Індуїзм
Індуїзм - найбільш
поширена релігія в сучасній Індії. Це
одна з найбільших релігій світу поширена
серед населення Цейлону, Непала, Бірми,
Малайї й інших країн Південно-Східної
Азії, а також Східної і Південної Африки.
Виник у V-VI ст. на основі брахманізма і
ведизма, життєвих принципів, моральних,
соціальних норм і цінностей, філософських
доктрин, племінних вірувань і обрядів,
міфологічних уявлень і ритуалів народів
Ст. Індії.
Індуїзм - надзвичайно складний комплекс
суперечливих вірувань, звичаїв і обрядів.
Він виникає в процесі суперництва брахманізму
з буддизмом як результат його подолання.
Вирішальною перевагою індуїзму, що забезпечило
його кінцевий успіх була орієнтація на
конкретні умови кастової Індії. Найточніше
сутність “індуїзму” зафіксована у розумінні
його як особливого індійського способу
життя: всю суму життєвих принципів і норм,
соціальних і етичних цінностей, вірувань
і уявлень, обрядів, культів, міфів, легенд
тощо.
Таким чином, індуїзм явився глобальним
синтезом і кінцевим результатом усіх
найдавніших релігійно-філософських пошуків.
У силу своєї толерантності, багатошаровості,
комплектності він продовжував убирати
в себе й асимілювати практично все, що
було в межах його можливостей і в сфері
його впливу (навіть Будда був включений
до пантеону індуїзму).
Метою життя визнається з'єднання з брахманом
(світовою душею). Воно досягається дхармой
- виконанням релігійних, сімейних і суспільних
повелінь, які зафіксовано у священних
книгах Ведах. Збереглися 4 Веди: «Ригведа»
- збірник гімнів; «Самаведа» - збірник
песнопений, запозичених із «Ригведи»,
але розташованих у порядку, необхідному
ритуалом; «Яджурведа» - гімни і заклинання,
що вживаються при жертвоприношеннях;
«Атхарведа» - збірник магічних заклинань.
Основні
догмати індуїзму:
1) Вчення про переселення душ і призначений
кожній живій істоті нескінченний ряд
послідовних перероджень з однієї смертної
форми в іншу. Тільки в процесі посмертних
перевтілень людина може розраховувати
на підвищення свого соціального статусу
в залежності від поведінки її в даній
смертній формі.
2) Вчення про відплату (карма), про те, що
сукупність усіх діянь людини в цьому
житті визначає шлях його майбутніх перевтілень.
3) Вчення про споконвічну нерівність людей
і неможливість перебороти цю нерівність
у земному житті, тобто визнання священним
поділ суспільства на касти.
Індуїзм - політеїстична релігія. Боги
наділені космогонічними функціями, високими
моральними якостями. Поряд із богами
шануються полубоги, духи, тварини, рослини,
камені.
Основні боги індуського пантеону: Брахма,
Вишну і Шива. Відповідно до релігійної
легенди Брахма створив світ, Вишну оберігає
його, а Шива руйнує його і знову відтворює.
Брахма, який виконав свою основну функцію,
відійшов на другий план, а Вишну і Шива
стали верховними божествами. За кожним
із цих богів стояла велика кількість
родинних та місцевих божеств.
Культ
індуїзму.
На честь окремих богів споруджувалися
храми, де містилися статуї богів. Були
розроблені канонічні форми зображення
кожного божества. Крім храмів є велика
кількість священних місць, річок і предметів.
(“Води священної річки Ганг”) – культ
води і омовіння.. Багато тварин також
вважаються священними (культ тварин),
особливо корова, а також мавпа, змія та
інш. На честь священних тварин також будують
храми і приносять жертви.
З усіх священних місць Індії самим древнім
і найбільше що почитається є Бенарес,
який стоїть на високому лівому березі
священного Ганга. У ньому нараховується
біля півтори тисяч храмів.
Квіти – найпоширеніша форма жертвоприношення,
але в жертву приносяться також фрукти,
овочі, а іноді і тварини.
У індуїзмі немає єдиного керівного центру,
єдиної догматики, обрядності, церковної
ієрархії. Але вироблена така структура,
що дозволяє контролювати щоденне життя
віруючого через жерців, а також через
кастові ради.
Індуїзм неоднорідний. У ньому існує велика
кількість сект і напрямків. Найбільш
значні з них - вишнуїзм, шиваїзм, шактизм.
