Синтоїзм

Процес перетворення синто у державну релігію супроводжувався всілякими утисками. Головний удар уряду був спрямований на буддизм, аби всіляко підірвати його вплив і піднести престиж святилищ. Сигналом до початку гоніння проти буддизму і буддійського духовенства стало опублікування 28 березня 1868 р. указу про поділ синто і буддизму. Указ передбачав приг пинення діяльності буддійських священиків, які відправляли обряди в святилищах, вилучення з них зображень будд і бодхи-сатв, а також різних буддійських культових предметів, використовуваних в обрядності святилищ. Оскільки елементи обрядовості буддизму були практично в усіх святилищах, указ торкнувся, по суті, кожного з них. Так, у лютому 1871 р. були конфісковані земельні володіння буддійських храмів і, отже, серйозно підірвана їхня матеріальна база. У володіння держави передавалися і землі святилищ, але удар був не дуже відчутним, оскільки одночасно було прийнято рішення про державні асигнації на потреби великих святилищ. У травні 1871 р. було відмінено систему приписки парафіян до буддійських храмів, і цим покінче-но із залишками впливу храмів як органів контролю за населенням.

До провідницької діяльності, якою керувала створена під егідою відомства релігійної освіти Академія великого вчення народу з синтоїстськими і буддійськими священнослужителями, залучались актори, професійні оповідачі, чиновники місцевих органів влади і просто освічені люди. Необхідність широкої пропаганди імператорської системи змусила уряд забути про проголошений ним принцип розмежування буддизму і синто. Як і в минулі часи, буддійські священики почали брати участь в обрядах синтоїстських святилищ разом з священнослужителями синто. На місцях вони почали захоплювати керівництво рухом "Освіта народу", відтісняти синтоїстів, які не мали ні впливу на населення, ні досвіду пропагандистської діяльності. З часом у виступах пропагандистів великого вчення більше уваги приділялося питанням, пов´язаним з громадським життям і політикою, що не були причетні до релігії. Знову виявилася слабкість синтоїс-тичної догматики.

Прилучивши різноманітні групи до руху "Освіта народу", уряд посилив контроль над релігією взагалі. Капіталістичний шлях розвитку Японії вже в перші 30—40 років виявив свої переваги: одержавши перемогу в російсько-японській війні 1904—1905 рр., Японія показала світові свою силу і вплив. Перемога в цій війні викликала в країні могутню хвилю націоналізму, що опирався на штучне відродження синтоїзму. Він став офіційною державною ідеологією, отже, і нормою моралі, і кодексом честі. На синтоїстські принципи спирались імператори, які відродили і посилили культ богині Аматерасу: не тільки в головних храмах, а й у кожному домашньому олтарі японця (камідан) віднині повинно бути зображення богині, що перетворилася у символ японського націоналізму. Синтоїстські норми лежали в основі патріотизму і відданості імператору (не вітчизні, а особі) японських самураїв, з рядів яких під час другої світової війни набиралися кадри самовбивць — камікадзе. Офіційно японська пропаганда в своїх націоналістичних претензіях спиралася на стародавні синтоїстські міфи про створення світу, про те, що велика Японія покликана створити Велику Азію, і реалізувати принцип "вісім кутів під одним дахом", тобто об´єднання світу під владою Японії і японського імператора, поломка богині Аматерасу. Розгром Японії в другій світовій війні означав занепад синтоїзму як державної ідеології, котра виховала мілітаризм і націоналізм, культ імператора великої Японії. Синтоїзм не зник, але характер його дуже змінився. Культ богині Аматерасу став приватною справою японського імператора і осіб, що його оточували, а відтак, державний смисл її поступово зник. Різко впало і значення культу аристократичних порядків, генеалогічних ліній, патріотичних традицій самурайства. Фактично втратила своє значення в нових умовах післявоєнної Японії релігія синто: позбавлена державної опіки, вона пережила глибоку кризу. Перед синтоїстським духовенством гостро постало питання про дальшу долю синто. Синтоїстським священнослужителям важливо було змиритися з думкою про те, що віднині синто може існувати лише як одна з релігійних організацій поряд з іншими релігіями. З лютого 1946 р. вищі представники синтоїстського духовенства створили Асоціацію синтоїстських святилищ (Дзіндзя хонте), до якої увійшли також кілька громадських організацій синтоїстського спрямування. Ця асоціація об´єднала більш як 78 тис. святилищ.

