«Метод «соціологізму» Е. Дюркгейма та дослідження причин самогубств

Він виділив чотири види самогубств: егоїстичний, альтруїстичний, аномічний  і фаталістичний. Перший створюється  причинами, котрі обомовлюють відокремлення  індивіда від суспільства, яке перестає впливати на нього регулюючим чином. Розрив соціальних зв'язків, відсутність  колективної підтримки, стан відокремленості  породжують почуття самотності, пустоти, відчуття трагізму існування. Однією з  причин самогубств подібного роду може бути крайній індивідуалізм, але  грунтом, який його породжує, є "велике суспільство, соціальна туга" [4, с.274]. Суспільна дезорганізація, втрата суспільних цілей послаблюють соціальні  зв'язки, які прикликають індивіда до суспільства, а значить і до життя. Цей загальний стан, у свою чергу, відображається в дезінтеграції  суспільних груп - релігійних, сімейних, політичних, які безпосередньо впливають  на індивіда.

Другий вид самогубства - альтруїстичний - зустрічається тоді, коли особисті інтереси поглинуті соціальними, коли інтеграція групи настільки велика, що індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього виду Дюркгейм відносить  давні звичаї: самогубство стариків і хворих, самоспалення жінок після  смерті чоловіків, самогубство рабів  після смерті хазяїна і ін. Такого роду самогубства існували головним чином в архаїчних суспільствах.

Третій вид самогубства - аномічний. Він зустрічається в часи великих  суспільних потрясінь, економічних  криз, коли індивід втрачає можливість пристосуватися до соціальних перетворень, нових соціальних вимог і втрачає  зв'язок з суспільством. Стан суспільної аномії, під котрою Дюркгейм розуміє  відсутність чітких правил і норм поведінки, коли стара їєрархія цінностей  руйнується, а нова ще не склалась, породжує моральну нестійкість окремих індивідів. Коли коливається і дезорганізується суспільна структура, одні індивіди швидко піднімаються, інші втрачають своє місце в суспільстві, коли порушується суспільна рівновага - число самогубств зростає. Аномічне самогубство, яке зустрічається найчастіше в торгових і ділових колах, характеризується Дюркгеймом також з боку індивідуальних якостей представників торгового і промислового світу; їх нестримний потяг до збагачення, котрий не зустрічає жорсткої регламентації, невгамовно зростає, порушуючи моральну і психічну рівновагу. Таким чином, послаблення або відсутність суспільної регламентації, безладна, неврегульована суспільна діяльність лежить в основі аномічного самогубства. Якщо суспільство не здатне належним чином впливати на людину, то буде сумний кінець.

Протилежністю аномічного самогубства  є фаталістичне, яке виникає в  результаті посиленого контролю над  індивідом, "надмірна регламентація", котра для останнього стає нестерпного.

Таким чином, самогубство, на думку  Дюркгейма, є умисним і усвідомленим актом, який здійснюється індивідом  залежно від соціальної дисципліни. Мірило нормальної соціальної поведінки - "нормальний соціальний суб'єкт", дисциплінований і такий що визначає колективний моральний авторитет.

Поняття "егоізм-альтруізм" і "аномія-фаталізм" означали в концепції Дюркгейма  колективні сили або нахили, які  штовхають людину на самогубство. Дюркгейм називав ці сили течіями. Вимір їх інтенсивності можливий за відсотком  самогубств. Колективні сили або нахили можуть пояснити, на думку теоретика "соціологізму", індивідуальні  нахили і схильність до самогубства, а не навпаки. Психологічні мотиви самогубства  є індивідуальним, причому часто  зміненим, відображенням загальних  умов соціального середовища.

Найбільш цінною рисою дюркгеймівського аналізу самогубств є розкриття  соціальної сутності цього явища  як такого, що породжене кризовим станом суспільства. Описуючи стан морального розкладу, морально-психологічної дезорганізації і падіння буржуазного суспільства, Дюркгейм не викрив істинних причин цієї кризи, вбачаючи їх не в сутності капіталістичних  відносин, а в досить швидких темпах соціальних змін, за якими не встигає  моральне усвідомлення.

Потрібно вказати на абстрактний, формалістичний характер типології  самогубств. Зміст цього соціального  явища змінювався, тому що в одну групу потрапляли різнородні вчинки, які відображали соціальні норми  різних суспільно-економічних формацій. Приділяючи переважну увагу соціальному  фактору, Дюркгейм обмежувався лише вказівкою на його зв'язок з фактором психологічним. Думка про те, що рішення  індивіда опосередковується культурними  потребами і нормами тієї чи іншої  встановленої у відношенні до людського  життя її цінності, також не була розроблена, а лише висловлена Дюркгеймом.

