Региональная экономика

1.Вступ   
 
Мінеральні ресурси - природні речовини мінерального походження, що використовуються в господарстві як сировина або джерело енергії.  
Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електро - енергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.  
Мінеральні ресурси поділяються на: енергохімічні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці, торф тощо); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів); нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам'яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити); технічні (алмаз, корунд, азбест, тальк, каолін, графіт, слюда); будівельні (глина, гіпс, природний камінь); гідротермальні (прісні та мінеральні природні підземні та поверхневі води). Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів.  
Мінеральні ресурси - головне джерело матеріального виробництва суспільства. Так, основою енергетики нині є енергетичні, або паливні, ресурси: вугілля, нафта, природний газ, сланці тощо. Особливо активно людство почало використовувати ці ресурси у другій половині XX ст.  
Запаси мінерально-сировинних ресурсів, особливо тих, що знаходяться в надрах землі, як уже зазначалося, не безмежні і практично не відновлювані. Прогнози на перспективу про можливі запаси мінеральної сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначне. Наприклад, для розвинутих країн і країн, що розвиваються, починаючи з 2000 року, запасів вугілля, залізної, марганцевої та хромової руд, фосфатної сировини та калійних солей при споживанні на сучасному рівні має вистачити ще на 100-300 років. Запасів поліметалічних руд, що містять нікель, кобальт, вольфрам, молібден, мідь, свинець, цинк, олово, а також азбесту, самородної сірки залишається тільки на 30-60 років. Якщо врахувати прогнозові запаси, то час повного вичерпання мінеральних ресурсів відсувається на більш тривалий термін.  
Родовища корисних копалин, як і природні ресурси взагалі, розміщені досить нерівномірно. Так, США, Канада, Австралія. Китай, Росія володіють найбільшими запасами металевих корисних копалин. У країнах Близького та Середнього Сходу зосереджено понад 1/2 запасів нафти світу. В надрах країн, що розвиваються, знаходиться 90% кобальту, близько 90 % олова, 75 % бокситів. 60 % міді. Багато країн має запаси світового значення одного або кількох видів корисних копалин.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2.Гідротермальні ресурси.  
 
Під гідротермальними ресурсами розуміють - прісні і мінеральні природні води.  
Водні ресурси складова частина невичерпних природних ресурсів. Це - води суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів.  
Вода - одна з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан припадає 361 млн км2, або 71 %, загальної площі поверхні Землі. Площа всіх внутрішніх водойм суходолу становить близько 3 % площі земної кулі. Майже 10 % суходолу вкрито льодовиками.  
Із загальних запасів води на Землі (1386 км3) 96,5 % припадає на води Світового океану. Об'єм підземних вод становить понад 23 400 тис. км3, в льодовиках міститься 24 064 тис. км3, в озерах - 176 тис. км9, в болотах - 11,5 тис. км3, в річках - 2,12 тис. км3. Але прісної води тільки 2,5 % усієї води на Землі, до того ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках та сніжниках. Використовується ж тільки 0,0002 % загальних запасів прісних вод. У багатьох районах великі річки та озера знаходяться на порівняно мало освоєних територіях. Наприклад, Амазонка, річки Росії та Канади, що впадають в Північний Льодовитий океан.  
Проблема нестачі води в густозаселених регіонах Землі пов'язана також із значним забрудненням вод річок та озер в результаті господарської діяльності. Брудна вода стає непридатною для пиття, використання в побуті, зрошення сільськогосподарських земель та використання в промисловості. Процес забруднення вод особливо інтенсивно розвивається в останні 20-30 років. До цього проблеми, пов'язані з забрудненням вод, мали локальний характер. Можна сказати, що на очах одного покоління виникла одна з найбільших проблем людства - проблема води, яка охоплює і ц комплексне використання та охорону.  
Один з найбільших споживачів води - сільське господарство. Так, на вирощування 1 т цукрових буряків витрачається 130-160 м3 води, 1 т пшениці - 800-1200, 1 т бавовни-сирцю - 4000-5000, рису - 5000-7000 м3. Багато води споживає промисловість. На виробництво 1 т бавовняної тканини витрачається близько 250 м3 води, 1 т аміаку - близько 1000 м3. До найбільших споживачів води належать також теплові електростанції.  
 

