Особливості християнського світогляду

Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Декабря 2011 в 00:58, реферат

Описание работы

Етика вчить, що таке добро і що таке зло. Це наука про мораль. Етика вказує шляхи подолання зла і шляхи досягнення добра. У різні історичні моменти людство по-різному пробувало розв'язати цю проблему: для одних добром було дотримування Божого закону; для других - класової справедливості; для третіх визначальним був здоровий розрахунок; ще для інших найвищим добром вважалось добро якоїсь нації і т.д.
Це є відносна мораль, тобто така, яка має відношення до інтересів якогось кола людей, об'єднаних певною ідеєю. У такому випадку немає абсолютного критерію добра, бо добро має виклад суб'єктивний і тому недосконалий.
Християнство теж пропонує свою модель моралі і в основі її лежить абсолютне добро - Бог. Тобто добром є не те, що вигідно для якоїсь групи людей, а добро є вічне - понадкласове, наднаціональне, позапартійне, позаконфесійне тощо.
Етика відрізняється від етикету тим, що вона розглядає моральну сторону життя людини, а етикет зводиться лише до зовнішньої поведінки. Етикет - це набір певних правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Без внутрішньої шляхетності ці правила стають просто “маскою”, за якою людині зручно сховатися. Тому культурною людиною є лише та, яка і зовнішньо, внутрішньо гарною і досконалою.

Содержание

Вступ…………………………….…………………………………………..3
Ідеологія християнства: “Людина, як одна з творінь Бога”………………..5
Психологічне значення поняття “любов”………………………………….10
Десять Божих заповідей……………………………………………………17
Виховання головних чеснот християнина…………………………………23
Список використаної літератури…………………………………….…26

Работа содержит 1 файл

Християнство.doc

— 123.50 Кб (Скачать)

      З наведеного стають зрозумілими потенційна трагічність любові, її сутнісний  зв'язок з відчуттям трагізму людського  буття загалом. Чим вищою, чим  більш самовідданою й ентузіастичною є людська любов, тим важче  їй укорінитися в цьому світі, тим більшою є ймовірність її трагічного фіналу; загальновідомі свідчення цього дає світове мистецтво, що так часто пов'язує тему любові з темою смерті. Згідно з релігійними уявленнями, трагічного елемента не позбавлена не тільки людська, земна, але навіть і Божественна любов Бога-творця до людей, усього живого. Так, єврейський бог Йахве, такий ревнивий до “обраного народу”, після руйнування Єрусалимського Храму, коли єврейське плем'я було розсіяне по світах, приносить, за версією кабалістів, зворушливу присягу, що не ввійде в Єрусалим небесний, аж поки сини Ізраїлю знову не ввійдуть у Єрусалим земний. “Як забуду тебе, Єрусалиме, хай забуде Мене правиця Моя!” — клянеться при цьому Господь мало не в розпачі. Відповідно ж до основ християнського вчення, Бог-Отець через велику любов до людей віддає на хресну муку свого Сина — Ісуса Христа...

      Тим тісніше нитки любові й муки, любові й жертви, любові й смерті сплітаються  в людському житті. Проте недоречно  було б дорікати за це долі: потенційний  трагізм справжньої, високої любові — лише один із симптомів її буттєвої й духовної досконалості. Світ наш узагалі сповнений ризику, конфліктів, проблем, але нерозумно через це відмовлятися жити в ньому. Як жоден інший моральний феномен, любов являє людині повноту її душевної реалізації, повноту смислових і творчих потенцій буття; вона акумулює позитивну моральну енергію, благодатну енергію радості, що допомагає людській особистості витримувати натиск обставин, не зраджувати себе, в будь-яких стосунках лишатися вірною кращим своїм ідеалам і цінностям. Через усе це любові в житті людини, хоч би що провадили щодо цього ханжі, ніколи не буває забагато: питання тільки в тому, чи відповідає той чи інший її прояв справжній її сутності. Й подібно до того як справжня, глибока любов до Батьківщини не має нічого спільного з “ціннісною сліпотою” і холодним презирством щодо інших культур і націй, так само й для міцності родинних стосунків єдино надійною гарантією може бути не заперечення, а утвердження любові: зміцнення і поглиблення з роками (за умови необхідної й серйозної турботи про це) взаємної прихильності чоловіка і жінки одне до одного, до дітей, до свого сімейного вогнища — за збереження відкритості й здатності до співчуття щодо тих, хто оточує дану людську спільноту.

