Політична культура юриста

1. Політична культура  юриста

Професія зобов´язує юриста вникати в усі сфери  суспільного життя. Проте атмосфера  закритості колишнього радянського  суспільства позначилася на його політичній культурі. Тому має місце  деяка політична невпевненість, розгубленість, дефіцит політичних переконань. Часто-густо це стає перешкодою виваженій політичній стратегії  у правоохоронній діяльності. 
   Як відомо, закон забороняє юристам вступати до будь-яких політичних партій. Але позапартійність не означає де-політизованості. Юрист має право на власні політичні погляди, які, однак, не повинні впливати на юридичну діяльність. 
   На думку деяких дослідників, термін “політична культура” з´явився у 50-х роках XX ст. Зміст цього поняття трактується по-різному, що виявляється в численних дефініціях. 
   Політична культура є складовою духовної культури. Вона увібрала в себе ті структурні елементи усіх видів політичних субкультур, які необхідні у юридичній діяльності. Тому політична культура юриста тісно пов´язана з політичною культурою суспільства, окремих соціальних груп та осіб. 
   Прийнято виокреслювати аспекти політичної культури: 
   1) ментальний епітет політичної системи (свідомість суб´єктів політичного процесу); 
   2) якісний стан функціонування інститутів політичної системи; 
   3) якісна сукупність політичних цінностей інформації.  
   Найоптимальнішим є третій аспект, оскільки політична культура розглядається у контексті розвитку мислення юриста. Тут політичне мислення виступає засобом оцінки політичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що має важливе значення для розгляду юридичної справи. 
   Розглянемо компоненти, які визначають політичну культуру юриста. Насамперед, це знання політичної історії України, оскільки Україна зазнала багатоколоніального тиску, якого не пережив жоден народ в Європі, свідоме засвоєння і критичне осмислення ним історичних та сучасних політичних ситуацій. Це означає, що політична культура як суспільний феномен передусім потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Інформаційний фонд щодо історії України становить основу політичної культури юриста. Лише теоретично осмисливши минуле, можна здійснити багатоаспектний культурологічний вимір політичної історії України, її політико-культурних елементів. Соціальна пам´ять у питаннях політики, ставлення до власної історії, практики, політичної боротьби активно впливає на формування політичної культури юриста, оскільки засвоюються політичні уроки, глибоко усвідомлюється національно-політична ідея. 
   Сформовані таким чином політичні погляди і знання юриста дають змогу більш ефективно аналізувати й оцінювати явища суспільного життя. Так чи інакше юрист при виконанні службових обов´язків вступає у політичні відносини, політичні діалоги з колегами та громадянами. Тому важливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко орієнтуватися у політичних ситуаціях, роз´яснювати мету і смисл політичних подій громадянам. Проте незалежно від політичних уподобань, головним у діяльності юриста є право. Тобто передусім юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.  
   Політична культура юриста — це знання політичної історії України, сучасної політичної ситуації, їх оцінка та використання у професійній діяльності в межах позитивного права. 
   Не менш важливою є здатність кожного юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною неправильного, а то й фальшивого тлумачення політичного становища в Україні. Тому потрібно розвивати навички осмислення й політико-правових реалій в Україні. 
   Зміст політичної культури юриста містить такий компонент, як переконання та усвідомлення політичних цінностей. Політична культура правника сприяє піднесенню культури юридичної діяльності, забезпечує вдумливе, свідоме ставлення до виконання службових обов´язків. Вона передусім постає для юриста засобом утвердження загальнолюдських вартостей, передбачення перспективи подальшого розвитку українського суспільства, застерігає від сліпого наслідування чиєїсь (часом ворожої") думки. 
   Йдеться про уміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. При цьому домінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоретичним підґрунтям політичної культури. Своєю чергою усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню у юристів глибоких патріотичних почуттів, адекватного розуміння тимчасових політичних, ідеологічних й економічних труднощів. Проте, політична нейтральність невизначеність юриста позитивно позначається на виконанні професійного обов´язку. 
   Важливим компонентом політичної культури юриста є також уміння передбачати політичні наслідки власної професійної діяльності. Юрист не повинен бути пасивним спостерігачем політичного життя країни. Він має опановувати політичну науку, усвідомлювати мету розвитку українського суспільства і застосувати це при вирішенні конкретних життєвих ситуацій. 
   Одним із методів демократизації і правового розвитку України є якомога повніше врегулювання суспільних відносин правовими нормами. Саме політична культура дає змогу зрозуміти, що правові та економічні реформи обов´язково повинні супроводжуватись політичними. Справа у тому, що розв´язати правові проблеми неправовими та силовими методами неможливо. Це особливо стосується України, де політичні надії й сподівання поступово перетворювалися у політичні орієнтації. Відтак методологічного значення у діяльності юриста набуває українська політична етика, що вміщує поєднання національних та загальнолюдських цінностей. 
   У процесі виконання службового обов´язку юрист має керуватися державницькими цілями, передбаченими Конституцією України. Тільки з позиції конституційної культури та інтересів держави він спроможний справедливо вирішувати політичні інциденти у правовій діяльності. Політичні права людини, закріплені в Конституції України, юрист зобов´язаний охороняти, оскільки у протилежному випадку можуть виникнути правові наслідки. 
