Туреччина

\

Площа - 781 тис. км².

Населення - 61,2 млн чоловік.

Столиця - Анкара. 

 Туреччина  - південний морський сусід України.  Відстань між Одесою і Стамбулом  становить 690 км, від Криму до  турецьких берегів - 250 км.  Важлива  географічна особливість Туреччини  - розташування на перехресті шляхом з Європи в Азію і з Причорномор'я до Середземномор'я. Через Босфор і Дарданелли ведуть шляхи до Світового океану, а через територію Туреччини - з Європи візію. Туреччина відіграє важливу геополітичну роль. Вона є членом НАТО і асоційованим членом Європейського Співтовариства і водночас - це частина величезного ісламського світу і тюркомовних країн, що займають величезну територію.

 Туреччина  - парламентсько-президентська республіка. За конституцією 1982 р. законодавча  влада належить Великій Національній Асамблеї. Глава держави - президент. В адміністративному відношенні країна поділяється на вілайєти.

Європейська частина Туреччини - Фракія, порівняно  добре освоєна територія з  комфортним субтропічним кліматом. Азіатська  частина - Анатолія - становить 97 % площі Туреччини. Гірський рельєф Східної і Центральної Анатолії з напіваридними ландшафтами разюче контрастує із зволоженою прибережною частиною Чорного, Егейського та Середземного морів.

Країна  досить багата на різні види рудної та гірничо-хімічної сировини. Тут розробляють світового значення родовища хромітів, ртуті, сурми, вольфраму. Є уран, вугілля, нафта.

Клімат  більшої частини країни - субтропічний середземноморський з вологою зимою, у внутрішніх районах - континентальний і сухий.

Населення. Основна етнічна спільнота - турки, вони становлять 9/10 населення країни. На сході проживають кілька мільйонів курдів, а також араби, туркмени.

Розміщено населення вкрай нерівномірно. Густо  заселені узбережжя Чорного. Егейського та Мармурового морів, тоді як Центральна і особливо Східна Анатолія - порівняно малолюдні. Половина населення живе в містах.

Найбільші з них Стамбул (7,5 млн чоловік), Анкара (2,6 млн чоловік), Ізмір (2 млн чоловік), Ада-на, Бурса, Газіантеп, Конья.

Зовнішні зв’язки країни – це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства, міжнародний рух населення, розширення особистих контактів громадян. Система зв’язків між господарствами країн на основі міжнародного поділу праці формує міжнародні економічні зв’язки двох країн.

Основною складовою зовнішніх зв’язків Туреччини є зовнішньоекономічні зв’язки. Зовнішньоекономічні зв’язки – це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і кредитно-фінансового співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв’язки є системою економічних відносин, які виникають при переміщенні всіх видів ресурсів між державами й економічними суб’єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави.

Таким чином, сутністю зовнішньоекономічної діяльності Туреччини  є міжнародний поділ праці (МПП). У процесі МПП об’єктивно формуються національний (державний) і регіональні (наприклад, обласні) зовнішньоекономічні комплекси. Всвою чергу вони об’єднують взаємопов’язані підприємства-експортери та імпортери (ядро комплексу), торгово-промислову палату, різні об’єднання та асоціації, банки, які займаються операціями, пов’язаними з міжнародною діяльністю.

До основних економічних законів, що визначають функціонування зовнішніх зв’язків в системі світового господарства відносяться закон міжнародного поділу праці, закон інтернаціоналізації виробництва, закон вартості, закон нерівномірності економічного розвитку, до основних суспільно-географічних - закон раціональних територіальних зв’язків, закон територіальної спеціалізації господарської діяльності людини, закон територіальної концентрації господарської діяльності. Закон міжнародного поділу праці є економічним фундаментом усієї системи світогосподарських зв’язків і світового господарства в цілому.

