Мюнхенський університет ім. Людвига Максимилиана

Міністерство  освіти та науки України

Вінницький  національний технічний університет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вища  освіта в Німеччині.

Мюнхенський університет ім. Людвига Максимилиана 

 
 
 
 
 
 

     Виконали: ст. гр. ЕМСАПТмн-10

Фолюшняк  О.Д. Базалицький В.П.

       (ІнЕЕЕМ, КЕМСАПТ) 

     Прийняв:  Лисенко Г.Л. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2010

 

Зміст

1. Відомості про країну
2. Минуле системи вищої освіти
3. Організація освіти
4. Система освіти
5. Умови вступу до вузу
6. Вільності студентів
7. Ступені які можна отримати в процесі навчання

 

      1 ВІДОМОСТІ ПРО КРАЇНУ 

     

     Рисунок 1 – Карта Німеччини 

     Німеччина (Deutschland) чи Федеративна Республіка Німеччини (Bundesrepublik Deutschland) – одна з найнаселеніших країна Західної Європи – 81 млн.чол. Її територія після відновлення цілісності (31 серпня 1990 р.) становить 356 957 км². Державної релігії немає: 30 млн. протестантів, 28 млн. католиків, чимало релігійних меншин. Державна мова – німецька. В адміністративному відношенні країна є федерацією – 16 земель (Lander), кожна з яких квазіавтономна у питаннях виховання та освіти. ФРН – демократична держава (Конституцію прийнято 1949 року), де народ, обирає законодавчі, виконавчі й судові органи. Перші — Бундестаг (федеральний парламент) і Бундесрат (представляє усі 16 земель), другі — федеральний уряд на чолі з федеральним канцлером. Формальним керівником країни є обраний на 5 років федеральний Президент.

     Німеччина – одна з найрозвиненіших у світі індустріальних країн. Німеччина є найбільшим у світі продуцентом інструментів та промислового обладнання. ФРН залишається другим у світі експортером та імпортером.

 

     2 МИНУЛЕ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ 

     Історично освіта на заселених німцями територіях була справою Церкви і Держави. Ще з часів раннього середньовіччя  саме вони визначали її зміст та обсяг, несли тягар відповідальності за організацію та матеріальне забезпечення. Сучасна земельно-федеративна структура системи освіти є одним з видимих спадків старих часів.

     Найстаріший університет Німеччини (м. Гейдельберг, 1385 р.) створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію латиною, задовго до введення наприкінці 17-го ст. обов'язкової освіти у частині земель. Поділ країни на мікрокнязівства та релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилося через злиття чи ліквідацію, а їх діяльність занепала внаслідок застарілих програм. Так звані "нові" університети з'явилися впродовж 18-го ст. У них почали вивчати ще й природничі науки та викладати німецькою (Halle, 1694 р.; Gottingen, 1737 р.; Erlangen, 1783 р.).

     Найглибші реформи вищої освіти, названі  “неогуманістичними”, відбулися у  Німеччині в ХІХ сторіччі. 1809 року в Берліні було створено університет за новою концепцією. Ця подія пов'язана з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього навчального закладу, що й досі вважається моделлю класичного університету, він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоврядування групи керівників кафедр (ординаріїв), наукові дослідження без вузького практичного спрямування, відмінність від шкільної та суто професійної підготовки. Реалізація цих принципів вивела тогочасну Німеччину на позицію світового лідера в царині вищої освіти та докторантури, а нова модель університету набула широкого розповсюдження в усьому світі.

     Другим  наслідком реформ ХІХ ст. стало  створення технічних навчальних закладів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні і в університеті Гумбольдта. Вони довго боролися за отримання університетського статусу. Після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти також перейшли вищі фахові школи, але їх дипломи лише нещодавно наблизилися до університетського рівня.

     Як  і в інших розвинених країнах, перші десятиріччя після Другої світової війни стали у ФРН  часом уведення обов'язкової середньої  освіти й переходу від елітарної  до масової вищої. Утворилася потужна структура, будова якої та рівні навчання вказана на схемі. 
 