   Загалом політична культура юриста є основою розв´язання правових проблем при виконанні службового обов´язку. Специфіку політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури в цілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури по-різному пов´язані з “душею народу”. 
   Основними принципами політичної культури юриста є: державотворча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість. 
   Державотворча ідеологія як принцип політичної культури юриста визначається основним законом держави - конституцією. Межа політичного плюралізму окреслюється правовим почуттям. Поява нових державних ідеологій повинна сприйматися юристом однозначно. Адже на ідеології формується право, яке реалізується здебільшого юристом. Крім цього, оновлюється не тільки право, а й сама політична система, розвиваються власні національні ідеали, усувається фрагментарність у політичній сфері українського суспільства та ін. Це зобов´язує юриста підвищувати рівень політичної культури, знати механізми політика-правової дії, оскільки він як суб´єкт політичного життя повинен сприяти державі, поширювати і впроваджувати політико-культурні цінності. Однак при цьому дії юриста мають підпорядковуватися праву і лише праву. 
   Національна ідейність як принцип політичної культури юриста передбачає розуміння загального політичного курсу держави, на основі якого формується правова політика. Зміст цього принципу відображає основні складові національної ідеї - державність, самостійність, соборність, миролюбність, демократизм, які визначають масову політичну свідомість громадян. Витоки національної ідейності юриста беруть початок в історичній свідомості та історичній пам´яті українського народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує сферу не тільки правової діяльності, а й усього життя юриста. Без ідей, зокрема національних, та осмисленого ставлення до власної історії політична культура юриста позбавлена перспективи, що призводить до правового нігілізму, зневіри у можливостях держави, розчинення цілісності українського національного буття. 
   Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які грунтуються на загальнолюдських вартостях і національній моралі. Адже політична культура юриста розвивається разом з національною мораллю. Водночас відбувається деяка моралізація політики (мораль виникла раніше від політики) і блокується політизація моралі. Друге явище небажане з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважає російська ментальність, або неконструктивний націоналізм. Такі ультратенденції у політиці конче небезпечні. Тому вона повинна керуватися природним правом, національною мораллю, що сприяє моральній соціалізації політичної культури юриста. Також цей принцип забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його у бік здорового глузду, що дає змогу успішно розв´язувати морально-політичні, ідейно-моральні проблеми службової діяльності. 
   У політиці неможливо уникнути суперечностей, службових конфліктів тощо. Тому з політичною культурою пов´язаний такий принцип, як здатність до культурного діалогу. Йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану в інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння між співбесідниками. Цей принцип передбачає мистецтво спілкування юриста у політико-правовому полі, виробляє запобіжні методи ймовірних політичних конфліктів, захищає політичні права людини, виключає політичну інертність юриста, зорієнтовує масову політичну культуру на модерну демократичну політичну культуру, засновану на позиціях українського національного патріотизму. 
   Принцип політичного імунітету найбільш притаманний саме політичній культурі юриста, який має певні переваги (без втручання вищих інстанцій) у політичних відносинах завдяки знанню права. Його власні погляди та уявлення ґрунтуються на юридичному мисленні, конституційній культурі, що дає змогу виробити власне політичне бачення розв´язання правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення. 
   Політична культура юриста немислима без такого принципу, як логічність мислення. Він пов´язаний насамперед з інтелектом особи, з її умінням зорієнтуватися в розмаїтті суспільно-політичних явищ, поглядів. Адже їх зміна навіть без зміни ідеології держави - це цілком нормальне явище. Однак при цьому повинна існувати допустима межа нестабільності поглядів, яка вписується у рамки логічного. Крім цього, логічність потрібна для зв´язку політичної культури сучасності з політичною культурою минулого, політичної культури юриста з політичною культурою суспільства. 
   Відомо, що у політиці часто використовуються некоректні методи політичної боротьби, фактично існує ринок правди, де кожен по своєму її тлумачить. Окремі політики вдаються до обману, перекручення історичних відомостей, інсценування політичного тиску тощо. Це зобов´язує юриста дотримуватися принципу справедливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов´язку, політичною довірою й вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується оцінкою політичних явищ, миролюбністю, доброзичливістю, визнанням певних політичних взірців, що запобігає деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов´язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. Тим більше, що одне і друге явище має пряме відношення до правопорядку. 
   Важливим завданням у дослідженні політичної культури юриста є визначення її функцій - політичної оцінки результатів юридичної діяльності, формування політичної культури юриста, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов´язку, запобігання деформації політичної свідомості юриста, впорядкування політика-юридичних культурних процесів, формування української політичної еліти. 
