Культура мови та техніка мовлення

Культура мови та техніка мовлення

1. Поняття та загальні  ознаки мовної культури.  Мовна норма. 

2. Засоби оволодіння точністю  висловлювання. 

3. Простота мови. Чистота мови.  Правильність мови. 

4. Образність мови: поняття,  зміст, роль, засоби створення образності.

5. Поняття й категорії  техніки мовлення.

6. Аспекти техніки мовлення: дикція, дихання, голос.  Вимоги до голосу оратора.

7. Ітонація. Інтонаційно-виразні  засоби мовлення. 

8. Міміка і жести. 

9. Логіко-інтонаційний аналіз мови. Мовні ноти.

1. Поняття та  загальні ознаки мовної культури  оратора. Мовна норма

Оратор впливає на слухачів головним чином усним словом, ефективність

цього впливу багато в чому залежить від культури мовлення. Пересічні,

непереконливі і бліді  виступи не задовольняють слухача, а іноді

викликають навіть обурення. Ще Цицерон — славетний оратор давнини —

говорив: «Які б не були цікаві і багатозначні думки, вони ображають

усе-таки вимогливий слух, якщо подаються в не мистецькій формі».

Українська мова багата і  могутня. Достатньою мірою їй притаманні

різноманітні кольори і забарвлення, щоб при вмінні й бажанні,

користуючись ними, можна  було б художньо змалювати психологічні

портрети, образи людей.

Термін «культура мовлення»  має широке і вузьке смислове вживання.

У першому випадку означає  вміння використовувати всі способи впливу на

слухачів, які пов'язані з мовою і збігаються з поняттям «мовленнєва

майстерність». У другому  — це правильність, грамотність  мовлення, тобто

знання оратором загальноприйнятих  норм (правил) літературної мови. Отже,

культура мовлення означає  наявність у промові вдало  застосованих

художніх форм і ораторських  засобів, щоб зробити мову, за висловлюванням

В.Г. Костомарова, «не лише правильною .... але й виразною, чіткою,

оригінальною і цікавою».

Насамперед слід перелічити деякі загальні ознаки мовленнєвої  культури

оратора.

Ясність. Аристотель у праці  «Риторика» підкреслює, що ясність — головна

позитивна якість промови. Ясність слова оратора означає, що воно має

бути сприйняте абсолютно  так, як його розуміє сам промовець. Краса й

образність мови не завжди доречні: не можна, наприклад, хизуватися

витонченістю стилю і  вдаватися до яскравої образності, говорячи про

результати медичного  розтину трупа. Але ясність мови потрібна всюди.

Умовою ясності є точність. Оратор завжди має добирати такі слова, за

допомогою яких можна було б найточніше висловити думки  і почуття. Л.М.

Толстой вважав, що мистецтво  говорити — уміння щоразу поставити  виключно

необхідне слово лише на потрібне місце.

Хто хоче оволодіти вмінням  красномовства, повинен навчитися

висловлюватися чітко. В  дружній розмові вибору виразів  можна, певна річ,

приділити увагу не таку вже пильну, однак під час відповідального

спілкування точність висловлювань відіграє вельми важливу роль.

Про рівень працівників розумової праці можна робити висновки на підставі

того, наскільки точно  вміють вони висловлюватись. Під час переговорів,

що передують, наприклад, укладанню угоди, формулювання повинні  бути

винятково точні, бо в даному разі кожне слово має велике значений.

 

З часів стародавнього Риму існує професія, основне завдання якої —

виражати і формулювати  думки під час переговорів двох сторін. Це

професія юриста, якому, між іншим, належить складати найрізноманітніші

види законодавчих директив, угод, договорів тощо. Нефахівцям така

точність часто здається зайвою. Проте мова, яку чуємо довкола й якою

спілкуємося, нерідко відзначається  неточністю, а найголовніше — часто

дає підставу по-різному тлумачити виголошене. Отже, основна мета точного

у по-різному тлумачити виголошене. Отже, основна мета точного

формулювання— виключити можливість неоднакового тлумачення змісту.

