Адаптації людей похилого віку до пенсійного періоду життя

Тема: Адаптації людей похилого віку до пенсійного періоду життя

План:

1 .Проблема адаптації до старості

2.Сутність фізіологічної і психологічної компенсації

3.Проблеми реабілітації

4.Мотивація продовження трудової діяльності

     За сучасними дослідженнями встановлено, що припинення професійної діяльності у зв'язку з виходом на пенсію призводить до погіршення фізичного і психічного стану у 55% чоловіків і 60% жінок. Однак також об'єктивними є дані, які показують, що лише незначна частина працівників масових професій все своє життя, до пенсії, працюють на одному місці.

      Одним з основних висновків геронтологів (В.Альперович, В.Болтенко, Ф.Бульер, В.Войтенко, М.Полюхов та ін.) є те, що значна кількість функцій людського організму у віці 50-59 років змінюються суттєво. Схематично обмеження функціональних можливостей органів і систем при старінні можна визначити наступними процесами:

порушення нервово-гумаральної регуляції органів і систем; зниження імунологічної реактивності;

обмеження функціональних можливостей серцево-судинної системи; гіпоксичні порушення; -    порушення метаболізму і процесів енерготворення.

     Загально визнано, що десятиліття перед виходом на пенсію є найбільш сприйнятливим для адаптації до старості. Саме в цей період необхідно збуджувати і підтримувати самовиховні тенденції у людей, що переступили 50-річну межу життя, зацікавлюючи їх підготовкою до нових життєвих ситуацій. На думку А.Козлова, в профілактиці психологічного старіння великого значення набуває спеціальна підготовка до переходу вікової пенсійної межі, до зміни або припинення трудової, професійної діяльності. Психологічна, фізична і трудова підготовка до виходу на пенсію повинна, проводитися не менш ніж за рік до припинення трудової діяльності.

      Старіння - це процес, що відбувається протягом всього життя людини. Загальною є думка, що "в третьому віці" стан людини тісно пов'язаний з адаптацією в попередні роки - в молодому і середньому віці - і залежить від широкого кола чинників зовнішнього середовища: умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій і т.д. Адаптацію в старості треба розглядати тільки в онтогенезі.

     У 1962 році на конференції Міжнародної організації праці (МОП) було сформульоване поняття "працівник похилого віку", яке зовсім не співпадає з поняттям "пенсіонер по старості". Поняття "працівник похилого віку" означає, що юридичні межі приходу старості, тобто верхні межі пенсіювання, прийняті в будь-якій країні, є високими по відношенню до віку, в якому у більшості працівників виникають труднощі у виконанні своїх виробничих обов'язків у сучасному автоматизованому і механізованому виробництві].

      Прискорене професійне старіння є результат інтенсифікації виробництва, підвищення вимог психофізичним можливостям організму, зростаючої невідповідності функцій старіючого організму вимогам професійної діяльності і умовам її виконання. Заслуговує на особливу увагу те, що головними критеріями понять "професійне старіння" і "працівник похилого віку" є не медико-біологічні показники вікового стану функцій організму, а соціально-демографічні дані, отримані за матеріалами аналізу вікового складу професійних і виробничих груп населення індустріальне розвинутих і демографічне старих країн.

     Все більше зниження терміну переходу в групи "працівників похилого віку" обумовлене корінними змінами технології трудового процесу, темпу, ритму роботи і

рівня фізичної і нервово-емоційної напруги підтверджується даними санітарної статистики і страхових кампаній про здоров'я, рівня і причинах ранньої інвалідизації, високої смертності представників окремих видів праці. Саме тому працівники, зайняті фізичною працею, більше виступають проти встановленого віку обов'якового виходу на пенсію.

      Працівники похилого віку підтримують свою працездатність, не дивлячись на різку зміну функціонального статусу, за рахунок високої професійної кваліфікації і включення механізмів регуляції поведінки. До них відносяться: стихійний відбір, перерозподіл по робочим місцям і професіям, перехід з основних видів праці у допоміжні, а тих людей похилого віку, що залишилися на виробництві - зміна характеру і структури діяльності, зниження щільності робочого часу, зменшення зайнятості на основних операціях і збільшення її на допоміжних, скорочення числа елементів операцій, скорочення періодів неперервної роботи, збільшення діяльності наступного відпочинку, додаток роботи на менші порції.

