Буддизм: основні школи та напрямки

Сакральною основою  такої iєрархiї стало вчення про  втілення. Згідно з цим вченням  вищі лами вважалися втіленням будд, боддхiсатв, або діячів ламаїзму, святих i т. iн. Панчен-лама вважався втіденням  будди Амітабхи, а далай-лама —  бодхісатви Авалокітешвари. Після смерті, вищi лами втілюються в хлопчиках-немовлятах. Пiсля суворого відбору i перевірки  такого хлопчика проголошували втiленням померлого лами. З часом i духовне i світська влада зосередилась в  руках далай-лами столицею якого  стала Лхаса де розташовано палац-монастир Потала.

Канонічні тексти Ламаїзму включають в себе всі відомі тексти буддизму за дві тисячі років його існування і зібрані у 108 томів  Ганджур (трактати Хінаяни, Махаяни, Ваджраяни) і 225 томи Данджур — коментарів до Ганджур.

Для спасіння потрібно народитися в країні ламаїзму, де під  керівництвом лами вставши на шлях мудрості (праджня), за допомогою засобів  ламаїзму (парамiти), подолання незнання (авiд'ї) можна поліпшити карму, або  потрапити в Західний рай Сукхавадi будди Амiтабхи.

Етика ламаїзму заснована  на буддистських поняттях про доброчесність i гріх. Це десять "чорних гріхів" та "десять білих доброчинностей". До грiхiв відносяться: гріхи тіла - вбивство, крадіжка, прелюбодiйство; грiхи слова - брехня, наклеп, злословiє, та марнословiє; грiхи думки - заздрість, злоба, єритичнi думки. Всі ці грiхи мали розроблену чітку градацію i відповідне покарання. За тяжкі - переродження в пеклі, середні - переродження в брудних тварин, за незначні - переродження в хвору або в погану людину, або людину не в країні ламаїзму.

До ламаїстських чеснот належать захист чужого життя, щедрість, цнотливість, сумирність, правдивість, миротворчiсть, покірність, милосердя, співчуття, прагнення до істинного  вчення. Крім того для спасіння треба  оволодіти шістьома парамітами праджнi: подаяння, обітниця, терпіння, усердя, медитація (дх'яни) i праджня (мудрiсть). Велике значення на шляху праджнi мало оволодіння магічною символікою i мантрами (наприклад спостерігання мандали, або графічного зображення дванадцяти ланок перевтілень (нiдан), або головна  мантра молитва закляття "Ом мані падме хум!"). Велике значення мантр  привело до появи спеціальних  молитовних барабанів - целиндрів, що крутяться  навколо своєї вісі всередину  яких закладали папірці з мантрами і молитвами. Вважалось, що один оберт  барабану дорівнює прочитанню мантри.

В Китаї буддизм  відчув сильного впливу конфуціанства  та місцевих релігійних уяв. Поширення i складний шлях утвердження буддизму в Китаї почався у II ст. i вже  в VI ст. в основному сформувався  китайський варіант буддизму - чань буддизм.

Чань (китаїзоване  від - дх'яна - медитація, зосередження, споглядання) пов'язується з діяльністю патріарха Бадхiхарми, який прийшов  у Китай з Iндiї близько 520р. До Бодхiхарми в Китаї буддизм  був відомий у формі Махаяни  під назвою Фо. Поширений серед  простого народу буддизм швидко змішався з даосизмом і традиційними віруваннями. Проте серед китайських інтелектуалів  філософія буддизму викликала пошуки істини спираючись на китайську даоську  метафізику та прагматизм конфуціанства. Згідно з традицією чань-буддизм  склався серед учнів так званого  першого патріарха Бодхідхарми. Послідовники Бодхiдхарми заснували  дві школи північну Шень-сю і південну Хуей-нен, Шень-сю притримувався традиційної  точки зору на просвітлення як результат  довготривалих зусиль i роздумів в  процесі дх'яна (споглядання), а Хуей-нен  вважав що просвiтлення це результат  інтуїтивного поштовха який відбувається раптово. Саме його вчення ("Сутра  шостого патріарха" розвинуто  як китайський чань і японський дзен.

Головна ідея чань-буддизму полягає в марності спроб досягнення нірвани у майбутньому. Істина і  Будда є одно і вони є внутрішньою  сутністю кожної людини та суттю усіх речей, суттю Всесвіту. Даосисти цю сутність називали Дао. Чань-буддисти говорили що "кожна людина має  природу просвітленого, але не кожна  людина це усвідомлює". Завданням  людини повинно бути досягнення стану усвідомлення абсолютно істинної реальності — татхати, стати татхагатою, Буддою. Згідно з чань реальний світ сансари є ілюзія (му) в ньому спотворена істинна сутність речей та затемнена свідомість (те що ранній буддизм називав невіглаством - авід'я). Тому для досягнення татхати потрібно пройти шлях від вродженого "першопочаткового просвітлення" до "досягнутого просвітлення". Спосіб проходження цього шляху і є чань (япон. — дзен).

Чань (дзен) пропонує цілу низку методів (кількість їх досить велика), серед яких особливе місце займає дх'яна, (чань, дзен) —  медитація, точніше занурення у  споглядання, в якому дзен-буддисти проводить досить багато часу (дзадзен). Проте самої практики дзадзен  недостатньо для того, щоб вивести  людину із "затемненої свідомості", зруйнувати її стереотипи сприйняття світу. Для цього використовується практика гуньань (коан). Коан - це парадоксальна  загадка, яку неможливо розв'язати  логічним раціональним шляхом. Зосередження свідомості на вирішенні коана потребує надзвичайних зусиль, але вирішення  його наближає свідомість до просвітлення, яке може бути раптовим (саторі). Для  того щоб інтенсифікувати процес просвітлення свідомості майстри дзен використовують діалог — веньта (япон. мондо). Роль майстра наставника виключно велика. Чань не визнає писаних істин, теорій, авторитету, тому істина передається  в тісній взаємодії вчителя і  учня "від серця до серця", в  основі якого є інтуїтивний беспосередній  досвід просвітлення. "Істина, споглядання, вона на у словах і книгах, але  по ту сторону слів. Її не можна вивчити, її потрібно пережити" говорив один з засновників дзен.

В дзенських монастирях ченці використовували не тільки дзадзен, але й фізичні вправи, які дозволяли досягти досконалості, що проявилось у системах східних  єдиноборств, дзю-до, айкі-до, кендо. Прагнення  досконалості проявилось й у мистецтві, де розвиток естетичного почуття  теж був шляхом. Прикладом дзенського мистецтва є дзенські поезії —  хокку, садок-коан поблизу Кіото, чайна  церемонія (за легендою чай виріс  із вій Бодхіхарми, які він собі відрізав розлютившись на те, що заснув під час медитації). Дзен відіграв велику роль у формуванні культури далекосхідних народів.

Після другої світової війни дзен став поширюватись у Європі та США. Першим популяризатором дзен на Заході був Д. Судзукі. Дзенські принципи вплинули на сучасну західну культуру, мистецтво, філософію.

Список використаної літератури:

1. Буддизм:Четыре благодных истины(Сб./Сост.Я.Боцман). –М.-Х.,2001.
2. Будда:История о перерождениях/Пер. с пали Б. Захарьина. – М.,1991.
3. Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2 ч./Под ред. М. А. Коростовцева и др.-М.,1984.
4. Учение Будды: Сб. текстов.- Элиста,1992.
5. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігії:Підручник.-К.,2004.
6. Релігієзнавство : Навч. Посібник/ За ред. С.А. Бублика.- стереотип. вид.-К.,2000.