Роль релігії у формуванні моральної особистості: японський контекст (на прикладі феномену бусідо)

Бусідо відігравав роль не лише джерела, з якого самураї отримували зразки правил поведінки для повсякденного життя, але і воїнським уставом, що регулював відносини з товаришами за зброєю і з самою зброєю, оскільки найбільш регламентованою частиною життя бусі все ж була воїнська підготовка. В цілому кодекс бусідо можна умовно звести до п’яти фундаментальних складових:

1. Вірність – під цим поняттям, по-перше, розумілася вірність імператорові й країні: самурай повинен шанувати Вітчизну, бути її патріотом і позбутися особистих інтересів. По-друге, справжній бусі мав шанувати богів і пращурів, батьків і інших родичів. Юдзан Дайдодзі наполягав на тому, що яким би здібним та розумним не виховувався воїн, все це буде марним, якщо він не поважає старших [12, с. 21].

2. Ввічливість – слід поважати і любити вищих за себе, щиро їм служити; потрібно не хизуватися своїми здібностями, а бути скромним і люб’язним, полюбляти книги та витончені мистецтва тощо.

3. Мужність – потрібно бути хоробрим, виконуючи обов’язок, і сміливим під час небезпеки, вміти швидко діяти в складних ситуаціях. Юкіо Місіма пише, що молодих самураїв треба так навчати бойовим мистецтвам, щоб кожному з них здавалось, що він – найсміливіший воїн в Японії [12, с. 345]. Самурай повинен бути холоднокровним, адже холоднокровність є “мужністю у стані покою” [13, с. 64].

4. Правдивість – полягає у виконанні обіцянок, вірність слову; треба дотримуватися своїх переконань. Недарма Конфуцій казав, що не уявляє собі, як людина може бути неправдивою [14, с. 24]. Бусі-но іті-гон (“слово самурая”) – точний еквівалент німецького поняття Ritterwоrt (“слово лицаря”) – було достатньою гарантією істинності будь-якого ствердження.

5. Простота – “Хагакуре” радить самураям уникати розкошу і марних витрат, так як з часом ці спокуси можуть стати небезпечними. Воїну не потрібно бути жадібним , він повинен у всьому дотримуватися поміркованості.

Як бачимо, наведені фундаментальні принципи бусідо репрезентують основні положення конфуціянської моралі. Дійсно, вивченню конфуціянських наук і дослідженню китайських текстів приділялась велика увага. На території всієї Японії з’являлися спеціальні конфуціянські школи для самурайського прошарку – дайгакурьо, які утримувались за державні кошти. У деяких провінціях даймьо відкривали приватні конфуціянські учбові заклади для дітей (сідзюку), щоб з раннього віку майбутні воїни могли залучатися до конфуціянської моралі. Кількість таких закладів була величезною: у 1872 р. з 1400 учбових закладів 600 були витримані в суворому конфуціянському дусі [15, с. 61]. Більшість предметів подавались одним і тим же викладачем. Він навчав молодих самураїв наукам саме за китайськими конфуціянськими канонами. На початку XVІІ ст. вчитель концуціянських наук (дзюса) стає неодмінною постаттю для будь-якого самурайського клану.

Концуціянство істотно  впливало і на трансформацію традиційних  воїнських цінностей. Наприклад, в  давні часи самураї цінували відданість власному господарю набагато вище, ніж лояльність по відношенню до власної родини. Але в конфуціянстві понад усе ставилися саме родинні відносини, що внаслідок могло спричинити серйозний конфлікт. Виникло запитання: кого цінувати вище – батька чи правителя? Цю ситуацію завжди вирішували у відповідності до специфіки тієї чи іншої історичної епохи. Наприклад, під час грандіозних баталій ХІІІ-ХІV ст. самураї вище ставили господаря, ніж батька, оскільки відданість  правителю завжди поверталася у вигляді заступництва і усіляких пожертвувань. Але як тільки в XVІІ ст. зникла необхідність у військовому заступництві, й розпочалися розмови про успадкування (за родинною лінією) багатств, що накопичувалися протягом воєн, тоді домінантною стала повага саме до батька [16]. Тобто самураїв впевнено можна характеризувати як прагматиків і реалістів.

Разом з цим бусідо не був позбавлений і синтоської складової, адже в ньому чітко простежуються сінтоські молитви норіто, а також ідеї відданості державі та імператору. Тренування в самурайських школах воїнських мистецтв будзюцу зазвичай розпочинались шануванням духів камі в синтоських святилищах. Багато відомих полководців і самураїв вважали, що їх заступниками є “онуки небесних божеств”, і регулярно молилися цим духам, навіть сперечалися за приналежність до того чи іншого з них, адже кожен бажав опинитися під протекцією могутнього камі.