   Зміст функції політичної оцінки результатів правової діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення. Тоді виникатимуть негативні оцінки діяльності органів державної влади, стану політичної культури держави в цілому. Своєю чергою недоліки правової діяльності безпосередньо впливають на низку політичних явищ, стають певною лазівкою для розкрадання національних багатств. Тому боротьба зі злочинністю, особливо у сфері економіки, має політичний характер. Це ж стосується адміністративно-правових та цивільно-правових порушень. Відтак високий рівень політичної культури юриста є своєрідним чинником демократичної правової держави України, доповнює фахову культуру, забезпечує пріоритет загальнонаціональних справ. Політична культура дає змогу виявити не тільки ментальний рівень політиків (тобто їхню самооцінку), а й їхню конкретну поведінку у тій чи іншій політичній ситуації. Політична культура здебільшого відображає попередній досвід і змінюється значно повільніше, ніж інші елементи політичної системи. Крім цього, результати правової діяльності безпосередньо впливають на політичний клімат колективів юридичних установ. Члени колективу, які бачать ефективність своєї роботи, позитивно сприймають правові норми, відчувають дієву політику держави і вірять у вибраний політичний курс. 
   Юрист, незважаючи на високий соціальний статус, є передусім громадянином України. Тому його політична культура спрямована на формування насамперед громадянської культури. Це означає, що юрист має керуватися законами Української держави, бути зразковим громадянином, підпорядковувати власне громадянське життя конституційним нормам. У результаті такої громадянської соціалізації, формування громадянської свідомості у юриста виробляється ефективне сприйняття українських політичних реалій. 
   Розглядаючи таку функцію, як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, треба наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже у багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тієї чи іншої соціальної групи, зокрема, знання програмних вимог політичних партій України, їхніх ідей, передвиборної компанії, розставляння політичних сил тощо, що допоможе ефективно впливати на стан правопорядку в Україні, виробляти адекватні профілактичні заходи. Високий рівень політичної культури юриста дає йому змогу відповісти на запитання: яка політична партія зможе здійснити позитивні зрушення в суспільстві, реалізувати (а не тільки запропонувати) дієве регулювання суспільних відносин, не завдаючи шкоди українській національній ментальності? 
   Важливою є функція запобігання деформації політичної свідомості юриста. На жаль, у правовій діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов´язані з відчуттям “меншовартості”, побоюванням зміни політичного курсу держави, фактами нетерпимості до інакомислення тощо. Усе це наслідки культурних деформацій. Нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою як наслідком узурпації частини влади бюрократією, консервативного соціально-політичного блоку, мафії, породжених ленінським політичним розгулом, сталінським “чистилищем” та брежнєвською вседозволеністю. Це породжує у деяких правників байдуже ставлення до утвердження цивілізованого правопорядку. 
   Політична культура має функцію впорядкування політика-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою наповнення норм поведінки громадян політико-юридичним змістом. Сюди можна віднести повагу до особи, рівень правопорядку, стан правосуддя, розвиток соціально-правової активності та ін. Ці процеси мають і зворотну дію, оскільки безпосередньо впливають на вдосконалення елементів політичної культури особи юриста. В цьому випадку виправданим є домінування ідеології, яка визначає напрям використання здобутків культури у праві. 
   Чи не найважливішою функцією політичної культури є формування політичної еліти суспільства. Цю функцію покликана забезпечити насамперед добре продумана система освіти (зокрема соціологічної й політологічної), через яку передається зміст духовності національної еліти, транслюється культура. Еліта як активна група авторитетних інтелектуальних осіб є носієм національної ідеї. 
   Одну із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політико-правова українська еліта постійно намагалася випереджувати дії держави, формувати дієздатні моделі правових норм. 
   Формування нової національно-політичної еліти здійснюється на засадах багатовимірного підходу. Це дає змогу налагоджувати політичну взаємодію між регіональними еліта-ми, різними верствами громадян, доходити компромісних рішень тощо. Незважаючи на те що регіональна еліта України має дещо різну політичну, культурну й економічну орієнтації, їй потрібно об´єднуватися, оскільки Конституція України ставить завдання систематично відстоювати державницькі інтереси народу шляхом виваженої, організованої політичної активності юристів. 
   Відомо, що між політичною та правлячою елітами є суттєва відмінність. Якщо для першої групи важливим є талант і обдарованість, то для другої - політичне лідерство. Проте для піднесення рівня професіоналізму еліти необхідні обидва компоненти, оскільки українська політична еліта повинна діяти у політико-правовому полі, тоді національна ідея може отримати перемогу. 
   Отже, політична культура юриста - це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, сприяє культурі функціонування юридичної установи в цілому. Тут поєднується політична наука з конкретними політико-правовими діями на основі духовної, моральної, правової й інших видів культур. 
   Політична культура дає змогу юристові уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правовій діяльності, запобігати авторитарності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства в цілому. 