     

     Рисунок 2 – Структура формальної освіти Німеччини

 

      3 ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ 

     Німеччина є федеративною республікою яка складається з 16 федеративних земель (регіонів). В кожному регіоні ФРН розташовано, як правило, один-два потужних університети, діяльність яких спрямовано, в першу чергу, на забезпечення власних потреб у кадрах із вищою освітою. Всього по всім 16 землям нараховується більше 300 університетів, професійних і технічних вищих шкіл, які пропонують учбові програми більш, ніж по 400 спеціальностям.

     Вищою освітою Німеччини опікуються як федеральний уряд, так і уряди  земель. Нове будівництво вони виконують спільно, а решта справ перебуває у віданні земель. Кожна Федеральна земля має своє міністерство освіти, науки і культури. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВНЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. Причому федеральні землі мають свої закони про освіту, проте всі вони розроблені відповідно до загального федерального закону про вищу освіту, і поточна діяльність державних і приватних ВНЗ регулюється цими законами. Програми навчання, підручники затверджуються на рівні земельних урядів, причому по кожному предмету одночасно існують декілька схвалених відповідним міністерством підручників, а вчитель вольний вибирати їх. Таким чином досягається багатоваріантність освіти, забезпечується плюралізм думок. Викладання не тільки у вузі, але і в середній школі будується на основі поєднання обов'язкових предметів і тих, які можна вибирати за бажанням.  

     Усі ці заклади освіти в Німеччині поділяються  на наступні групи:

     – університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади  університетського рівня (вищі школи  для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо) (група А);

     – вищі фахові школи зі спеціалізованою  фаховою підготовкою (група В);

     – вищі школи (коледжі) мистецтв і музики (група С). 

     Університети  мають факультетську організаційну структуру. До кожного факультету входить до десятка потужних навчально-наукових інститутів, у яких гармонійно поєднується наукова робота з підготовкою інженерних кадрів для певного сектора економіки Федеральної землі. Фінансування кожного інституту здійснюється в основному із двох джерел: бюджетного (на рівні Федеральної землі) та наукового (дослідження та розробки для конкретних підприємств, міжнародні проекти тощо). Для машинобудівних факультетів фінансування з цих джерел є приблизно однаковим. Наприклад, станом на 1993 р. освіта фінансувалась центром на 6%, федеральними землями на 94% серед яких 7,8% це фінансування науки приватним сектором економіки. Крім того, при університетах будуються дослідні та впроваджувальні центри, оснащені сучасним устаткуванням, що займаються актуальними та перспективними напрямами розвитку науки та виробництва. У цих центрах відпрацьовуються нові наукові рішення, дослідні зразки нових технологічних та конструкторських рішень з подальшим впровадженням їх у серійне виробництво. Директорів інститутів призначає міністр Федеральної землі після демократичної рейтингової процедури виборів у колективі з трьох ймовірних претендентів. Як правило, це фахівці з провідних промислових підприємств, фірм або з інших університетів. 

 

      4 СИСТЕМА ОСВІТИ 

     У Німеччині вищу інженерну освіту можна отримати переважно в університетах. У той же час у цій країні є мережа вищих фахових шкіл, де можна отримати вищу інженерну освіту, але більш прикладного характеру. Підготовка інженерних кадрів у ФРН є одноступеневою, хоча країна входить до Болонського процесу.

     У вищу інженерну освіту ФРН впроваджено  Європейську кредитно-модульну систему  оцінювання знань European Community Course Credit Transfer System (ECTS) як найбільш розповсюджену в Країнах Європи. Згідно з ECTS академічний рік вимірюється ECTS-кредитами. Кількість ECTS-кредитів, яка відповідає успішно завершеному навчальному року, становить 60. У такому випадку 1 кредит дорівнює 24–30-м робочим годинам. Сюди входить кількість часу, проведеного студентом на лекціях, семінарах та лабораторних заняттях, час для самостійної роботи, підготовка до іспитів та їх складання тощо. Студента можуть відрахувати з університету за академічну неуспішність, тобто якщо він набрав за поточний навчальний рік менше, ніж 45 кредитів. Навчальний план інженерної підготовки передбачає нормативні (обов'язкові) дисципліни та дисципліни, рекомендовані університетом, а також дисципліни за вільним вибором студента.