 
 
 
 
3.Паливні ресурси.  
 
З паливних ресурсів (вугілля, нафта, газ, уран, горючі сланці, торф) головні — кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ.  
Відомо понад 3,6 тис. вугільних басейнів і родовищ у 75 країнах світу з розвіданими запасами (60% припадає на кам'яне, 40% — на буре вугілля). Більша частина вугілля (90%) знаходиться у Північній півкулі. Найбільш багаті на вугілля Азія, Північна Америка і Європа. Головна частина цих запасів сконцентрована в Аппалачському (США), Рурському (Німеччина), Сілезькому (Польща), Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Тунгуському (Росія), Фушунському (Китай) басейнах. У Південній півкулі значні запаси вугілля є у Південній Африці та Австралії.  
Нафтогазоносних басейнів розвідано понад 600, розробляється — 450. Розвідані запаси нафти складають 150 млрд т, природного газу — 135 трлн м3. Особливе значення мають родовища нафти і газу з величезними запасами — таких у світі близько 50. Більше половини з них знаходиться в країнах Близького і Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Іран, ОАБ), у Латинській Америці (Венесуела, Мексика). Значні запаси є в Росії, США, Китаї, Лівії, Норвегії.  
Потенційні ресурси урану оцінюють у 10 млн т. У першу десятку країн добувачів і експортерів урану входять Австралія, ПАР, Нігерія, Бразилія та ін. 
 
 
 
 
4.Рудні ресурси.  
 
