Релігія Стародавньої Греції

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ 

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРЧУВАННЯ  ТА ТОРГІВЛІ 
 
 
 

Кафедра Філософії 
 
 
 

Реферат

з дисципліни «Релігієзнавство»

на тему: «Релігія Стародавньої Греції» 
 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка групи ТТ-29

Федосєєнко  К. І.

Перевірила: Юрченко Л. І. 
 
 
 

Харків 2010

ЗМІСТ 

ВСТУП

1. Особливості  формування релігійної ідеології  в Древній Греції.

2. Еволюція  давньогрецької міфології: від  хтонічних істот до героїв-напівбогів.

3. Головні  риси релігії древніх греків.

4. Жертви  і ходи — форми шанування богів у Древній Греції.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Давньогрецька релігія — ідеологічний комплекс міфологічних і культових вірувань, філософських ідей, моральних і правових принципів і норм. Релігієзнавство вивчає цей комплекс, спираючись на археологічні пам'ятки (залишки античних храмів, статуй, прикрас, посуду, ваз із розписами) і філософські праці Фа-леса, Геракліта, Демокріта, Платона, Арістотеля та інших мислителів грецької давнини. Важливим у цьому плані пізнавальним джерелом є також поема Гесіода "Теогонія" (родовід богів) [2, с. 80].

       Грецький  народ, поділений  на багато племен, по-різному оповідав про свої божества. У кожній країні, у кожному селі і в кожній общині були зовсім різні  версії, які поети теж дуже довільно переробляли й змінювали. Отож за століття зібрався надзвичайно багатий і розмаїтий матеріал, з нього ми відбираємо тільки найпоширеніші легенди, запозичуючи окремі подробиці з найкращих чи найцікавіших варіантів.

       Міфологія – це ще не зовсім релігія. Релігія  здебільшого спирається на культ, на обряди, які, на відміну від міфів, що легко змінюються, не піддаються впливу часу й зберігають дуже давні форми вірувань. Завдяки стійкості культу ми можемо відтворити в загальних рисах найдавніші вірування греків і навіть визначити, що до них внесли народи, які населяли Елладу до появи в ній еллінів.

       Грек  відчував навколо себе розмаїте і  могутнє життя таємних сил. Дерева ростуть мовби якимсь чудом, і  тихе шелестіння листя – то їхня мова; річки течуть у невідому далечінь, і їхні води – життєдайні для удобрення ґрунту; вогонь народжується, пожирає свою поживу і вмирає; вітер мчить понад горами, зловісно завиваючи, - звідусіль виступають незбагненні сили, перед якими первісна людина схиляється і тремтить. Прагнучи пізнати їх і зав’язати з ними дружні стосунки, вона називає їх іменами і, зрештою, оточує себе безліччю богів. Найубогіше грецьке село мало своє божество, якого часто й не знали в сусідньому поселенні. Кожне явище, майже кожне заняття мали свого покровителя. Імена цих божків спеціального призначення здебільшого забулися, коли в Греції утвердились олімпійські боги, котрі взяли на себе їхні функції і атрибути.

       У стародавній релігії було безліч злих духів, нечистої сили, які шкодили  людині в щоденному житті. Від  них намагалися захиститись усілякими магічними засобами: перевдяганням, танцями, гучною музикою.

       Грецька релігія не була релігією чистої краси, незатьмареної радості й безтурботної життєлюбності, як її надто легковажно визначають. Звісно, ці елементи в ній  переважають і роблять її, на перший погляд, несхожою на жодну іншу релігію. Однак елевсінські містерії і вчення орфіків дають можливість нам зазирнути в глибочінь релігійних роздумів цих “веселих” греків, які бували й дуже серйозними і навіть смутними. Вони зберегли сліди варварства в забобонах та безглуздих пересудах. Грецька філософія, наука, література й мистецтво – вічне й загальне надбання всіх європейський народів – так зуміли приховати і стерти ці дуже пересічні риси, що тільки завдяки копітким дослідженням вдалося тепер відкрити під ідеальною оболонкою еллінських богів смішну й криву гримасу первісних духів.

