Категорії соціології

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему: 

«Категорії  соціології» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Савчук  І.В.                        

Студентка ІIІ курсу

Групи КДД-29 

Київ, 2011

 

      План

1. Поняття «категорія соціології»
2. Категорія «соціальне»
3. Категорія «соціальні відносини»
4. Інші категорії соціології
5. Список використаної літератури

 

 

       Поняття «категорія» відображає універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо. [3]

     Категорії соціології — це загальні поняття, що відтворюють певні властивості  суспільства та його складових (об’єкта) як цілісної соціальної системи. Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в суспільстві, потребує з’ясування суті самого суспільства, досліджуваного процесу і явищ, що з ними зв’язаний цей процес. [2]

     Розрізняють дві основні групи категорій  соціології:

      1. Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з виокремленням її основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як «соціальна спільність», «соціалізація», «особистість», «соціальна група», «соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соціальний контроль», «соціальна поведінка» та ін.

      2. Категорії, що характеризують  динаміку суспільства, його основні  зміни — причини, характер, етапи  тощо. Ці категорії вказують, як  змінюється соціальний об'єкт,  якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «соціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.

       Більш поширеним є підхід, за  яким виділяють три групи категорій:

      1. Загальнонаукові категорії у  соціологічному заломленні («суспільство», «соціальна система», «соціальний розвиток» тощо).

      2. Безпосередні соціологічні категорії  («соціальний статус», «стратифікація»,  «соціальний інститут», «соціальна  мобільність» тощо).

      3. Категорії дисциплін, суміжних  із соціологією («особистість», «сім'я», «соціологія політики», «економічна соціологія» тощо). [1] 
 

       У соціології однією з найширших  і найуживаніших є категорія  «соціальне».

       Соціальне — сукупність певних властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами в процесі спільної'діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ І процесів суспільного життя.

       Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична та ін.) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.

       Специфіку соціального характеризують  такі основні риси: —• загальна  властивість, притаманна різним  групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;

       — вираження обумовленого сучасними  суспільними відносинами (економічними, політичними та іншими) певного  становища індивідів;

       — з'ясування стосунків різних  індивідів і груп індивідів

       між собою, ставлення до свого  становища в суспільстві, до  явищ і процесів суспільного  життя;

       — соціальне є наслідком спільної  діяльності різних індивідів,  який виявляється в їх спілкуванні  та взаємодії.

       Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка навіть одного індивіда обумовлюється поведінкою іншого індивіда чи групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних властивостей суспільних відносин.

       Від з'ясування категорії «соціальне»  залежить тлумачення специфіки  соціальних відносин. [3] 
 
 

     М. Вебер виділив як квінтесенцію соціального  так зване очікування, тобто орієнтацію на відповідну реакцію. Г. Осипов уважає, що соціальне — це сукупність будь-яких властивостей і особливостей, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи індивідів) безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соціальних властивостей, які є предметом соціологічного вивчення. [2] 

     Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковими становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

       Поняття «соціальні відносини»  і «суспільні відносини» часто  ототожнюють. Але таке ототожнення  правомірне лише тоді, коли соціальні  відносини розглядають у широкому  значенні, протиставляючи їх природним  відносинам. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закостенілими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов'язані з іншими видами відносин, які взаємо-інтегруються, виявляються через них.

       Соціальні відносини органічно  пов'язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей та їх спільнот, соціальними інтересами та соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.

       Різноманітність соціальних відносин  є своєрідним відображенням, наслідком  впливу на них певної конкретної  сфери суспільної діяльності, що  надає їм специфічних відтінків  і аспектів. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить у сукупності сутність процесу соціального розвитку.

       Загалом вивчення соціальних  відносин повинно здійснюватись  у контексті всього способу  життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок змін, що відбуваються в суспільстві, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на ті самі спільноти, на соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність. [3]

     Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

     Наприклад, економічні відносини — це матеріально опосередковані відносини, що складаються в процесі виробництва, обліку, розподілу і споживання.

     Політичні відносини — це відносини між  класами, націями та іншими соціальними  групами, основним змістом яких є  завоювання, утримання і користування владою.

