Зовнішня політика України на сучасному етапі

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з курсу: Міжнародні відносини

на тему: «Зовнішня політика України  на сучасному етапі»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка ФСУ

групи 7.131212-1

Цибряк О.Ю.

 

 

 

Запоріжжя 2012

 

ВСТУП

Україна займає певне місце у  системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні акценти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформульовані у Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.

Україна проводить відкриту, чесну  та принципову зовнішню політику, засновану  на принципах та нормах міжнародного права.

У Декларації про державний суверенітет України записано, що:

♦ Україна, як суб'єкт міжнародного права, здійснює безпосередні відносини  з іншими державами, укладає з  ними договори, бере участь у діяльності міжнародних організацій у обсязі, який є необхідним для ефективного  забезпечення національних інтересів  Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;

♦ Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо  бере участь у загальноєвропейському  процесі та європейських структурах;

♦ Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет  загальновизнаних норм міжнародного права  перед нормами державного права;

♦ Україна урочисто проголошує про  свій намір стати у майбутньому  постійно нейтральною державою, яка  не бере участі у військових блоках та дотримується трьох без'ядерних  принципів: не використовувати, не виробляти  та не купувати ядерної зброї. (Див. Декларація про державний суверенітет України, липень 1990 р.).

Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені у Зверненні Верховної Ради України "До парламентів та народів світу" (грудень 1991 р.). У ньому говориться: "Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде неухильно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами".

Геополітичні акценти зовнішньої політики України:

♦ Україна - європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати  всебічні зв'язки, відносини із державами  Європи.

♦ Україна - колишня республіка колишнього СРСР, була тісно пов'язана з усіма  його колишніми республіками, що потребує збереження та подальшого розвитку взаємовигідних відносин з ними.

♦ Україна - морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідних відносин із країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.

♦ Україна не може забезпечити  себе власними сировинними ресурсами (нафта, вугілля, золото, діаманти та ін.). Це примушує закуповувати їх за кордоном - у Росії, Туркменії, Ірані та ін.

Протягом існування незалежної України напрямок міжнародної політики змінювався в залежності від правлячої  влади. Після так званої "помаранчевої" революції 2004 р. у зовнішній політиці та міжнародних відносинах  був  обраний  головний стратегічний курс на євроінтеграцію, що спрямовує державу  на вступ до Євросоюзу (ЄС) та військово-атлантичного блоку (НАТО). Але з моменту приходу  до влади В.Януковича та його уряду відбулися кардинальній зміни як у зовнішній політиці, так і у механізмах її імплементації.

У 2010 році відбулася кардинальна  корекція зовнішньополітичного курсу  України. На законодавчому рівні  закріплений позаблоковий статус держави, знята перспектива вступу до організації Північноатлантичного договору, домінуючим у зовнішній політиці став російський вектор. При цьому, українсько-російські відносини набули явно асиметричного, диспаритетного характеру: Україна пішла на стратегічні геополітичні поступки РФ (перебування Чорноморського флоту у Криму), дедалі більше підпадаючи під російський вплив. Це створює загрозу поступового перетворення європейської інтеграції на другорядний рівень.

Негативні тенденції спостерігаються  в організації процесу розробки і здійснення зовнішньої політики держави. Так, фактично усунутий від розробки та реалізації зовнішньої політики Парламент. Центр формування і здійснення зовнішньої політики та відповідальності за її ефективність перемістився з Міністерства законодавчих справ до Адміністрації Президента. Фактично не має громадського контролю над діями владних інституцій, продуктивного діалогу влади з громадськістю та експертними колами.

Не сприяють ефективному здійсненню зовнішньої політики (ЗП) внутрішні проблеми. Спостерігаються ознаки формування авторитарної системи управління, адміністративно-силового домінування однієї політичної сили, гальмування демократичних процесів, вибіркового застосування правосуддя.