2.Естетична культура юриста 
 
Вперше у науковий обіг термін «естетика» ввів (1750 р.) німецький філософ О. Г. Баумгартен. Нині існує багато визначень цього поняття, які так чи інакше пов'язані з поняттям почуттєвого сприймання людиною реального світу. Естетика - наука про природу й закономірності естетичного освоєння дійсності. Загалом - це естетичне пізнання, яке слугує важливим чинником духовності людини.  
Між поняттями естетичне пізнання, естетичне сприймання, естетичне почуття, естетичне відчуття існує різниця. Естетичне пізнання відбувається на основі естетичного сприймання через зір, слух, дотик, Ідо є первинним у пізнанні.  
Естетичне сприймання, естетичне почуття - різні форми відображення навколишньої дійсності. Естетичне відчуття формує естетичне почуття як

тонку духовну структуру  людини. Але пізнання, як і почуття, потребує інтелектуальної діяльності людини, оскільки необхідними є певні розумові процеси: запам'ятовування, аналіз, синтез та ін. Крім цього, для почуття й пізнання необхідний вияв людської душі. Результатом емоційного сприймання є емоції, почуття.  
Предметом дослідження естетики вважають мистецтво, яке (за Арістотелем) є однією із п'яти (включно розум, мудрість, науку, розсудливість) властивостей духу. Поширене твердження, що мистецтво - це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості - особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.  
Основними естетичними категоріями є гармонія і міра, прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне і комічне, які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Але однією з універсальних форм буття матеріального світу у людській свідомості є краса, яка розкриває естетичний смисл явищ, їхні зовнішні і (або) внутрішні якості, що викликають насолоду, моральне задоволення. Краса має свої закони: діяти відповідно до інтересів, потреб, запитів, зручностей інших, на основі чого формуються суспільні відносини. Красу потрібно шукати в єдиній великій книжці - Природі. Зрозуміло, що найвищим рівнем краси є прекрасне.  
До чинників, які формують рівень естетичної свідомості, традиційно відносять естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Тобто йдеться про формування певної культури, зокрема естетичної. Естетична культура - це сукупність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, способи і засоби їх створення та освоєння, хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини.  
Зауважимо, що поняття «естетична культура» ширше, ніж поняття «чуттєва культура». Зокрема, чуттєва культура стосується лише людини, а естетична - ще й суспільства. Для визначення естетичної культури особи потрібен інтегративний підхід з урахуванням почуттєвого та раціонального.  
Зрозуміло, що естетична культура, як і естетика в цілому, має різні види, виходячи з певних ознак. Нас насамперед цікавлять професійні ознаки, тобто естетична культура юриста, яка ґрунтується на почуттєвому праві, правовій естетиці.  
Специфіка службової діяльності юриста полягає загалом у тому, що відбувається інтеграція почуттєвого та раціонального, тобто виникає своєрідний діалог між ними, на основі якого сприйнята інформація входить у почуття чи залишається на чуттєвому рівні, без дії вищих психічних процесів. Отже, маємо справу з двома аспектами естетичної культури: зовнішнім і внутрішнім. Звичайно, більш цінним для професійної діяльності є внутрішній аспект. Тому виправданим у багатьох випадках є поняття «естетично-почуттєва культура юриста». Саме такий вид культури ми обрали об'єктом дослідження.  
Під естетичною культурою юриста розуміється почуттєвий вплив «діалогу мистецтва» і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідомості фахівця-юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікованого вирішення ним правових ситуацій.  
Розглянемо складові елементи естетичної культури юриста та механізм їхньої дії. По-перше, «діалог мистецтва» і закони краси певним чином впливають на формування правосвідомості юристів. Цей вплив відбувається лише у правовій естетиці, тобто в правовому колі, у полі професійної діяльності юриста, де власне потрібна його професійна правосвідомість. Крім цього, він здійснюється на почуттєвому (дуже витонченому) рівні, оскільки естетичне сприймання правових явищ відбувається через органи почуттів.  
Ми виходимо з того, що мистецтво є провідним компонентом естетичної культури юриста, адже воно виникло з потреб людини як засіб усвідомлення себе у світі, своїх зв'язків з навколишнім середовищем. Воно створює особливий духовний світ людини - світ краси та емоцій.  
Естетика є філософією мистецтва, морфологією мистецтва, його методологією. Естетика вказує шляхи формування досконалої людської чуттєвості. Дія мистецтва на людину духовно підносить її з одними якостями (в тому числі свідомістю), а опускає з іншими, більш якісними. Мистецтво є своєрідним зором і слухом, а це не може не торкнутися душі юриста. Але найбільша роль мистецтва у формуванні правосвідомості полягає в тому, що воно активізує суспільну комунікацію, ніби примушує розмовляти з людиною. Таким діалогом, зокрема, є естетичне переживання. Мистецтво несумісне з шаблоном, копіюванням. Воно є самостійним витвором людського духу.  
