Нація

Нація (лат . natio — плем'я, народ) — полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існують два основні значення терміну

Сімейні традиції

Італійці - своєрідний народ. З одного боку, це ексцентричні балакуни з виразною мімікою і активною жестикуляцією, щоб будь-яким способом привернути увагу співбесідника, з іншої - вони статечні, такі, що люблять свій будинок і сім'ю, люди. Італійські чоловіки галантні по відношенню до будь-якої жінки, але сім'я - святе, і розділ сім'ї, як правило, носить з собою фотографії дружини і дітей.

Італійці продовжують дотримуватися традицій, тому 70% населення вважає за краще обідати в крузі сім'ї. Дітей прийнято залишати з родичами, особливо з бабусями і дідусями. У дитячий сад звертаються вже у разі відсутності таких.

Традиції поведінки в суспільстві

Елементом хорошого виховання вважається вітатися при вході в магазин і прощатися на виході. У обох випадках достатньо сказати Buon giorno (добридень ) або Buona sera (добрий вечір). Звичне у нас "чао" прийнято тільки між хорошими знайомими. Увечері обов'язкова - passegiata vesperale (вечірня прогулянка). Перед обідом італійці, зазвичай, п'ють аперитив, легке біле, виноградне вино. Чайові за дрібну послугу - теж традиція. У італійському суспільному транспорті, у таксі, в театрах і кінозалах, в магазинах не палять.

Коли італійці знайомляться, вони зазвичай додають до свого імені професію або спеціальність: «Вінценцо, журналіст». Тому, представляючись їм, непогано поступати також.

Традиції і звичаї, пов'язані з святами

Вже багато століть римляни дотримуються звичаю взаємного одаровування на Різдво і Новий рік, вважаючи, що отримання в ці дні численних подарунків зробить їх щасливіше і багатше. Зберігся і смішний звичай зустрічати новий рік, звільнившись від всього старого, поганого і сумного. Тому опівночі 31 грудня з вікон летить непридатний посуд, ламані меблі і непотрібні предмети. А всі, хто жадає видовищ, відправляються на площу перед собором святого Петра у Ватикані, де ближче до півночі починається урочиста меса, яку служить сам тато.

Увійти до Собору може кожен, а ті, хто залишаються на площі, ловлять момент, коли в споруджені тут різдвяні ясла буде покладено «святого немовляти». Цю місію виконує не священнослужитель, а представник муніципалітету у супроводі поліцейського - такі традиції. Як тільки лялька у вигляді немовляти опиниться в своїй люльці, можна піднімати келих на честь Різдва.

Цікавий звичай супроводить дню покровителя Венеції: жителі дарують бутон яскраво-червоної троянди своїм коханим. Легенда свідчить , що звичай дарувати троянди зобов'язаний своїм початком любові між знатною пані Марією Партечипацио (Maria Partecipazio) і трубадуром Танкреді (Tancredi). Для того, щоб подолати що існує між коханими соціальний розрив, трубадур вирішив піти на війну і прославитися. Він був видатним воїном, бився без втоми і страху, отримав орден Карла Великого, але після цього його смертельно ранили, він ліг смертю хоробрих серед плантації троянд, які від його крові забарвилися в яскраво-червоний колір. 
Перед смертю бравий воїн встиг кликнути лицаря Орландо, що залишився в живих і попросив його відвезти бутон яскраво-червоної троянди своєї полюбленої Марії. Орландо виконав обіцянку і привіз бутон, причому його приїзд співпав з днем Святого Мазко (покровителя Венеції). Саме тому до цього дня, закохані дарують один одному бутон яскраво-червоної троянди, як знак любові, яка перевершить всі перешкоди.

.

З Італії обряди і традиції першотравневого дня розповсюдилися по всій Європі. У Сіцілії, з ранку, все від малого до великого, йдуть на луги і збирають жовті ромашки, які, по місцевих поверьям, приносять щастя. Потім весь день триває веселість, з квітів роблять вінки, гірлянди, букети, прикрашають себе і свої будинки.

