Світовий досвід застосування покарання у виді громадських робіт

3. Стосовно особи, яка  після постановлення вироку визнана

інвалідом першої або  другої групи або досягла пенсійного віку, а

також жінки, яка стала  вагітною, кримінально-виконавча інспекція

направляє до суду подання  про звільнення її від подальшого

відбування покарання.

4. Засудженому забороняється  без дозволу

кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Організація  співробітництва громадських організацій  з органами і установами виконання  покарань 
Співробітництво громадських організацій з органами і установами виконання покарань здійснюється, як правило, на підставі відповідної угоди. 
Представники громадських організацій можуть у встановленому порядку відвідувати установи виконання покарань, вивчати в межах своєї компетенції стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених та стан дотримання людини.  
Для відвідання установи виконання покарань громадська організація заздалегідь (як правило, не пізніше ніж за сім днів) повідомляє територіальний орган Департаменту про дату, час та мету відвідання, робочу програму, членів громадський організації, які відвідують установу. У разі відсутності можливості відвідання установи територіальний орган Департаменту надає громадській організації обґрунтовану відповідь та пропозиції щодо інших можливостей відвідати установу.  
Представники громадських організацій при здійсненні своїх повноважень зобов’язані дотримуватись вимог законодавчих актів, що регламентують діяльність органів і установ виконання покарань, а також виконувати законні вимоги посадових осіб зазначених органів і установ. Не допускається втручання громадських організацій в оперативно-службову діяльність органів і установ виконання покарань. 
З метою забезпечення відкритості установ виконання покарань для здійснення громадського контролю, посадові особи органів і установ виконання покарань сприяють громадським організаціям в одержанні необхідної інформації і надають допомогу у виконанні їхніх функцій. 
Органи і установи виконання покарань, їх посадові особи зобов’язані розглядати звернення громадських організацій про порушення прав засуджених та у встановлений законом строк повідомляти заявників про результати розгляду та вжиті заходи реагування. 
Організація взаємодії з громадськими організаціями в органах і установах виконання покарань покладається на заступника начальника відповідного підрозділу з соціально-виховної та психологічної роботи. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.Висновок.

Отже, з вище зазначеного  слід визначити, що громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому  у віці від 16-ти до 18-ти років на строк  від тридцяти до ста двадцяти годин  і полягають у виконанні неповнолітнім посильних для нього робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. Перед початком відбування покарання у виді громадських робіт неповнолітні підлягають обов'язковому медичному огляду».

Зважаючи на велике профілактичне  значення громадських робіт та їх роль в системі покарань, які не розривають позитивних суспільних зв'язків  засудженого та не перешкоджають  поверненню останнього до нормального життя в суспільстві, необхідно не лише вдосконалити існуючі кримінально-правові норми щодо громадських робіт, а й надалі розвивати цей інститут у напрямі більш широкого застосування даного виду кримінальної репресії. І законодавчий досвід інших країн дає можливості для цього.

Так, кримінальне законодавство  Франції, Швеції та Данії широко використовує громадські роботи в зв'язку з такими кримінально-правовими інститутами  як відстрочка виконання вироку та умовне засудження. Ці інститути трансформовані КК України 2001 р. в один з видів звільнення від покарання тa його відбування — звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75-78).

Є підстави стверджувати, що в кримінальному законодавстві  інших країн інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням розроблено значно краще, ніж у КК України. Відтак, існує значний резерв для вдосконалення вітчизняного закону про кримінальну відповідальність. Наприклад* у КК Франції поряд з простою відстрочкою виконання покарання та відстрочкою виконання покарання з режимом випробування застосовується інститут відстрочки виконання покарання з обов'язком виконання роботи в громадських інтересах. При цьому зазначається, що даний інститут не може бути призначений, якщо підсудний відсутній або відмовляється виконувати таку роботу (ст. 132-54).