 

ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

До головних заходів, здійснених новою  владною командою у сфері інституційного забезпечення зовнішньополітичної  діяльності, слід віднести насамперед прийняття Закону “Про засади внутрішньої  і зовнішньої політики”, а також  внесення змін до Закону “Про дипломатичну службу” та видання указів Президента України, якими вносилися зміни  в механізми і процеси здійснення зовнішньої політики.

Закон “Про засади внутрішньої і  зовнішньої політики”. У Законі, що набув чинності 20 липня 2010р., зафіксоване  “дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у  військово-політичних союзах…” (ст.11), і передбачено вилучення із Закону “Про основи національної безпеки  України” (2003р.) положення про перспективу  членства в НАТО.

Водночас, досі немає жодних розрахунків  вартості зміни попередньої моделі забезпечення національної безпеки (приєднання до Організації Північноатлантичного договору) на позаблокову модель, яка  передбачає принципово інші підходи  до розвитку сектору безпеки в  цілому. Це залишає відкритим питання  ресурсного забезпечення національної безпеки. Сьогодні Збройні Сили України  не мають належного фінансування, сучасного озброєння та військової техніки, відтак – оборонні можливості, які у змінених умовах мають нарощуватися, насправді деградують, відповідно –  збільшується дефіцит безпеки.

Крім того, очевидно, що проголошений позаблоковий статус не сприяє зміцненню  національної безпеки без реальних зовнішніх гарантій Україні з  боку зацікавлених суб’єктів –  ЄС, США, РФ, НАТО. Але надання таких  гарантій (запровадження механізмів їх реалізації) в нинішній геополітичній  ситуації “перезавантаження” відносин виглядає малоймовірним. Таким чином, Закон, по суті, закріпив ситуацію невизначеності у сфері національної безпеки, залишаючи  Україну без можливостей самостійного забезпечення захисту власної незалежності та територіальної цілісності, так і без надійних зовнішніх гарантій безпеки.

У цілому, прийняття нової редакції Закону “Про засади внутрішньої і  зовнішньої політики” виглядає як певний “політичний реванш” нової  влади, що створює в очах світового  співтовариства образ України як непередбачуваної держави, зовнішньополітичний курс якої залежить від внутрішньополітичної кон’юнктури. 1 червня 2010р. Верховна Рада ухвалила Закон “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про дипломатичну службу”. Однак, 24 червня Президент повернув Закон разом із своїми пропозиціями до нього до Верховної Ради для повторного розгляду. Пропозиції були враховані й остаточна версія Закону ухвалена 11 січня 2011р. Зміни, внесені до Закону під час повторного розгляду, знижують як його політичний ефект, так і можливості підвищення соціального престижу дипломатичної служби, оскільки з нього було вилучено ряд важливих положень:

• про обов’язкові консультації у профільних комітетах Верховної  Ради під час призначення послів, представників України при міжнародних  організаціях;

• про відповідність оплати праці  дипломатів рівню оплати праці службовців відповідного рангу в інших міністерствах  і відомствах та про новий механізм нарахування пенсій особам, які мають  вищі дипломатичні ранги;

• про надання статусу ветеранів  війни дипломатам, які працювали  в країнах, де відбувалися бойові дії.

Таким чином, Законом у його останній редакції, по-перше, ліквідовано парламентський контроль над призначенням глав дипломатичних  місій і невиправдано розширено  президентські повноваження в дипломатичній  сфері, по-друге – обмежено можливості підвищення соціальної престижності дипломатичної  служби.

Потенціал зовнішньоекономічного  співробітництва належно не використовується насамперед через брак ефективних соціально-економічних  і демократичних реформ всередині України. І за нової влади залишаються невирішеними проблеми корупції, захисту прав іноземних інвесторів, корозії судової системи, ефективності податкової системи, безпеки бізнесу, надмірної зарегульованості ринку, використання заходів адміністративного управління економічними процесами.