Наголосимо, що саме мистецтво активно впливає на формування у юриста правового почуття. Тонка духовна сутність сприяє тому, що воно краще пізнається у правовому явищі, вносить у правосвідомість не виражені словом відтінки почуття, а це своєю чергою підвищує ефективність професійного розв'язання складних суспільних і особистих проблем.  
Естетичне пізнання правового явища має незавершену форму: передчуття, інтуїція, здогадки, асоціації тощо, їх вплив виявляється насамперед у сфері підсвідомості, яка активізує свідомість, у тому числі правосвідомість (наприклад, музика як вид мистецтва може давати імпульс до інтерпретаційної свободи вибору рішень). Естетична цінність правосвідомості юриста формує творчий дух, забезпечує варіантну (але правомірну) професійну поведінку, не допускає спрощених дій, схематичної чи поверхової «правосвідомості».  
Під дією діалогу з мистецтвом у підсвідомості юриста «програмується» зворотний потік почуттів і думок, який позитивно впливає на його професійну діяльність. Юрист більш свідомо оцінює правову ситуацію, яку розглядає. Відбувається переосмислення набутих раніше правових знань, краще засвоюються нові відомості з юриспруденції.  
По-друге, складовим елементом естетичної культури юриста можна визнати почуттєвий вплив законів краси у правовій естетиці та формуванні професійної правосвідомості. Насамперед підкреслимо буття краси, адже юристові (як і кожній людині) для духовно-естетичного розвитку потрібно здійснювати професійну діяльність за цими законами, творити за законами краси, яка, як відомо, врятує світ.  
Красу треба вміти бачити, чути і до того ж знати, що це поняття змінне. Критеріями відчуття краси може бути реакція заінтересованих осіб та власне сумління. Головним джерелом краси є правосвідомість юриста. Звісно, треба враховувати, що, по-перше, знання юриста про теоретичне існування законів краси у Всесвіті позитивно впливає на формування його правосвідомості, по-друге, намагання здійснювати професійні дії за законами краси залежить від рівня правосвідомості юриста. Іншими словами, у першому випадку первинним є закон краси, а у другому - правосвідомість. Така взаємозалежність краси і правосвідомості сприяє налагодженню суспільних відносин.   
Варто зіставити також поняття краси та істини у юридичній практиці. Дослідники доводять, що спорідненість краси та істини в цілісному перетворенні людини і світу спричинюється до просвітлення душі, а значить, до профілактики правопорушень, налагодження цивілізованого правопорядку у суспільстві.  
Почуттєвий вплив законів краси на правосвідомість юриста формується також під дією законів, нормативно-правових актів тощо. Але якість правового почуття залежить від джерела краси, яка закладена у правові норми. Так, можна стверджувати, що вагомим джерелом краси професійної правосвідомості юриста є римське приватне право, а також історико-правові пам'ятки, які мають духовну цінність та світове значення. Своєю логічністю, універсальністю, максимальною наближеністю до досконалості ці документи можуть розглядатися як приклад правової естетики, слугувати орієнтиром у формуванні правового почуття.  
Однак найдосконалішим джерелом краси є природні закони (закони Всесвіту). Саме вони повинні міцно увійти в норми професійної діяльності юриста, у його службовий етикет. Естетична культура (краса) закладається у зміст службового етикету юриста лише тоді, коли цей етикет відображає природний стиль поведінки, у якій нема нічого зайвого, штучного, несумісного. Саме за зовнішніми діями юриста можна судити про красу його внутрішньої культури (як спеціаліста).  
Поряд з красивим існує прекрасне. Ці поняття дещо різні. Прекрасне - це найгарніше. Воно - більш широке поняття. Красива чи прекрасна людина - все залежить від рівня духовності, професійної майстерності та природної закономірності її поведінки. Тому доцільно говорити про логіку існування прекрасного у службових діях юриста.  
Професійна правосвідомість як елемент естетичної культури юриста випливає з естетичної свідомості. Остання, як правило, стає джерелом правосвідомості. Під естетичною свідомістю особи розуміють особливий духовний стан, який характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість становить певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і має такі складові елементи: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичну теорію.  
Зупинимося докладніше на значенні естетичного смаку для юридичної діяльності. Естетика є критикою смаку, а суттєвим естетичним фактором смаку виявляється почуття задоволення, яке супроводжує споглядання прекрасного. Естетичний смак юридичної орієнтації формується на практиці, у процесі професійної діяльності, хоча й залежить від характеру правника, рівня його загальної культури та вихованості, певних звичок тощо. Проте у будь-якому випадку смакові оцінки юридичної діяльності мають бути раціонально обгрунтовані. Юрист діє в межах закону та правового почуття, і його професійні смакові якості повинні перебувати у правовому полі, під впливом духу права.  