Рудні корисні копалини репрезентовані рудами чорних і кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів. Запаси залізних і марганцевих руд зосереджені головним чином у Росії, Україні, США, Канаді, Бразилії, Австралії та ін.  
Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.  
Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.  
На Сході України знаходяться Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни. Вигідне поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, вигідні для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.  
Металургія США, Великобританії, Німеччини, Франції працює на імпортній марганцевій руді. Японія розвиває свою чорну металургію на основі імпорту паливних і сировинних ресурсів, які доставляються морським транспортом з країн, віддалених від неї на тисячі кілометрів. Залізну руду імпортують також і деякі європейські країни.  
Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами.  
Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровської області в басейні річки Інгулець. Він простягнувся вздовж Інгульця на 100 км від ст. Миколо-Козельськ на півдні до с. Жовте на півночі. Ширина рудоносної смуги змінюється від 2—3 до 7 км. Руди басейну досить різноманітні. Вони залягають на глибині від 100 до 600 м, а на окремих ділянках — і до 2000 м. Багаті руди (переважно мартітові і гематіто-мартітові з вмістом заліза 50—62% і більше) добуваються тільки шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити) з вмістом заліза 28—39% видобувають відкритим способом (кар'єрним), їх запаси оцінюють у 30,6 млрд. т. Розвідані запаси залізних руд Криворізького басейну становлять близько 18 млрд. т. Цей басейн за запасами належить до найбільших у світі.  
Кременчуцький залізорудний басейн розташований на території Кременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука на лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузькою смугою простягнулась з півдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічне положення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, середня частина території перетинається залізницею Полтава—Кременчук. Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим способом почалася з 1955 р.  
Білозерський залізорудний район об'єднує декілька родовищ. Він розташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.  
Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для відправки руди по Дніпру.  
Загальні запаси руд району (до глибини 1500 м) становлять близько 1,4 млрд. т. На частку багатих руд з вмістом заліза 60— 64% припадає близько 600 млн. т. Решта запасів руд має переважно вміст заліза 46—48%. В перспективі у районі збільшиться використання значних запасів залізистих кварцитів з вмістом заліза 25—40%, які після збагачення перетворюються в концентрат з вмістом заліза 65—70%. Видобуток руди в районі відкритим способом почався з 1969 р. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені.  
Про наявність залізних руд на території Керченського півострова було відомо ще наприкінці XIX ст., але ґрунтовні геологічні дослідження його запасів проводилися з 1926 р. і в повоєнний період. Керченський залізорудний район охоплює кілька родовищ, які розташовані на північному і східному узбережжі півострова. Загальні запаси становлять 1,8 млрд. т. Вміст заліза в руді сягає 37—40%. Крім того, в руді є значні домішки марганцю, ванадію, фосфору, миш'яку.  
У зв'язку з цим керченська руда використовується тільки на комбінаті «Азовсталь», куди вона доставляється по Азовському морю.  
Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і видобутком руд є другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів марганцю колишнього Радянського Союзу. В 1989—1990 pp. Україна забезпечувала 75% загальносоюзного видобутку марганцевих руд.  
Басейн розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької областей і складається з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад 1 млрд. т), Великотокмакського (запаси 1,4 млрд. т) і Інгулецького (запаси близько 600 млн. т), розташованого між річками Інгулець і Дніпро. Загальні запаси басейну перевищують З млрд. т. На даний час експлуатується переважно Нікопольський підрайон.  
Промисловий видобуток марганцю розпочався з 1886 р. Видобуток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні відкриті марганцеві родовища також в Одеській, Івано-Франківській областях і в Карпатах.  
В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і хрому.  
Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стремигородське в північній частині Житомирської області. Всі основні родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби металургії України в хромі задовольняються поки що за рахунок його імпорту.  
Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній кількості товарної руди значного розвитку набула гірничорудна промисловість. Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється як підземним, так і відкритим способом.  
У довоєнний період у Криворізькому басейні основна частка у видобутку товарної руди припадала на підземний спосіб. У зв'язку з інтенсивним використанням пластів багатих руд, розташованих близько до поверхні, їх запаси на цих горизонтах значно скоротилися і виникла потреба різкого збільшення глибини шахт. На реконструйованих у повоєнний період основних шахтах глибина їх досягла 1000—1200 м, а видобуток руди підвищився від 500— 1000 тис. т до 1—2 млн. т на рік, а на окремих шахтах («Гигант», «Северная», «Саксагань») він досягнув 3—5 млн. т і більше.  
Одночасно з розвитком підземного видобутку руди швидкими темпами розвивається відкритий спосіб (кар'єрний). Відкритий спосіб має величезні перспективи, оскільки він забезпечує широке використання великих запасів бідних руд. Цей спосіб обумовив створення потужних гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК), до складу яких входять збагачувальні фабрики, аглофабрики і кар'єри. Перші виробляють з бідної руди її концентрат з вмістом заліза 62%, а другі перетворюють його в офлюсований агломерат, повністю готовий для доменної плавки.  
На території Криворізького басейну діє більше двох десятків 1 крупних шахт і кар'єрів, працює п'ять ГЗК: Північний, Центральний, Новокриворізький, Південний і Інгулецький. Найпотужніший серед них — Південний.  
До гірничорудної промисловості України належать також Кременчуцький, Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також рудники і кар'єри Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський комбінати з видобутку і збагачення титанових руд.  
Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломітів, магнезитів, вогнетривких глин тощо), а також виробництво вогнетривких матеріалів, необхідних для виплавки металу, будівництва доменних і мартенівських печей, розливки сталі та ін.  
