Контрольная работа по дисциплине "Религиоведение"

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ

ТА ПРАВА

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ІНСТИТУТ

 

Кафедра “Соціально-гуманітарні дисципліни”

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з дисципліни «Релігієзнавство»

 

 

 

Варіант № 6

 

 

 

Виконав:

студент групи ___БЗ-11__

 

_Сябо Ксенія Олександрівна

 

Дата, підпис____________

 

Перевірив:

проф. Самодрин А.П.

Результат перевірки _______________

(кількість балів.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кременчук 2011

 

План

1. Поняття релігія,теїзм та атеїзм, головні їх аспекти змісту.
2. Історичні форми вільнодумства та атеїзму.
3. Елементи атеїзму в деяких релігіях.
4. Атеїзм як різновид релігії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття релігія,теїзм та атеїзм, головні їх аспекти змісту.

Релігія (від лат. religio – зв'язок) - віра, особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обгрунтування і доказів. У широкому сенсі, як суспільний інститут, сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві.

Включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і  поведінки людей і т.д.

Існує таке поняття, як релігійна свідомість. Це сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом  священне, вище та істинне буття (або  ж чудесне) та такі, що спрямовані до означених предметів.

У вузькому розумінні релігія - віра в існування надприродних - персоніфікованих чи ні - сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту,Космосу і т.п.) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теолога Ганса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільноту відношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, - до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.

Отже, релігія  визначає уявлення людини про свою роль в цьому світі, свої можливості та обов'язки по відношенню до цього світу, інших людей та самої себе. Формування цих уявлень здійснюється, як правило, через призму приписів, настанов та роз'яснень, які надаються надприродною силою (Богом або богами, Абсолютом і т.п.) або іншими людьми - вчителями, авторитетними філософами і т.п. Таким чином, релігією також часто називають будь-яку усталену і чітко виражену систему віри, способу поведінки, етичних цінностей, уявлень про сутністьлюдини і світу.

 Віра як соціальне явище  

У людському суспільстві існування  віри у вигляді різних віровчень  можна прослідкувати з найдавніших  часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.

Теїзм є релігійним або філософським переконанням існування найвищої, надсвітової істоти – Бога, яка створила світ, його підтримує та ним керує.

Існують різні напрями теїзму:монотеїзм,політеїзм,генотеїзм.

Монотеї́зм (від грец. μόνος monos — «єдиний» + θεός theos — «бог»; єдинобо́жжя) — віровчення про існування єдиного Бога, Творця всього сущого, видимого і невидимого, творіннями якого є всі інші істоти, як духовні так і фізичні, що відрізняє його від генотеїзму або політеїзму виключаючи існування інших, рівних йому божественних істот. Зазвичай монотеїсти приписують Богу риси досконалості, такі як всемогутність, всюдисущність, всезнання, а також найвище благо в етичному розумінні.

Визнаними монотеїстичними релігіями  вважають три абрамічні релігії: юдаїзм, християнство та іслам, а також новіші, що з'явилися на їх ґрунті — сикхізм, растафаріанство, бабізм i бахаїзм. Ідея єдиного Бога також присутня у зороастризмі та більшості різновидів індуїзму.

Політеї́зм (від грец. πολύς — численний та θεός — бог) — багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь. Властивий усім первісним релігіям. Протилежне поняття — монотеїзм.

Віра у багатьох богів не виключає віри у всемогутнє і всезнаюче верховне божество, що може вважатись царем над богами чи предком богів і людей. У політеїстичних віруваннях боги сприймаються як окремі особи з більшим чи меншим статусом (верховні і другорядні), з індивідуальними можливостями, потребами, бажаннями, власним минулим. Ці боги/богині не завжди всемогутні чи всевідаючі. Часто вони зображуються подібними до людей (антропоморфними), але, на відміну від людей, мають додаткові якості, владу, знання тощо.

Більшість «народних» релігій (які  в ході історії викристалізувалися в межах одного чи кількох близьких народів) є політеїстичними.

Генотеї́зм (henoteism) або енотеїзм — термін, уведений Максом Мюллером для позначення того стану релігійної свідомості, коли одиничні божества ще не мають визначеності й стійкості і кожне може заміняти всіх. Даний бог (напр. Індра,Аґні, Сур'я), до якого шанувальник звертається з молитвою, поєднує для нього атрибути всіх інших і представляє (у цей момент) єдине верховне божество. Такий спосіб релігійного відношення, помічений спочатку у ведичній релігії, властивий також і іншим, наприклад давньоєгипетській. З генотеїзмом не слід змішувати релігійно-філософське злиття всіх богів в одному певному, яке ми знаходимо, напр., в (пізніших) орфічних гімнах до Зевса.

 

Атеї́зм (від грец. άθεος, безбожний) — світогляд, вчення про життя, філософське вчення, однією з основ якого є заперечення існування будь-яких богів, духів, інших «нематеріальих» істот тощо. Атеїзм протиставляється і багатобожжю і єдинобожжю, тобто теїзму.^[1][2] Деяким релігіям (буддизм, наприклад) характерна відсутність віри в персоніфікованого бога.^[3] Інколи такі релігії вважають атеїстичними.

Багато з тих, хто вважає себе безбожниками, скептично відносяться  до всіх «надприродних» істот чи явищ, цілком логічно вказуючи на відсутність емпіричних свідоцтв їх існування. Інші приводять доводи на користь атеїзму, спираючись на філософію, соціологію чи історію. Хоча більшість з тих, хто називає себе безбожниками, є прихильниками світських філософій таких як гуманізм^[4] та натуралізм^[5], не існує єдиної ідеології чи шаблону поведінки, притаманним усім атеїстам^[6].

