Міжособистісні стосунки між батьками та дітьми

Міжособистісні  стосунки між батьками та дітьми 

 

Сім’я сама древня і стійка соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства вона пройшла через  багатовікову історію, являючи собою  унікальну опору суспільства.

Сім’я відновлює  духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної для активної участі в суспільному  житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але і  первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості.

Особливо актуальним це є для підлітків, адже саме в  підлітковому віці, коли найінтенсивніше  відбувається розвиток самосвідомості, батьківське ставлення набуває  вирішального значення для становлення  і закріплення образу “Я”. Цей  образ і ставлення до себе формується під впливом того образу, що склався  у батьків.

Спілкування батьків  з дитиною зумовлюється установками  стосовно неї, які відображають особливості  їх сприймання та розуміння дитини.

Від того, як батьки сприймають і розуміють підлітка, його потреби, інтереси, психологічні стани та переживання, а, отже, відповідно і взаємодіють з ним, залежить сприймання і оцінка підлітком себе, формування позитивного чи негативного  образу “Я”, прийняття чи неприйняття  своєї особистості. Батьківські  установки щодо дітей впливають  на усвідомлення ними мотивів своєї  поведінки і діяльності, формування цінностей і ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими діти оцінюють себе і людей, що їх оточують. Усе це позначається на соціальній адаптації дітей.

Дослідження сімейних проблем психологами. Окремі аспекти цієї проблеми були розкриті в роботах В.А.Горшкова, І.І.Друкарова, Д.Г.Ельконіна, Р.М.Капралової, А.М.Сазонової, А.І.Ушатікової, А.В.Фурмана.

І.С.Кон вважає, що немає ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від сімейних умов сьогодні чи в минулому.

Сім’я має особливий  вплив на формування соціально-психологічної  адаптації підлітків. Вона бере уже  з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров’я і виховання, дає початкові знання про оточуюче, вводить і керує ними в цьому  світі, виробляє уявлення і навики, допомагає здійснювати контакти з багатьма людьми.

На думку Л.І.Анциферової  сім’ї належить ціла палітра властивих  їй стимуляторів психосоціального розвитку дитини, найважливіші з яких - інтенсивність  та багатство спілкування з дорослими, інтимні та стійкі емоційні контакти з постійними особами (батько, мати, ін. члени сім’ї), батьківська любов  і турбота. Це природні стимулятори, що найбільш повно відповідають потребам розвитку дитини, її емоційного світу  і культури, багатого спектру вищих  людських почуттів.

Р.М.Капралова описала, зокрема, дітей, що росли при гострому дефіциті спілкування з дорослими і повній відсутності педагогічної і виховної роботи. Рівень соціального розвитку таких дітей виявився вкрай низьким, що знаходимо у вираженні відсутності уваги і інтересу до дорослих, апатичності, пасивному ставленні до оточуючих. Про важливість материнської любові і турботи свідчать також дослідження, проведенні у Франції під керівництвом Рудинеско-Обрі (1956) і М.Майергоффом (1961) в Швейцарії і інших країнах. Відсутність материнської турботи приводить до психічної депривації, з якою пов’язане відхилення в розвитку.

В системі внутрішньосімейних стосунків головними виступають відносини між подружжям. Вони створюють сім’ю і визначають її обличчя. Саме від характеру і стану подружніх взаємин залежить морально-емоційний клімат сім’ї і її виховні можливості.

Як відомо, ступінь  морально-емоційної повноти і  виразності подружніх стосунків  по-різному представлена в таких (з точки зору її структури) типах  сімей, як демократична, авторитарна  і перехідного типу. Відповідно неоднаковий  їх вплив на розвиток дитини.

Цікаві порівняльні  дослідження, проведенні в колишньому СРСР, США, Данії. Дослідниками Д.Кенделем і Г.Лессером виявлено, що демократичний тип сім’ї має виховний вплив, а також встановлено, що, зокрема, в сім’ї з більш високим рівнем демократизації сімейних стосунків значно вище успішність дітей в школі, більш розвинуті такі якості, як доброта, працелюбство, самостійність, безкорисливість, скромність, самокритичність. Діти з таких сімей мають кращу підготовленість до ролі майбутнього сім’янина, структура їх життєвих цілей представляє більш соціальну цінність, ніж у дітей з сімей із низьким рівнем демокрануації подружніх взаємин.

Дослідження Р.М.Капралової і А.І.Ушатікова показали, що сімейні відносини мають значний вплив на вольовий розвиток у підлітковому віці. В умовах затяжних конфліктів в сім’ї морально-вольова сфера дитини травмується. В таких сім’ях було виявлено всього 13% учнів з позитивно направленою і відносно розвинутою волею.

97% респондентів  мали відхилення в направленості  і ступені вольового розвитку, в тому числі 30% із них мали  негативно направлену сильну  волю і 20% - негативно направлену  слабку волю.

Дослідження дітей  з благополучних сімей показало, що більшість дітей мала позитивну  вольову направленість.

За результатами отриманими В.А.Горшковим у 89,4% підлітків  в сім’ях з дезорганізованими  стосунками зафіксовано почуття  страху, відсутність навиків культури спілкування, спостерігається озлобленість, протеріччя інтересів, у 58,7% респондентів - сором за батьків і т.д. Аналізуючи мотивацію навчання, показники успішності, слід відмітити, що 57,6% підлітків із цих сімей систематично порушують дисципліну в школі, 63% - другорічники, 91,7% - не проявляють стійкого інтересу до навчання та суспільної діяльності.

