Транснаціональні конфлікти

     Надати  такі гарантії може вирішення конфлікту  – комплексне й повне усунення його причин, до якого можна висунути наступні вимоги:

- Завершеність  протиріччя стосовно об’єкту  конфлікту. Ця вимога передбачає  «зникнення» причини конфлікту або втрату нею власної значимості. Як правило, це відбувається внаслідок розподілу об’єкту конфлікту, причому такого розподілу, який хоча б мінімально задовольняє уявленням про справедливість всіх його суб’єктів. В іншому випадку причина конфлікту може зникнути лише разом із одним або декількома його сторонами. Таким чином, завершеність включає в себе погодження сторін із результатом конфлікту та пристосування його до власних систем цінностей.

-  Здатність  підтримки та самостійного відтворення нового стану відносин. Лише таке вирішення конфлікту можна вважати ефективним, яке не потребує постійного або тривалого зовнішнього втручання для попередження нової ескалації.

- Інноваційність вирішення конфлікту. Знайдений компроміс має встановлювати нові відносини між сторонами, вносити структурні зміни, внаслідок яких зникають підстави для рецидиву конфлікту. Часто рішення, що не виконують ці функції, є лише тимчасовими заходами, здатними повернути конфлікт до латентної фази, але не здатними попередити загострення старих протиріч. Ефективне управління конфліктами має пропонувати інноваційні рішення.

     Процес  примирення між сторонами конфлікту  є невід’ємним атрибутом його розв’язання. Якщо постконфліктне будівництво  здебільшого передбачає відновлення політичних, економічних та соціальних інститутів, функцій та процесів; примирення стосується вдосконалення, а часто й встановлення заходів зміцнення довіри між сторонами конфлікту, мінімізації історичної ворожнечі чи руйнації ворожих стереотипів. Примирення часто вимагає апелювання до історичного досвіду, зміну його трактування сторонами; відмови від давніх претензій; визнання нових реалій або обставин. Актуальність вислову про те, що конфлікт існує насамперед в свідомості його суб’єктів підтверджується безпосереднім чином в процесі примирення.

     У XXI столітті міжнародна безпека не може бути забезпечена тільки наддержавами чи регіональними державами-лідерами. Мир і спокій на Землі залежать від зусиль всього цивілізованого людства[11, c. 85-86]. 
 
 
 
 
 

                                                ВИСНОВКИ 

     Сучасний  тероризм успадкував у своїх історичних попередників усі риси політичного  насильства. Разом з цим він  володіє специфічними особливостями  і становить новий ступінь  розвитку цього явища. Він відрізняється наявністю визначеної політичної мети, яка пов`язана з його ідеологічним забезпеченням.

     Міжнародний (транснаціональний) тероризм створив  свої осередки в багатьох регіонах світу, та найглибше пустив своє коріння  на дузі від Індонезії до Косова, яка проходить через Центральну Азію, субконтинент Індостан та Кавказ. Саме звідти завдаються удари по державах світу. Зміцнюється матеріальна база тероризму, збільшується кількість та чисельність терористичних організацій, рівень підготовки виконавців терористичних акцій, стає різноманітнішим арсенал засобів. Тероризм набуває нових рис та бере на озброєння не доступні раніше методи проведення насильницьких акцій.

     Сучасний  тероризм має соціальну базу, значною  частиною якої є молодь, жінки та інші соціально незахищені прошарки населення. Під впливом соціально-економічних труднощів розвивається жіночий тероризм. З урахуванням соціальної бази тероризм не може бути знищений тільки воєнно-політичними методами. Реальний шлях для цього - здійснення глибоких і усесторонніх соціально-політичних перетворень.

     Основними тенденціями розвитку сучасного  тероризму є: транснаціональний  характер; ідеологічне забезпечення; установка на світову війну; прагнення  отримати доступ до зброї масової  поразки та здійснювати загрозу  ядерного шантажу; оволодівання сучасними технічними засобами та “ професіоналізація ”; співробітництво із засобами масової інформації; розпорядження значними фінансовими ресурсами; нівелювання, конвергенція основних течій. 

           СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ 

1. Тероризм як тип політичної поведінки //Тероризм і боротьба з ним Міжвідомчий науковий збірник НДІ “Проблеми людини”.-Київ. – 2000.
2. Политическая конфликтология: Работы российских и зарубежных авторов: Хрестоматия / Под ред. М. Лебедевой и С. Устинкина. – Москва, 2002
3. Понятие и сущность терроризма //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт. – 2000. – Вип. 9
4. Примуш М. Конфліктологія: Навч. посібник для вузів/ Микола Примуш,; Мін-во освіти і науки України. - Київ: Видавничий дім "Професіонал", 2006.
5. Терроризм как компонент кризисных ситуаций в современном мире //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт. – 2000. – Вип. 8.
6. Русинка І. Конфліктологія. Психологія запобігання і управління конфліктами: Навчальний посібник/ Іван Русинка,; Мін-во освіти і науки України. - К.: Професіонал, 2007.
7. Скібіцька Л. Конфліктологія: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Ліана Скібіцька. - К.: Центр учбової літератури, 2007.
8. Типологизация терроризма //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Астропринт, 2001. Вип. 10
9. Кременюк В.А. Об исследовании международных конфликтов // США - Канада: экономика, политика, культура. - 2001.
10. Беблер А. НАТО і транснаціональний тероризм // Україна-НАТО. - 2006.
11. Орлянський В. С. Конфліктологія: Навч. посібник для вузів/ В. С. Орлянський; Мін-во освіти і науки України, Запорізький нац. техн. ун-т. - К.: Центр учбової літератури, 2007.