Протистояння двох суперників завжди мало сакраментальне навантаження, так як розумілось у сенсі протистояння між духами. Наприклад, у самурайських поєдинках перемагав не той, хто краще володів мечем, а той, за кого заступався могутніший камі. Перед кожним походом самураї виконували ритуал шанування божеств-хранителів і закликали допомагати духів великих воїнів. Ритуально забарвленими були і самурайські танці-еклектичне поєднання бойових рухів з елементами давніх шаманських церемоній.

Примітно, що і багато майстрів бойових мистецтв сучасності були саме сінтоїстами. Так, засновник айкідо Уесіба Моріхеї був відомим релігійним діячем сінто. Він пройшов повний курс навчання в сінтоській школі Омото-кьо і навіть здійснив паломницьку подорож до Манчжурії, намагаючись розповсюдити сінто серед місцевого населення [17]. Фундатор стилю Годзю-рю карате Ямагуті Гоген двічі на день виконував сінтоські церемонії. Саме в одному із сінтоських святилищ до нього надійшло одкровення, подібне до просвітлення саторі в дзен-буддизмі [18, с. 377]. Сінтоських доктрин дотримувався і “батько карате” Фунакосі Гітін. Тобто важливість сінто для розвитку воїнських традицій Японії вбачається очевидною.

Якщо розглядати вплив  буддійських ідей на розвиток бусідо, то потрібно відзначити надзвичайне різноманіття буддійських теорій в Японії, а також те, що не всі буддійські школи мали істотне значення для формування самурайського світобачення. Зокрема на ритуали і культові практики бусі найбільше вплинули напрями Тендай і Сінгон. Так, ніндзя активно використовували методи Сінгон для тренування свідомості, а до школи Тендай належала ціла каста ченців-воїнів (сохеі). На межі Тендай і Сінгон виник напрямок сюгендо, послідовниками якого були знамениті гірські аскети або “гірські воїни” ямабусі.

Традиційно  вважається, що саме дзен-буддизм став справжньою ідеологією японських воїнів. Японський дослідник Нукарія  К. вказує на низку спільних рис між  дзенськими ченцями і самураями [19, с. 51-56]. Існує багато легенд та історій про те, як самураї, яких було посвячено у дзенські мудрощі, досягали досконалої майстерності у бойових мистецтвах. В західній літературі часто стверджується, що всі бойові мистецтва Японії базуються на дзен-буддизмі. Відомий дослідник Дзен Алан Уотс відзначав “... воїнський клас самураїв прийняв саме цей різновид буддизму, який імпонував йому як своїм практичним, земним характером, так і простотою своїх методів” [20, с. 166].

Правила бусідо перетворювали життя і навіть смерть самурая на урочистий ритуал. Погляд на життя і смерть був важливим аспектом як самурайської філософії, так і дзен-буддійських вчень. Життя не вважалося найбільшою цінністю; це підтверджує дзенський чернець Такуан Сохо у своїх листах [13, с. 62]. Самурай не тільки повинен був презирливо ставитися до власної смерті, але й так само легко відноситися до життя та смерті інших. Історії про те, як самурай випробовував новий меч на перехожих, стали класичними. Сьогун Тойотомі Хідейосі особисто підписав едикт про тамесігірі – право самурая на “тестування меча”. Феномен тамесігірі в рамках японської культури вважався цілком нормальним впродовж століть. Те ж саме можна казати і про сеппуку/харакірі, знамените ритуальне самогубство, що виникло ще в період Хейан (794-1185). Японське слово “хара” традиційно перекладається як “живіт” [2, с. 431], але має і більш глибинне семантичне значення “душа”, “внутрішня властивість”. Хара в багатьох сучасних бойових мистецтвах Японії – це також вмістилище внутрішньої енергії кі. Тому в японській традиції під терміном харакірі мається на увазі досить складний концепт – “розкриття душевних властивостей”, “вираження щирості души”. В цьому, звичайно, є логіка, бо принесення життя в жертву заради свого сюзерена – це вищий символ виконання обов’язку та щирості. Класичним прикладом цього можна вважати історію про 47 вірних ронінів (ронін – самостійний самурай), яку Ітіюсай Кунійосі навіть проілюстрував у “Сейтю гісіден” (“Життєписи відданих і вірних вассалів”) [21, с. 33-127].

Таким чином, самурайська  філософія не могла існувати поза межами релігійних традицій, як і філософська  думка Японії в цілому. Самурайський кодекс бусідо був сповнений конфуціянського духу, поєднуючи конфуціянські моральні настанови з елементами сінто, що було характерним для японської філософії Токугава. До цього слід додати вплив ще одної релігійно-філософської системи – дзен-буддизму, що можна помітити із самурайського ставлення до життя і смерті.

Узагальнюючи, відзначимо, що бусідо репрезентував моральний кодекс самурая, принципи його поведінки і світогляду. Цей феномен був сповнений релігійного характеру, оскільки його було детерміновано декількома релігійно-філософськими вченнями. Останнє ще раз підтверджує надзвичайне важливе значення сакрального в цінносно-смисловому полі японської культури.