3. Десять Божих Заповідей

      Божі  Заповіді дані для нашого життя Вони — непорушний фундамент щастя й ладу. Вони є для людства тим, чим є фундамент для дому, мотор для машини, повітря для легень, крила для птиці. А щоб вони дали нам щастя, вдоволення і спокій серця на землі і запевнили вічне щастя, то треба їх знати, розуміти, любити та зберігати не десь-колись, а щодня через все своє життя. Хто дотримується Божих Заповідей, той любить Господа Бога, як це навчає св.Євангеліст Іван: “Це бо любов Бога: берегти його Заповіді. А Заповіді Його нетяжкі”. (І. їв. 5.3).

      З десяти Божих Заповідей лише перші  три підносяться до прослави і  пошанування Бога. Сім інших Заповідей  стоять на сторожі доброзичливих  стосунків між людьми. То ж пропонуємо вам коротко ознайомитися із кожною із цих Заповідей.

      Перша Божа Заповідь повчає нас: “Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене”.

      Ця  заповідь стоїть на сторожі правдивої  релігії. Вона наказує почитати тільки єдиного правдивого Бога, бо він  Творець світу і про все  дбає: про дерева, квіти, польові  трави, про птиці небесні, про кожну комашку, рибку, тварину і кожну людину. Він дав нам життя, і ми залежні від Нього щохвилини.

      Сьогодні  проти першої Божої Заповіді люди грішать модерним ідолопоклонством (надають перевагу не Богові, а якійсь спокусливій матеріальній речі). Таке новітнє ідолопоклонство практикують навіть і християни, які свідомо чи несвідомо підпадають під вплив цих “модерних божків”: алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, грошей, а також культу тіла, якому сьогодні люди намагаються чи не найкраще догодити.

      Таких грішних блудників у світі  є багато.

      Наркоманів, п’яниць і розпусних синів,

      ТИих, що Бога хулять, і що навіть у свято 

      В Божий храм не ідуть, зневажають батьків.

      Скільки вас вже ступило на блудні дороги!

      Піднімайте  ж до Бога жорстокі серця!

      Повернутись на рідні батьківські пороги

      Вам ніколи не пізно до Бога Отця.

      Друга Божа Заповідь повчає нас: “Не взивай намарно ім'я Господа. Бога твого”. Ця заповідь є неначе доповненням  до першої. Це означає віддавати  належну пошану Божому імені і  не вимовляти його без пошанування, бо Він — всемогутній, бо Він всім керує, про все дбає. Друга Заповідь Божа застерігає: не можна божитися, взивати Бога на свідка, проклинати, кривоприсягати: Гріх зневажати святих, святі речі, святі місця.

«Не взивай намарно ім’я Господа твого» —

Під ноги Боже слово не кидай,

Не насміхайся ти над ім'ям Бога!

Діла  Господні ти не зневажай,

З погордою не говори про Бога,

Фальшивої присяги не давай,

З прокльоном, гнівом не роби нічого.

Намарне ім'я Боже не взивай, дитино,

Нехай святиться це ім'я в душі твоїй,

Лихі  слова, злі помисли як гріх-провину 

Ти не плекай ніколи в серденьку своїм.

“Пам'ятай день святий святкувати”.

      У Старому Завіті ця Заповідь приписувала  святкувати суботній день. У Новому Завіті обов'язково віддання пошани Богові переноситься на неділю тому, що в неділю Ісус Христос славно воскрес із гробу, в неділю Дух Святий зійшов на Апостолів. Цей недільний святковий день було закріплено Декретом ІІ-го Ватиканського Собору “Про святу Літургію”.

      Четверта  Божа Заповідь повчає: “Шануй батька і матір свою, щоб тобі добре було і щоб ти довго прожив на землі”.

      Ця  заповідь єдина із десяти дає обіцянку винагороди за її сповнення. На цій  заповіді будуються відносини в  родині, між батьками і дітьми. Батьки дають дітям життя, вони є творцями Божими у справі продовження людського роду, тим самим є для дітей першими заступниками Божими на землі, тому їм належить пошана.

      Своїх батьків доглядати до самої смерті.

      Хто батька-матір зневажає,

      Не  має у душі спокою —

      В житті він щастя не зазнає

      І не розлучиться з журбою.

      Хто батька-матір не шанує,

      Того  забудуть діти власні,

      Від них пошани не почує,

      І в хаті згода й спокій згасне.

      То  ж не забудь ти доню й сину,

      Коли  твій батько у біді, —

      Віддай  й одежину єдину

      І поможи йому тоді.

      А в неділю, любі діти, до Святого Храму

      Йдіть до Бога помолитись за тата і маму.

      Батьків шануймо все своє життя,

      Бог нам зішле своє благословення,

      І буде в нас щасливе майбуття,

      І буде в нас щасливе сьогодення!

      П'ята  Божа Заповідь гласить: “Не вбивай”.