Усвідомлення послідовниками Дюркгейма  цих недоліків привело до перегляду  ними деяких його положень, до намагання  більш послідовно і повно включити в соціологічну теорію психологічні фактори, що і було зроблено Морисом  Хальбваксом в його роботі "Причини  самогубств" (1930). Ряд ще більш  пізніх досліджень реабілітував роль психологічних факторів, показуючи  вплив соціальних змінних на ті психологічні детермінанти, котрі безпосередньо  обумовлюють індивідуальне рішення.

Незважаючи на те, що концепція  Дюркгейма потребувала більш  детального аналізу співвідношення об'єктивних і суб'єктивних фактів, головний напрям його досліджень давав  поштовх до розробки загального питання - соціальної обумовленості індивідуальної психології.

Дюркгейм проклав дорогу кількісному  аналізу в соціології і визначив шляхи розвитку його приватних методик  і технік (таких, наприклад, як метод  послідовного включення факторів, які  беруть участь у взаємодії), суть котрого - в дослідженні і інтерпретації  комплексу взаємовідносин між багатьма характеристиками, що систематично включаються  у раніше досліджуваня відношення, і ін. Дюркгейм не міг скористатися елементарними з сьогоднішньої  точки зору інструментами наукового  аналізу. Незважаючи на це, його робота відіграла значну роль в утвердженні  соціального підходу до самогубства  на противагу психопатичному, який був популярним за його часів і  який до наших днів змагається з  соціологічним підходом.

Причину збільшення кількості самогубств у буржуазному суспільстві дійсно необхідно шукати в кризових соціальних ситуаціях. При цьому неодхідно  мати на увазі не тільки стан суспільної дезорганізації і ослаблення соціальних зв'язків, але в першу чергу  і такі породжені капіталізмом об'єктивні  процеси, як ріст безробіття та ін. 

Висновок

Вплив Дюркгейма на західну соціологію в наш час загальновизнаний. Учений звернув увагу на фундаментальні проблеми соціологічної науки - і  цим пояснюється його популярність у Франції кінця XIX - першої третини XX ст., розповсюдженість впливу його ідей в інших країнах Європи та Америки, а також цікавість до його вчення в наш час.

Природа суспільства, його інтегративний  початок, його "здоровий" і патологічний стан, методи соціологічного дослідження  і статус соціології як науки - всі  ці проблеми, які вирішуються з  позицій цілісної філософсько-соціологічної  концепції, безперечно належать до числа  найважливіших проблем теоретичної  соціології. При наполегливих пошуках  відповіді на питання про шляхи  розвитку сучасного світу все  частіше співставляються теорії Маркса, Дюркгейма, Вебера, Парето.

Завершуючи огляд соціологічної  концепції Дюркгейма, слід ще раз  сказати, що його теоретична спадщина і сьогодні знаходиться в центрі гострих дискусій. Мабуть, одна з  причин цього полягає у тому, що мислитель, окрім безпосередньої теоретичної  роботи за різноманітніми напрямками, суб'єктивно дуже чуйно ставився до статуту соціології й активно  остоював її методологічний та фаховий  суверенітет. Як справедливо зауважив Р.Нісбет: "Дюркгейм більш аніж хтось  інший в історії соціології зумів  втілити в собі те, що було найтиповіше  у цій дисципліні і найпродуктивніше для гуманітарних наук, а тому його можна назвати соціологом у найповнішому розумінні цього слова" [5, с. 323].

Використана література.

1.  Гофман А.В. Эмиль Дюркгейм. - М., 1991.

2. Захарченко М.В., Погорілий О.І., Історія соціології. - Київ: Либідь, 1993.

3.  Лакс С. Эмиль Дюркгейм. Его жизнь и работа. Стенфорд, 1985.

4.  Николаев Ю.Н.  Эмиль Дюркгейм как социальный философ. "Социологические исследования", 1978, N 2.

5.  Социология: Наука об обществе / Под. ред. Андрющенко В.П., Горляча Н.И. - Харьков, 1997.

6. Философский словарь. (Под редакцией М.М.Розенталя). М., 1975.

7. Философский энциклопедический словарь. М., 1989.