Сутність та види вільних економічних зон. Перспективи їх розвитку у світі та в Україні

Зміст

Вступ 3

1. Сутність вільних економічних зон 4

2. Основні види вільних економічних зон 8

2.1. Торгові вільні економічні зони 8

2.2. Промислово-виробничі зони 10

2.3. Техніко-впроваджувальні  ВЕЗ 12

2.4. Сервісні ВЕЗ 14

2.5. Інші види ВЕЗ 16

3. Перспективи їх розвитку у світі та в Україні 18

Висновки 21

Список використаної літератури 23

 

  

Вступ

 

Необхідність  здійснення обмінних операцій між країнами обумовила формування міжнародних  економічних відносин як окремої  економічної категорії, а також  призвела до інтенсивного розвитку міжкраїнного поділу праці і відповідно зміцненню взаємозв'язків в області торгівлі, руху капіталу, наукових і технологічних знань, робочої сили, інформації. Можна з упевненістю говорити про те, що міжнародний поділ праці і міжнародні економічні відносини при їхньому раціональному і правильному використанні можуть бути взаємовигідними для всіх учасників. На сьогоднішній день є чимало підтверджень тому, що, незважаючи на відносно успішний ріст світової економіки в цілому, міжнародна торгівля, що базується на міжнародному поділі праці, розвивається більш швидкими темпами.

Однією  з важливих ланок у реалізації принципів відкритої економіки  є створення вільних економічних  зон. Їх функціонування пов'язується з  лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Економіка вільних економічних  зон має високий ступінь відкритості  зовнішньому світу, а митний, податковий і інвестиційний режим сприятливий  для зовнішніх і внутрішніх інвестицій. Крім залучення іноземного капіталу для активізації економічних процесів усередині країни, створення виробничих вільних економічних зон погоджують із трьома основними задачами: стимулювання промислового експорту й одержання на цій основі валютних коштів; ріст зайнятості; перетворення зон у полігон по випробуванню нових методів господарювання, полюса росту національного господарства.

Важливою  причиною утворення вільних економічних  зон є те, що часто країна не бажає  цілком відкривати свою економіку для  припливу іноземного капіталу і тому використовує часткову, локальну відкритість  у виді спецзони.

1. Сутність вільних економічних зон

 

За останні  кілька десятиліть розвиток вільних  економічних зон (ВЕЗ) стало одним  з помітних нових явищ у світовій економіці. У світовій практиці вони з'явилися наприкінці 50-х – початку 60-х років і одержали широке поширення  в багатьох країнах. Досить сказати, що на початку 90-х років за різними  оцінками у світі нараховувалося понад тисячу таких зон. Через  них проходить 1/10 світового торгового  обороту, а працює в них більш 3 мільйонів чоловік.

Ні у  вітчизняній, ні в закордонній літературі поки не існує єдиної оцінки і навіть загальноприйнятого визначення ВЕЗ. У самій загальній формі можна затверджувати, що вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюється вибіркове скорочення державного втручання в економічні процеси, тобто складає відособлену частину національного економічного простору, на якій застосовується визначена система пільг, не використовувана на інших територіях даної держави.

Вперше  офіційне конкретне визначення вільної  економічної зони було дано в Кіотській  конвенції від 18 травня 1973 року. У  ній говорилося, що під вільною  економічною зоною варто розуміти частину території держави, на якій завезені товари звичайно розглядаються  як товари, що знаходяться за межами митної території стосовно права  імпорту і відповідним податкам і не піддаються звичайному митному  контролю. З цього визначення видно, що воля відособленої частини державного простору є не абсолютною, а відносною. Вільною ця територія є лише в тім значенні, що завезені на неї товари звільняються від митних пошлін, податків на імпорт і інші види контролю за імпортом, що відповідно до митного законодавства країни застосовується у відношенні імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через границю, не декларуються як увіз на територію приймаючої країни. Але в теж час закони не звільняють товаровласників і інвесторів від існуючого економічного правопорядку, а лише полегшують його. У зв'язку з цим вільні економічні зони варто було б іменувати не вільними, а спеціальними економічними зонами.

Світова практика організації і функціонування спеціальних економічних зон  свідчить, що вони створюються для  досягнення різноманітних цілей.

По-перше, головною метою створення вільних  економічних зон є більш глибоке  включення країн у процес розвитку міжнародного поділу праці. Мова йде  про збільшення випуску конкурентоздатної продукції на експорт і забезпеченні таким шляхом росту їхніх валютних надходжень. І ця логіка цілком зрозуміла. Якщо країна за якимись причинами не може забезпечити широке відкриття економіки для іноземних підприємницького чи капіталу удатися до стимулювання експортної експансії, то вона в стані це зробити в рамках вільних економічних зон, коли її уряд має можливість створити більш сприятливий інвестиційний клімат для іноземних вкладників.

По-друге, ВЕЗ потрібні також для насичення  внутрішнього ринку зацікавленої країни високоякісною продукцією, у першу  чергу імортозамінюючими товарами. Для досягнення цієї мети на анклавній території за допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінююче виробництво.

По-третє, організація спеціальних економічних  зон передбачає більш глибоке  включення в МРТ не тільки по виробничій лінії, але й в області туризму, культури і санаторно-курортної  сфери, що, утім, також веде до збільшення валютних надходжень.

По-четверте, ВЕЗ покликані забезпечити прискорене впровадження у виробництво вітчизняних  і іноземних науково-технічних  розробок з подальшим використанням їхніх результатів у всій національній економіці країни.

