Религиозный терроризм

ВСТУП

Якщо казати у загальному плані, то тероризм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, вбивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей [1, ст.5].

Тероризм, як явище, одним з основних змістовних, сутнісних боків якого  є залякування політичних або  інших супротивників, відомий людству  з давніх часів. Однак для світового співтовариства проблема тероризму стала особливо актуальною в XX столітті, коли застосування застрашливого насильства стало одним з діючих і часто застосовуваних знарядь боротьби різними угрупованнями, збройними формуваннями, політичними партіями, релігійними рухами та навіть державами, а досягнення науки й техніки дали в руки терористів найсучасніші засоби реалізації людиноненависницьких намірів.

Як показує світовий досвід, тероризм особливо гостро проявляється в тих регіонах й у ті періоди, де й коли загострюються протиріччя в соціально-політичній сфері, відбувається ламання суспільних відносин, державного устрою, відсутня стабільність. У таких умовах людина звертається до віри в бога, до церкви; участь людини  в релігійному житті дозволяє задовольнити її потреби у безпеці, позбутися почуття нікчемності та незахищеності перед оточуючим світом в умовах дефіциту необхідних орієнтирів.

До життя повертається низка специфічних релігійних „витрат", до числа яких належить в першу чергу релігійна нетерпимість і релігійний екстремізм[2, ст. 7-8].

У зв’язку з вищезазначеними  тенденціями, на думку автора, дуже актуальним на сьогоднішній день є  вивчення взаємин між релігією та тероризмом, адже розуміння взаємовпливу цих явищ один на одного може допомогти у прогнозуванні можливих терористичних актів та, навіть, запобігання їх. Саме в цьому і полягає актуальність теми.

1. Ідейні витоки тероризму.

Як і будь-яке явище в сучасному суспільстві тероризм має безліч визначень, жодне їх яких не є повним і точним. Кожне з них містить характерні особливості даного явища. Тероризм визначають таким чином:

• як стратегію дій, засновану на принципах насильства, репресій, фізичного знищення;
• політика і практика терору, направлена як безпосередньо на противника, так і, більшою мірою, опосередковано, тобто шляхом терору над групами населення, що не беруть участь в конфлікті, з метою викликати їх апеляцію до противника, що має на меті припинення по відношенню до ним терору ціною задоволення вимог терористів;
• метод, за допомогою якого організована група або партія прагне досягти проголошених нею цілей переважно через систематичне використання насильства;
• найбільш небезпечний спосіб політичної дестабілізації суспільства;  
  найбільш суспільно-небезпечне зі всіх злочинів, що описуються кримінальним законодавством;
• екзистенціальний протест проти формально-юридичних стосунків, що виражається в прямій дії проти "прихильників системи", корениться в надрах традиційного суспільства [3, ст. 4 - 5]. 
          Зі всіх визначень можна зробити висновок, що основною і змістовною стороною тероризму виступає залякування політичних або інших противників застосуванням або загрозою застосування насильства. Саме залякування, деморалізація супротивної сторони є центральною особливістю насильницького тиску, званого тероризмом.

Будь-який тероризм завжди має внутрішнє підґрунтя, внутрішні причини виникнення і внутрішню мету. Саме це дозволяє поділити тероризм в залежності від соціально-політичної спрямованості, на декілька видів:

1. Соціальний або ідеологічний  тероризм, який має на меті  корінну або часткову зміну  економічного або політичного  устрою власної країни. Соціальний тероризм формується на основі глибоких соціально-політичних конфліктів і проявляється в двох основних формах: лівого та правого тероризму.

2. Націоналістичний тероризм здійснюється за етнічною ознакою. Націоналістичний тероризм включає організації етносепаратистського плану та організації, які мають за мету боротьбу проти економічного та політичного диктату національних держав та монополій. Націоналістичний тероризм поділяється на сепаратистський, національно-визвольний та репресивний:

2.1 Сепаратистський тероризм здійснюється національно-політичними групами меншин, які ведуть боротьбу за суверенітет або розширення автономії території проживання;

2.2 Національно-визвольний тероризм здійснюється народами окупованих або колонізованих держав проти представників країни-агресора. Мета боротьби - відновлення державного суверенітету;

2.3 Становлення репресивний тероризму відбувається на фоні національних конфліктів в межах держави. Представники титульних національних груп намагаються зменшити вимоги національних меншин, прагнуть до створення етнічнооднорідні держави, яка є більш стабільною.