Головні родовища цієї сировини, які експлуатуються, знаходяться в Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Необхідні для виплавки чавуну флюсові вапняки видобувають біля Докучаєвська і Ново-Троїцького Донецької області. Великі запаси їх знаходяться також в районі Балаклави (біля Севастополя). Найбільш якісним для виробництва флюсів є магнезіальні вапняки. Основні поклади їх знаходяться в Докучаєвському і Ново-Троїцькому родовищах. Запаси вапняків в Україні майже невичерпні. В Донецькій області також зосереджені і основні родовища доломітів (Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ). Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер розробляються, є Часів'ярське і Новорайське Донецької області, їх запаси доповнюються новими родовищами, що відкриті в Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій областях.  
На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу неможливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна та ін.  
В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський період у зв'язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування.  
В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове освоєння родовищ руд важливих - кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з тим Україна залишалась крупним імпортером кольорових металів.  
В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів — алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.  
Алюміній — легкий, порівняно міцний метал, що має значне поширення. У зв'язку з широким використанням його назвали «крилатим металом». Він застосовується в усіх галузях народного господарства і має велике майбутнє.  
Як сировину для виробництва алюмінію можна використовувати боксити, алуніти, сієніти, нефеліни, а також каолін, запаси якого на території України дуже великі. Основною алюмінієвою рудою, на якій базується майже вся світова алюмінієва промисловість, є боксити. Запаси бокситів на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.). Вони в змозі забезпечити сировиною Запорізький алюмінієвий завод протягом певного часу, але їх запасів недостатньо для збільшення виробництва алюмінію в Україні. Родовища бокситів відкриті, але до кінця не розвідані на півдні Дніпропетровської області, в Приазов'ї, Карпатах. Цінною сировиною для виробництва алюмінію є алуніти. Значні запаси їх відкриті в Закарпатській області (родовища Берегівське, Беганське). Нефелінові сієніти як сировина для виробництва алюмінію є в Приазов'ї і Дніпропетровській області. ^Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а видобувається він переважно у Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях.  
Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Україні є Стебниківське і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське в Криму.  
В Україні відкрито цілий ряд родовищ нікелю, але всі вони дрібні за величиною запасів. Найбільшими з них, які мають промислове значення, є Побузьке і І Іридніпровське. Найбільші родовища титанових руд знаходяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і Дніпропетровській (Самотканське). Основні родовища хромітів на Україні відкриті в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони ще не експлуатуються. Потреба України в хромі задовольняється його імпортом з Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов'ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище — Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки. Родовища ртуті є також в Закарпатті та Криму. Родовища з промисловими запасами молібдену, свинцю і цинку в Україні відсутні, а підвищені концентрації ванадію є тільки в Керченських залізних рудах, які можуть бути основною сировиною для його отримання. В Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій і Закарпатській областях відкриті родовища золота і ведеться підготовка до їх експлуатації. Самостійні родовища ніобію і гафнію відсутні. Ці метали зустрічаються тільки в комплексних рудах з іншими металами.  
Розвиток кольорової металургії як галузі металургійного комплексу почався з введенням у дію в 1933 р. алюмінієвого, а в 1936 р. — магнієвого заводу в Запоріжжі, а також з організації виробництва цинку в м. Костянтинівці (Донецька обл.). По випуску продукції кольорової металургії Україна займала третє місце в колишньому Радянському Союзі після Російської Федерації і Казахстану.  
Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобуток, збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкісних металів. До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і переробка вторинної сировини.  
Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами — сировинним і енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.) Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.  
У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяються два основних райони: Донецький і Придніпровський.  
На території Донецького району знаходиться Микитівський ртутний комбінат, який включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. Це підприємство дає понад 90 % продукції СНД. В цьому районі знаходяться Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», який працює на імпортній сировині з Північної Осетії та Західного Сибіру. Розміщено цей завод з орієнтацією на енергетичну базу Донбасу. В Артемівську працює завод по обробці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний прокат. Мідь і свинець імпортується з Російської Федерації. В м. Свердловську знаходиться завод алюмінієвого прокату. Придніпровський район кольорової металургії спирається на потужну енергетичну базу, яку утворюють Дніпрогес, теплові і атомні електростанції. В Запоріжжі зосереджені титано-магнієвий і алюмінієвий заводи. Титано-магнієвий завод одержує магнієву сировину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову — з Іршанського і Самотканського родовищ. Алюмінієвий завод працює на імпортних бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн. Для виробництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмінієвий завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод.  
У Вольногорську поблизу Дніпродзержинської ГЕС знаходиться Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, а в місті Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів і завод твердих сплавів.  
В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Для забезпечення заводу паливом використовується донецьке коксівне вугілля і електроенергія Південно-Української атомної електростанції. Виробництво магнію здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл».  
Україна має тісні економічні зв'язки з іншими країнами СНД по забезпеченню її потреб у кольорових металах. Так, з Російської Федерації надходять мідь та її сплави, цинкові концентрати, олово, дорогоцінні метали, з Узбекистану — мідь, з Казахстану — свинець і мідь, з Киргизії — сурма.  
 