     Вивчення  соціальних відносин дає можливість висновувати про взаємозв’язки  соціальних спільнот і людей як представників  цих спільнот. Такі висновки робляться  за різними властивостями та ознаками: ставленням до засобів виробництва і суспільної власності, місцем у соціальній структурі, роллю в групі, мірою забезпечення соціальними благами, рівнем культури, освіти та кваліфікації, змістом і умовами праці, засобами до існування і розміром особистих доходів, потребами, інтересами, мотивами діяльності, цінностями та ціннісними орієнтаціями тощо. Суспільні відносини опосередковують соціальні відносини, тобто відносини між людьми, що встановлюються в процесі певної діяльності (політичної, економічної, правової) і роблять людей не абстрактними, а конкретними індивідами. Тому соціальні відносини неможливо виокремити в чистому вигляді, як це можна зробити з економічними, політичними, правовими тощо. Постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини. [2]

     Суб’єктом конкретної дії може бути лише індивід, а не група, спільнота чи населення  в цілому, бо тільки індивід може чітко ставити мету, вільно вибирати необхідні засоби її досягнення. Сукупність соціальних відносин — це вся життєдіяльність суспільства. У ній визначається місце окремого індивіда чи групи, спільноти, динаміка їхніх взаємовідносин і поведінки в соціальному середовищі, ставлення до окремих складових цього середовища, мотивація дій і вдоволення ними, ціннісно-нормативна система тощо. Це все підлягає вивченню й соціологічному аналізу. Від правильного аналізу соціальних відносин багато в чому залежить своєчасне вирішення проблем життєдіяльності суспільства, своєчасне зменшення соціального напруження до безпечного рівня тощо.

     Соціальні відносини формуються в процесі  соціальної діяльності, тобто сукупності дій окремих особистостей у соціальній організації у зв’язку з досягненням  певних цілей, реалізацією інтересів  і задоволенням потреб. [3]

     Соціальна діяльність — це процес, що включає мету, засоби і результат. Типи і форми соціальної діяльності вирізняються за суб’єктом, об’єктом, функціями і цілями (індивідуальна, суспільна, ідеологічна, політична, виробнича, наукова, виховна, репродуктивна, творча тощо).

     Соціальна організація є своєрідною фізіологією суспільства (механізм виникнення соціальних суперечностей, зіткнення інтересів різних груп, боротьба історично віджилих форм організації суспільної праці з новими, більш прогресивними) і відтворює історичну динаміку його розвитку.

     Особистість вивчається соціологією не з точки  зору неповторності (це є предметом  психології), а з позиції її соціально  типових якостей як суб’єкта соціальних дій.

     Особистість як соціальний тип характеризується цілою системою понять, що виражають  її внутрішню структуру і зовнішню поведінку.

     Насамперед  це потреби — об’єктивно й суб’єктивно  необхідні вимоги особистості (групи) до умов її існування і джерел розвитку.

     Одні  потреби характеризують людину як біосоціальну істоту (потреба в їжі, відпочинку, сні), інші — як окремого індивіда (потреба в самоідентифікації, безпеці, повазі, саморозвитку). Ці потреби вивчають психологія та соціальна психологія. Для них потреба — стан окремого індивіда, котрому чогось бракує. Соціологія ж вивчає потреби людини як соціального типу, тобто представника соціальної групи. Це потреби в справедливості (справедливій оплаті праці), у гарантії прав (трудовій зайнятості, можливості підвищення кваліфікації), у самоствердженні, самовираженні (посаді, творчій роботі) тощо. [1]

     Це стосується й інтересу. Для психолога інтерес — це прояв пізнаної потреби, цільова спрямованість особистості, її емоційні переживання.

     Соціологи розуміють інтерес як усвідомлене, вибіркове ставлення особистості  чи групи до будь-якого об’єкта, що має для них життєву значущість, бо зв’язаний із задоволенням їхніх потреб.

     Інтерес — це насамперед усвідомлення індивідом  свого соціального стану, тобто  належності до певної соціальної групи, і свого місця в системі  соціальних позицій. Це може бути місце  у сфері професійного поділу праці, у системі управління суспільними процесами, у сім’ї тощо. Отже, соціальний інтерес є основною ланкою, яка зв’язує реальний стан із відображенням його у свідомості людини.

     Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальної структури суспільства, яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу.

     Соціальна структура з її численними підструктурами (соціо-професійними, соціостатусними, соціорегіональними, соціоетнічними) є внутрішнім устроєм суспільства  і відображає його ніби в статиці.