Один із військових діячів наприкінці минулого сторіччя сказав:

«Військовий наказ має  бути однозначним. Якщо у ньому припускається

подвійне тлумачення, то він обов'язково буде виконаний неправильно».

Наприклад, якщо рота дістала  наказ розпочати наступ о 8 год. ЗО хв, то

можуть виникнути сумніви  щодо того, коли саме повинна розпочатися дана

військова операція: вранці чи ввечері. І це незважаючи на те, що

розподіл доби на 24 години є загальноприйнятим. Висновок, що випливає

звідси, є однозначним: висловлюватися треба точно

Бажано заздалегідь підготуватися до дискусії чи обговорення договору.

Така попередня підготовка полягає насамперед у знаходженні

найдосконаліших варіанті в  формулювань, які ви могли б запропонувати, а

також у пошуку й формулюванні аргументів на вашу користь. Якщо ви робите

таку підготовку подумки, то зробіть письмові нотатки хоча б до тих

фрагментів, де точність висловлювання  набуває особливого значення.

Однак у деяких випадках промовець є зацікавленим у тому, щоб його

висловлювання були неоднозначними. До цього часто змушують обставини, що

склалися. Тоді оратор удається до абстрактного мислення, оскільки

загальні висловлювання  сприймаються слухачами по-різному, тобто

неоднозначно, нерідко вводять  їх в оману. Тому, добираючи слова, треба

дбати про те, щоб ужите  слово не несло в собі такого смислового

навантаження.

Треба також зважати на те, що надто часте вживання абстрактних  понять

вимагає від аудиторії  великого напруження, особливо, коли матеріал для

неї новий і незнайомий. Надто стисла мова, повна абстрактно висловлених

думок, може спричинитися до того, що слухачі втратять здатність  стежити

за викладом змісту. Існує  межа швидкості, з якою мозок людини може

сприймати й засвоювати нові поняття.

Якщо прагнемо розповісти слухачам про щось нове і досі для  них невідоме,

мусимо дати їм час для  зрозуміння змісту того, про що йдеться. Допомогти

їм у цьому можна, навівши конкретний приклад або перед абстрактним

висловлюванням, або відразу  ж після нього.

2. Добре мовлення – це не  просто лад слів, а й лад  думок та почуттів. Тому, прагнучи до доброго мовлення, треба враховувати як суто мовні його особливості (ступінь оволодіння нормами, які діють в конкретну епоху), так і позамовні (знання законів мислення, практичний досвід мовця -віковий, життєвий, і мовленнєвий, психічний стан мовця, мету, націленість на спілкування і т.ін.). З огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення є: правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність), чистота, доречність, достатність (поняття кількості мовлення), виразність, емоційність. Звичайно, всі ці ознаки об’єднуються поняттям правильність, бо залежать від того, порушено чи не порушено у мовленні (не в загальнонародному, а в індивідуальному) правила: організації мовної системи, логіки чи психології, естетики чи етики і т.ін. 
Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини.Правильність мовлення 
Правильність – одна з найбільш визначальних ознак культури мовлення. В.І.Даль пояснює: “Правильный, согласный съ правилами, на них основанный, имъ отвечающий, или по правиламъ сделанный”‘. А за тлумаченням сучасних словників, правильний: 1) який відповідає дійсності; 2) який відповідає встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий.Отже, критерієм правильності є мовна дійсність конкретної епохи, а її еталоном – строга відповідність правилам, за допомогою яких сформульовано сучасні норми. 
Мовні норми – це прийняті в сучасній суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання і т.д., орфографічні правила для писемного мовлення. Норми тісно пов’язані з системою конкретної мови, історично й соціально зумовлені. Діючи в конкретний час як стабільні, вони все ж динамічні і можуть зазнавати змін. Якщо в орфоепії, граматиці норми орієнтуються на зразок, модель, еталон, то в лексиці вияв, реалізація норми підпорядковується ще й змістові, залежить в кожному конкретному випадку від контексту. Стилістичні норми регулюють вживання мовних засобів відповідно до змісту й мети висловлювання у конкретній ситуації мовлення.Правила – це положення про конкретні способи використання мовних одиниць у писемному й усному мовленні. Зміна в словнику чи в граматиці, системі мови призводить до зміни правил, бо вони повинні теж відтворювати розвиток мови. Правила є граматичні – регулюють застосування способів словотворення, форм слів залежно від словозміни, синтаксичних конструкцій; орфографічні – стосуються (визначають) написання слів та їх форм; пунктуаційні – коригують постановку розділових знаків у відповідності до змісту й форм реалізованої засобами мови думки з урахуванням мети висловлювання.Отже, порозумітися відправник інформації та адресат можуть насамперед тому, що обом відомі однакові зв’язки між знаком (звуком, словом, конструкцією) і позначуваним цим знаком, тобто обидва керуються чинними тепер правилами (щоб порозумітися з історично віддаленим адресатом, необхідно осягнути як його епоху, так і мовні правила, що функціонували в ту епоху; це ж стосується і пізнання за допомогою чужої мови).Норма – це не сукупність правил. Правила, або регламентації, кодифікації, відбивають у нашій свідомості реальні мовні норми. Правила можуть і не відбивати літературних норм, нерідко навіть суперечити їм (напр., правила переносу й орфоепічні норми). Правила не можуть охопити всі норми – доказом цього є численні винятки з правил, які подають словники, правопис. Правила змінюються частіше, ніж норми – закономірне прагнення зробити правило ближчим до реальної мовної дійсності, врахувати її різноманітність, варіантність (паралельність).

