Оціальна політика та регулювання соціальної сфери в Україні в умовах ринкових реформ: проблеми, здобутки, тенденції

Соціальна політика та регулювання соціальної сфери в Україні в умовах ринкових реформ: проблеми, здобутки, тенденції.

В умовах впливу світової економічної кризи на економіку України і, як наслідок, погіршення рівня життя населення, зростання цін, зменшення його платоспроможності на товари та послуги, розшаруванням суспільства за матеріальним становищем визначають необхідність  поліпшення ефективності реалізації соціальної політики та продуктивності функціонування соціальної сфери.

Нинішня напружена ситуація в соціальній сфері пов’язана з численними прорахунками та невдачами становлення соціальної держави в Україні, яка має пред­ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації, тобто ринкову економіку в поєднанні з широким спектром державних соціальних гарантій та нормативів, орієнтованих як на загальну частину населення, так і (особливо) на вразливі категорії населення, які самостійно не в змозі забезпечити собі споживання послуг соціальної сфери.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступати соціальним амортизатором між різними прошарками населення аби забезпечити для всього населення базового набору суспільних послуг щоб уникнути соціальних вибухів та забезпечити дотримання принципів гуманізму.

Необхідність державного втручання зумовлена виникненням та зростанням частки приватної власності, яка має на меті, перш за все, економічну вигоду (прибуток), а не принцип всеохопленості. Тобто, приватний підприємець орієнтований на платоспроможного покупця послуги, а не на все населення країни. З одного боку, процес комерціалізації призвів до підвищення якості послуг, що надаються, а з іншого –  до неспроможності державного управління та контролю над соціальною сферою.

Тому функціонування змішаної моделі економіки (яка притаманна нашій країні) вимагає від держави втручання шляхом виконання нею таких ролей:

1.      бути головним соціальним інвестором;

2.      бути гарантом права людини на одержання доступних суспільних послуг у відповідному обсязі (наборі).

Проте, на жаль, в нашій країні ці ролі держави не забезпечуються на належному рівні, що в свою чергу пов’язане з:

      фінансуванням соціальної сфери по залишковому принципу;

      зменшення надходжень до Державного Бюджету через існування тіньової економіки;

      зменшення ВВП в результаті деіндустріалізації країни.

Як можна спостерігати в наш час, фінансування соціальної інфраструктури направлене лише на підтримання існуючого стану соціальних закладів (інфраструктури), а не на їх розвиток, вже не кажучи про дефіцит фінансування.

Якщо розглядати соціальну сферу за галузевою структурою (За Судас і Юрасовою), то недоліки реалізації державної соціальної політики виражаються в такому стані:

Сфера освіти:

      малозабезпеченість державних дитячих садків та високооплачуваність приватних;

      погіршення якості викладацького складу в СЗОШ, що пов’язане з непрестижністю професії вчителя;

      проблема з формуванням викладацького складу в сільській місцевості, де один вчитель читає кілька предметів не за своїм фахом;

      погіршення якості освіти в звичайних школах через зниження мотивації учнів до навчання (12-річне навчання, неможливість вступу до ВНЗ власними силами, а не за кошти батьків, необхідність ходити до репетиторів, щоб отримувати позитивні оцінки;

      недоступність вищої освіти для всіх, хто бажає її здобути;

      невідповідність між спеціальностями випускників ВНЗ і попитом на ринку праці, що зумовлює потребу їх подальшого перенавчання;

      невідповідність між системою освіти в Україні та інших європейських країнах, що знижує можливість працевлаштування випускників ВНЗ за кордоном;

      корупція в закладах освіти всіх рівнів (школи, технікуми, вузи).

Сфера культури і мистецтва:

      масова комерціалізація призводить до задоволення лише затребуваного попиту, а не до забезпечення соціально-КУЛЬТУРНИХ потреб населення (прикладом слугують розпуста в музичних кліпах та поширення жахів та насильства в кінематографії);

      зменшення кількості будинків творчості державної форми власності, де б діти могли розвивати свої здібності в позашкільний час, а приватні гуртки та секції часто виявляються дорогими для батьків (танці, карате і т.д.);

      зменшення інтересів населення до закладів культури (спортивні секції, бібліотеки, музеї – все це заміняється інтернетом та іграми на комп’ютері).