Зрозуміло, що естетично-правовий смак має індивідуальний характер, отже, можлива поява деформованого, спотвореного смаку. Наприклад, юрист може отримувати насолоду від того, що продемонстрував свою владу, застосував силові засоби, які не були адекватними в даній правовій ситуації. У подібних діях відсутня естетична культура, оскільки вони спрямовані на порушення рівноваги або на її невстановлення. Крім цього, юрист, естетично-правовий смак якого спотворений, не в змозі глибоко пізнати правове явище. Його зусилля спрямовуватимуться на несправедливість, неправильне розуміння сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку, формування негативної естетичної свідомості.  
Діалог мистецтва і закони краси діють на юриста саме у полі правової естетики, яку доцільно розглядати як ужиткову естетику, оскільки будь-яка сфера трудової діяльності має своє естетичне забарвлення. Правова естетика полягає в інтеграції естетики з досягненнями правових наук. Така інтеграція випливає з того, Ідо у праві є естетичні надбання, естетична цінність, естетичні компоненти. Естетична позиція права висвітлює своєрідне естетичне реагування з боку юриста. Адже йому часто доводиться виступати у різних ролях: психолога, педагога, культуролога, філософа, дипломата, актора тощо, які формують окремі види ужиткового професійного мистецтва. А об'єднує ці ролі почуттєва, естетична культура правника. Тобто право систематизує естетичні вимоги до особи юриста, і юридична діяльність вбирає у себе естетичні (почуттєві) відносини права. Тому, виходячи з естетично-правових властивостей юридичної діяльності та естетичної практики юриста, потрібно правильно оцінювати естетичні властивості права. Отже, у правовій естетиці чільне місце посідає діалог різних видів культур і мистецтва. Щоб ефективно реалізувати правові норми на практиці, всебічно пізнати правове явище, треба цілеспрямовано естетично (почуттєво) впливати на юридичну діяльність, на формування високого рівня професійної правосвідомості фахівця права.  
Принципи естетичної культури юриста відображають ті естетичні позиції, без яких немислима юридична діяльність, яких треба дотримуватися на практиці.  
До основних принципів естетичної культури юриста належать: юридична гармонія, естетична домінанта, феномен творчої волі, юридична алегоричність, професійна мажорність, службовий дизайн.  
Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гармонії як філософсько-естетичної категорії. Він означає високий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовищем, сягає вічних, нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, порушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення існувала постійно, що стимулювало споглядання. І у юриста з'являється бажання досягти краси й гармонії у суспільному розвитку. Така насолода дає поштовх до активного пошуку причин появи негативних правових явищ у громадському житті.  
Звідси актуальність такого принципу естетичної культури юриста, як естетична домінанта, що підкреслює досить складний зв'язок естетики з психологією. Цей принцип властивий мистецтву, сфера якого слугує апробацією законів психології. Однак психологічні методи аналізу мистецтва не дають змоги всебічно розкривати його природу і сутність. Це - завдання естетики. Оскільки професійна майстерність юриста є певним видом мистецької діяльності, то психологічні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію. Так, у людини може вироблятися безумовно-умовний рефлекс на позитивні дії, який стимулює бажання здійснювати пошук, нейтралізуючи при цьому навіть природні потреби (сон, їжу, відпочинок). Така фізіологічна властивість дістала назву принципу домінанти, прихованої домінанти, прихованого рефлексу. Це означає, що високий рівень естетичної культури без такого принципу обійтися не може. Поштовхом до нього є бажання пізнати красу правового явища й отримати естетичну насолоду від професійних дій.  
Однак професійну творчість юриста стимулюють й інші чинники. Важливою є внутрішня, вроджена, безмежно сильна творча воля [83, с. 337]. Творча воля може розглядатися і як мотивація професійної діяльності юриста. Адже шлях до пізнання правової істини через емоційно-правове почуття, через сильну дію естетичної культури неминуче веде до власної творчості. Особиста гідність, відчуття соціальної значимості власної юридичної діяльності стимулюють правника до пошуків естетичних засобів самореалізації. Власне феномен творчої волі юриста спрямований на досягнення гармонії у правових відносинах, а не на власну вигоду.  