      У процесі адаптації включаються механізми фізіологічної і психологічної компенсації. Фізіологічна компенсація являє собою перебудову функціональної діяльності, психологічна компенсація - формування мотиваційної домінанти, направленість на успішність трудової діяльності. У працівників похилого віку ці механізми компенсації бувають значно виражені. На фоні високої свідомості, дисциплінованості, розвинутого почуття обов'язку і відповідальності старим робітникам характерні такі риси, як самоповага, піклування про свою репутацію, амбіціозність, впевненість у собі, що підтримується особистісним досвідом і знаннями. Виникає явна невідповідність самооцінки працездатності і результатів трудової віддачі. У зв'язку з цим з'являється емоційна нестійкість, дратівливість, збудженість, невміння швидко орієнтуватися в складній виробничій обстановці. Між цим виробничі вимоги до тих працівників, що старіють, залишаються незмінними. Ця невідповідність технократично організованого виробництва і знижених функціональних можливостей людей похилого віку підштовхує їх кидати виробництво, нерідко переходити на інші види праці, навіть зі втратою заробітку і кваліфікації. У виробництвах, що пов'язані з новим технологічним виробництвом, комп"ютерізацією, розширенням інформативного кола діяльності, практично немає місця особам передпенсійного віку, а їх перепідготовка вимагає значних матеріальних і фінансових затрат. До того ж керівництво не намагається затримати таких працівників, вважаючи їх досить незалежними, невживчивими, упертими, що дотримуються своїх поглядів. Накопичений професійний досвід, обов'язковість і пунктуальність, тобто всі позитивні якості цієї категорії працівників практично не беруться до уваги і не мають великого значення.

      Одним з показників відповідності вимог, що висуває професійна праця, і можливостей організму людей похилого віку є сприйнятлива динаміка їх фізичної і розумової працездатності.

      Працездатність - це здібність органу або цілого організму до активної діяльності в заданому ритмі.

     Працездібність - це соціально-правова категорія, що відображує здібність людини до праці, що визначається рівнем його фізичного і психічного розвитку, а також станом здоров'я, професійними знаннями, вмінням і досвідом.

     Працездатність практично здорових людей похилого віку - показник, що узагальнює вікові зміни в організмі, набутий досвід і тренування у професійній діяльності, а також вплив умов праці, в яких ця діяльність відбувається, на стан фізичних функцій.

     Неоднорідність контингенту осіб похилого віку природня. Можна вирізнити три групи людей похилого віку: 1 .Практично здорові, працездатні без обмежень.

2.Обтяжені  комбінованою  хронічною  патологією  з  обмеженими  функціональними

можливостями.

3.Повністю втрачена працездатність.

     Різні автори по-різному підходять до визначення поняття реабілітації людей похилого віку. Вони розглядають її як сукупність заходів, направлених на прискорення лікування хвороби, що знижує працездатність робітника і службовця похилого віку. Інші розуміють реабілітацію як сукупність заходів, пов'язаних зі встановленням людини похилого віку до максимально можливої фізичної, психічної, соціальної і професійної повноцінності. Треті вважають, що раабілітація має на меті не тільки можливе психічне і фізичне відновлення, а й відродження можливості бути корисним суспільству, почувати себе його повноцінним членом. В усіх випадках реабілітація повинна бути направлена на попередження і уповільнення процесу старіння.

     Необхідно пригадати діяльність геронтологів в Україні за радянських часів, які в свою чергу приділяли велику увагу проблемі реабілітації різних груп працівників похилого віку. Особливих успіхів у розробці реабілітаційних програм для різних професійних груп, осіб передпенсійного віку досягли співробітники реабілітаційного відділення, яким керував О.Решетюк, в інституті геронтології та геріатрії АМН СРСР в м.Києві. Проблема реабілітації осіб передпенсійного віку дуже складна і має комплексний характер: медичний, професійно-трудовий і соціальний.

     Тривалість трудового періоду в умовах сучасного виробництва і попередження професійного старіння в першу чергу пов'язані зі створенням таких умов праці і навантаження, які відповідали б функціональним можливостям організму, їх вікове зниження до фізіологічної межі, що лімітує професійну і загальну працездатність, не є ще патологією.