Методика суспільно-географічного дослідження зовнішніх зв’язків країни дозволяє виділити наступні етапи: перший етап - виявлення та розкриття теоретичних аспектів формування зовнішніх зв’язків країни та механізмів їх функціонування, який включає визначення суспільно-географічної сутності зовнішніх зв’язків та обґрунтування чинників формування зовнішніх, передусім зовнішньоекономічних зв’язків країни; другий етап - системно-структурний аналіз зовнішніх зв’язків країни, який включає передусім аналіз торговельних, інвестиційних та соціальних зв’язків; третій етап - розробка концептуальних основ вдосконалення територіальної організації зовнішніх зв’язків країни.

Статистика  зовнішньоекономічних зв’язків Туреччини  є складовою економічної статистики і вивчає розміри, динаміку і структуру зовнішньої торгівлі (за видами товарів і напрямками), склад імпорту й експорту, науково-технічне співробітництво, стан і розвиток виробничої кооперації і діяльності спільних підприємств, кредитних і валютно-фінансових відносин, міжнародних перевезень і туризму, а також оцінює закордонне майно, золотовалютні запаси, курс валют, досліджує міжнародну конкурентоспроможність і розробляє платіжний баланс.

Така  система показників може бути подана у вигляді окремих груп, що характеризують:

* зовнішню  торгівлю, тобто експорт і імпорт  товарів і послуг;

* міжнародну  виробничу кооперацію;

* науково-технічне  співробітництво й обмін, включаючи  операції з торгівлі ліцензіями;

* валютно-фінансові,  інвестиційні операції;

* транспортно-експедиційні  операції, іноземний туризм;

* митно-тарифні  операції;

* операції  з надання безоплатної допомоги;

* підрядні  й орендні операції.

Статистика  зовнішньої торгівлі - галузь статистики зовнішньоекономічних зв’язків, що характеризує стан і розвиток торговельно-економічних відносин між країнами. Завданнями статистики зовнішньої торгівлі Туреччини є розроблення системи показників, що характеризують обсяги, динаміку і структуру зовнішньої торгівлі, аналіз чинників, що обумовлюють основні тенденції їх розвитку, а також порівняльний аналіз показників зовнішньої торгівлі різних країн та умов торгівлі.

Зовнішні  зв'язки держави - це взаємообмін з  країнами світу продуктами матеріального  виробництва, енергією, послугами, інформацією  на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв'язання глобальних проблем людства, розширення особистих контактів громадян.

Зовнішні  зв'язки Туреччини мають розгалужену  структуру. За змістом, характером, предметами обміну поділяються на політичні, економічні, наукові, культурні, інформаційні, воєнні, екологічні, релігійні, гуманітарні відносини, особисті стосунки громадян, їх можна групувати і за іншими ознаками (часовою тривалістю: тимчасові та стабільні, довготривалі; за територією: з країнами Європи, Азії, Америки тощо; за рівнем розвитку країн: з розвиненими країнами і країнами, що розвиваються тощо). При цьому кожна група зв'язків має свою ієрархічну багаторівневу структуру. Наприклад, економічні зв'язки поділяються на зовнішньоторговельні, науково-технічні, інвестиційні, кредитно-фінансові, інтуристські тощо.

       Зовнішньоторговельний сектор для Туреччини є одним з найважливіших джерел динамічного економічного розвитку країни. З одного боку, це порозумівається відносною недостатністю власної ресурсної бази, що об'єктивно обумовлює залежність турецької економіки від світового ринку (діяльність основних галузей турецької промисловості - від текстильної до електронної - у значній мірі визначається наявністю імпортованої сировини, енергоносіїв, напівфабрикатів). З іншого боку, експортоорієнтованість економіки Туреччини, її значний промисловий потенціал визначають енергійну роботу місцевих фірм по просуванню своїх товарів на зовнішніх ринках. У структурі турецького експорту на першому місці стоять, так називані споживчі товари - продукція легкої промисловості (у цілому  36% загального обсягу експорту) і агропромислового сектора (25%). Крім того, в останні роки в експорті країни зросла частка продукції машинобудування і металообробки, а також хімічної промисловості, що є результатом структурних змін турецької економіки і цілеспрямованої державної політики стимулювання експорту.

