Мета та принципи сталого розвитку України

у галузі освіти забезпечити:

1. зміну стереотипів людини, формування нової системи цінностей, починаючи з дошкільного віку, з урахуванням самоцінності природи і людини як частини природи;
2. процес відродження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання громадян, формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти;
3. формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров’я, створення державної та громадської систем забезпечення необхідною для екологічної освіти і виховання населення інформацією;
4. екологізація освітнього процесу в дошкільних закладах, виховання з перших років життя гуманної, соціально-активної особистості, здатної розуміти і любити природу, дбайливо до неї ставитися;
5. збільшення видання літератури і наочних посібників про природні багатства держави, їх збереження, примноження і раціональне використання;
6. можливість для населення одержувати знання з питань сталого розвитку і збереження навколишнього природного середовища, розвиток неформальної екологічної освіти з використанням засобів масової інформації і популярних видань;
7. підвищення соціального статусу вчителя, вдосконалення структури, змісту, форм і методів освіти;

в галузі науки і техніки забезпечити:

1. створення наукових основ сучасних технологій і технічних засобів, спрямованих на розв’язання проблем екологічної та техногенної безпеки, перехід до екологічно безпечних технологій, здатних мінімізувати ризик та негативний вплив на довкілля;
2. технологічне оновлення виробничого потенціалу і випуск екологічно безпечної продукції, максимальне залучення науково-технічного потенціалу країни до розв’язання всього циклу проблем ресурсозбереження від наукових досліджень до впроваджень науково-технічних проектів;
3. зниження природо- та матеріаломісткості продукції, підвищення її надійності, довговічності та конкурентоспроможності на світовому ринку.

При забезпеченні сталого розвитку має бути максимально  використано можливості об’єднань  громадян, профспілок, ділових та наукових кіл, враховано інтереси основних груп населення, в тому числі – жінок, дітей і молоді.

Основними напрямами діяльності у  цій сфері є:

• розроблення механізмів партнерства держави і широких кіл громадськості в процесі забезпечення сталого розвитку;
• забезпечення активної участі населення в розробленні і широкому обговоренні законодавчих та інших нормативних актів про охорону природи, здійснення громадського контролю за станом навколишнього природного середовища;
• створення багатосторонніх комісій на різних рівнях з розгляду питань сталого розвитку, безпеки праці, охорони здоров’я, здійснення екологічної експертизи чинних і перспективних законодавчих та інших нормативних актів з метою аналізу та прогнозу їхніх наслідків;
• постійне здійснення на підприємствах усіх форм власності контролю за станом умов праці, особливо жінок;
• залучення молоді до процесів сталого розвитку, створення умов для ведення діалогу між молоддю та органами державної влади з питань стану довкілля і безпечного майбутнього.

Інтеграція екологічної  політики в стратегію економічних  реформ

Сталий  розвиток повинен реалізовуватись  у рамках ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання  економіки, координації дій у  всіх сферах життя суспільства.

Це пов’язано  з активною структурною перебудовою  в сфері матеріального виробництва, основою якої є:

- побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, яка дозволить забезпечити належний рівень життя населення;

- узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими, залучення органів регіонального та місцевого самоврядування як партнерів центральної влади в процесі забезпечення сталого економічного зростання;

- екологізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на довкілля, матеріаломісткості, перехід на нові методи антропогенної діяльності, в основу яких покладено екологічно безпечні технології;

- підвищення рівня збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництва засобів виробництва на задоволення потреб населення, проведення екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє природне середовище всіх проектів господарської діяльності.

Макроекономічні перетворення передбачають зміну структур виробництва і споживання, передусім:

розвиток підприємництва:

• усунення бар’єрів, які обмежують доступ суб’єктів господарювання на регіональні і міжрегіональні ринки, створення економічних передумов для випуску екологічно-безпечної продукції, здатної ефективно конкурувати на високоорганізованих ринках;
• забезпечення сприятливого режиму для прискореного розвитку екологічно орієнтованого бізнесу, особливо в регіонах з напруженою екологічною ситуацією та високим рівнем безробіття;

у промисловості:

• забезпечити формування ефективної міжгалузевої структури виробництва, яка б відповідала світовим стандартам і потребам економіки держави, підвищити соціально-екологічну орієнтацію галузей, збільшити в структурі промислового виробництва частку легкої і харчової промисловості;
• обмежити розвиток сировинних і напівфабрикатних виробництв, поетапно зменшити експорт продукції видобувних та інших ресурсо- та енергомістких галузей, наростити обсяг виробництва продукції, що має закінчений технологічний цикл і сприяє ефективному використанню власного природно-ресурсного потенціалу;
• здійснити перебудову техногенного середовища, технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно орієнтованих технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;

в аграрній сфері економіки:

• постійне збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування, якісну зміну структури харчування населення, підвищення калорійності продукції.
• здійснення соціально-економічних перетворень на селі, перебудову земельних та майнових відносин власності, створення багатоукладної економіки;
• формування економічної збалансованості аграрного виробництва у регіонах з урахуванням їх природно-ресурсного потенціалу, раціонального використання природно-економічних умов, дотримання норм екологічної безпеки під час реформування структурних продуктових комплексів та розміщення нових виробництв;
• впровадження екологічно прогресивних адаптованих до місцевих умов технологій, реалізацію заходів щодо підвищення родючості грунтів;
• прискорений розвиток та модернізацію переробної сфери, зменшення втрат продукції;

в енергетиці:

