Образ коня в українській культурі

Східноєвропейський університет  імені Лесі Українки

                                                                                                     кафедра 

документознавства

  та музейної справи

 

 

 

 

Самостійна робота

На тему: «Образ коня в  українській культурі»

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

студентка 47-М групи

Цісарук Мар’яна

 

 

 

 

Луцьк – 2013

Культура кожного народу відображена у образній системі його народної творчості. Реконструкція давніх міфопоетичних уявлень дає можливість простежити шляхи розвитку ментальності народу. А оскільки образи та символи – це одиниці національні, які відображають специфіку усної народної творчості, передають особливості народного світосприймання, то саме їх першочергове дослідження допомагає виявляти та аналізувати самобутність українського фольклору, його етноестетичні цінності.

Серед українського уснопоетичного образного розмаїття яскраво  виділяється зооморфна символіка. Тварини – найуніверсальніші учасники образної системи фольклору, навіть такі характеристики як колір і форма в них мають динамічний характер (зміна масті, форми на різних стадіях розвитку). Тому особливої ваги набуває сьогодні дослідження образів тварин – виразників традиційного символічного значення, сформованого та закріпленого протягом тисячоліть.

В українській фольклористиці є небагато праць, присвячених аналізові  конкретних зоосимволів. І це, перш за все, дисертаційні дослідження Надії Пастух "Зооморфні образи в українському фольклорі. Образ зозулі", у якому "узагальнено та запропоновано нове трактування семантико-функціональної сутності образу-символу зозулі в українському фольклорі, витлумачено зміст базових мотивів та сюжетних елементів за її участю", та Вікторії Пономаренко "Еволюція хтонічного образу в українському фольклорі", присвячене "вивченню хтонічного образу та його численних трансформацій у комплексі міфопоетичних уявлень українського народу" (на прикладі образу змії).

Зокрема вивченню образу коня в українській народній творчості як одного з найяскравіших та найуживаніших зооморфних символів, присвячено наукові праці: Бориса Рибакова, Івана Денисюка, Олександра Афанасьєва, віталія кононенка, оксани сліпушко,марини Новикова, івана крука, ольги поріцької, валерія войтовича.

проаналізувати  вже існуючу в наукових працях інтерпретацію цього образу-символу  у фольклорних текстах та етнографічних  матеріалах.

Дослідники світогляду давніх слов’ян та індійської міфології, зокрема Олександр Афанасьєв та Борис Рибаков, вважають, що кінь – це символ сонця (у давніх слов’ян з конем пов’язували вмирання та народження сонця [4, с. 287], а у "Ведах" кінь персоніфікував сонце, яке називається "швидконогим", "бігуном"; в індійському фольклорі існує навіть окремий гімн, звернений до сонця як до небесного коня [5, с. 593]). В українських фольклорних текстах немає підтверджень таких припущень, тому ми можемо лише зробити висновок, що таке трактування образу коня у слов’янському фольклорі виникло під впливом студій над давньоіндійським народним епосом. 

У народнопоетичній творчості  українського народу кінь, за твердженням  Івана Денисюка – символ швидкості, витривалості, степової волі, тобто "релікт наїзницького способу життя" [6, с. 18]; символ вірності та відданості. "З цим нерозлучним побратимом долав колишній лицар чи козак безмежні степові простори. У піснях кінь наділений лицарською вдачею. Він рятує свого вершника у боях, радіє його успіхами й сумує невдачами, навіть карає свого пана у випадку неморальності, а коли той загинув, копитами копає могилу й біжить до батьків сповістити про смерть сина. Це майже сакральна тварина" [6, с. 18].

Про сакральність цієї тварини  та позитивне, шанобливе ставлення  до неї в українській народній традиції свідчить і те, що "загиблих у битві бойових коней князі хоронили на спеціальних помостах і насипали над ними кургани, наче над воїнами" [7, с. 526], або "коли ховали богатирів, які жили колись на світі, то разом з ними ховали і коней, "бо вірно жили" [16, с. 537].