Для італійців також важливо, кого вони першим зустрінуть в новому році. Якщо 1 січня першим стрічним, якого побачить італієць, буде чернець або священик - це погано. Небажано також зустрінеться з маленькою дитиною, а зустріти симпатичного дідуся - це добре. А ще краще, якщо він горбатий. Ось тоді новий рік точно буде щасливим!

Жодна італійська ялинка не обходиться без різноколірного розсипу конфетті. А почалася ця традиція із захаренного мигдаля і цукерок, які італійці розкидали під час карнавалів. Все це називалося конфетті. Карнавали тривали по декілька днів. Солодощів були потрібні дуже багато, до того ж мигдаль і цукерки розсипавшись по підлозі, заважали танцювати. Хтось вирішив замінити солодощі гіпсовими кульками. Але це нововведення не прижилося: не дуже-то приємно отримати удар гіпсовою кулькою. І тоді з'явилися різноколірні паперові кухлі - конфетті.

Весільні традиції

В ХIХ - ХХ століттях, аж до 1970-х років, італійське законодавство забороняло розлучення. У разі невдачі в браку можна було добитися всього лише так званого «роздільного проживання». У 1866 році вступив в дію італійський Цивільний кодекс законів. Він відображав багато сторін правових і майнових відносин подружжя. Так, наприклад, Цивільний кодекс говорив про те, що жінка, одружуючись, повинна принести чоловікові придане доті, що включало наявний капітал і нерухомість.

Спочатку про розміри приданого домовлялися в усній формі, пізніше передача приданого стала оформлятися, як юридичний акт. Згідно Цивільному кодексу придане ділилося на дві частини: одна була повною власністю чоловіка, а інша залишалася у розпорядженні дружини. Крім доті дружина повинна була принести в нову сім'ю особисті речі, білизну, посуд, кухонне начиння. Ця частина приданого називалася корредо, і її розмір визначався спільно двома сім'ями жениха і нареченої.

Молоді люди мали багато можливостей для знайомств, вироблених століттями. Існував, наприклад, спеціальний ритуал вибору так званих пробних обручених, таких, що називалися бефанамі. Здійснювався він таким чином: на окремих листочках папери писали імена дівчат і хлопців. Потім ці записки тягнули в такому порядку, щоб утворилися пари хлопець-дівчина. Тепер «пробні» обручені повинні були поводитися, як дійсно обручені: обмінювалися подарунками, демонстрували прихильність. Часто «пробне» заручення замінювалося, врешті-решт, сьогоденням. Якщо ж цього не відбувалося, ні хлопець, ні дівчина не несли ніяких зобов'язань.

Традиційно італійською формою залицяння був уранішній і вечірній спів. Зазвичай хлопець з друзями відправлявся під вікно дівчини і під акомпанемент гітари виконував любовну пісню маттінату (якщо він співав вранці) або серенаду (увечері). На знак схвалення дівчина зазвичай кидала з вікна своєму коханому квітка.

По італійських поверьям вважалося, що в брак можна вступати у будь-який час роки. Виняток становили дні великого поста і місяць травень. Більше всього браків полягали восени, а найбільш сприятливі дні тижня для весілля субота і неділя. Поганою ознакою вважалося влаштовувати торжество в вівторок і в п'ятницю.

У весільному наряді нареченої були присутні предмети туалету частіше всього червоного і зеленого кольорів. Видно, червоний колір був відгомоном давньоримської традиції накривати голови пари молодожонів, що одружувалася, червоним покривалом, що носило назву фламмеум (від латинського Пашша вогонь, полум'я). Пізніше, вже на початку XX століття, воно перетворилося на фату нареченої апельсинового кольору. У XIX столітті весільний наряд обох молодожонів доповнювався вінцем.

Після вінчання при виході з церкви жениха і наречену обсипали пшеницею, рисом, хлібними крихтами, монетами, квітами, горіхами, злитиму, цукерками. Весілля завершувалося танцями, які починала наречена. Цей ритуал символізував зміцнення зв'язку між сім'ями молодих, самими молодими і їх гостями.