Ці напрямки пов'язані з поклонінням богам
Вишну і Шиві. Шактизм - поклоніння Шакти
- жіночому божеству, творчо енергетичному
початку, що персоніфікується в однієї
з богинь (Махашакти, Діви, Парвати та інш.).
Неоіндуїзм представлений численними
школами, сектами, групами, деякі з них
поширені і на Заході. Наприклад, секта
кришнаїтів (або «Міжнародне товариство
свідомості Крішни»).
Іудаїзм
Іудаїзм виник
у П тис. до н.е. серед семітських кочових
племен Аравійського півострова.
Релігійні уявлення іудаїзму довгий час
передавалися в усній традиції. Тільки
у 1-му тисячолітті до н.е поступово були
закріплені письмово. На цьому етапі релігійні
уявлення іудаїзму перетерпіли значні
зміни. У УП ст. до н.е. в іудаїзмі виникають
монотеїстичні ідеї: у 621 р. до н.е. іудаїзм
було проголошено монотеїстичною релігією.
Єдиним Богом був став Бог Яхве. Проте
остаточно монотеїзм затвердився в іудаїзмі
тільки у П ст. до н.е. Проголошення монотеїзму
пов'язано з прагненням євреїв побудувати
самостійну незалежну державу .
Основні
догмати іудаїзму:
1. Визнання єдиного бога Яхве. Бог Яхве
є символом єврейської державності.
2. Догмат про «богообраність» євреїв.
З моменту свого виникнення іудаїзм було
проголошено релігією “богообраного”
народу, що уклав домовленість із богом
Яхве. Саме ця ідея поряд із складною обрядовістю
не дозволила іудаїзму вийти за межі єврейського
середовища навіть тоді, коли євреї виявилися
розсіяними по різних країнах.
3. Віра в прихід месії і потойбічне існування.
Для євреїв дуже характерні ідеї месіанства.
Спочатку під месією розуміли реального
царя-визволителя. Пізніше - посланника
бога, що повинен обновити світ, зібрати
всіх євреїв у Палестині (“навколо Сіону”
– невелика гора у Палестині) і покарати
їхніх ворогів.
Священна література іудаїзму
В
історії іудаїзму
виділяють два періоди. Початковий період
іудаїзму - період його виникнення і становлення
звичайно називають біблійним. Єврейські
жерці стверджували, що Яхве відкрився
“богообраному“ народу через Завіт, передав
євреям священне писання, яке євреї повинні
берегти і якого повинні дотримуватися.
Цей Завіт або Танах містить у собі Тору
(П”ятикнижжя), Небіїм (Пророки) і Кетубім
(Писання). Ці книги створювались з Х по
П ст до н.е. В них викладено релігійні,
космологічні та інші погляди стародавніх
євреїв, їх етичні та правові норми, уявлення
про суспільство і людину.
Другий період в історії іудаїзму – талмудичний.
У 70-ті роки до н.е. Палестина була завойована
римлянами, які остаточно зруйнували Храм.
Почалась масова еміграція євреїв. Єврейські
общини у багатьох країнах збиралися у
релігійно-культурних центрах – синагогах,
де читали і коментували Тору. Усні тлумачення
Тори були записані – так виникла книга
Мішна. А тлумачення і роз”яснення Мішни
– це Гемара. Мішна і Гемара разом – це
Талмуд. Як і Танах, Талмуд – основне богословське
джерело іудаїзму. Він містить закони
карного і громадянського характеру, моральні
норми, тлумачення догматичних і канонічних
правил, різні практичні поради.
Культ
іудаїзму
включає в себе велику кількість обрядів,
молитов, постів, свят, приписів і заборон.
Так, наприклад, кожний віруючий повинен
пам’ятати 365 заборон і 248 повелінь, які
містяться у Талмуді. Головний обряд іудаїзму
– обряд обрізання, який є символом прилучення
новонародженого до віри і проводиться
на восьмий день життя хлопчика. У культі
іудаїзму особливе місце належало Єрусалимському
храму. Він був збудований за часів царя
Соломона (на початку 1 тис. до н.е.), зруйнований
персами у У1 ст до н.е., відбудований і
знову остаточно зруйнований у 70 р. н.е.
Від нього лишилася стіна плачу. В наш
час культовою спорудою є синагога (молитовний
дім, школа), де рабини (служителі культу,
судді, вчителі) відправляють обряди та
навчають Тори.