     Система забезпечення якості вищої інженерної освіти у ФРН завжди була актуальною. Вона діє на рівні технічного університету та на рівні держави (Федеральної  землі), існує також громадський  контроль. Основна відповідальність за якість вищої технічної освіти лежить на університетові. Це відповідає одному з основних положень Болонської декларації.

     В Положенні про вищу школу ФРН  чітко розмежовуються навчальні  програми для бакалаврів та магістрів. Навчальна програма підготовки бакалаврів розрахована на 3–4 роки, магістрів – на 1–2 роки. Є також ще один варіант: 7 семестрів навчання для бакалавра та 3 наступні семестри для магістра. Згідно з рішеннями КМК при такій послідовній моделі повний термін навчання в університеті не має перевищувати 5 років. Обсяг навчальної програми на рівні бакалавра має становити не менше 180 пунктів ECTS. За міжнародними вимогами, навчальна програма бакалавра та магістра в сумі при послідовній схемі навчання становить, як правило, 300 пунктів ECTS. При цьому, бакалаврська випускна робота оцінюється мінімум у 12 кредитів, магістерська – у 15–30. Тут враховується обсяг та складність виконання таких робіт для різних спеціальностей, а також ступінь їх інноваційності.

     Таким чином, програми навчання в університетах ФРН завдяки введенню в навчальний процес кредитно-модульної системи сприяють міжнародній мобільності студентів.

 

      5 УМОВИ ВСТУПУ  ДО ВУЗУ 

     Для вступу у ВНЗ необхідно мати атестат  повної середньої освіти, який буває  трьох типів:

     – "загальний"(allgemeine), який дає доступ до всіх ВНЗ;

     – фаховий (fachgebundene), що дає доступ до певних факультетів;

     – застосовний лише для вступу у  вищі фахові школи і на відповідний  факультет загальноосвітнього університету.

     Перші два види вимагають закінчення гімназії чи прирівненого до неї профзакладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах. Музичні, мистецькі та спортивні ВНЗ проводять фахові екзамени. Для деяких напрямів інженерної вищої освіти від вступників вимагають певного часу праці на виробництві. Існує також можливість вступу у ВНЗ без формального атестата на основі конкурсних іспитів і обов'язковості певного стажу праці за даною спеціальністю.

     Стаття 12 Конституції гарантує громадянам ФРН право вибору як освіти, так і місця її отримання, що й пояснює повну відсутність обмежень на вступ на більшість курсів ВНЗ. Якщо ж вони десь і вводяться, то лише з причин повної неможливості задоволення всіх запитів студентів для наступних напрямків: медицина, ветеринарія, стоматологія, архітектура, економічні науки. Для допуску на ці спеціальності запроваджено відбір на основі середніх шкільних оцінок, враховуються час, що минув після закінчення абітурієнтом школи, соціальні аспекти, проводяться співбесіди і письмові тести. Останні стали обов'язковими для вступників на медичні спеціальності.

     За  поданими документами абітурієнт зараховується  на відповідний факультет інженерного  спрямування університету. Зарахування у вузи ФРН відбувається двічі в рік: весною, перед літнім семестром, і восени, перед зимовим семестром. Перед вступом до вузів, в яких прийнятий набір на конкурсній основі, абітурієнти можуть пройти навчання на платних підготовчих курсах. Підсумки навчання протягом семестру виражаються в залікових балах, які присуджуються студенту після кожної сесії. Іноземні студенти навчаються у ФРН на рівних умовах з громадянами Німеччини.

     Перші два роки студенти проходять базову підготовку з дисциплін фізико-математичного та загально-інженерного циклів. Після успішного закінчення цього етапу кожен студент пише заяву про бажану спеціалізацію і переходить на навчання до відповідного фахового інституту даного факультету.