Впродовж  тривалого часу індуїзм неодноразово змінювався і перероджувався, розділяючись на окремі гілки й течії, породжуючи нові релігії.

     Засновником та ідеологом нового руху був Кайтанья Махапрабу (1486-1534 рр.), який відродив масові поклоніння Кришні в Бенгалії.

     Головний  і улюблений священний текст  кришнаїтів – Бхагавад-гіта, та Шримар-Бхагаватам.

     Рух ґрунтується на двох найважливіших  індуїстських концепціях – кармі  та сон сарі. Згідно з вченням  Бхактиведанти, Кришна, “наддуша”, створив  безлічі індивідуальних душ (джив). Джива – це реальне “я” людини, а не матеріальне тіло. Джива не вмирає. а перевтілюється в інше тіло після смерті.

     Структура Руху Харе Кришна проста. Нею керує 11 гуру, кожному з яких доручена певна  географічна територія. Жінки вважаються істотами нижчого рангу. За рішенням наставників укладають шлюби. Кришнаїти  засновують храми по всьому світу, особливо в США.

4. Сучасні  й нетрадиційні  релігійні групи  в Україні

     Більшість сучасних релігійних течій, як уже зазначалося  вище, представлено в Україні. їхню характеристику див. у відповідному розділі підручника. Зазначимо лише, що більшість церков, сект, релігійних угруповань, що діють в Україні, пройшли реєстрацію, працюють офіційно, а подеколи являють своєрідну прикрасу великих міст. Наприклад, влітку в Горсаду Одеси можна спостерігати релігійне дійство представників Руху «Харе Крішна» (Міжнародного Товариства Свідомості Крішни), якому надано офіційного дозволу на діяльність в Україні 1990 р., а в 1995 р. зареєстровано Всеукраїнський центр громад Свідомості Крішни, який є керівним органом об'єднання послідовників кришнаїзму. У всіх областях України діють 46 громад МТСК, з них зареєстрованих — 26. Найбільші центри — Київ, Донецьк, Одеса. МТСК проводить соціально важливі благодійницькі акції: «їжа для життя», боротьба з наркоманією, реабілітація ув'язнених тощо. Крім «модних» тепер орієнталістичних релігійних течій, які поєднують східну традицію з сучасними досягненнями в науці й психології, з'являються й суто сайєнтологічні релігійні групи. Більшість сайєнтологічних та езотерічних груп намагаються поєднати (часто через медитативні практики) ідеї високої духовності, філософічність й оздоровчі програми. Сам термін сайєнтологія походить від анг. science — «наука» й грецького кореня logos — «вчення». З самої назви видається, яке значення набувають останні досягнення людського знання в цих релігійно-філософських теоріях. Більшість із них виникли в Америці (як діанетика Л. Рона Хаббарда). Вульгаризований психоаналіз з психотренінгами (розчинення «енграм» —матеріалізованих душевних травм) зводиться на рівень нової релігії, яка своїх вірних здійме до рівня управителів Всесвіту й фінансової еліти країни. У різних містах України діють ще не зареєстровані громади Церкви Сайєнтології, часто виступаючи в якості чогось проміжного між Еліт-клубом і групою мережного маркетингу.

     Можливо, однією з характерних рис сучасної української релігійної ситуації є космологізація й естетизація релігійності. На цій хвилі працюють такі езотерично-космологічні громади, як Реріхівське товариство (тільки в Одесі — 2 громади, які будують свою роботу навколо вчення сім'ї Реріхів й книги О. Реріх «Агні Йога») й послідовники вчення Олеся Бердника, що в своїх фантастичних повістях описував майбутнє, в якому находять місце знання та вміння древніх слов'янських волхвів і чаклунів (був репресований у період «застою»). [7, .c 39-43]

     Поруч з науково-філософським осмисленням  старих релігій, існує в Україні  й неоязичництво. Це спроба реабілітувати  й опоетизувати дохристиянське поганство  й на цьому ґрунті створити базу для національно-держаного єднання  українців. Такі вірування мають  окультно-синкретичний характер із явними елементами екологічності. Організації типу Українська Рідна Віра (РІдновіра), РУНВіра, Ягновірство, Ладовірство тощо включають в себе творчу інтелігенцію, характеризуються утворенням різного структурного роду організацій (від всеукраїнських організацій до клубів по інтересах). Дехто лише виступає на сторінках популярних видань на кшталт «Українського Світу». Подекуди переїздять на природу задля зустрічі язичницьких свят. Одні з них дотримуються екологізованого політеїзму, інші філософськи виводять монотеїзм на чолі з Дажбогом. Вони вбачають у християнстві чужу для України релігію, яка веде до знищення національної ідентичності й оточуючого природного середовища. Одначе чинників перетворення рідновірських течій в масове релігійне явище не багато.