Важливу роль у спробах відродити у будь-якій формі ідеологію державного синто, відігравали заходи, розраховані на збереження в народі уявлень про імператора як про голову синтоїстського культу. Досягти цього було вже не дуже важко з причин збереження обрядовості імператора синто, яка хоч і була оголошена приватною справою імператора відправлялась у суворій відповідності з довоєнним законодавством про обряди й церемонії імператорського двору.

У післявоєнний період Дзіндзя хонте зробили перші спроби сформулювати освоєні принципи синто у нових умовах, що склалися внаслідок відокремлення синто від держави. Такі принципи були викладені у прийнятому 1956 р. документі "Головні риси життя, сповненого поваги до Камі". Поруч із закликами до віруючих "відчувати подяку за благоговіння перед Камі і благодіяння предків, бути старанними у збереженні обрядів, щиро відправляти їх і радіти чистоті душі", у документах підкреслювалася необхідність "об´єднатися у гармонійному усвідомленні волі імператора, молитися за процвітання держави". Таким чином, синто знову був уподібнений імператорові і державній владі.

У сучасній Японії синто стикається з тими самими проблемами, що їх змушені розв´язувати й інші релігійні школи і напрями. Це в першу чергу — необхідність пристосування до змінюваних умов життя. Найефективнішим засобом розв´язання даного завдання в Японії, як і в інших багатьох розвинутих країнах капіталізму, став релігійний модернізм. За наших днів проповідь унікального характеру синто, вимоги відновити його колишні привілеї відображають прагнення японських політиків.

5. Антонов А.Д. Релігієзнавство. – К.: Вища школа, 2002. – 354 с.
6. Боровкін С.Т. Релігієзнавство. – К.: Знання, 2000. – 204 с.
7. Релігієзнавство / За ред. М.М. Заковича. – К.: Вища школа, 2000.- 350 с.
8. Смаркіч І.Н. Релігієзнавство. – К.: КНЕУ, 2003 – 206 с.

Список використаної літератури:
Светлов Г.Е. «Релігія і політика»
Богут І.І. «Історія філософії (переклад з чеського)»
Баканурський Г.Л. «Історія і теорія атеїзму»

Література

Арутюнов С.А, Комаровский Г.Е. Религия в жизни японцев//Азия и Африка сегодня.-1966.-№8. – С. 36 – 42.

Гришилева Л.Д. Формирования японской национальной культуры. – М.,1986. – 284 с.

Елисеев А.П. Японская цивилизация. М., 2005. - 497 с.

Корнев В.И. Синтоизм и конфуцианство. М.,-1994.-169 с.

Мещеряков А. Синтоїзм – релігія японців// Азия и Африка сегодня.-1977.-№4. – С. 50 – 52.

Накорчевский А.А, Синто. М.,-2000.-455 с.

Сафронова Е. Синтоизм // Наука и жизнь. – 1995. - № 5. – С. 102 – 107.

Хоменко О. Синтоїзм і буддизм – дві дороги до храму// Людина і світ. – 1996. – № 10. – С. 36 – 39.

Энциклопедия для детей. Т.6, ч.2. Религии мира.- М., 1996.-520 с.

Японська література: Хрестоматія. Том I (VII-XIII ст.)

/ Упорядники: Бондаренко І.П., Осадча Ю.В. – Київ:  

Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – 562 с.