       У кожного, хто входить у гамірний і строкатий світ міфів, не зможе  не виникнути запитання: як узгоджував ці суперечності, примхи й неподобства  розум такого інтелігентного народу? На нього дає відповідь історія грецької релігії, в якій можна побачити тисячолітню боротьбу розуму й доброчесності з забобонами і нестримною фантазією.

       Очищення  поняття божества від грубих передсудів чи аморальних міфів відбувалось і в містеріях, і в жрецьких колегіях, таких, як дельфійська, і у філософів, як-от Платон, і в поетів, особливо зв’язаних з релігією, як Есхіл, Софокл і Піндар. Ці поняття змінювались у кожному столітті, але через дивний збіг обставин кінець стародавнього світу був дуже схожий на його початок, уже оповитий сутінками історії: віра в духів охопила навіть непересічні уми, і серед філософів античності, що вже загибала, знайшлися люди, котрі уподібнювались чудодійникам, магам і чарівникам, яких зневажав ще Гомер.

       Усе це стало об’єктом дослідження істориків  релігії лише близько ста років  тому, а доти ніхто цим не цікавився  п’ятнадцять століть, протягом яких світ грецьких богів впливав на літературу й мистецтво Європи. На міфологію  завжди дивились як на один з найкращих витворів грецької уяви, і вона була зібранням безсмертних тем, мотивів та символів, без яких і в наш час мистецтво не може обійтись, до яких воно постійно повертається. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Особливості формування релігійної ідеології в Древній  Греції 

       У період переходу до класового суспільства  формуються племінні релігії, головну  роль в яких відіграють культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відображення створення  родоплемінних союзів. Складається інститут жреців - професійних священнослужителів.

       Необхідно зауважити, що жреці монополізували знання, духовну культуру взагалі  і використовували її в інтересах  своєї касти. Проте завдяки жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам'яток у формі "священних книг", де відображаються життя та ідеологія минулих епох.

       Говорячи  про формування релігійних уявлень, релігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. "оповіді"). Це теж фантастичне відображення дійсності в первісній свідомості, втілене в характерній для давнього світу усній народній творчості. Міфи - це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами узагальнити і пояснити різні явища природи і суспільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Оскільки в міфології міститься уявлення про надприродне, вона має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає складовою частиною "свя-щенних книг" національних релігій, які виникають разом з державою [3, стр.117-118]. 

       Еволюція  давньогрецької міфології:  
від хтонічних істот до героїв-напівбогів 

       Міфологія древніх греків була одним із самих  чудових явищ у культурі средиземноморских  народів. Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонфчний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Погляди, характерні для хтонического періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII ст. до н.е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, у яких би ці погляди були представлені повно і послідовно. Тому приходиться використовувати окремі архаїчні образи чи міфологічні епізоди, що випадково відбилися в текстах, що відносяться до значно більш пізнього часу [3, стр.119].

       Перший  період. Термін "хтонічний" походить від грецького слова "хтон" - "земля". Земля сприймалася древніми греками як жива і всемогутня істота, що усе породжує й усіх живить. Сутність землі була втілена в усьому, що оточувало людини й у ньому самому, пояснює те поклоніння, яким греки оточували символи божеств: незвичайні камені, дерева і навіть просто дошки. Але звичний первісний фетишизм змішувався в греків з анімізмом, приводячи до складної і незвичайної системи вірувань. Крім богів існували ще і демони. Це невизначені і страшні сили, що не мають ніякого вигляду, але володіють жахливою могутністю. Демони з'являються невідомо відкіля, втручаються в життя людей, причому звичайно самим катастрофічним і жорстоким образом, і зникають. З образами демонів були зв'язані і представлення про чудовиськ, яких на цьому етапі розвитку грецької релігії, імовірно, теж сприймали як істот, що володіють божественною силою.