У давнину  був звичай ховати коня разом із померлим. Такий кінь мав перенести  мерця у світ інший, служити господарю  й там. І навіть коли утвердився культ  предків і виникло вірування, що померлі нікуди не відходять, не від’їжджають, а живуть у хаті, під порогом, біля печі, — то й тоді кінь залишився твариною, що спілкується з мерцем. Тому в чарівній казці розповідається про померлого батька, котрий дарує наймолодшому синові-дурню кілька волосин із кінської гриви (в іншому варіанті — вуздечку), за допомогою яких можна прикликати коня надзвичайної сили і краси. Цей мотив фігурує в казці ще й тому, що в багатьох народів існував звичай на знак жалоби за померлим зрізати із гриви та хвоста коня пучки волосся й закопувати неподалік могили.

Український мовознавець  та етнолінгвіст Віталій Кононенко твердить, що "кінь уособлює для українця вільне життя, нескорений дух, стрімкість дій та вчинків. Кінь невід’ємний від козака, отож і від ідей волелюбства, свободи" [13, с. 237].

Погоджується з Віталієм Кононенком дослідниця українського бестіарію Оксана Сліпушко, яка теж пов’язує образ коня з притаманним для українців потягом до волі, "до особистої незалежності індивіда та нації". "Кінь є символом прагнення до боротьби, а також уособленням мужності, сміливості воїна у бою" [14, с. 129].

Серед "портретних" характеристик  образу коня дослідники найчастіше виділять його кольористичні ознаки. І це не дивно, адже в українських фольклорних матеріалах кінь найбільше наділений кольоровими атрибутами. Він вороний, буланий, сивий, сірий, білий ("уособлення божественного світу предків"; у замовляннях – нерідко рудий, червоний ("уособлює вогонь і переносить душі небіжчиків у вирій"; зі срібними копитами; із золотосяйною, вогненною гривою. "Кольорова шкала коня відповідає шкалі півня: від чорного до білого через сірий (інколи червоний). Саме цим символічна масть коня пов’язана з добовим світловим циклом" [8, с. 227]. 

Наші предки вважали, що червоний кінь уособлює вогонь, вороний - зоряне небо, білий - світ предків. Має кінь і магічні здібності: якщо спотикається на праву ногу — добра ознака, на ліву— попередження про невдачу.

Образ коня наявний у всіх родах і жанрах української народної творчості: в обрядовому та позаобрядовому фольклорі – у ліричних піснях і в казках, у колядках та щедрівках, історичних піснях, легендах, переказах тощо. У більшості випадків він є виразником національного символічного значення. Але, водночас, і однією з найбільш міфологізованих тварин в українській традиції.

Міфологічне значення образу коня яскраво відображається в найархаїчніших жанрах фольклору (замовляннях, магічних казках, епосі), де він, якщо не дика, то принаймні не домашня, не тяглова тварина (про що свідчать дослідження Марини Новикової [8, с. 226], Івана Крука [9, с. 65]). А оскільки кінь не домашня тварина, то він і не "вписується в контекст таких понять, як хата, сім’я, культура...", а, навпаки, "співвідноситься у міфологічній свідомості з лісом, стихією, хаосом" [1, с. 118]. 
Дослідниця українських замовлянь Марина Новикова, характеризуючи символічне значення коня у згаданому жанрі, доводить, що саме з цим образом пов’язане "перше ж симетричне членування світу за горизонталлю" у народному світосприйнятті, оскільки палеолітичний жіночий символ "кобила" разом із чоловічим символом "бізон" утворює парне протиставлення "чоловічий – жіночий", яке пізніше накладається на протиставлення "праве – ліве" [8, с. 226].