      На  світі є дуже багато вартісних речей, але найдорожче з них — людське життя. Його не можна купити за жодну ціну. Живучи, ми не додумуємось, що Бог нам дав життя в дар. Господь Бог проголошує себе абсолютним Господарем життя людини, яка створена на Його образ і подобу. Тому ніхто не має права ані собі, ані іншим його відбирати. Ми повинні відкидати все, що шкодить чи руйнує наше здоров'я: куріння, алкоголь, наркотики, не наражати своє життя на небезпеку без вагомих причин. Самогубство або вбивство — це найбільший гріх проти П'ятої Заповіді. Ця Заповідь забороняє нищити невинних дітей у лоні матері.

      Ісус  Христос навчав не вбивати ні фізично, ні морально навіть своїх ворогів, а  молитися за їх прозріння.

      Дві тисячі років у серці несемо

      Ісуса Христа Заповіт.

      З науки Христа ми любов всі беремо,

      Любов ця врятує весь світ!

      Шоста Заповідь “Не чужо лож” перекликається з дев'ятою “Не пожадай жінки  ближнього свого”. Шоста і дев'ята  Божі Заповіді стоять на сторожі моральної  чистоти і невинності, чистоти  нашого серця і вірності у подружньому  житті. Сам Господь Бог поблагословив перше подружжя — наших прародичів Адама і Єву у раю. Отож, подружжя — то Божа установа, в основу якої покладено єдність любові і нерозривність подружньої присяги.

      Проти Шостої Заповіді Божої грішить той, хто живе без церковного шлюбу, хто вживає сороміцькі слова, жарти, пісні, веде непристойні розмови, дивиться нескромні малюнки, порнографічні та еротичні фільми, які є грішними супроти християнської моралі. Святий Апостол Павло каже: “...ті, що чинять розпусту, перелюб, розгнузданість — Царства Божого не успадкують”. Гріх нечистоти руйнує в нашій душі Божу ласку, принижує людину до рівня тварини.

      Чужого  ложа не бажай, людино,

      На  грішний шлях розпусти не ступай,

Бо це великий гріх, моральне зло —  провина,

Лиху  спокусу цю від себе відганяй.

В чужому ложі чистоти

й невинності не зрадь,

Бо чистота  й невинність —

скарб у наших душах,

      Ти  помисли лихі, мов чорну гадь,

      Від себе відганяй, бо це диявола спокуса.

      Перелюб — тяжкий гріх. Ісус Христос каже: “...кожний, хто дивиться на жінку ближнього свого з пожаданням, той вже вчинив перелюб у своєму серці. Перелюб веде до розлучень, що є великим нещастям для подружжя, а особливо для дітей. Отже, дуже важливо держати наш розум і серце чистими, вільними від непристойних думок і бажань, бо навіть саме внутрішнє бажання згрішити є гріхом. В час таких спокус треба звертатися до Бога з молитвою, щоб допоміг розвіяти замішання в нашій душі?”

Не зрадь  в коханні!

Щоб бути серцем чистим,

Пильнуй, аби ніхто тебе не звів,

Щоб шлях твій був, мов сонце,

      променистим,

      Сьома Божа Заповідь “Не кради” перегукується  із десятою Божою Заповіддю “Не  пожадай нічого того, що є власністю  ближнього твого”. Щоб людина могла  вільно і спокійно використовувати  дані Богом дари на Божу славу і  для свого добра, то на сторожі приватної власності Господь Бог поставив сьому і десяту Заповіді Божі. Від дотримання цих Заповідей залежить добро всіх людей — особисте, родинне і суспільне. Ці заповіді закликають нас бути чесними людьми, щоб ми ніколи нічого і ні в кого не крали, не зазіхали на чужу власність. Одним з видів крадіжок у школі є списування у товариша по парті. Отримана таким чином оцінка є краденою. Красти можна і час у вчителя, який не встигає подати новий матеріал через порушення дисципліни, бо на зауваження витратив дорогоцінний час. Такий, учень обкрадає своїх товаришів по класу у знаннях, а вчителя — в часі.

      Восьма  Божа Заповідь, гласить: “Не свідчи ложно на ближнього свого”.

      Восьма  Божа Заповідь стоїть на сторожі не матеріальних, а духовних цінностей, таких як: знання, мудрість, слава, добре ім'я, моральна чистота і ін. Господь Бог дав нам дар мови, щоб ми могли порозумітися з нашими ближніми. Тож ця заповідь наказує нам завжди говорити правду і попереджає проти всякого лихого слова чи свідчення, що могло б пошкодити ближньому, його доброму імені і славі. Не засуджуйте ближнього, особливо, коли це неправда. У Святому Євангелії сказано: “Не судіть, щоб вас не судили, бо яким судом судите, таким і вас будуть судити”. (Mт. 7.1).

Информация о работе Особливості християнського світогляду