Історія створення Збройних Сил України

Головні командування видів Збройних Сил України були переформовані у командування видів  з відповідною оптимізацією їх структури  та чисельності. З трьох оперативних  командувань залишилися два (Західне  та Південне), а північне оперативне командування переформовано в територіальне  управління “Північ”. Статус командувань було знижено з рівня оперативно-стратегічного об’єднання до рівня оперативного об’єднання. З метою оптимізації системи оперативного (бойового) та матеріально-технічного забезпечення сформоване Командування сил підтримки. До його складу увійшли понад 50 частин і підрозділів. Загалом, впродовж 2001–2005 рр. було проведено близько 16 тис. заходів з реструктуризації Збройних Сил.

Загальна чисельність  особового складу Збройних Сил України  станом на кінець 2005 року складала 245 тис. осіб, у т.ч. 180 тис. військовослужбовців. Співвідношення між видами Збройних Сил становило: Сухопутні війська  – до 40%; Повітряні Сили – до 24%; Військово-Морські Сили – до 8%; органи військового управління, військові  навчальні заклади, установи – до 28%.

У 2006 році діяльність Збройних Сил була спрямована на виконання  завдань, визначених Державною програмою  розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки. Особлива увага надавалася розвитку Повітряних Сил – оскільки цей рік був оголошений роком  Повітряних Сил, а також підвищенню боєздатності Об’єднаних сил швидкого реагування як основного компонента української армії зразка 2012 року.

У березні 2006 року Президент  України – Верховний Головнокомандувач  Збройних Сил України затвердив  Стратегічний замисел застосування Збройних Сил України. У цьому  документі визначені сім типових  ситуацій Застосування Збройних Сил  і для кожної ситуації визначений оптимальний комплект сил і засобів  Збройних Сил, який забезпечує виконання  завдань і складається з активного  і резервного компонентів.

Проте недостатнє фінансування (6,4 млрд. грн., замість запланованих 7,6 млрд. грн.) не дали можливості у 2006 році перейти від бюджету утримання  Збройних Сил до бюджету їх розвитку.

Ресурсні обмеження  суттєво вплинули на стан виконання  Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 рр. Унаслідок  об'єктивних причин протягом останніх років темпи виконання основних заходів Державної програми було уповільнено. Проте вдалося уникнути поширення деструктивних процесів у військах (силах) та зберегти потенціал  для продовження реформ.

Важливим здобутком  став початок створення системи  забезпечення інформаційної безпеки держави у воєнній сфері. У липні 2009 року Президентом України було затверджено Доктрину інформаційної безпеки України та розпочато у Збройних Силах роботу зі створення вертикалі управління системою забезпечення інформаційної безпеки у воєнній сфері.

Посилені повноваження Кабінету Міністрів України з  координації діяльності Міністерства оборони. Стало обов'язковим погодження структури центрального апарату  Міністерства оборони з Першим віце-прем'єр-міністром  України.

Продовжується робота зі створення автоматизованої системи  управління Збройними Силами. Визначено її перспективний обрис, етапи та порядок створення. Послідовно, у межах фінансування, впроваджувалися окремі її елементи. Разом з тим загальні темпи переходу на сучасні інформаційно-телекомунікаційні засоби залишаються досить низькими (3,2 % на рік).

Цей чинник уповільнив виконання низки спланованих  заходів Державної програми, зокрема  стримується переформування командувань  видів у штаби видів Збройних Сил, формування військових структур управління та оповіщення Повітряних Сил, удосконалення  системи управління матеріально-технічним  забезпеченням військ (сил).

За результатами реалізації Концепції кадрової політики в Збройних Силах України з 1 січня 2010 року запроваджено систему кадрового  менеджменту централізованого типу, спрямовану на забезпечення потреб військ (сил) в особовому складі, сприяння кожній особі в індивідуальному  розвитку та можливості реалізації її потенціалу, бачення кожним військовослужбовцем  перспективи свого кар'єрного зростання.

Запроваджено нову систему комплектування військовослужбовцями за контрактом за схемою: територіальний центр комплектування – навчальна  військова частина (центр) – військова  частина. Це дозволило надати керованості  процесу комплектування, а за рахунок  спрощення механізму прийняття  на військову службу за контрактом заощаджувалося на підготовці особового  складу у навчальних військових частинах (центрах) залежно від термінів навчання (від 1,5 до 3 місяців) з розрахунку на одного військовослужбовця від 1,6 до 3,5 тис. гривень.

В той же час вдалося  зберегти тенденцію залучення на військову службу молоді, яка оцінює військову справу як школу мужності та можливість виявити свої найкращі лідерські якості, стати справжнім  професіоналом.

Так, за результатами соціологічних досліджень позитивне  ставлення до військової служби значно переважає негативне її сприйняття. Переважна більшість опитаних сприймає службу в Збройних Силах як школу  життя (44,6%), можливість загартуватися  фізично і духовно (43,9%) та можливість для самореалізації (13,7%).

Серед негативних відповідей переважає думка, що це даремно втрачений  час (6,1%), загроза життю і здоров'ю (2,4%) та розлука з рідними і  близькими (2,5%).

