Основні правові та нормативні положення про охорону праці

      безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

      надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недо­ліків у галузі охорони праці;

      зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

      притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у пору­шенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

      надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матері­али органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відпові­дальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють [9]:

1.      трудові колективи через обраних ними уповноважених;

2.      професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.

Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створю­ється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених прово­диться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до положення і затвер­джується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конфе­ренції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціатив­них працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колек­тиву. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охо­рони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конфе­ренції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхід­ності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.

Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Відповідно до положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативно­го усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

      виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

      забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють у межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;

      своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

      використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше.

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспектив­них планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь:

      у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки;

      у вирі­шенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещас­ного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці;

      розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здо­ров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього при­родного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу.

Уповноважені з охорони праці мають право:

      безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання праців­никами нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробни­чого підрозділу, колектив якого його обрав;

      вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявле­них порушень;

      вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;

      вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці.

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з робо­ти з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відпо­відальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх вико­нання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.

Законом України «Про охорону праці» на профспілки покладено чимало повно­важень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань [9].

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» представники профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань[9]:

      в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці;

      в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;

      в опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановле­них нормативів з охорони праці;

      у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеці­альних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів, у розробленні заходів щодо їх попередження;

      у підготовці разом з власником подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівни­кам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку;

      у розробленні пропозицій для включення їх в угоду з питань охорони праці колективного договору;

      в організації соціального страхування від нещасних випадків та професій­них захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колектив­ним договором (угодою, трудовим договором);

      у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливо­сті умов праці;

      у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуа­тацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого призначення на відповідність їх до вимог нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умова­ми праці.

Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах, згідно з Законом України «Про охорону праці», є профспілковий комітет, його комісія з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охоро­ни праці. Функції і обов'язки цих громадських формувань і їх права викладені у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України від 20 вересня 1994р.

Оскільки зміст роботи громадських інспекторів профспілкових комітетів та уповноважених з питань охорони праці трудових колективів багато в чому збіга­ються, то розгляд даного питання опускається, так як воно щодо уповноважених до­сить детально висвітлене в попередній частині підрозділу.

Підтвердженням сказаного може слугувати і той факт, що відповідно до положення про роботу уповноважених трудових колективів, останні можуть бути одночасно і представниками профспілок з питань охорони праці. В той же час, за рішенням трудового колективу обов'язки уповноважених можуть бути покладені на громадських інспекторів з охорони праці профспілок. Разом з тим, необхідно зазначити, що профспілковий комітет має дещо ширші права. Зокрема, він має право внести власнику, державним органам управління подання з будь-якого питання охо­рони праці та домагатися від них аргументованої відповіді. Більше того, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу профспілкового комітету, який підписав за дорученням трудо­вого колективу колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з будь-яким керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує заходи або вимоги колективного договору, в тому числі і з питань охорони праці [12].

Значна роль профспілкових комітетів щодо профілактики травматизму та про­фесійних захворювань. На засіданнях своїх колективних органів вони розглядають причини нещасних випадків, особливо з важкими наслідками і дають принципову оцінку діяльності власника щодо підвищення рівня безпеки праці на виробництві. Важливою функцією профспілкового комітету є захист інтересів членів профспілки та інших працівників (на їх прохання) при розгляді конфліктних ситуацій з будь-яких питань охорони праці.

4. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за участю інших державних органів і професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.
У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити погоджених з органами державного нагляду за охороною праці заходів, що забезпечать безпеку працівників.

1. Конституція України, КЗпП України та Закон України «Про охорону праці» встановлюють основи правового регулювання охорони праці. Важливою складовою є державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП).
ДНАОП — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових до виконання. За сферою дії вони поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці віднесені акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та форм власності. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці віднесено акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі.

2.  В Україні прийнято низку нормативно-правових актів, які регулюють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування державних нормативних актів про охорону праці, принципи їх прийняття та побудови. До них належать: коментована стаття; розділ V Закону України «Про охорону праці»; постанова Кабінету Міністрів України № 135 від 2 березня 1994 р. «Про порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці»; Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 19 від 16 березня 1994 p.; Положення про порядок побудови, викладу та оформлення державних нормативних актів про охорону праці, затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 16 від 1 березня 1994 p.; Положення про розробку інструкцій з охорони праці, затверджене наказом Комітету по нагляду за охороною праці України № 9 від 29 січня 1998 р.

3.  В Україні створено мережу науково-дослідних організацій, які беруть участь у розробленні ДНАОП. На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено функції головної організації України, що координує роботу в цьому напрямі, надає методичну допомогу фахівцям базових організацій, опрацьовує проекти ДНАОП. Базові (головні) організації створюються у більшості галузей економіки згідно з рішеннями міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об'єднань підприємств. До розробки проекту нормативного акта можуть залучатися окремі організації-розробники або творчі колективи, групи фахівців.