Біографія В. І. Веретеннікова

     Вступ

     Сучасний  стан архівної справи нерозривно пов’язаний з минулим і є результатом  її розвитку впродовж тривалого часу. Історично сформовані й усталені зв’язки зумовлюють інтерес науковців  до дослідження та аналізу накопиченого досвіду. Особливо плідно визначалися концептуальні засади архівознавства, формувалися та запроваджувалися нові ідеї, здійснювалися пошуки оптимальної організації архівної справи в Україні впродовж 1920–1930-х років. Цей період історії архівної справи становить великий інтерес також для дослідження ролі особи в становленні та розвитку української архівістики. Визначення стратегії й тактики архівного будівництва, практичне втілення проектів багато в чому залежало від персонального складу архівних установ, свідомої мотивації діяльності архівістів, орієнтованої на раціональну організацію архівної справи. Непересічна особистість була важливим чинником поступу архівістики.

     До  когорти визначних діячів архівної справи 1920–1930-х рр. належить професор В.І. Веретенников, який зробив великий внесок у розвиток архівістики в Україні. Розуміючи під терміном “архівістика” “архівознавство та архівна справа в їх єдності”, потрібно наголосити, що унікальність творчого доробку В. І. Веретенникова полягає в тому, що він охоплює не лише проблеми архівної науки, а й питання практичної діяльності архівних установ. Лише трагічні обставини 1933-го року змусили вченого залишити роботу на ниві архівістики. Тоталітарна система не знищила В. І. Веретенникова фізично, але істотно вплинула на поширення його наукових ідей.

      Біографія В. І. Веретеннікова

     Василь  Іванович Веретенніков народився 21 серпня 1880 р. в м. Вороніж. Середню освіту отримав в першій Тифліській класичні гімназії(1899). В 1904р. закінчив історико-філологічний факультет Сан-Петербурзького університету. Є відомості, про вплив О. С. Лаппо-Данилевського на формування наукових інтересів та морально-етичних поглядів. Становлення В. І. Веретенникова як особистості відбулося під керівництвом О. С. Лаппо-Данилевського. Доведено, що вплив видатного вченого на формування В. І. Веретенникова як науковця був вирішальним. В 1910 р. захистив дисертацію на ступінь магістра російської історії. В цьому ж році було проведено глибокий аналіз першої наукової роботи молодого вченого Д. І. Багалієм. Назва праці – “История Тайной канцелярии Петровского времени”. Рецензент наголосив, що архівний матеріал для роботи підбирався автором планомірно і системно, а використані ним першоджерела відзначаються вичерпною повнотою, для виконання завдання, поставленого автором – дати поняття про Таємну канцелярію як про одну із вищих урядових установ епохи Петра Великого і визначити її місце в системі тогочасного центрального управління державою. Багалій каже,що праця була написана на підставі ретельного аналізу архівної інформації, яка стала чи не єдиним джерелом для створення праці. Дослідник простежив історію зберігання фонду установи, з’ясував умови, в яких зберігалися архівні матеріали, відзначив, як ці умови відбились на збереженості, фізичному стані документів. Використавши великий масив архівної інформації, В.І. Веретенников проаналізував історію діяльності Таємної канцелярії аж до скасування у 1726 р., детально розглянув групи справ, що велися в установі, проаналізував принципи організації її справочинства, простежив зв’язки Канцелярії з іншими тогочасними державними інституціями, вперше висвітлив історію майорських розшукових канцелярій, яка до нього не була предметом історичного дослідження. Думки Д. І. Багалія щодо праці молодого науковця поділяли й інші тогочасні історики. Про це свідчать їх відгуки на сторінках періодичних видань 1910 року. Робота з історії Таємної канцелярії Петровського часу була захищена як магістерська дисертація 12 грудня 1912 р.

     У 1912 р. ім’я В. І. Веретеннікова з’являється в 10-му томі словника Брокгауза і Ефрона. Не велика за обсягом словникова стаття своєю появою в авторитетному виданні засвідчила визнання вченого серед широкого наукового загалу.