У 2009 році розширено  коло осіб, які мають право вступу на військову службу за контрактом. Сьогодні на посади рядового, сержантського  і старшинського складу приймаються  громадяни, які пройшли професійно-психологічний  відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: військовослужбовці, які прослужили на строковій службі не менше трьох  місяців (раніше – не менше шести); громадяни призовного віку, які мають  вищу, професійно-технічну або повну  загальну середню освіту (раніше не було передбачено) і не проходили  строкової служби; військовозобов'язані, а також жінки, які не мають  військових звань офіцерського складу, з відповідною освітою та спеціальною  підготовкою, віком від 18 до 40 років.

Удосконалено систему  військової освіти та науки. Створено потужні видові навчально-наукові  центри, до складу яких входять навчальні  підрозділи (факультети, кафедри академій (університету), коледжі сержантського  складу) та наукові підрозділи (наукові  центри). Це дозволило зосередити на єдиних навчальних базах підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації військових фахівців усіх рівнів військового  управління, забезпечити інтеграцію військової освіти та науки, зменшити бюджетні видатки на їх утримання. Загалом, протягом лише 2009 р., для Збройних Сил  України підготовлено майже 1300 військових фахівців оперативно-стратегічного, оперативно-тактичного та тактичного рівнів.

Створено систему  гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України, яка  сьогодні функціонує у загальнодержавній  системі реалізації гуманітарної та соціальної політики та спрямована на забезпечення усвідомлення особовим складом  державної політики у сфері оборони, системи національних цінностей, які  вони захищають, підтримку і розвиток професійно необхідних психологічних  якостей, сприяння реалізації встановлених державою соціальних та правових гарантій з метою виконання завдань  військової служби

На рівні Міністерства оборони України організацію, керівництво  та контроль за діяльністю органів  військового управління щодо реалізації гуманітарної і соціальної політики держави у Збройних Силах здійснює Міністр оборони України через  свого заступника (згідно з розподілом повноважень).

Координуючим та аналітичним органом Міністерства оборони з питань гуманітарного  та соціального розвитку у Збройних Силах визначено Департамент  соціальної та гуманітарної політики

Завдання, безпосередньо  пов’язані із формуванням та підтриманням у особового складу Збройних Сил  морально-психологічного стану, необхідного  для виконання завдань за призначенням, або говорячи словами Указу Президента України: ”гуманітарне та соціальне забезпечення” покладено на Генеральний штаб, який його здійснює через органи з виховної та соціально-психологічної роботи.

Вдосконалено співпрацю  органів військового управління з громадськими організаціями. Створено Громадську раду при Міністерстві оборони  України. Загальна кількість неурядових громадських організацій, профспілкових  організацій та ЗМІ, що входять до її складу, сьогодні нараховує 90. Щорічно, у взаємодії з органами державної  влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями проводиться  велика кількість заходів військово-патріотичного  спрямування та культурно-мистецьких акцій з нагоди відзначення державних  та професійних свят, пам'ятних, знаменних  дат і подій.

Набули системності  заходи з усунення протиріч щодо свободи  віросповідання у Збройних Силах. Опрацьовані  механізми задоволення релігійних потреб віруючих військовослужбовців. Створено Раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони, до складу якої увійшли сім конфесій: Українська Православна Церква, Українська Православна Церква Київський Патріархат, Українська греко-католицька Церква, Римо-католицька Церква в Україні, Українська Автокефальна Православна Церква, Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-баптистів  та Духовне управління мусульман  України.

З метою сприяння проведенню ефективної державної політики з питань сім'ї, гендерної рівності, подальшого згуртування військових колективів у Збройних Силах створено Ради сімей військовослужбовців  Збройних Сил України.

Головні проблеми забезпечення діяльності Збройних Сил України  останнім часом пов'язані з невідповідністю  обсягів асигнувань реальним потребам у коштах для утримання та розвитку Збройних Сил, неритмічним фінансуванням, різким збільшенням частки спеціального фонду в загальному обсязі видатків Міністерства оборони.

Протягом, 2009-2010 років  Кабінетом Міністрів України  на виконання Указу Президента України  і відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України  проведено Оборонний огляд. Під  час його проведення вперше було здійснено  комплексну оцінку стану й готовності Збройних Сил України, інших складових  Сектору безпеки і оборони  України до спільного виконання  завдань гарантування безпеки й  оборони держави, уточнено довгострокові  перспективи їх розвитку, визначено  потреби в матеріальних, фінансових та людських ресурсах для забезпечення захисту національних інтересів.

За результатами оборонного огляду підготовлено цей  Стратегічний оборонний бюлетень України, який є концептуальним документом, що визначає стратегію розвитку складових  Сектору безпеки і оборони  України на перспективу до 2025 року.

Положення цього  документа покладено в основу розроблення комплекту плануючих  документів, зокрема Державної програма реформування Збройних Сил України  на 2011-2015 роки і Державної програми розвитку озброєння та воєнної техніки  на 2011-2015 роки, а також використано  для вдосконалення системи оборонного планування і побудови ефективної системи  управління оборонними ресурсами.

Підрозділ 1.2. Державні свята та військові професійні дні.