Правда, можна говорити і про розумну потребу біологічного існування, але вона не повинна домінувати. У протилежному випадку сприйняття правового явища буде однобічним, у ньому не виявлятимуться естетичні категорії. Підпорядковуючи свої дії постійному творчому пошуку й пізнанню правових явищ, юрист тим самим виявляє власний естетичний потенціал. Проте за відсутності сприятливих естетичних обставин ресурси вольових зусиль можуть вичерпуватися і потенціал творчої волі буде бездіяльним. Звичайно, розраховувати на зовнішні сили, на піклування сторонніх осіб потрібно, але відносно. Найголовніше полягає у феноменальній напруженості власної творчої волі, незважаючи на можливі негативні зовнішні впливи.  
Проаналізуємо такий принцип естетичної культури правника, як юридична алегоричність. Відомо, що Феміду - богиню правосуддя, зображають жінкою із зав'язаними очима й шальками терезів як символ безсторонності. Лише ізолювавшись від негативного впливу сторонніх осіб, юрист може встановити природну рівновагу, естетично-правову пропорцію. Алегоричність, мистецькі умови доволі часто трапляються в юридичній діяльності. Досить згадати систему дорожніх знаків, форму одягу юристів різних спеціальностей, номерні знаки автотранспорту, іншу правову символіку. Ця естетично зафіксована інформація загальнодоступна і більш зрозуміла, ніж словесна. Вона легше засвоюється юристом, активізує процес вироблення версій, створюючи тим самим сприятливі умови для пізнання правових явищ, встановлення логічних зв'язків між його мікрочастинами.  
З аналогічної причини важливий і принцип професійної мажорпості, що забезпечує піднесений настрій юриста, приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, театрального спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло, адже мистецтво має здатність викликати естетичні переживання, уявлення та спонукати до появи нових версій. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для першо-відкриття частин незнайомого світу. Професійна мажорність як безкорислива допомога юристові є своєрідною естетичною терапією.  
Принцип службового дизайну — своєрідний естетичний феномен духовної культури юриста — нині особливо актуальний.  
Дизайнерська активність пов'язана з прагненням наблизити естетику українського дизайну до рівня світових взірців. З огляду на це набуває значення вміння юриста застосовувати у своїй роботі закони колористики. Про це вміння свідчить насамперед оформлення службового кабінету, в якому юристові доводиться перебувати іноді чи не половину доби. Відомо, що кольори по-різному впливають на людину, позначаються на її самопочутті, емоціях, поведінці, навіть можуть призводити до незрозумілої, на перший погляд, зміни пульсу та кров'яного тиску. А знання законів колористики допомагає уникнути стресових ситуацій. Отже, колір, його гармонійність є чинником, стимулятором духовного здоров'я і взагалі окрасою життя. Тому робоче місце, що враховує особисті риси, темперамент працівника, зокрема юриста, й не порушує природної кольорової гармонії, активізує виконання службового обов'язку.  
Багатогранний зміст естетичної культури юриста виявляється в її функціях, основними з яких є: формування естетичних принципів юридичної діяльності, піднесення рівня правового почуття юриста, подолання стандартного юридичного мислення, вплив на виховання суб'єктів права, розвиток ритуально-обрядової культури у юридичній практиці, наповнення і систематизація юридичного досвіду.  
Розглядаючи функцію формування естетичних принципів діяльності, наголосимо, що йдеться про розв'язання актуальних правових проблем. Зауважимо, що, цінним є естетичне освоєння службового обов'язку. Тобто насолода від виконаної юридичної дії, від справедливого влаштування долі людини, від кваліфікованої і реально наданої юридичної послуги та ін. Торжество справедливості, її відновлення сприяє створенню природного балансу у суспільних відносинах, повертає попередню красу взаємостосунків. Ця функція спрямована на розв'язання естетичних суперечностей у юридичній діяльності. Буває так, що деколи яскраві романтичні уявлення про професію юриста призводять до розчарування. А естетична культура допомагає початківцю-юристу відновити попередню уявну красу професійної діяльності, але на раціональній і почуттєвій основі з обґрунтуванням естетичних форм юридичних дій.  
Естетична концепція юридичної діяльності сприяє виробленню у правника вміння описати правове явище, використовуючи почуттєвість, зокрема колір, запах, смак. Це має важливе значення для прийняття правильного судового рішення. Крім цього, у юриста формується певне естетичне сприйняття, що активізує аналіз скоєного правопорушення.  
Функція піднесення рівня правового почуття юриста пов'язана із професійною майстерністю. Адже естетична культура викликає настільки глибокі почуття до права, обов'язку, справедливої рівноваги, що це змушує юриста знаходити законний вихід із конкретної ситуації, оскільки естетична культура формує такий душевний стан, який допомагає уникати несправедливих правових дій. 
Безумовно, правове почуття юриста суттєво зумовлюється філософським осмисленням сенсу земного життя, природних законів розвитку суспільства. Естетична культура підносить правове почуття до розуміння вічної таємниці краси, тобто таємниці самого життя.  
 