3. Характеристика комунікативних  якостей літературної мови. 
Основною комунікативною якістю мови є її правильність — дотримання норм сучасної літературної мови. Насамперед правильністю забезпечується висока культура мови, її єдність, зумовлюються усі інші комунікативні якості. 
У понятті точність мови закладений двоякий зміст: "по-перше, це вживання слів (їх значень) і словосполучень, звичних (узвичаєних) для людей, які володіють нормами літературної мови, а, по-друге, це оформлення і вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності, тобто несуперечність реального предмета і його назви" (Бабич, 1990, 93). Б.Головін виділяє точність предметну (адекватність слова і позначуваного ним предмета) і точність понятійну (адекватність змісту мови і виражених у ній понять). 
Логічність характеризує структуру тексту, його організацію. Слід враховувати взаємодію "трьох логік": логіки дійсності, логіки думки і логіки мовного вираження. Логічність, як і точність, буває предметна і понятійна. Предметна логічність полягає у відповідності смислових зв'язків і відношень одиниць мови у мовленні зв'язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності. Логічність понятійна є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови у мовленні. 
Чистота — ознака мови, пов'язана з правильною літературнонормативною вимовою, з відсутністю позалітературних елементiв — діалектизмiв, вульгаризмiв, плеоназмiв, макаронізмiв, а також штампiв, канцеляризмiв, слiв-паразитiв, таких мовно-виражальних засобiв, що заперечуються нормами моралі. 
Образність — комунікативна якість мови, орiєнтована на виникнення додаткових асоцiативних зв'язкiв, тобто вживання слiв i словосполучень у їх незвичному оточеннi, зокрема, їх переосмислення в порiвняннях, метафорах тощо. 
Виразність — те, що привертає увагу слухача, читача своєю формою, логiчним або емоцiйним пiдкресленням, пор.: "це всі ті способи і прийоми, за допомогою яких у читача виникає особливий інтерес і підвищена увага до змісту і форми мови. У цьому випадку образність входить в поняття виразності: все, що образне, те і виразне, але не все виразне образне" (Ильяш, 1984, 130). 
Показником багатства мови служить великий обсяг активного словника, семантично і стилістично відмінні одиниці, оперування синонiмiчними можливостями мови, не лише лексичними, а й словотвiрними, граматичними. 
Різноманітність — це використання різних засобів і способів для вираження того самого змісту, звертання до системних i контекстуальних синонiмiв, до джерел стилiстичного урiзноманiтнення мови. 
Доречність — добір, організація мовних засобів, що роблять мову відповідною меті, умовам, ситуацiї спілкування. Доречна мова відповідає темі повідомлення, його логічному й емоційному змістові, складові слухачів і читачів, інформаційним, виховним, естетичним й іншим завданням писемного й усного виступу. Розрізняють доречність стильову, контекстуальну, ситуативну, особистісно-психологічну. 
Доступність (дохідливість) — здатність даної форми мови бути зрозумілою комунiкантам, полегшувати сприйняття вираженої інформації, тобто доступнiсть насамперед пов'язана iз вiдповiднiстю повiдомлення комунiкативнiй сприйнятливостi. 
Достатність — це комунікативна якість, яка виражає поняття кількості мовної iнформацiї i вiдповiдає вимогам певного функціонального стилю літературної мови, логiчнiй завершеностi думки. 
Стислість мови — прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю усiх мовних засобiв. 
Змістовність мови визначається iнформацiйним наповненням висловлюваного, вiдповiднiстю його темi повiдомлення. Змiстовнiсть мови передбачає повне розкриття предмета розмови... Важливими чинниками є лаконізм..., відсутність пустих фраз, невиправданих повторень і дублювань. 
Емоційність — комунікативна якість мови, що виражає iндивiдуальний лад почуттiв, переживань, настроїв, суб'єктивного ставлення особистості до висловлюваного, уникання експресивного дисонансу. Емоцiйнiсть реалiзується за допомогою інтонації і лексико-граматичних засобів, що відповідають нормам сучасної літературної мови. Культура вираження почуттєвої сфери людини є важливим чинником загальномовної культури.