     3 листопада 1915 р. – зарахований  на посаду приват-доцента. Дослідження В. І. Веретенниковим історії російської генерал-прокуратури продовжили шлях В. І. Веретенникова у науку. Результати архівної евристики дали науковцю підстави виступити з новаторською концепцією еволюції генерал-прокуратури Росії і спростувати твердження про непорушну солідарність російських генерал-прокурорів із Сенатом, переконливо довести, що влада генерал-прокурора завжди зростала шляхом приниження Сенату. В цій праці В.І. Веретенников вперше використав термін “діловодний фонд”, який згодом став невід’ємною складовою архівної терміносистеми, сформованої ученим у 1920-ті рр. 20 березня 1916 р. за результатами захисту дисертації на тему “Очерк истории генерал-прокуратуры” йому було присуджено ступінь доктора російської історії.

     Характерною рисою праць В. І. Веретенникова є широке використання архівної інформації, оригінальне бачення подій і фактів, інтерес до малодосліджених тем.

     Наступні  роки свого життя В. І. Веретенніков присвятив праці в архівних установах  Росії і України, педагогічній роботі. Як педагог вищої школи В.І. Веретенников сформувався у Харкові (1908–1913 рр.), коли викладав на Вищих жіночих курсах, в Харківському університеті російську історію, філософію та методологію історії. В 1914–1920 рр. викладав у російських університетах – Московському (1914–1915), Петроградському (1916–1917), Саратовському (1917–1920). В процесі роботи зі студентами науковець широко використовував історичні джерела, навчав своїх учнів прийомам дослідницької роботи з архівними документами. Основним місцем педагогічної роботи в Україні для вченого був Харківський інститут народної освіти, де впродовж 1920–1933 рр. він викладав історію Росії, читав лекції з методології історії. Протягом 1920-1933 рр., працюючи в Україні, зробив величезний внесок у розбудову нашої вітчизняної архівістики, заклав підґрунтя архівної науки і практики.

     Коло  професійних інтересів Веретенікова дуже широке. Без сумніву, він належить не тільки до визначних істориків-архівістів, але і до дослідників в області декоративно-прикладного мистецтва. Про це свідчать рукописи його не виданих статей, присвячені історії меблів, бронзи і російських приватних заводів художнього фарфору ХVIII – перша пол. XIX ст.

     26 січня 1937 р. В. І. Веретенніков  зарахований науковим кореспондентом  Кабінету Внутрішнього Обладнання  Всесоюзної Академії Архітектури.

     В різних виданнях, присвячених В. І. Веретеннікову, датою його смерті вважається 1943 рік. Це не правда. В Вологодській лікарні №5 збереглася довідка. В ній точно вказана ця дата – 18 липня 1942 року.

     Висновки

     Основні віки життєвого шляху пов’язані  з його навчанням та науковою працею. У житті та діяльності вченого можна виокремити такі періоди: а) юності, здобуття освіти (1880–1904), позначений формуванням його світоглядних та наукових цінностей; б) першого досвіду практичної і наукової роботи (1905–1909), характерною рисою була організованість, здатність до прийняття рішень, відповідальність за справу; в) становлення і визнання В. І. Веретеннікова як високопрофесійного науковця (1910–1916), коли відбувся захист магістерської (1910) та докторської (1916) дисертацій; г) фахової архівної діяльності, яка розпочинається в Росії (1905–1907, 1917–1920) й результативно продовжується в Україні (1920–1933); д) музейної роботи, повернення до якої в Державному російському музеї (1934–1940) було зумовлене вимушеним відходом від архівної діяльності через безпідставні політичні звинувачення (1933). Впродовж життя основні напрями діяльності вченого знаходилися в площині історії, архівної справи, педагогіки, музейництва.

     Персональний  внесок В. І. Веретенникова у розвиток архівістики  
в Україні охоплює всі напрямки архівної справи та архівознавства. Його можна вважати найпродуктивнішим вченим-архівознавцем в Україні 1920–1930-х рр. Починаючи з 2000 р. Державний комітет архівів України та Спілка архівістів відзначають премією імені В. І. Веретенникова кращі наукові праці в галузі архівознавства та документознавства. З огляду на необхідність відзначити у 2005 році 125-річчя від дня народження вченого та його неоціненний внесок у розвиток української архівістики слід порушити клопотання про надання імені В. І. Веретенникова Українському науково-дослідному інституту архівної справи та документознавства.

     Список  використаної літератури

     1. Маловідома публікація В.І. Веретенникова // Пам’ятки: археографічний щорічник. – 2003. – Т. 4. – С. 192–198.

     2. Павловська Н. П. В. І. Веретенников як архівознавець і архівіст – Рукопис.