По-п'яте, однією з цілей створення спеціальних  економічних зон для країн, що розвиваються, є навчання і підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, господарських і управлінських  кадрів.

По-шосте, важлива мета організації ВЕЗ  – стимулювання економічного розвитку якоїсь чи території конкретної галузі виробництва. Наприклад, у США і  Великобританії спеціальні економічні зони створювалися на початку 80-х рр. для пожвавлення дрібного і середнього бізнесу в депресивних районах. На цих територіях підприємцям надавалося більша, ніж в інших місцях країни, воля господарської діяльності і  помітні фінансові пільги. Ці програми стимулювання не мали спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу.

З тією же метою перетворення раніше відсталих  регіонів у динамічно розвивинуті проходила організація вільних економічних зон у слаборозвинених державах. Але тут на відміну від промислово розвитих країн при формуванні таких зон акцент робився на ввіз іноземного капіталу.

Нарешті, по-сьоме, в окремих країнах ВЕЗ  розглядаються як регіональний метод  модернізації економіки в умовах її переходу від адміністративних принципів  функціонування до ринкового. Приміром, у Китаї спеціальні економічні зони носять експериментальний соціальний характер. У цій країні перехід  за принципом «усі разом» від адміністративної системи до ринкового визнаний неприйнятним, чреватої потрясіннями для народу й  економіки в цілому. Тому тут ефективність ринкової економіки перевіряється  на прикладі ВЕЗ. Досвід їхнього функціонування показує, що ринкові принципи витісняють відносини, засновані на державній  власності, вони більш ефективні, динамічні.

Слід зазначити, що при створенні  вільних економічних утворень число  цілей повинне бути чітко позначено. Виконання цієї вимоги визначає вибір  системи пільг, наданих суб'єктам  господарської діяльності. Множинність  цілей веде до невиправданого розподілу пільг на всі сфери економіки від сільського господарства до банківських операцій і на діяльність різних суб'єктів ВЕЗ – від вхідних у СП приватних осіб до філій транснаціональних корпорацій.

Необхідно підкреслити дві рішучі особливості  ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини  у сфері виробництва та розподілу  необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов’язані з нею безпосередньо  або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території. Можна відмітити наступні характерні риси ВЕЗ:

1. Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:

• Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);

• Фіскальних, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;
• Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді – за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;
• Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.

В результаті застосування пільг норма  прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а  іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в  рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).

2. Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.
3. Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.

2. Основні види вільних економічних зон

 

По своїй загальній меті спеціальні економічні зони, як правило, подібні, але їхні функції досить різноманітні. У науковій літературі виділяються  до 30 різновидів ВЕЗ. Велика розмаїтість  спеціальних економічних зон  визначена безліч факторів впливу на їхнє виникнення і розвиток. Хоча зони проявилися давно, проте, загальноприйнятої  типології цього розповсюдженого  економічного феномена дотепер немає.

Однак російськими фахівцями була розроблена зразкова класифікація по ознаці господарської спеціалізації  – по профілі діяльності більшості  фірм, що хазяюють у зоні.

2.1. Торгові вільні економічні зони

 

Однієї  з форм спеціальних економічних  зон є вільні торгові зони (ВТЗ) чи зони вільної торгівлі (ЗВТ). Це обмежені ділянки території морського  порту, чи аеропорту розташовані  в безпосередній близькості від  них, що виведені за межі національного  митного простору. Тут можуть здійснюватися  операції по складуванню, збереженню, сортуванню, упакуванню, маркіруванню й ін. У ВТЗ передбачається також  можливість демонстрації товарів у  виставочних центрах з метою  подальшого їхнього продажу. При  цьому товари можуть бути реалізовані  тільки оптом. Роздрібна торгівля допускається лише для екіпажів і пасажирів  морських і повітряних судів, а в інших випадках забороняється. Ці зони не вимагають значних інвестицій і швидко окупають витрачені засоби.

Відповідно  до існуючого законодавством США  вільні торгові зони, що діють на території країни, підрозділяються  на зони загального призначення і  спеціалізовані (субзони). Зони загального призначення займають невеликий простір (трохи кв. км) і національної митної території, що знаходяться за межами. У них здійснюються операції по складуванню і переробці завезених товарів (упакування, сортування, маркірування, доробка і т.п.)

До числа  найпростіших зон вільної торгівлі можна віднести спеціальні магазини «дьюті фрі» у великих міжнародних аеропортах, портах. З погляду режиму, вони розглядаються як знаходяться за межами державних кордонів. До зон вільної торгівлі відносяться також і традиційні вільні гавані (порти) з пільговим торговим режимом.

Однієї  з версій вільних торгових зон  є широко розповсюджені в США  так називані зони зовнішньої торгівлі. Вони були створені відповідно до закону 1934 р. для активізації зовнішньої торгівлі США. Це був час глибокої економічної кризи, і за допомогою створення ЗЗТ передбачалося значно знизити рівень безробіття в країні. Компанії, що діють у зонах зовнішньої торгівлі, можуть відстрочувати виплати, знижувати тарифи на минаючі через зону товари і т.д. Ці товари не виступають об'єктами митного контролю, однак у випадку їхнього переміщення з зони на митну територію США підлягають проходженню всіх передбачених митних процедур. Доставка товарів через вільну торгову зону може відбуватися у всіляких напрямках. Наприклад, одні товари імпортуються в зону і потім доставляються в третю країну чи в США, а товари вітчизняного виробництва направляються в зону для їхньої доробки перед остаточним вивозом за рубіж.