 
5.Нерудні ресурси.  
 
Україна має великі запаси багатьох цінних мінерально-сировинних ресурсів, розміщення яких безпосередньо пов’язане з особливостями геологічного формування та будови її території. Висока геологічна вивченість надр республіки дає змогу з достатньою вірогідністю робити висновок про особливості розміщення мінерально-сировинних ресурсів, глибину та умови їх залягання, запаси, хімічний склад та механічні характеристики, про найбільш імовірні райони пошуку й розвідування нових ресурсів.  
 
По напрямам використання нерудні корисні копалини поділяються на:  
 
Сировину для чорної металургії. Сюди відносяться:  
вогнетривкі глини  
флюсові вапняки  
доломіти  
 
Сировину для хімічної промисловості:  
сірка  
калійні солі  
кам’яна сіль  
апатит  
фосфорит  
 
Сировину для промисловості будівельних матеріалів:  
крейда  
глина  
граніт  
мармур  
 
Україна багата на гірнохимічну сировину. Великі запаси калійних солей зосереджені в:  
Івано-Франківській області. Родовища:  
Калуське  
Тростянецьке  
Туро-Волинське  
Львівській області. Родовища:  
Стебниківське  
Бориславське  
Калуське,Стебниківське і Сиваські родовища багаті на магнієві солі.  
Україна багата ресурсами самородної сірки ,основні запаси якої розміщені у Передкарпатському сірконосному басейні (Львівська та Івано-Франківська області).Сірка зосереджена в багатьох родовищах , які простягаються від Яворова (на заході Львівщини) і йдуть вздовж правобережжя Дністра.Райони Роздола і Новояворівська – головні місця видобутку і переробки сірки. Вона залягає неглибоко від поверхні (до 50 м) і розробляється відкритим способом. На більших глибинах сірку добувають шляхом підземної виплавки. Вміст сірки ,яка залягає у мергелях і вапняках високий (до 30%).  
Украіна має великі та унікальні за якістю поклади кухонних солей. Слід сказати ,що за хімічною частиною їх можна вважати кращими в світі. Основні запаси приурочені до Донбасу ,Придніпровської низовини ,Прикарпаття та Закарпаття ,а також до Криму. Найбільші запаси кам’яної кухонної солі зосереджені на Донбасі ,де у потужних пластах на незначних глибинах (Слов’янськ ,Артемівськ) залягають ресурси дуже високої якості. Загальна потужність шару солі в Донбасі коливається від 100 до 200 м.Тут видобувається найбільша кількість кухонної солі в Європі.В обмежених обсягах кухонну сіль добувають у Дрогобичі ,Калуші ,Долині (Прикарпаття), Солотвиному (Закарпаття).  
В Україні є також незначні родовища фосфоритів – сировини для виробництва добрив (у Придністров’ї в межах Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей; найбільш відоме Незвиське); на північному сході республіки знаходяться Кровельницьке (Сумська обл.); на північному сході Харківської обл. – Ізюмське родовища. У тісному зв’язку з кристалічними відкладами на Житомирщині зосереджені значні скупчення іншої цінної сировини для виробництва фосфатних добрив – апатитів. Їх родовища вивчені ще слабо. Але оцінки свідчать про їх чималі та перспективні для промислової розробки запаси. Перспективним є також родовище апатитів у Приазов’ї.  
Розвиток чорної металургії в країні потребує різноманітних  
нерудних матеріалів – флюсових ,вогнетривких і формувальних глин. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Автономній Республіці Крим , а доломіти – у Донецькій , Дніпропетровській і Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин у Донецькій, Дніпропетровській ,Запорізькій і Черкаській областях, кварцитів – у Житомирській (Овруцьке),Кіровоградській (Малоскеле-ватське) ,Сумській(Банницьке) та Донецькій (Красногорівське) областях. Найбільші родовища формувальних матеріалів є в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській і Запорозькій областях.  
Особливо багато в Україні високоякісного каоліну ,запаси якого зосереджені в Житомирській ,Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Каолін використовують в основному для виробництва вогнетривких виробів, у фарфоро-фаянсовій, паперовій і гумовій промисловості.  
В Україні є запаси фосфоритів, що залягають у Придніпров’ї(Незвиське), Сумській(Кролевецьке) і Харківській (Ізюмське) областях. Нещодавно відкрито Покровсько-Керченське родовище апатитів.  
У республіці нараховується 61 прийняте на баланс родовище крейди, поклади якої оцінюються у 450 млн т. Основні запаси крейди зосереджені у Донецькій обл. (218 млн т). Далі йдуть Сумська, Луганська, Чернігівська, Харківська області.  
Високоякісний мармур і мармуроподібний вапняк, туфи розроробляють у Закарпатській області, мармуроподібний вапняк, вапняк і туфи – у Кримській, пісковик – Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській та інших областях.  
Значні запаси граніту зосереджені в Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській і Донецькій області.  
В Україні є багато родовищ різноманітної сировини для виробництва будівельних матеріалів(наприклад, 36 родовищ цементної сировини, 61 – крейди). Україна багата на родовища облицювального каменю:  
Гранітів  
Мармуру  
Лабрадоритів  
Базальту  
Поклади облицювального каменю є в більшості областей, але найцінніші види його залягають у Поліських областях:  
Рівненській  
Житомирській  
Запорізькій  
Закарпатській  
Хмельницькій  
У Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї і Кривому Розі є запаси кольорового каміння. Трапляються:  
берил  
топаз  
бурштин  
аметист  
агат  
яшма  
Бентонові глини залягають у Закарпатській (Гобське), Тернопільській (Пщчаївське) і деяких інших областях.  
Слід зазначити ,що Україна має великі можливості для експорту сірки ,калійних солей та іншої сировини.  
В цілому Україна добре забезпечена різноманітними мінерально сировинними ресурсами, які широко використовуються в народному господарстві, йдуть на експорт. У республіці склався досить високий рівень задоволення власних потреб у сировині і паливі. По вогнетривких глинах, наприклад, у 1990 р. він становив 105%, сірці – 200%, солі кухонної – 150%, сировині для виробництва скла – 157%, каменю будівельному – 116%, цементній сировині – 100%. Словом, багато цінних мінерально-сировинних ресурсів Україна може експортувати у великих кількостях практично в усі зацікавлені країни.  
Використання та переробка мінеральних ресурсів призводить до утворення відходів. Вони забруднюють навколишнє середовище, знижують цінність ще не використаних ресурсів.  
Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає їх комплексне освоєння, застосування у виробництві енерго - та ресурсозберігаючих технологій, активне впровадження оборотного (або повторного) використання ресурсів. У багатьох економічно розвинутих країнах послідовно реалізується саме така політика. Найглибшій утилізації (вторинному використанню) підлягають промислові та побутові відходи в Японії, країнах Західної Європи та США. Виробництво з використанням повторних ресурсів чорних та кольорових металів, паперово-картонних виробів, будівельних матеріалів, скла та інших дає значну економію мінеральних, біологічних ресурсів та енергії.  
Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування вуглеводнів).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
6.Список використаної  літератури:  
 