• формування раціональної структури виробництва електроенергії, підвищення технічного рівня та екологічної безпеки електростанцій шляхом їх переоснащення із застосуванням новітніх ефективних технологій спалювання палива;
• організацію виробництва сучасного енергетичного обладнання;
• розвиток нетрадиційної енергетики – будівництво вітряних електростанцій, використання сонячної енергії, геологічна розвідка та технологічне освоєння родовищ геотермальних ресурсів, розробка та впровадження біоенергетичних установок, використання шахтного метану;
• створення потужностей для перероблення та довготривалого захоронення радіоактивних відходів і будівництво інженерних споруд для зберігання відпрацьованого ядерного палива;
• модернізацію, реконструкцію й оновлення технологій, що сприятиме зменшенню енерговитрат, розроблення та впровадження механізмів економії енергії, в тому числі вдосконалення цінової політики;
• ефективне використання власної бази енергоресурсів, проведення реконструкції підприємств вугільної промисловості, вжиття заходів щодо створення власного паливно-енергетичного циклу.

Екологізація  суспільних відносин

З метою  забезпечення сталого розвитку України  охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів мають розглядатися не як самоціль, а як невід’ємна частина  процесу розвитку. Основними напрямами  екологізації економіки мають стати:

прийняття превентивних заходів, складовими яких є:

• послідовна екологізація всіх ланок суспільного виробництва, структурна перебудова економіки та врахування вимог екологічної безпеки, орієнтація на якісні соціально-технологічні перетворення сучасного суспільства;
• визначення фіксованої частки валового внутрішнього продукту, що спрямовується на охорону навколишнього середовища;
• формування збалансованої ефективної структури споживання, в основі якої лежать принципи раціональності й безвідходності;
• встановлення обмежувальних цін на енергоносії, перехід до загальної обов’язкової системи платного природокористування;
• інституційні перетворення з метою формування нового правового й економічного механізму взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування та природокористувачів, включення екологічного імперативу в структурно-інвестиційну політику, перехід до екологічно чистого виробництва;
• вдосконалення законодавства і нормативної бази в сфері охорони, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у зв’язку із зміною умов життєдіяльності населення і структури виробництва;
• розвиток ринку робіт і послуг в галузі охорони навколишнього природного середовища та організація екологічно безпечної господарської діяльності, впровадження концепції “життєвого циклу” у виробництво будь-якої продукції;
• розвиток і вдосконалення системи державного екологічного моніторингу стану навколишнього природного середовища та його компонентів (в тому числі природних ресурсів) у рамках Єдиної державної системи екологічного моніторингу та регіональних кадастрів природних ресурсів;
• реалізація екологічних міждержавних, державних та регіональних програм, комплексу першочергових заходів щодо реабілітації радіаційно забруднених територій;
• вдосконалення системи обліку та методів економічної, екологічної і соціальної оцінки природних ресурсів (з метою забезпечення їх зростаючої цінності), економічних механізмів природокористування, в тому числі рентної системи платежів, платежів за шкідливі викиди і скиди, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу на довкілля, введення спеціального оподаткування екологічно небезпечної продукції;
• інвентаризація та ідентифікація джерел забруднення, сприяння підвищенню культури виробництва і зміцненню технологічної дисципліни;
• удосконалення управління природокористуванням і техногенно-екологічною безпекою, впровадження басейнового принципу водокористування;

вжиття заходів прямої дії включає:

• створення нового економіко-правового механізму взаємодії державних органів влади різних рівнів, органів місцевого самоврядування та природокористувачів, включення екологічних вимог у процедуру оцінки соціально-економічної ефективності управлінських рішень;
• модернізація основних джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу, підвищення рівня їх екологічної безпеки і зниження забруднення атмосфери;
• забезпечення економії первинних ресурсів і розв’язання проблем утилізації відходів виробництва через вдосконалення структури розміщення виробництва, формування виробничих комплексів замкнутого циклу;
• припинення деградації грунтів та збереження водних ресурсів і об’єктів як унікальних складових навколишнього природного середовища;
• забезпечення належної охорони та збереження лісових ресурсів і екосистем, посилення природоохоронних функцій лісів, здійснення комплексу лісогосподарських заходів щодо зниження радіоактивного забруднення лісового фонду;
• здійснення заходів безпеки навколишнього природного середовища під час добування корисних копалин;
• сприяння відновленню екосистем і біологічних видів, що перебувають на межі зникнення, розроблення Національної програми збереження біологічного різноманіття;
• забезпечення заходів безпеки щодо використання токсичних хімічних речовин, включаючи заборону на виробництво, імпорт і використання особливо небезпечних їх видів;
• підвищення ефективності державного контролю за додержанням регламентів природокористування і охорони навколишнього природного середовища шляхом застосуванням економічних і адміністративних санкцій;
• розвиток системи екологічної сертифікації, екологічного аудиту та страхування, ліцензування небезпечних видів діяльності, поступовий перехід на систему міжнародних стандартів технологічних процесів, які ведуть до зниження негативного впливу виробничої діяльності на навколишнє природне середовище.

III. Засоби реалізації Концепції переходу України до сталого розвитку

Реалізація  Концепції забезпечується за допомогою  цілеспрямованої політики, яка включає  державний, регіональний та місцеві  рівні вирішення відповідних  питань, правові, фінансові та організаційні  засоби.

На державному рівні, з метою послідовної реалізації основних принципів сталого розвитку, створюється Національна комісія  сталого розвитку України, яка забезпечує формування основ Національної політики сталого розвитку та здійснює координацію  діяльності міністерств, інших центральних  і місцевих органів виконавчої влади, міжнародних та громадських організацій. Склад комісії та її чисельність  затверджується Президентом України.