Україна та МВФ

Зміст

 

 

 

Вступ

 

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації умовно можна назвати міжнародними фінансовими інститутами.  Ці організації об'єднує спільна мета — розвиток співпраці і забезпечення цілісності і стабілізації складного і суперечливого світового господарства.

Міжнародні фінансові  інститути виникли в основному  після другої світової війни, за винятком Банку міжнародних розрахунків (БМР, 1930 р.). Ці міждержавні інститути надають кредити країнам, розробляють принципи функціонування світової валютної системи, здійснюють міждержавне регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових стосунків. Виникнення міжнародних фінансових інститутів обумовлене наступними причинами:

1.  Посилення глобалізації  господарського життя, утворення ТНК і ТНБ, що виходять за національні кордони.

2.  Розвиток міждержавного  регулювання світогосподарських  зв'язків, у тому числі валютно-кредитних  і фінансових стосунків.

3.  Необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, включаючи світову валютну систему, світові ринки валют, кредитів, коштовних паперів, золота.

Ступінь участі і впливу окремих країн в міжнародних фінансових інститутах визначається величиною їх внеску в капітал, оскільки зазвичай застосовується система «зважених голосів».

До організацій, що мають  світове значення, відносяться перш за все спеціалізовані інститути  ООН — МВФ і група Світового  банку, а також ГАТТ, перетворений в Світову організацію торгівлі. На відміну від Світового банка діяльність МВФ зосереджена на короткочасних макроекономічних кризах. Світовий банк надає кредити лише бідним країнам, МВФ може давати кредити будь-якій зі своїх країн-членів, яка має  брак іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань.

Зважаючи на це, співробітництво  України з міжнародними фінансовими  організаціями є важливим чинником успішного запровадження курсу економічних реформ, розбудови інфраструктури ринкової економіки в Україні, створення якої є запорукою залучення у країну коштів іноземних приватних інвесторів. Крім того, реалізація інвестиційних проектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями, безпосередньо впливає на надходження у країну прямих іноземних інвестицій, оскільки для фінансування цих проектів зазвичай залучаються кошти іноземних інвесторів, країн та організацій - донорів.

 

1. Створення Міжнародного Валютного Фонду

 

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 187 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться  в м. Вашингтон, США.

МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

МВФ є інституційною основою  сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ.

 

2. Члени МВФ

 

Членами МВФ є 186 членів ООН (на сім менше ніж усіх ​​членів ООН) і Республіка Косово.

Колишніми членами є Куба, яка вийшла з МВФ в 1964 році та Республіка Китай (Тайвань), який був замінений в ООН на КНР в 1980 році після втрати підтримки тодішнього президента США Джиммі Картера. Крім Куби не належать до МВФ ще шість держав-членів ООН: Північна Корея,Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Науру і Південний Судан. Острови Кука, Ніуе, Ватикан, і інші держави з обмеженим визнанням також не є членами МВФ.

Деякі члени мають  дуже складні відносини з МВФ  і, навіть, все ще будучи членами, вони не дозволяють контролю над собою  з боку МВФ. Наприклад, Аргентина відмовляється від участі в консультаціях за Статтею IV.

Всі держави-​​члени  беруть в МВФ безпосередню участь. Держави-​​члени представлені 24 членами  правління (п'ять виконавчих директорів призначаються п'ятьма членами з найбільшими квотами, решту дев'ятнадцять виконавчих директорів обирають інші члени), а також, всі члени призначають керуючого Радою керуючих МВФ. Сила інших країн в рамках організації формується пропорційно до їх населення та економічного рейтингу у світі.

 

3. Основні функції МВФ

 

- сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці

- розширення світової торгівлі

- кредитування

- стабілізація грошових обмінних курсів

 

4. Офіційні цілі МВФ

 

- «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

- «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

- «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

- надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;

тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою  «виправлення порушення рівноваги  їх платіжного балансу».