Сфера охорони здоров’я:

o        Відхід (не законодавчо, а на практиці) від безкоштовного медичного обслуговування та необхідності платити за консультації лікаря та послуги в лікарні;

o        Зниження якості медичного обслуговування в державних лікарнях в результаті застарівання обладнання і навпаки, покращення якості та новітнє обладнання в приватних клініках, проте вже лише для певних (платоспроможних) верств населення;

o        Низька заробітна плата лікарів в наслідок чого більшість їх переходять працювати до приватних клінік, що також вливає на зниження якості обслуговування в державних лікарнях;

o        Високі ціни на медичні препарати, що пов’язане з відданням у приватну власність фармацевтичних фабрик та заводів і неможливості регулювання цін державою.

Сфера соціального захисту населення:

Це на сьогодні є чи не єдиною сферою, в якій простежуються стійкі тенденції розвитку, а не занепаду. І це не дивно, оскільки держава повинна захищати населення від негативних наслідків ринкової економіки, які зараз просто «процвітають». Тому, саме цим і зумовлюється необхідність розвитку сфери соціального захисту.

Серед позитивних моментів, які створюють позитивні ефекти, можна виділити наступні: децентралізація управління органами соціального захисту населення, створення обласних та районних управлінь, наявність розгалуженої системи фондів різної спрямованості, розвиток соціальних технологій, комп’ютеризація закладів соціального захисту.

Негативами є: постійний брак коштів на фінансування сфери соціального захисту, велике навантаження на соціальних працівників, і як наслідок, зниження їх мотивації  до праці, що в свою чергу, знижує ефективність їх праці. Наступним негативним моментом є низькі соціальні стандарти і нормативи, тобто невідповідність законодавчо встановленого прожиткового мінімуму та реальної величини необхідних коштів для нормальної життєдіяльності. До того ж в Україні мінімальна заробітна плата є нижчою від прожиткового мінімуму, що в свою чергу ще погіршує ситуацію.

Сфера житлово-комунального господарства:

Недоліки в сфері житлово-комунального господарства особливо відчуваються жителями багатоквартирних будинків. Зокрема, в результаті не можливості державного регулювання сфери ЖКГ, значна частина її галузей переведена на приватну власність, а це, в свою чергу означає, підвищення тарифів на послуги та відключення цих послуг у неплатоспроможних покупців послуг.

Ще одним недоліком є незадовільний стан послуг у сфері ЖКГ (вивіз сміття, низька якість опалення приміщень, погана підготовленість будинків до опалювального сезону). Всі ці недоліки пов’язані з нестачею фінансування, неефективністю управління в цій сфері та низькою платоспроможністю населення.

Тому, можна зробити висновок, що при переході до ринкової економіки Україна втратила потужну і розвинену соціальну сферу, яку вона мала за часів СРСР (безоплатна освіта, медицина, надання житла). Натомість з’явилася приватна форма власності і неможливість забезпечення державою всіх послуг в соціальній сфері, перед державою постала проблема регулювання надання послуг населенню, оскільки для приватного підприємця надання послуг – це лише бізнес, який зорієнтований на отримання прибутку. Державне регулювання здійснюється головним чином за рахунок встановлення, дотримання та реалізації законодавчо встановлених гарантій у соціальній сфері, забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення (виплати, допомоги, субсидії). Проте навіть цей мінімальний рівень соціальних нормативів держава на практиці не в змозі забезпечити в реальному обсязі. Спостерігається тенденція до масової комерціалізації прибуткових галузей соціальної сфери (приватна клініки, аптеки, кінотеатри, ВНЗ та ін. ) та занепад соціальної інфраструктури державної форми власності.

1