Поняття «безбожжя» («атеїзм») з'явилося  в часи Середньовіччя, як зневажливий  епітет, що застосовувався у відношенні до людини або вчення, що знаходилися  у конфлікті з поширеним тоді християнським єдинобожжям.^[7] І лише пізніше це слово почало означати певну філософську позицію. З розповсюдженням свободи переконань, свободи думки, наукового скептицизму та критики релігії, цей термін почав набувати конкретнішого значення і почав використовуватися атеїстами для самовизначення.

 

 

 

2. Історичні форми вільнодумства та атеїзму.

Вільнодумство — одна з ідейних філософських течій, що характеризується критичним ставленням до релігії і церкви в умовах прогресуючої секуляризації.  Вільнодумство виникло і розвинулось на основі реалістичного ставлення людини до навколишньої дійсності, на грунті оволодіння людиною явищами природи і суспільства у процесі суспільної діяльності. Його історичні форми: скептицизм, індиферентизм, деїзм, пантеїзм, теорії двоїстої істини, стихійний атеїзм, науковий атеїзм.

Скептицизм — недовір’я до істинності релігійних тверджень, сумнів у них.

Агностицизм—визнання неможливості знати без сумніву, є Бог чи немає.

 

 

 Філософський погляд, який доводить, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичнихтверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об’єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природусуб’єктивного досвіду, сприйнятого індивідом.

Індиферентизм як віровчення, як і агностицизм, заснований на тому положенні, що, оскільки людська природа недосконала, людина не може знати причини і мети свого життя. Проте є люди, які впевнені, що знають ці граничні причини і цілі. Всі ці люди з однаковою впевненістю у своїй правоті говорять про різні способи розпорядження життям або просто притримуються їх. Через обмеженість своїх сил людина не може визначити, хто з них правий, а хто ні. Тому всі різноманітні способи розпорядження життям повинні бути оцінені нею як рівноцінні.

Деїзм — учення, яке визначає Бога за начало світу, визнає його законодавцем природи, але заперечує його втручання  в існуючий світ і цим самим  позбавляє сенсу молитви, богослужіння, релігійний культ узагалі, сподівання на Бога.

Пантеїзм — система уявлень, за якою Бог розчиняється у природі, ототожнюється з природою, що позбавляє  його особистості, свідомості.

Сутність теорії двоїстої істини полягає  в тому, що за філософією і наукою визнається право робити висновки, які суперечать богослов’ю, оскільки наука і богослов’я належать до різних галузей знань. Те, що є істинним у філософії, може бути хибним у теології і навпаки.

Атеїзм – заперечення існування  Бога (богів).

 

 Стихійний атеїзм – атеїзм, заснований на чомусь іншому, крім науки (наприклад, як наслідок  звичайного здорового глузду  або скептичного способу мислення, відсутність інтересу до «надприродного»,  незнання про наявність релігій  та ін.)

 

 

 Науковий атеїзм – це атеїзм, заснований на природознавстві, коли в якості основного інструменту розгляду питання про існування Бога (богів) використовується науковий метод. Найбільше розрізняються з точки зору логічного обгрунтування практичний і теоретичний атеїзм. Різні види теоретичного атеїзму можна вивести за допомогою тих чи інших логічних обгрунтувань, філософських доводів, неприйняття віри в існування богів з моральної точки зору та ін. Для практичного, стихійного атеїзму, навпаки, не потрібно конкретної аргументації, він включає в себе і необізнаність з уявленнями про «надприродне» і відсутність інтересу до релігій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Атеїзм як різновид релігії.

Багато критиків атеїзму стверджують, що атеїзм є своєрідною формою релігії або віри.^[117] Ствердження «Атеїзм є віра» засновують на тому, що заперечення існування вищих сил вимагає впевненості в їх відсутності.

Зведення атеїзму до релігії  атеїсти логічно спростовують виходячи з визначення релігії як віри в  «надприродні сили»: атеїст не має віри в надприродне. ^[118] Релігія ж вимагає віри в існування «надприродного». ^[119]

На заяви про те, що і наукова  діяльність неможлива без віри (принаймні — в пізнаванності світу), атеїсти відповідають, що наявність у діяльності вченого елементів віри, наприклад, цілком раціональної довіри до результатів добросовісних іверифікованих наукових досліджень, є актом критичного мислення, не рівнозначним релігійній вірі, ^[120] яка припускає саме ірраціональну переконаність у чому-небудь. Крім цього, релігійну віру неминуче супроводжують особливі естетичні переживання, специфічні емоційні стани і навіть афекти (наприклад, релігійний екстаз), атеїсти ж не мають нічого подібного щодо атеїзму. ^[118]

Багато спроб визначити атеїзм як релігію зводяться до тези «Релігія — віра в Бога, атеїзм — віра в його відсутність».

Атеїсти вбачають необгрунтованість такого висловлювання у невірній логічній посилці: у неявному вигляді постулюється існування лише однієї форми світогляду — віри, і тим самим заперечується можливість досвідченого, науковогопізнання навколишнього світу. Для демонстрації абсурдності оголошення атеїзму ще однією формою релігії, атеїсти відповідають: «Якщо людина не курить тютюн, то це означає, що вона курить відсутність тютюну?»

 

 

 

 

 

 

 

Література