     Незначну  частину релігійного життя України  складають і радикальні сатанинські  секти, майже повсюди незареєстровані. їхніми основними вірними є молодь, яка сприймає це об'єднання як змогу  разом слухати «тяжку» музику й проводити «змістовно» час. Більшість таких груп належить до типу сект з харизматичними лідерами на чолі. Таке середовище часто має криміногенний характер, учасники їх часто перебувають у глибокому депресивному стані, схильні до самогубств, подеколи — колективних.

     На  закінчення короткого огляду чинників релігійної ситуації в Україні треба сказати, що Україна дотримується в питаннях свободи конфесійної належності «Всезагальної декларації прав людини», прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН в грудні 1948 p., «Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод» та інших міжнародних правових документів. Одним із основних документів, що регламентують свободу конфесійної належності й нормує державне законодавство з цього приводу, є «Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань» (1981) і «Декларація про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин» (1992) Генасамблеї ООН. Згідно з цим свобода конфесійної належності може бути обмежена в своєму конкретному вираженні лише в тому разі, коли вона суперечить справедливим загальнолюдським вимогам моралі, орієнтує на порушення громадського порядку й підрив загального добробуту в демократичному суспільстві.

Висновки

     Сучасна релігійна ситуація в Україні в цілому відповідає загальноєвропейському стану духовного життя. Це перш за все визнання свободи совісті та вільного обрання віросповідання, деклароване Конституцією України, і заявительний (на відміну від дозволительного в Росії) тип прийнятого в Україні в 1991 р. «Закону про віросповідання та релігійні організації», згідно з яким, щоб вільно вести релігійну діяльність, релігійній групі, конфесії, деномінації, церкві або установі досить лише подати заяву про свою реєстрацію, а також статутні документи, номер банківського рахунку, юридичну адресу та акт обстеження виконавчими органами влади.

     Це, з одного боку, дозволяє людині вільно обирати тип релігійного життя, з іншого — призводить до реєстрації досить сумнівних організацій, чия  діяльність (всупереч законодавству) може спричинити шкідливі наслідки для життя й здоров'я своїх вірних (як це було з Білим Братством, деякими сектами сатанинського чи псевдоорієнталістського спрямування тощо).

     На  відміну від ситуації в ряді європейських держав, в Україні релігійна ситуація характеризується дещо сильнішою напругою емоцій і пристрастей, оскільки загальна культурна й соціально-економічна ситуація призводить до пошуків виходу з неї мас громадян через духовні практики або релігійно-церковне життя. 

     Список  використаної літератури

     1.  Абрамович С.  Релігієзнавство  : Підручник/ С. Абрамович, М.  Тілло, М. Чікарькова. -К.: Дакор, 2006. -509 с.

     2. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний  посібник для студентів вузів/  Костянтин Кислюк, Олег Кучер,; Нар.  укр. акад.. -3-є вид., перероб. і доп.. -К.: Кондор, 2004. -643 с.:

     3. Лубський В.Релігієзнавство: Підручник  для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. -К.: Академвидав, 2002,2003. -431 с.

     4. Релігієзнавство  : Курс лекцій/ А.  Г. Баканурський, Г. Л. Баканурський, Н. І. Ковальова та ін.; Під наук. ред. Г. Є. Краснокутського, В. Г. Спринсяна; М-во освіти і науки України, Одеський нац. політех. ін-т. -2-ге вид.. -К.: ВД "Професіонал, 2006. -301 с.

     5. Титов В. Релігієзнавство : Підручник для студ. вузів/ Володимир Титов, Світлана  Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -Х.: Право, 2004. -269 с.