Дослідник українського фольклору та міфології Валерій Войтович теж вважає коня медіатором між світом мертвих і живих, "кінь може летіти між світами туди, де живуть предки", "віщує майбутнє, знає всі таїни світу" [7, с. 524].

Кінь, як стверджує Войтович – це атрибут вищих богів та святих казкових богатирів. У замовляннях білий чи вороний кінь є атрибутом Господа, святих Іллі, Юрія, Авраама, Петра і Павла; у казках допомагає героєві побороти дракона; "одним з найархаїчніших у нашій міфології є образ вершника (святого, билинного героя і т. ін.), що поборює змія" [7, с. 525], тобто є супротивником нечистих, демонічних сил: "На морі, на Кияні, на острові Буяні, на біл-горючому камені Алатир, на хороброму коні сидять Єгорій Побідоносець, Михайло Архангел, Микола Чудотворець, перемагають змія лютого, вогненного, який літав до невірного царства пожирати людей, убили змія лютого, вогненного, визволили дівицю царську і всіх людей..." [7, с. 525].

Характерним для слов’ян  загалом і для українців зокрема  є фольклорний мотив коня-вісника  смерті свого господаря. У найбільш міфологізованому контексті цей  мотив відомий у "Повісті врем’яних літ", де волхв пророкує Олегові смерть від коня, князь наказує прогнати коня у степ, а пізніше дізнається про його смерть і насміхається над пророцтвом, але наступивши на череп тварини Олег гине від укусу змії, яка звідти виповзла. Із цієї легенди, як стверджує О.Сліпушко, бачимо "що кінь був найвірнішим другом і супутником воїна. Разом зі смертю коня наступає і старість його господаря, згасають його запал і поривання, зникає прагнення до боротьби, пов’язаної зі здобуттям волі й незалежності" [14, с. 129].

У замовляннях кінь допомагає  від усіх недуг: кровотечі, більма, перелогів, від злого слова та любовних приворотів. І це за словами фольклористів  теж "свідчить про його універсальність, вищу владу і міць" [8, с. 227]. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Тварини-символи: кінь. [Електроний ресурс]. - Режим доступу:  http://about-ukraine.com/index.php?text=370  . Назва з екрану. 28.03.2013р.
2. http://bukvar.su/religija-i-mifologija/74972-Obraz-konya-v-fol-klore.html
3. http://www.skarby.org.ua/mify-ta-lehendy-ukrajiny-kit-sobaka-kin/
4. Оксана Левчук. Колірний код фольклорного образу коня та його символічне значення в українській народній творчості.

[Електроний ресурс]. / О. Левчук. – Режим доступу: http://www.mifjournal.org.ua/article_full_uk/items/4.html . Назва з екрану. 28.03.2013р.

5. Р. Вечірко. Символізм в українській культурі. [Електроний ресурс]. / Р. Вечірко. – Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/154/46/1/7/. Назва з екрану. 28.03.2013р.
6. Борис Рыбаков. Язычество древних славян. [Електроний ресурс]. / Р. Рыбаков. – Режим доступу: http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000031/ . Назва з екрану. 28.03.2013р.
7. Іван Денисюк. Національна специфіка українського фольклору. [Електроний ресурс]. / І. Денисюк – Режим доступу: nashaucheba.ru/v3640/?download=1 . Назва з екрану. 28.03.2013р.
8. Оксана Сліпушко.  Давньоукраїнський бестіарій. [Електроний ресурс]. / О. Сліпушко.  – Режим доступу: http://94.158.144.72/opac/index.php?url=/notices/index/IdNotice:39385/Source:default . Назва з екрану. 28.03.2013р.
9. Валерій Войтович. Українська міфологія [Електроний ресурс]. / В. Войтович. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/593719 . Назва з екрану. 28.03.2013р.
10. Иван Крук. Восточнославянские сказки о животных. Образы, композиція. [Електроний ресурс]. / К. Крук. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/204367.html . Назва з екрану. 28.03.2013р.