     Професійно-трудова реабілітація визначається як сукупність юридичних, виробничих, педагогічних, організаційних, медичних та інших необхідних заходів, направлених на підтримку, підвищення і відновлення професійної працездатності людини.

     Трудова реабілітація включає в себе виробничу адаптацію своєї професії, яка передбачує адекватне виробниче навантаження, раціональний режим праці, знижену норму виробництва, скорочений робочий день. Велика увага повинна приділятися формуванню трудових колективів зі схожими особистісними, психосоціальними і психомоторними характеристиками індивідів, з психосоціальною кореляцією взаємостосунків у колективі.

     Професійна реабілітація заключається в професійній переорієнтації, тренуванні професійно значущих функцій, навчанні і перекваліфікації трудових навичок, в переході на полегшену діяльність у звичайному виробництві. І нарешті, пільгове пенсіювання, переведення з основної роботи на допоміжні види праці, посильне фізичне навантаження в домашніх умовах.

     Соціальна реабілітація - підготовка до раціонального способу життя в пенсійному періоді, необхідності активізувати суспільне життя в колективах і відновлюванні різних видів настановлення, пропагуючи курси загальної освіти за типом "університети третього віку", організація клубів за інтересами, заняття художньою самодіяльністю і т.д.

     Одним з важливих завдань комплексної передпенсійної підготовки є формування свідомого ставлення до свого здоров'я і потреба в отриманні і використанні відповідних герогігієнічних знань. Зрозуміло, що для виконання всіх поставлених завдань необхідний максимальний облік соціально-групових та індивідуальних особливостей працівників похилого віку, їх освітнього рівня та інтересів, вікових змін інтелекту, пам'яті, здібності сприймати нову інформацію.

     У зв'язку з соціальною спрямованістю проблеми реабілітації виникають такі питання, як відношення до працівника похилого віку з боку оточуючих, колег, в побуті;

можливості інтеграції в колективі; адаптація до нових умов праці при професійній переорієнтації. Відношення працівника похилого віку до зниження своєї професійної працездатності залежить не тільки від рівня зміни його фізіологічних функцій і психічного складу, а й від реакції оточуючих людей. При зниженні працездатності люди з високорозвиненим почуттям відповідальності вважають себе в боргу перед суспільством і сім'єю. Для успішної реабілітації, тобто відновленні здоров'я, досягненні можливого оптимуму у фізичному і професійному відношенні, необхідно передбачити і відповідне зниження психічного потенціалу, а також виховання у робітника похилого віку уявлення і практичних навичок активного, здорового способу життя в пенсійному періоді.

           Раніше на багатьох промислових підприємствах на базі лікарень і поліклінік були створені і функціонували реабілітаційні відділення, проводився медогляд працівників, що відчувають якісь труднощі у виконанні професійних обов'язків по досягненню передпенсійного віку. На основі аналізу даних медичного і психологічного огляду відбуваюся лікувально-відновлювальне або профілактичне лікування з обов'язковим використанням геріатричних та інших біологічно активних медпрепаратів. Головним у роботі лікарів реабілітаційних відділів була активна і вторинна профілактика захворювань серцево-судинної систем, що були основною причиною інвалідності людей працездатного віку і смертності ризикових захворювань передпенсійного віку, таких як діабет, онкозахворювання, нервові розлади, захворювання опорного апарату та ін. Кінцева мета таких реабілітаційних відділень складалася в продовженні тривалості професійної діяльності кожного індивіду по досягненню пенсійного віку.

     Проблема реабілітації і професійної переорієнтації за своїм походженням є соціально-економічною, а за методами її вирішення - медико-біологічною і психологічною. Медичний і психологічний ефекти реабілітації виражаються в усуненні або зниженні рівня ризику розвитку хронічної патології і її ускладнень, в попередженні фізичних обмежень.

Ефективність реабілітації включає в себе:

фізіологічну      ефективність,      тобто      покращення      або      стабілізацію

функціонального статусу;

економічну    ефективність,    тобто    покращення    процесу    виробництва    і

скорочення терміну реабілітації працівників похилого віку;