Література

1. Духовність, мораль, етика традиційних суспільств Далекого Сходу / Упоряд. В.Ф. Резаненко. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2007. – 296 c.
2. Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник. Японсько-український словник. Навчальний словник японських ієрогліфів / За ред. Ю.О. Карпенка. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1998. – 592 с.
3. Tetsu Najita. Japan: the Intellectual Foundation of Modern Japanese Politics. – Chicago: University of Chicago Press, 1974. – 312 p.
4. Нагата Х. История философской мысли японии. – М.: “Прогресс”, 1991. – 416 с.
5. Толстогузов А.А. Японская историческая наука: очерки истории: проблемы изучения средних веков и феодализма. – М.: Вост. лит., 2005. – 566 с.
6. Мотоори Норинага. Душа бога Наоби // Синто – путь японских богов: В 2 т. Т.2. Тексты синто – СПб.: Гиперион, 2002. – С. 240-258.
7. Maruyama Masao. Studies ih the Intellectual Histiry of Tokugawa Japan. – Tokio: University of Tokyo Press, 1974. – 480 p.
8. KurodaToshio. The discourse on the “Land of Kami” (Shinkoku) in Medieval Japan: national Consciousness and International Awareness..JJRS. Vol.23. № 3-4.
9. Маслов А.А. Тайные коды боевых искусств Японии. – Ростов н/Д: «Феникс», 2006. – 400 с.
10. Sources of Japanese Tradition. Volume 1. Ed. Wm Theodore de Bary. – N.Y.Columbia University Press, 1958. – 510 p.
11. Толстогузов С.А. Сёгунат Токугава в первой половине ХІХ века и реформы годов Тэмпо. – М., 1999. – 320 с.
12. Книга самурая. Юдзан Дайдодзи. Будосёсинсю. Ямамото Цунэтомо. Хагакурэ. Юкио Мисима. Хагакурэ Нюмон. – СПб.: Евразия, 2003. – 384 с.
13. Книга самурая. Такуан Сохо. Письма мастера дзэн мастеру фехтования. Вечерние беседы в храме Токайдзи. Предания о Такуане. Миямото Мусаси. Книга пяти колец. – СПб.: Евразия, 2003. – 320 с.
14. Конфуций. Уроки мудрости: Сочинения. – М.: Изд-во “Эксмо”; Харьков: Изд-во “Фолио”, 2003. – 958 с.
15. Маслов А.А. Дзэн самурая. – Ростов н/Д: «Феникс», 2005. – 336 с.
16. McMullen I.J. Rulers or Fathers? A Casuistical Problem in Early Modern Japanese Thought // Past and Present 116. 1987 August. – P. 83-114.
17. Стивенс Дж. Морихэи Уэсиба. Непобедимый воин: Иллюстрированная биография основателя Айкидо / Пер с англ. С. Холоднева. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 304 с.
18. Долин А.А., Попов Г.В. Кэмпо – традиция воинских искусств. – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. – 430 с.
19. Нукария К. Религия самураев. Исследование дзэн-буддийской философии и практики в Китае и Японии. – СПб.: Наука, 2003. – 246 с.
20. Уотс А.В. Путь  дзэн. – К.: “София”, Ltd., 1993. – 320 с.
21. Успенский М.В. Самураи Восточной столицы / История преданных вассалов, И. Куниёси и японская гравюра 1840-х гг. – Калининград: Янтарный сказ, 1998. – 128 с.

„Роль релігії у формуванні моральної особистості: японський  контекст (на прикладі феномену бусідо)”

АНОТАЦІЯ

В статті розкривається  значення релігійного фактора у  становленні моральної особистості  в контексті японської традиції. На прикладі феномені бусідо проаналізовано умови формування японського світосприйняття. Автором обґрунтовується важливість категорії сакрального в ціннісно – смисловому полі японської культури.

«Роль религии в формировании моральной личности: японский контекст (на примере феномена бусидо)»

АННОТАЦИЯ

В статье показано значение религиозного фактора для становления моральной личности в контексте японской традиции. На примере феномена бусидо проанализированы условия формирования японского мировосприятия. Автором обосновывается важность категории сакрального в ценностно – смысловом поле японской культуры.

“The role of religion in the development of moral personality: the Japanese context (on the example of bushido phenomenon)”

SUMMARY

The significance of religious factor for the development of moral personality within the framework of Japanese tradition is shown in the article. Conditions under which Japanese attitude to the world was formed are analyzed on the example of bushido phenomenon. The author proves the importance of category of sacred for the field of values and meanings of Japanese culture.

Гераськов С.В. Роль релігії у формуванні моральної особистості: японський контекст (на прикладі феномену бусідо) / С.В. Гераськов // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: ІПШІ "Наука і освіта", 2008. – №4. – С. 138-145.