 
1.Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х книгах. – Львів: Світ, 1994. – 472 с.: іл.  
2.Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є. П. Качан, М. О. Ковтонюк, М. О. Петрига та ін.; За ред. Є. П. Качана. – К.: Вища шк., 1998. – 375 с.  
Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). – К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 88 с.  
Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних закладів. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1996. – 304 с.  
Масляк П. О., Олійник Я.Б., Степаненко А. В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 829 с.  
Україна у цифрах у 1998 році: Корот. стат. довід. Державний комітет статистики України: Під. Ред. О. Г. Осауленка.  
Статистичний щорічник України: 1997. – Київ, вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана – 110с.  
Ю.Долгоруков. Економічне забезпечення структурної перебудови металургії України. // Економіка України. – 1995. - №10 – с.40-45.  
Металлургическая и горнорудная промышленность. – 1998. - №3. – с.1-3.  
10.Нечипоренко. Чорна дірка виникла на місці чорної металургії // Голос України. – 1998.- №10 – с.13.  
11.Ялковский В. Черные металлы. // Обзор укр. рынка. – 1999. – №2. – с.24-32.  
12.Демченко. О. Сплав по европейским рекам: Европа уже  
не выгоняет взашей украинских ферросплавщиков //  
Бизнес. – 1998.- №9. – с.33.