3. Ряд проявів терористичної активності умовно можна віднести до “світоглядного тероризму”. Мотивом такого тероризму є принципова незгода з панівними нормами та стосунками. Так, наприклад, в Європі з`явилися групи, які ведуть боротьбу проти забруднення навколишнього середовища, вбивств тварин, будівництва ядерних об`єктів і т.п. цілком терористичними методами.

4. Релігійний тероризм виникає у випадках, коли релігійна самосвідомість стає визначальною в політичному протистоянні і коли угрупування, які сповідують певну релігію, намагаються вести боротьбу проти держав, де державною є інша релігія або де панує неортодоксальний різновид тієї ж релігії (наприклад, ісламська група “Іслам джихад”). Релігійний тероризм пов`язаний або з боротьбою послідовників однієї релігії (або секти) в рамках держави з послідовниками іншої, або зі спробою утвердити релігійну владу.

Релігійний тероризм поділяється на фундаменталістський та сектантський.

5.1. До фундаменталістського відносять, наприклад, ісламський тероризм. Його особливості зумовлені релігійною основою, що визначає індивідуальну мотивацію членів екстремістських груп, які на основі фанатизму здійснюють самогубні акції. Ісламська етика та естетика смерті є одним із фундаментів ісламського тероризму.

5.2 Сектантський тероризм здійснюється різноманітними сектами тоталітарного характеру, які розглядають насильство як умову захоплення влади та досягнення більш досконалого стану суспільства. Об`єктом впливу для такого виду тероризму стає все суспільство. Прикладом є угрупування Менсона (США), Аум Сінрікє (Японія), Біле братство (Україна)[4, ст. 35 - 39].

Основними методами політичного тероризму є: а) вбивства політичних, державних, громадських лідерів; б) викрадення, загрози, шантаж; в) вибухи у громадських місцях; г) захоплення приміщень, організацій, установ; д) взяття заложників; е) провокування збройних зіткнень тощо.

За засобами, що використовуються в ході терористичних актів, можна  виокремити тероризм із застосуванням  звичайних засобів ураження (холодна  і вогнепальна зброя, вибухові пристрої, літаки, танки, зенітні ракетні установки  тощо), а також тероризм із застосуванням  зброї масового знищення (біологічної, хімічної, ядерної тощо).

Розвиток сучасних технологій породжує і такий новий вид  тероризму, як комп’ютерний (кібертероризм), що передбачає атаки на обчислювальні центри, центри управління військовими мережами і медичними установами, на банківські та інші фінансові мережі, засоби передачі даних за допомогою комп’ютерних мереж. Цей вид тероризму може здійснюватися для саботажу урядових закладів, заподіяння економічних збитків великим виробничим корпораціям, дезорганізації роботи з потенційною можливістю великих людських жертв, поширення комп’ютерних вірусів [5, ст. 61 - 63].

Отже, тероризм — явище досить складне, динамічне та багатопланове. З огляду на все сказане вище, навряд чи нам вдасться подолати його у XXI столітті, не кажучи вже про соціальні причини, що його породжують. Але це не означає, що боротьба зі злочинними проявами не має сенсу. Можливо, треба змінити методи цієї боротьби, адже зло може породити лише зло — це давно відома істина. Людству вже давно слід було виробити єдину гуманну систему боротьби з тероризмом, а не знищувати окремі політичні угруповання, релігійні організації та застосовувати при цьому такі жахливі засоби і методи, які навіть порівняти не можна з тими, що їх використовували терористи.

2. Релігійний тероризм.

Релігійний тероризм - один з найбільш ранніх в історії людства напрямів тероризму, яке вже протягом досить тривалого часу використовується у протиборстві різних за характером та організацією соціально-політичних сил, в тому числі релігійно-фанатичних угрупувань різного масштабу та спрямованості, політичних та етнічних еліт, суспільно-політичних об'єднань, окремих держав.

При цьому слід підкреслити, що поняття «релігійний тероризм»  має досить умовний характер, оскільки основні релігії світу в їх традиційному канонічному змісті не здійснюють тероризму, не закликають до нього, проголошуючи, навпаки, цілий ряд високоморальних постулатів [6, ст. 196].

Тим не менш, релігія як найбільш масова ідеологія, що надає в певних історичних умовах найбільш глибокий - у порівнянні з іншими видами ідеології - вплив на широкі верстви населення, в кожну історичну епоху з більшою чи меншою активністю використовувалася різними соціально-політичними силами, у тому числі екстремістської спрямованості, для реалізації їх цілей.