Зокрема, 13 січня 2011р. представники Європейської бізнес-асоціації під час зустрічі з комісаром ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства  Ш.Фюле визначили сім проблем для ведення бізнесу в Україні:

• корупція

• система судочинства

• земельна система

• відшкодування ПДВ

• валютне регулювання

• митне регулювання

• технічні бар’єри в торгівлі

• брак постійного конструктивного  діалогу влади та бізнесу.

Така ситуація стримує діяльність як європейських, так і американських  ділових кіл в Україні. Крім того, для європейських та американських  інвесторів має значення такий ціннісний  аспект співпраці, як рівень забезпечення в державах-партнерах демократичних  прав і свобод громадян, незалежності ЗМІ тощо. Тому ознаки згортання  демократичних процесів в Україні, які з’явились останнім часом, матимуть дедалі більш негативний вплив на її можливості поглиблювати торговельно-економічну співпрацю з розвинутими країнами-партнерами.

Слід констатувати, що нова влада  зробила ряд кроків у напрямі  вдосконалення механізмів реалізації зовнішньої політики держави, проте  вони не мали комплексного, системного характеру, а тому не призвели до формування цілісної, ефективної і збалансованої  системи інституційно-правового  забезпечення політико-дипломатичної  діяльності на світовій арені.

 

ЗОВНІШНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ НА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОМУ НАПРЯМАХ

Очевидно, що розвиток партнерства  з ЄС і США є пріоритетними  напрямами зовнішньої політики України. З ЄС – оскільки залишається незмінним  законодавчо визначений євроінтеграційний  курс держави; із США – з огляду на ту роль, яку ця країна відіграє у  глобальних політико-економічних, інформаційно-технологічних  процесах, у сфері безпеки, у світових фінансових інституціях. Безумовно  важливим, з точки зору зміцнення  національної безпеки, залишається  партнерство з Організацією Північноатлантичного договору.

1. Європейський Союз

Попри численні декларації про пріоритетність євроінтеграційного курсу України, рух до ЄС відбувається досить повільно. Переговорний процес Україна - ЄС з ключових питань співробітництва ускладнюється політичними чинниками. Це і не повне виконання плану безвізового режиму для короткострокових поїздок; розрізненість окремих заяв українських високопосадовців, які дезорієнтують європейських партнерів та ускладнюють переговорний процес; існують труднощі у виконанні Порядку Денного Асоціації. Із внутрішніх проблем слід назвати неефективність соціально-економічних реформ, боротьби з корупцією, корозію судової системи, відчуження влади від суспільства, брак інституційного, кадрового та ресурсного забезпечення політики на європейському напрямі, погіршенням ситуації щодо свободи слова та свободи преси, згортання демократичних процесів. Останній фактор найбільш критично позначається на відносинах з ЄС. Імідж України в Європі і світі погіршується, що може негативно вплинути не лише на інвестиційні потоки, але й на реалістичність шансів країни ввійти до кола демократичних заможних країни ЄС.

2. Відносини із США

Протягом першого року діяльності нової влади відбулися ряд  українсько-американських зустрічей на різних рівнях, два засідання Комісії зі стратегічного партнерства Україна - США, тривав політико-дипломатичний діалог. Ефективне використання потенціалу розвитку двосторонніх відносин виглядає досить проблематичним. Відмовившись від євроатлантичної інтеграції (приєднання до НАТО), Україна звузила власні можливості з отримання політико-дипломатичної підтримки США на міжнародній арені. Невиразною виглядає і перспектива співпраці в енергетичній галузі (з огляду на активність Росії щодо кооперації з Україною у сфері атомної енергетики), у сфері транзиту енергоносіїв, енергозбереження тощо. Помітним є зростання російського впливу на Україну, певна орієнтація української зовнішньої політики на геополітичні інтереси РФ. Україна узгоджуватиме свою співпрацю із США з відносинами з Росією, що може знизити зміст і вагу відносин Україна - США на користь відносин Росія - США.