Подолання стандартного юридичного мислення як функція естетичної культури значною мірою є наслідком естетизації юридичної діяльності засобами мистецтва. Наприклад, телебачення таїть у собі загрозу стандартизації мислення. Проте під дією інших видів і жанрів мистецтва у юриста формується естетичне сприйняття дійсності. Естетична культура несумісна з одноманітністю, навпаки, вона стимулює бажання досягати майстерності у професійній діяльності.  
Особливий інтерес становить функція впливу на виховання суб'єктів права. Для юриста важливим є те, що через естетичний вплив і насолоду активізуються виховний вплив, інформація, пізнання, передавання досвіду, аналіз стану світу тощо. Це дуже важливий момент у пізнанні. Адже саме мистецтво розширює наші уявлення про Всесвіт і своєю чергою облагороджує професію юриста.  
Юридична діяльність передбачає обов'ямкові ритуали, обряди, церемонії. Важливо, щоб вони здійснювалися за законами естетики, формували відповідну ритуально-обрядову культуру, що певною мірою регулюється нормативно-правовими актами. Ця функція естетичної культури виховує почуття відповідальності юриста перед державою і народом, почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку. Естетично-емоційне сприйняття ритуалу через сферу підсвідомого позитивно впливає на свідоме, формуючи високий рівень правосвідомості.  
Нарешті, естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правника. Ця функція ніби доповнює естетичними почуттями професійні якості і у такий спосіб сприяє розвиткові аналітичного мислення, здатності використовувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оптимального врегулювання правових відносин у суспільстві.  
Сутність естетичної культури найповніше визначив Сократ: красивіш є те, що найкраще відповідає своєму призначенню.  

Висновок. 

 Політична культура юриста - це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, сприяє культурі функціонування юридичної установи в цілому. Тут поєднується політична наука з конкретними політико-правовими діями на основі духовної, моральної, правової й інших видів культур. 
   Політична культура дає змогу юристові уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правовій діяльності, запобігати авторитарності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства в цілому.

 
 
Естетична культура юриста повинна відповідати законам краси, гармонійності, згідно з якими відбуваються позитивні зміни у внутрішньому світі людини, в тому числі й правопорушника. Естетичне світосприймання, здатність засвоїти здобутки естетичної культури, взаємодія почуттєвого і раціонального у діяльності юриста є чинниками ефективного регулювання правовідносин в Україні. 
 

Література:

1.http ://yurist-online.com

2.Юридическая деонтология - О.Ф. Скакун, Н.И. Овчаренко 

Міністерство  Внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій  
 
 

Реферат

З дисципліни: «Юридична деонтологія»

На тему: «Естетична та політична культура юриста» 
 
 
 
 

  Виконала:

Студентка 1 курсу

Групи ПЗдср-11-1

Дяченко А.С.

Перевірив:

Завідуючий  кафедри 

фундаментальних юридичних дисциплін

Холод Юрій Анатолійович 
 

Харків-2011