Державна мова – мова професійного спілкування

1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

-        тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай,  чьому, Польщьа);

-        дзвінкі приголосні в кінці  слова або складу не оглушуються:  гриб, репортаж, любов, раз, лід  (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

-       голосний о ніколи не наближається  до а : молоко, потреби, дорога  (а не малако, патреби, дарога);

-       літера щ передає звуки   шч: вищий, що (а не висший, шо);

-       буквосполучення дж, дз передають  злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

-       літера  ґ передає звук ґ:  обґрунтування,  ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:

- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

-    вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу  тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу  панові Титаренку Сергію Олександровичу;

-        вживання іменників чоловічого  роду на позначення жінок за  професією або родом занять: професор  Городенська, лікар Тарасова, заслужений  учитель України Степова, декан  Світлана Шевченко, викладач Олена  Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

-        чоловічі прізвища на   -ко,  - ук   відмінюються: Олегові Ткачуку  (але Олені Ткачук),  Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

-        форми ступенів порівняння прикметників  та прислівників: дорожчий, найдорожчий  (а не більш дорожчий, самий   дорогий);  швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше  і т.д.);

-        визначення роду іменників: так,  слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова  бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;

- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників:  завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

      4. Лексичні  (норми правильного слововживання), наприклад:

Правильно:                                            Неправильно:

зіставляти                                               співставляти

численний                                               багаточисельний

     збігатися                                                  співпадати

     наступний, такий                                     слідуючий

з'ясувати                                                 вияснити

завдати шкоди                                        нанести шкоду

     5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників), наприклад:

      Правильно:                                                   Неправильно:

згідно  з наказом                                              згідно наказу

відповідно  до інструкції                                у відповідності  з інструкцією

проректор з наукової роботи                        проректор по науковій роботі        

лекція  з математики                                       лекція по математиці 

повідомити  факсом                                        повідомити по факсу

      6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації), наприклад:

          Неправильно:                                                     Правильно:

залишилося  лише                                            залишилося тільки

пам'ятний  сувенір                                          сувенір, пам'ятний подарунок

моя автобіографія                                         автобіографія, моя біографія

захисний  імунітет                                         імунітет

        7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

  8. Орфографічні (норми написання слів);

  9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

      Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними. 
 

6. Мовне законодавство та мовна політика в  Україні.

   Поняття  "мовна політика" зазвичай зводять до кількох питань, як-от офіційної чи державної мови (для світової практики ці два поняття цілком тотожні), мови шкільництва, мовних прав національних меншин. Останні десятиліття додали до названих вище ще низку проблем - мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково-технологічної інформації тощо.

   В цілому ж у найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення мовної політики:

   Мовна політика - це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.

  У багатонаціональних демократичних державах мовна політика стала засобом правового забезпечення безконфліктного існування різномовних спільнот, а в державах із значними етнічними меншинами - засобом забезпечення культурних прав цих меншин.  У XX столітті особливої актуальності набуло використання мовної політики як інструмента культурної та ідеологічної деколонізації в країнах, які здобули державну незалежність.

  Сучасна Україна є, за світовими стандартами, достатньо мононаціональною державою, де українці складають майже 3/4 всього населення. Проте наша держава залишається мовно, культурно й ідеологічно неоднорідною, у значній частині регіонів національна самосвідомість більшості громадян залишається невисокою.

  Очевидними, різноманітними й надто серйозними є наслідки, залишені багатовіковим перебуванням України в складі спершу Російської, а згодом радянської імперії. За відсутності формальної дискримінації українців у колишньому СРСР за національною ознакою здійснювана русифікаційна мовна політика призводила до їх дискримінації реальної. Так, скажімо, в переддень здобуття незалежності, за даними міносвіти УРСР, українці складали лише 52 % від чисельності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів республіки (при їхній питомій вазі в населенні 72 %), на той час як росіяни - 40 % (при питомій вазі в населенні 21 %). Так неможливість послуговуватися в вищій освіті рідною мовою призвела до цілком очевидного дискримінаційного щодо українців дисбалансу. Нація втрачала своє інтелектуальне майбутнє.

   В цілому ж негативна спадщина колоніального періоду зводиться не лише до того, що значна частина українців досі вживає російську як мову повсякденного спілкування (причому в ряді важливих сфер, насамперед у бізнесі й мас-медіа, домінування російської є незаперечним). Ці наслідки виявляються ще й у тому, що ментально ці українці досі залишаються мешканцями колонії, й ладні судити про самих себе накинутими їм колись ззовні недолугими стереотипами. А відтак незалежність нашої держави з цього погляду ще аж ніяк не можна вважати гарантованою. Політики, що не стоять чітко на засадах української національної ідеї, за будь-якої зміни політичної коньюнктури здатні будуть торгувати цією незалежністю в ім'я власних корисливих інтересів, не дістаючи при цьому належного різкого опору в суспільстві.   Не обійшли Україну й глобалізаційні процеси, на вплив яких наше пострадянське суспільство часто виявляє дуже слабку відпорність. Скажімо, на ринку нашої масової молодіжної культури панівне становище досі посідає навіть не російськомовна, а англомовна продукція. Це також не сприяє формуванню цілісної системи національної культури як необхідної умови культурної самоідентифікації (й ширше - національної) українців.

Чинна Конституція України (ст. 10) проголошує:

"Державною  мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. [...] Застосування мови в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом". 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

7. Список літератури.

 

1.Загнітко А.П. Українське ділове мовлення: фахове і нефахове     

 спілкування /   А.П.Загнітко, І.Г.Данилюк. – Донецьк : БАО, 2010. –

           479с.

2. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. 2-ге видання,

доповнене. Х.: Торгін. 2002 – 448 с.

3. Волкотруб Г.Й.  Стилістика ділової мови. – К., 2002.

4. Пономарів О.Д.  Стилістика сучасної  української  мови. – Тернопіль, 2000.

5. Лариса Масенко.  Мова і політика.

       6. Коваль А. Культура ділового  спілкування. – К., 1982.

       7. Шевчук С. Українське ділове  мовлення. – К., 2000. 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат підготували:

     Ткаченко С.В.

     Марченко О.В.

     Карпович О.М.

     Солдатенко Л.П.

     Антіпова А.Г.

     Василевська І.Ю.

     Воробйова Т.Г.

     Жирова І.В.

     Пащенко І.А.