідувального плану — формулювання проблеми і висунення гіпотез, а проба здійснюється тільки для перевірки методик і техніки дослідження. Її можна застосовувати при будь-якому стратегічному плані. Наприклад, при розвідувальному плані дослідження можна апробувати інтерв'ю з експертами.

     Аналітичний план соціологічного дослідження застосовується у тих випадках, коли знання проблеми дозволяє виділити об'єкт і сформулювати описову гіпотезу, тобто гіпотезу про структурно-функціональні зв'язки і класифікаційні характеристики соціального об'єкта, що вивчається. Тут необхідні строгість емпіричної інтерпретації понять і точність фіксування даних.

     При аналітичному плані дослідження буде недостатньо вивчення літератури, неформалізованих спостережень та інтерв'ю. У даному випадку застосовується інший набір дослідницьких засобів: вибіркове чи монографічне обстеження, анкетування, групування, кореляційний аналіз отриманих даних тощо.

      Нерідко до досліджень за аналітичним планом висловлюються претензії у зв'язку з тим, що вони не розкривають причинних зв'язків чи дають тривіальні результати, тобто ті, що давно відомі. Однак те, що відомо на рівні здорового глузду, ще не є науково доведеним. Факти можна тлумачити по різному і навіть "довести істинність" брехливих гіпотез. Обертання Сонця навколо Землі не суперечить здоровому глузду, але суперечить науковим даним. Дослідник має обережно ставитися до "наявних" фактів. Дослідження за аналітичним планом допомагає упорядкуванню часто відомих фактів, встановленню співвідношення між ними — іноді у кількісній формі.

     Експериментальний план дослідження застосовується у тих випадках, коли знання про об'єкт дозволяють сформулювати пояснюючу гіпотезу. Мета плану — встановити причинні зв'язки в об'єкті, розкрити не тільки його структуру, але і причини, які обумовлюють його функціонування чи розвиток.

     Фактично аналітичний план завжди містить в собі елементи експериментального: явно чи неявно соціолог намагається розробити класифікаційні та структурно-функціональні гіпотези, спираючись хоча б на неясні уявлення про деякі причинні зв'язки соціальних об'єктів, що вивчаються. Після того, як завершена робота над аналітичним планом, виникають більш чіткі та ясні пояснюючі гіпотези. І тут відкривається можливість провести експеримент, тобто не тільки зафіксувати присутність зв'язків, але і визначити їхню спрямованість.

      У реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один з типів стратегічного плану здійснювався у чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні застосовуються всі три плану, починаючи з розвідувального, потім йде висунення описових гіпотез і реалізація аналітичного плану, а після цього — дослідження причинних зв'язків з допомогою експериментального плану.

     Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

       Розглянувши основні соціологічні методи збирання інформації, можна зробити узагальнюючий висновок, що, по-перше, їх діапазон досить широкий і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами. По-друге, ефективному проведенню соціологічних досліджень сприяє раціональний вибір і комплексне поєднання певних методів, залучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів. По-третє, доцільність застосування того чи іншого методу у даному дослідженні залежить від потенціалу методу, від змісту і завдань дослідження, ступеня опрацювання проблеми, людських, фінансових і економічних ресурсів, якими володіє дослідницький колектив. По-четверте, часто для збирання соціологічної інформації використовуються комбінації різних методів, що нерідко формує нові методи її збирання та аналізу, сприяє утворенню нових нетрадиційних способів отримання даних (наприклад, фокус-група, мозкова атака тощо).

     Заключний етап соціологічного дослідження зумовлює обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпірично обґрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій. Залежно від методів отримання первинної інформації можливо застосування різних прийомів обробки й аналізу даних. Так, якщо соціолог певну частину інформації запозичує із документальних джерел, то він використовує два основних методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний аналіз ґрунтується на сприйнятті, розумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів згідно з метою дослідження.    Формалізований аналіз документальних джерел (контент-аналіз — аналіз змісту) розрахований на запозичення соціологічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступні традиційному аналізу. Він базується на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів (або повідомлень).