 Найбільш відомою і  до того ж вельми масштабною  і тривалої в часі є терористична  практика під релігійними прапорами,  що існувала за часів інквізиції, релігійних війн в Європі і  хрестових походів на Близький  Схід, в період створення і  краху світових колоніальних імперій, в роки дії мандатів низки європейських країн після Першої світової війни на Близькому Сході, а також у період формування незалежних національних держав в цьому і ряді інших регіонів після Другої світової війни. Все більш посилюється теророгенний потенціал, значною мірою з релігійним забарвленням, гостро проявляючи себе у зв'язку з цілим рядом негативних процесів, характерних для глобалізації, яка отримала найбільш широке розповсюдження саме за часи сьогодення.

У сучасних умовах відбувається триваючий з кінця XX століття процес зростання ролі релігійного тероризму в загальному комплексі різних напрямків тероризму, посилення небезпеки релігійного тероризму для глобальної, регіональної та національної безпеки.

Зазначений вище процес підкреслюється багатьма фахівцями. Американський  дослідник П. Пробст зауважує: «в цілому, ми розглядаємо релігійно вмотивований тероризм як тенденцію, що посилюється, а тероризм з політичною мотивацією як таку, що йде на спад» [7, ст. 295].

Підкреслюючи зростаючу  роль релігійного тероризму і  торкаючись його особливостей інший  американський вчений М. Юргенсмайер взагалі стверджує, що його (релігійного тероризму) збільшуються масштаби, стратегічні цілі, особливо руйнівні кошти свідчать про появу так званого нового тероризму. Вчений відносить різку активізацію релігійного тероризму і зростання його небезпеки до 80 - 90 років XX століття. Розглядаючи як основних його суб'єктів ісламські екстремістські рухи, американських «активістів християн», радикальні організації сикхів і індусів, єврейські терористичні групи в Ізраїлі (і ряд інших екстремістських організацій), М. Юргенсмайер особливо відзначає реальну загрозу і непередбачуваність релігійного спрямування тероризму.

Відомий дослідник тероризму  Брюс Хоффман також підкреслює, що при очевидно великому значенні активізації ісламського фактора для загального посилення релігійного тероризму, даний процес відбувається на більш широкій основі. Зокрема, він пише, що з 80-х років минулого сторіччя зростання ролі релігійного тероризму було пов'язано з більшістю світових релігій, а також з менш значними сектами і культами [8, ст. 104]. Мова в даному випадку йде, насамперед, про надзвичайно великий вплив на процес збільшення ролі і масштабів релігійного тероризму (і в цілому - релігійного екстремізму) такого явища, як фундаменталізм, що особливо інтенсивно розвивається протягом кількох останніх десятиліть. Аж ніяк, не будучи новим явищем у релігійному житті (як втім і в політичному) фундаменталізм (точніше деякі його напрями) в даний час дуже тісно пов'язаний з релігійним тероризмом як серйозний фактор його детермінації.

В даний час досить поширеним  є погляд на релігійний фундаменталізм як на феномен, властивий різним віровченням: протестантському, католицькому, православному, іудаїстському, буддійському, ісламському і іншим, що є відповіддю на виклики сучасності релігійної (національної, культурної) ідентичності за допомогою повернення до «першооснов», «історичним цінностям», догматам релігії. [9, ст. 108 - 109].

Виникаючи і розвиваючись у певних соціальних умовах фундаменталізм як релігійна ідеологія, як правило, хоча і різною мірою, політизується  і використовується в політичній боротьбі з тими соціальними суб'єктами, які розглядаються фундаменталістським рухом (ідеологами, лідерами, релігійно-політичними організаціями) як носій певної загрози.

Як справедливо зазначає російський вчений Ю.І. Авдєєв в певних умовах фундаменталістські течії набувають екстремістської спрямованості, породжують релігійний екстремізм як деструктивне соціально-політичне явище, для якого характерна прихильність до крайніх поглядів і методів боротьби (заснованим, насамперед, на насильстві) [10, с. 176 - 185] .

Цілями тероризму релігійних екстремістів можуть бути: захист своєї  конфесії; повернення до фундаментальних  релігійних постулатів, реорганізація  суспільного життя на їх основі; створення релігійної держави.

Релігійний тероризм належить до різновидів політичного тероризму  в тому випадку, якщо він зачіпає  основи політичного ладу, прагне до завоювання державної влади або  зміни внутрішньої чи зовнішньої політики. З цієї точки зору звичайні прояви міжконфесійної ворожнечі на побутовому рівні не відносяться  до політичного тероризму.