Основними торговими партнерами Туреччини  є: Німеччина (товарообіг складає близько 10,0 млрд. дол. у рік), США (більш 5,0 млрд. дол.), Італія (більш 4,5 млрд. дол.), Росія (близько 4,5 млрд. дол. без врахування "човникової" торгівлі), Франція (3,0 млрд. дол.), Великобританія (близько 3 млрд. дол.), а також Нідерланди, Бельгія, Японія, Іран, Саудівська Аравія.

Розподіл  турецького експорту і імпорту наведено у таблиці 5.    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                               Таблиця 5

Розподіл  експорту й імпорту Туреччини (млн. дол. США)

Зовнішньоторговельні  зв'язки Туреччини традиційно зорієнтовані на західноєвропейський ринок. Більш половини її зовнішньоторговельного обороту приходиться на країни-члени ЄС. У зв'язку з цим цікаво простежити, як вступ Туреччини в Митний Союз з ЄС у січні 1996 року позначився на її торгівлі з європейськими країнами. 

Статистика  показує, що вже перший рік участі Туреччини в митному союзі, як і передбачалося, привів до зміни  ситуації в зовнішній торгівлі з  країнами ЄС, однак ці зміни виявилися  багато в чому не на користь Туреччини. Так, фахівці очікували, що після лібералізації торгівлі з ЄС темпи росту імпорту в Туреччину збільшаться, однак реальність перевершила чекання. Імпорт із ЄС у Туреччину зріс настільки стрімкими темпами, що до кінця 1996 року дефіцит зовнішньоторговельного балансу виріс до небувалого для Туреччини рівня в 22 млрд. дол.  Росту експорту, що очікувався, зокрема, текстильних товарів, навпаки, не відбулося. Туреччина розраховувала, що після скасування мита і квот на постачання текстилю в ЄС вона зможе вже в 1996 році збільшити експорт цих товарів у ЄС на 1 млрд.дол. Однак на ділі не тільки не відбулося збільшення, але, навпаки, спостерігається визначений спад. Це порозумівається, з одного боку, уповільненням росту споживчого попиту в деяких європейських державах, що є великими торговими партнерами Туреччини, зокрема, у Німеччині й Італії, і з іншого боку, зростаючою конкуренцією з боку країн Східної Європи і Китаю.

У той  же час безсумнівно виявляються  і позитивні наслідки вступу Туреччини  в митний союз із ЄС. Тут насамперед  слід зазначити, що в структурі швидко зростаючого імпорту Туреччини з ЄС основний приріст приходиться на машини й устаткування, частка яких у загальному обсязі імпорту перевищила 40%, що свідчить про прискорення процесу оснащення турецької промисловості якісним сучасним устаткуванням і високими технологіями з ЄС. При аналізі даних по зовнішній торгівлі Туреччини за 2005 рік привертає увагу значний спад турецького імпорту в порівнянні з попереднім роком. У першу чергу це явище обумовлене наслідками економічної кризи і    девальвацією долара, що пішли за ним. У подібній ситуації економічні суб'єкти воліють мінімізувати закупівлі товарів і послуг за рубежем, навіть якщо це негативно позначається на динаміку їхнього виробництва. Останнє особливо яскраво підтверджується при аналізі структури імпорту. Найбільший спад у 2008 році відзначений по групах інвестиційних і споживчих товарів.

  Таким  чином, позитивні, на перший  погляд, зміни в зовнішньоторговельному  балансі Туреччини (у 2008 році дефіцит зовнішньої торгівлі скоротився в порівнянні з минулим роком майже в три рази - з 26,8 млрд. дол. до 9,4 млрд. дол.) у реальності лише ускладнюють функціонування прив'язаної до імпорту турецької економіки.