       У подібних уявленнях про богів  і в особливому шануванні Землі  як Великої Матері помітні відгомони  ідей різних етапів розвитку грецького  суспільства - і зовсім раннього часу, ще коли не відокремлювала людина себе від природи створювалися образи людинотварин, і періоду матріархату, коли панування жінок у суспільстві підкріплювалося розповідями про всесилля Землі-Прародительки. Але одне поєднувало всі ці погляди - уяву про байдужість богів, про їхню глибоку відчуженість. Вони сприймалися як істоти могутні, але більш небезпечні, чим благодійні, від яких потрібно скоріше відкуповуватися, чим намагатися здобути їхню прихильність. Таким з'являється, наприклад, бог Пан, що, на відміну від Тифона чи гектанохейрів, у більш пізній міфології не перетворився в остаточного монстра, а залишився богом, заступником лісів і полів. Він зв'язаний з дикою природою, а не з людським суспільством, і, незважаючи на свою схильність до веселощів, може наводити на людей безпричинний страх. Козлоногий, бородатий і рогатий, він з'являється людям у полуденну годину, коли усі завмирає від жари, у годину, що вважався не менш небезпечним, чим північ. Він може бути і добрим, і справедливим, але все-таки краще не зустрічатися з богом Паном, що зберіг напівзвіриний вигляд і вдачу первісних породжень Матері-Землі.

       Другий  період. Розпад матріархату, перехід до патріархату, виникнення перших держав ахейців - усе це дало поштовх до повної зміни всієї системи релігійного сприйняття, до відмовлення від старих богів і появі нових. Як і в інших народів, богів - уособлень бездушних сил природи заміняють боги-заступники окремих груп у людському суспільстві, груп, що поєднувалися по самих різних ознаках: класовим, становим, професійним, але в них усіх загальним було одне - це люди минулого, як не намагалися ужитися з природою, а прагнувши підкорити її, перетворити в щось нове, змусити служити людині.

       Не  випадково самі древні міфи олімпійського  циклу починаються з винищування  істот, яким, імовірно, у попередній період поклонялися як богам. Бог  Аполлон убиває піфійського дракона і велетнів, люди-напівбоги, сини богів знищують інших чудовиськ: Медузу, Химеру, лернійську Гідру. І остаточну перемогу над древніми богами тріумфує Зевс, цар богів Космосу. Образ Зевса дуже складний і сформувався в міфології греків не відразу. Уявлення про Зевса склалися тільки після дорійського завоювання, коли прибульці з півночі додали йому риси абсолютного бога-владики.

       У щасливому й упорядкованому світі  Зевса його сини, породжені від  смертних жінок, завершують справа свого  батька, винищуючи останніх чудовиськ. Напівбоги, герої символізують єдність світів божественного і людського, нерозривну зв'язок між ними і доброчинна увага, з яким боги спостерігають за людьми. Боги допомагають героям (наприклад, Гермес - Персею, а Афіна - Гераклові), а карають тільки нечестивців і лиходіїв. Представлення про жахливих демонів теж змінюються — вони тепер виглядають скоріше просто могутніми парфумами, мешканцями всіх чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря.

       Третій  період. Становлення і розвиток держави, ускладнення суспільства і суспільних відносин, збагачення уявлень про оточуючий Грецію світі неминуче підсилювали почуття трагічності буття, переконаності, що у світі панують зло, жорстокість, безглуздість і абсурд. У пізній героїчний період розвитку грецької міфології відроджуються представлення про силу, який підкоряються все існуюче - і люди, і боги. Доля, невблаганна доля панує над усім. Перед нею схиляється навіть сам Зевс, змушений те силою випитувати в титана Прометея пророкування власної долі, то упокорюватися з іспитами і мученнями, через які повинний пройти його улюблений син Геракл, щоб він зміг вступити в сонм богів. До людей доля ще більш нещадна, чим до богів, - її жорстокі і часто безглузді веління виповнюються з невідворотною точністю - Едіп виявляється проклятий, незважаючи на усі свої зусилля врятуватися від передвіщеної долі, гине також ховається від волі долі Анхіз, дід Персея, навіть цілий рід Атридів не може піти від сліпого вироку доль, будучи втягнутим у нескінченну низку вбивств і братовбивств.