4. Образність мови: поняття, зміст, роль, засоби створення образності

Образність мови. Не можна розмовляти з аудиторією тільки мовою абстрактних понять, узагальнень, законів, висновків, мовою цифр. Оратор має зацікавити, захопити слухачів ідеями, які він розкриває. І тут образність викладу необхідна. М. Горький зазначав, що мова повинна бути не тільки ясною, простою, правильною, чистою, а й яскравою. Зобразити яскраву, образну картину перед слухачами — залишити вражаючий відбиток у їх свідомості, схвилювати їх.Образ — це чудова форма ораторського мистецтва. Вона завжди використовувалась у промовах ораторів з трибуни суду.У справі Віри Засулич, яка обвинувачувалась у замаху на вбивство петербурзького градоначальника генерала Трепова, викликаного беззаконним розпорядженням останнього висікти різками політичного ув'язненого

Боголюбова, її захисник П.А. Алексаидров образно змалював картину

застосування в Росії  різок: «Різка панувала скрізь: у школі, на

мирському сході, вона була неодмінною приналежністю на конюшні  поміщика,

потім у казармах, у поліцейському  управлінні. У зведеннях наших

кримінальних, цивільних  і військових законів різка мережила всі

сторінки. Вона складала якийсь легкий мелодійний передзвін у загальному

гучноголосому стугоні нагая, кия і шпіцрутенів».

Образність головним чином  досягається за допомогою тропів і стилістичних

фігур.

Троп (грец. tropos — зворот) — вживання слова або вислову  у переносному,

образному значенні. В основі тропа — зіставлення двох явищ, предметів,

які близькі один одному за будь-якими ознаками. Народна мудрість

говорить: «Без солодкого  не відчуєш гіркого, без потворного не будеш

мати уявлення про прекрасне».

Існують такі види тропів: порівняння, епітет, метафора, алегорія,

іронія, гіпербола, уособлення тощо.

Порівняння. Це — зіставлення  одного предмета а іншим з метою більш

яскравої й наочної  характеристики одного з них. Наприклад, говорячи про

необхідність удосконалення  всієї системи освіти і про те, як важливо

молодих людей навчити  творчо мислити, підготувати їх до життя, можна

навести образне висловлювання, яке використовує порівняння: «Ще

стародавні говорили, що учень — це не посудина, яку необхідно наповнити,

а факел, який необхідно запалити».

Порівняння відіграють дуже важливу роль при описах, вони допомагають

уявити об'єкт розмови.

Епітет — (від грец. «додаток») образно визначає річ, людину чи дію,

підкреслюючи найбільш характерну чи вражаючу якість. «Чи слід молодиці

світити грішним волоссям проти Божого сонця ?» (І. Нечуй-Левицький ).

Метафора — (від грец. перенесення) заміна прямого найменування предмета