5. Взаємовідносини України  з МВФ

 

Співпрацю України з Міжнародним валютним фондом можна розподілити на етапи, які характеризуються фінансовою взаємодією у рамках відповідних програм.

Перший етап (1994 – 1995 рр.) характеризується наданням МВФ кредитів за програмою системної трансформаційної позики в сумі $742 млн. для підтримки платіжного балансу України. Труднощі з ним виникли внаслідок загострення економічної кризи та змін у структурі і цінових умовах зовнішньої торгівлі, основною з яких став перехід до світових цін на енергоносії. Також Україна отримала $2 млрд. на фінансування дефіциту держбюджету. В обмін на фінансування уряд зобов’язався  здійснювати приватизацію, демонополізацію ринків, лібералізувати ціни та зовнішню торгівлю, а також стабілізувати курс національної валюти. Ці вимоги, попри постійні нагадування фонду, було виконано лише до кінця 90 – х, до того ж не в повному обсязі.[3,4]

На другому етапі (1995 – 1998 рр.) було реалізовано три програми „Стенд – бай” затверджені в  обсязі $2185,5 млн. Ці кредити призначалися для підтримки курсу  національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Завдяки реалізації двох перших програм наша держава отримала доступ на світові ринки капіталу, а за третю в серпні 1997 р. було відкрито кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму $ 542 млн. Україна отримала лише $242,2 млн., оскільки у березні 1998 р. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через порушення урядом окремих показників Меморандуму економічної політики, зокрема дефіциту державного бюджету. 4 вересня 1998 року рада виконавчих директорів Міжнародного валютного фонду затвердила програму розширеного фінансування (EFF) для України. В Україну надійшли кошти двох траншів позики на перебудову фінансового сектора у сумі 200 млн. дол. та кошти двох траншів позики на розвиток підприємств II етапу у сумі 200 млн. дол.[1,4]

Третій етап (1998 – 2001 рр.) розпочався з вересня 1998 р. запровадженням трирічної Програми розширеного  фінансування, якою передбачено надання  позики загальною сумою $2,226 млрд. Головна  її мета – сприяння макроекономічній стабілізації в Україні і виходу на позитивну економічну динаміку, забезпечення протягом 2001 – 2005 рр. щорічних темпів зростання реального ВВП на рівні не менше 4 – 5%. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримано понад $1 млрд., які пішли на поповнення валютних резервів НБУ. Протягом 1999 року було підписано ще два системних проекти: Проект реформування державних ресурсів на суму 200 млн. дол., та Проект реформування державного управління на суму 200 млн. дол. Метою цих проектів було: реформування системи державного управління, запровадження ефективного режиму державного регулювання та заходів щодо боротьби з корупцією, удосконалення підготовки і виконання бюджету, перебудова структури державних витрат.

Починаючи з 2000 року – зі зростанням експорту, зниженням інфляції й дефіциту бюджету – необхідність у кредитах фонду зникла. Останній МВФівський кредит запропонували Україні кілька років тому, однак уряд відмовився від фіндопомоги. Зараз Україна фінансово не залежить від МВФ. Борг країни перед фондом налічує лише $3 млрд. – менш ніж 3 % річного ВВП. Тому місія МВФ в Україні, по суті, лише продовжує консультувати українських чиновників, уже не висуваючи ультимативних вимог середини 90-х – негайно приватизувати великі підприємства, закрити нерентабельне виробництво, відмовитися від держрегулювання в банківському секторі. Останні рекомендації західних економістів у дусі центробанків США і Європи, які наполегливо стримують зростання цін, - перейти до таргетування інфляції та відмовитися від фіксованого курсу гривні.[2,3] 

За період співпраці  з МВФ наша держава отримала від  нього кредитів на загальну суму $3,5 млрд. Зараз Міжнародний валютний фонд зовсім припинив кредитну діяльність у нашій країні. Тепер МВФ займається підрахунком і збором відсотків за кредитами, виданими в середині 90-х, а також складанням рекомендацій для українських урядів. [3]