За даними Л.М.Сазонової, неблагополучна сім’я негативно  впливає не тільки на пізнавальну  діяльність, але і на мовний розвиток дитини.

Встановлена також  закономірність, відповідно якій діти, виховані в конфліктній сім’ї, виявляються  погано підготовленими до подружнього  життя.

І.І.Друкаров вказує, що постійні конфлікти між батьками стають причиною дитячої злочинності, а згідно даних, до 70-75% малолітніх злочинців росли в конфліктних сім’ях.

За даними А.Ю.Тавіта, конфліктні відносини між батьками створюють умови для ранніх сексуальних стосунків. Таким чином, патологія сімейних відносин проектує надзвичайно широкий спектр аномалій.

Аналіз літератури з проблеми дослідження свідчить про те, що сімейні стосунки - сильний  специфічний виховний фактор і, в  той же час, дуже раниме місце в  сім’ї.

Привертають увагу  роботи психоаналітичного напрямку, де стверджується, що психологічна позиція  особистості залежить від послідовності  народженості дитини в сім’ї, що ця позиція пізніше впливає на процес встановлення контактів з однолітками в школі.

Р.Калларе та інші, відстоюючи точку зору А.Адлера, що послідовність народженості індивіда впливає на шкільну адаптацію і визначає стиль взаємодії дитини з однолітками, провели дослідження 679 дітей, у яких були виявлені проблеми зі шкільною адаптацією. На основі інформації про черговість народження досліджувані були умовно поділені на наступні групи: єдиних, старших, молодших і “проміжних” дітей в сім’ї. В ході дослідження була отримана інформація про успішність та адаптацію цих дітей в школі.

Результати показали, що значні проблеми, пов’язані з  адаптацією, спостерігаються у проміжних  дітей. Їм характерні труднощі в навчанні.

Відомий психолог О.М.Леонтьєв вважав підлітковий період другим (після  дошкільного) народженням особистості. Його ознакою є досить високий  рівень самостійності, здатності до самовдосконалення і самовиховання, регулювання своєї діяльності на основі поставленої мети. Істотним моментом формування системи саморегуляції  поведінки, стосунків з оточуючими у підлітковому віці є інтенсивний  розвиток й упорядкування ціннісних  орієнтацій, які виступають узагальненою характеристикою і показником реального  процесу становлення особистості.

Особливо важливого  значення у формуванні системи цінностей  набуває сім’я, яка виступає тим  безпосереднім первинним середовищем, завдяки якому дитина входить  у систему соціальних зв’язків, завойовує ті чи інші норми поведінки. Стосунки з дорослими членами  сім’ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка в навколишній  дійсності, бо саме тут закладаються основи оцінки дитиною різноманітних  життєвих ситуацій.

Вплив сім’ї на підлітка сильніше впливу школи, суспільства  в цілому. Це витікає із ряду особливостей, характерних для сім’ї. Наприклад, її малочисленність, що полегшує можливість безпосереднього емоційного контакту і міжособової взаємодії.

І.С.Кон вважає, що нема ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від їх сімейних умов.

Суперечливість  поглядів батьків не дають можливості підлітку осмислити, хто із батьків  правий, а хто ні, що добре, а що погано.

Необхідно згадати  про нездоровий вплив на формування підлітка протирічь між соціальним становищем і емоційним настроєм батьків.

В сім’ях, де відношення батьків і дітей характеризуються байдужістю, лицемірством підліток важко  оволодіває позитивним соціальним досвідом. Підліток в такій сім’ї рано втрачає  здатність спілкування з батьками. Це тривожний симптом: приблизно 40% підлітків не бажають ділитися думками  з батьками.

Стосунки із дорослими  членами сім’ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка і зумовлюють, певним чином, формування суб’єктивної стратегії його самоствердження.

Найвідчутніший  внесок в теорію соціально-психологічної  адаптації внесли Л.С.Виготський, А.Ф.Лазурський, В.І.Лєбєдєв, А.А.Налчартян, А.В.Петровський, Л.А.Петровська та інші вчені.

Соціально-психологічна адаптація являє собою:

- процес і результат  активного пристосування індивіда  до видозмінного середовища за  допомогою найрізноманітніших інтеріоризованих соціальних засобів (дій, вчинків, діяльності);

- компонент дійового  ставлення індивіда до світу,  провідна функція якого полягає  в оволодінні ним відносно  стабільними умовами і обставинами  свого буття;

- осмислення і  розв’язання типових, переважно  репродуктивних завдань і проблем  шляхом соціального прийняття  чи ситуативно можливих способів  поведінки особистості, що конкретно  виявляється в наявності таких  психологічних феноменів, як оцінка, розуміння і прийняття нею  навколишнього середовища і самої  себе, їх будови, вимог, завдань  тощо.

Соціально-психологічна адаптація завжди спрямовується  полярними тенденціями - процесами  адаптованості-неадаптованості, тобто тими психорегулятивними механізмами, які реально представлені у внутрішньому світі особистості.

Слід зауважити, що неадаптованість може відігравати не тільки негативну, а й позитивну роль. Вона означає існування суперечливих відношень між цілями і результатами. Ця суперечність природна і непереборна, проте в самій ній - джерело динаміки діяльності, її реалізації й розвитку. Водночас, неадаптованість є також ще й особливим мотивом, який спрямовує розвиток особи.