Протягом строку, встановленого  судом для виконання роботи в  громадських інтересах, засуджений повинен, крім обов'язку виконувати зазначену  роботу, дотримуватися наступних  заходів контролю: відповідати на виклики судді по виконанню покарань або співробітника служби пробації; проходити перед виконанням роботи медичне освідування; обґрунтовувати причини зміни місця роботи чи місця проживання, які є перешкодою для виконання роботи в громадських інтересах; отримувати попередній дозвіл судді по виконанню покарань на будь-яку поїздку, яка може перешкоджати виконанню роботи в громадських інтересах та ін. (ст. 132-55 КК Франції).

В цілому обов'язок виконання  роботи в громадських інтересах  у французькому кримінальному законодавстві прирівнюється до особливого зобов'язання при відстрочці виконання покарання з режимом випробування, і з моменту завершення всього обсягу вищезазначеної роботи вирок вважається таким, що не мав місце.

Правові норми, які стосуються «відстрочки виконання вироку за умови здійснення громадських робіт», містяться й у КК Данії . Цей інститут суд може застосовувати до осіб, які підходять для даного покарання, у випадку, коли «проста» відстрочка виконання вироку є недостатньою (п. (1) § 62).

Згідно з кримінальним законодавством Данії, суд повинен встановити пробаційний період на максимальний строк у два роки, який завершується, коли зобов'язання стосовно громадських робіт виконані, якшо у вироку не були закладені інші умови (п. (3) § 63). Причини ж скасування відстрочки виконання вироку за умови здійснення громадських робіт подібні до тих, які містяться у КК Франції, — невиконання засудженим зазначених робіт чи порушення інших умов відстрочки виконання вироку, а також вчинення ним злочину протягом пробаційного періоду. Цікаво, що в такому випадку суд при визначенні покарання враховує обсяги виконання громадських робіт. Відтак, суд може знизити розмір покарання за вироком (п. (3) § 66 КК Данії).

В Кримінальному кодексі  Швеції громадські роботи застосовуються поряд з такими поняттями як умовний вирок та пробація. Останні виступають альтернативою тюремного ув'язнення.

Отже, призначаючи умовне засудження чи пробацію, суд може визнати  за необхідне поєднати ці санкції  з умовою про громадські роботи. При цьому обов'язково враховується бажання обвинуваченого прийняти таку умову, а також відповідність цієї умови особі обвинуваченого й обставинам у цілому (статті 7, 9 гл. ЗО). У разі скасування умовного вироку чи пробації, що поєднувалися з громадськими роботами, суд під час вибору іншої санкції за злочин враховує обмеження, яких зазнав засуджений внаслідок умови про громадські роботи.

Так звані комбіновані вироки як альтернатива тюремному ув'язненню  використовуються й в інших кримінально-правових системах. При цьому широко застосовуються сукупність нетюремних санкцій або поєднання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, з тюремним ув'язненням. Наприклад, у Великій Британії часто використовуються разом пробація тривалістю від одного до трьох років і громадські роботи від сорока до ста двадцяти годин [4, 149; 12, 157].

В зв'язку з цим пропоную доповнити  розділ XII Кримінального кодексу України статтями 79-1, 79-2 і 79-3 наступного змісту:

 

 

 

 

10.Використана література:

1. А.Р.Ратинов,  Т.Г. Шав-гулидзе. — Тбилиси, 1984.

2.. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. — М., 1990.

3. Науково-практичний  коментар до Кримінального кодексу  України. Загальна частина / Під  заг. ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. — К., 2001.

4. Уголовный  кодекс Грузии / Отв. ред. Р.М.Асланов.  — СПб., 2002.

5. Уголовный  кодекс Российской Федерации.  — Тольятти, 2001.

6. Уголовный  кодекс Азербайджанской Республики / Науч. ред. И.М. Рагимова. — СПб., 2001.

7. Новый Уголовный  кодекс Франции / Науч. ред. Н.Ф.Кузнецова,  Э.Ф.Побегайло. — М., 1993.

8. Уголовный кодекс Дании / Науч. ред. С.С.Беляев. — СПб., 2001.

9. Уголовный  кодекс Швеции / Науч. ред. Н.Ф.Кузнецова,  С.С.Беляев. — М., 2000.

10. Л е й  л е н д П. Кримінальне  право: Злочин, покарання, судочинство.  Пер. з англ. — К., 1996.