На нинішньому етапі  входження України до європейської спільноти співробітництво з  МВФ необхідно продовжувати, оскільки ця організація є провідною аналітичною установою у світі, яка «тестує» країни на предмет можливості співпраці з інвесторами. Також слід зазначити, що кредитні відносини країни є реформостимулюючим фактором. Аналізуючи зміст і механізм запропонованої фондом Україні  нової кредитної програми «Попереджуваний стенд – бай», потрібно зазначити, що за своєю природою вона більше відповідає вимогам часу, ніж попередні програми.

Також пріоритетним у  відносинах нашої держави з міжнародними фінансовими організаціями є  питання пошуку альтернативних джерел дешевого довгострокового запозичення. [4]

 

 

 

 

 

Виснивки

 

 

Співробітництво з МВФ  з огляду на стабілізацію макроекономічної ситуації необхідно, щоб базувалося в подальшому на остаточному переході до безкредитних відносин, проведенні консультацій при формуванні макроекономічної політики держави.

Співробітництво з МБРР необхідно у напрямку розроблення ефективних програм і проектів, реалізація яких сприятиме економічному зростанню України.

Фінансова підтримка  державного бюджету шляхом застосування механізму позики на політику розвитку поєднуватиметься із залученням консультаційної допомоги для розв'язання першочергових завдань структурних реформ, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її найважливіших секторів, підтримки вступу до СОТ та створення умов для європейської інтеграції України.

Разом з тим у процесі  співробітництва з МБРР слід акцентувати  увагу на реалізації інвестиційних  проектів, які сприятимуть розвитку інфраструктури, комунального господарства, енергетики, підвищенню конкурентоспроможності приватного сектору економіки та вдосконаленню інформаційно-комунікаційних технологій. Пріоритетним напрямом співробітництва з іншими інституціями групи Світового банку є подальше збільшення кількості інвестиційних та кредитних проектів, спрямованих на підтримку приватного сектору (без надання державних гарантій). Залучення інвестиції МФК для забезпечення розвитку інфраструктури, зокрема муніципальної та портової, будівництва, агропромислового комплексу, сфери роздрібної торгівлі та надання послуг, виробництва транспортного обладнання і сфери телекомунікацій.

 

 

Виснивки

 

 

Співробітництво з МВФ  з огляду на стабілізацію макроекономічної ситуації необхідно, щоб базувалося в подальшому на остаточному переході до безкредитних відносин, проведенні консультацій при формуванні макроекономічної політики держави.

Співробітництво з МБРР необхідно у напрямку розроблення ефективних програм і проектів, реалізація яких сприятиме економічному зростанню України.

Фінансова підтримка  державного бюджету шляхом застосування механізму позики на політику розвитку поєднуватиметься із залученням консультаційної допомоги для розв'язання першочергових завдань структурних реформ, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її найважливіших секторів, підтримки вступу до СОТ та створення умов для європейської інтеграції України.

Разом з тим у процесі  співробітництва з МБРР слід акцентувати  увагу на реалізації інвестиційних  проектів, які сприятимуть розвитку інфраструктури, комунального господарства, енергетики, підвищенню конкурентоспроможності приватного сектору економіки та вдосконаленню інформаційно-комунікаційних технологій. Пріоритетним напрямом співробітництва з іншими інституціями групи Світового банку є подальше збільшення кількості інвестиційних та кредитних проектів, спрямованих на підтримку приватного сектору (без надання державних гарантій). Залучення інвестиції МФК для забезпечення розвитку інфраструктури, зокрема муніципальної та портової, будівництва, агропромислового комплексу, сфери роздрібної торгівлі та надання послуг, виробництва транспортного обладнання і сфери телекомунікацій.

 

 

Перелік посилань

 

1. Україна і світове господарство/ за ред. Філіпенка А.С. -К., 2001