Сучаснi тенденцii iнтеграцii Украiни в европейську спiльноту

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Доповідь  на тему:

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В     ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курс на європейську  інтеграцію є природним наслідком  здобуття Україною незалежності. Його витоки — в історії нашого народу й усвідомленні права жити в демократичній, економічно розвинутій, соціально орієнтованій країні. Його мета — створення шляхом масштабних внутрішніх перетворень  умов для входження до спільноти  європейських розвинутих країн. Сьогодні цей курс є домінантою внутрішньої  та зовнішньої державної політики.

Відносини України  з Європейським Союзом у сучасній зовнішньо- і внутрішньополітичній ситуації мають для неї винятково  важливе значення. Йдеться не просто про більш-менш активні контакти з одним із найавторитетніших  зарубіжних партнерів, але й про  можливість здійснення Україною стратегічного  вибору на перспективу, від якого  залежатимуть місце і роль нашої  держави у новій системі міжнародних  відносин, у тому числі економічних  і валютно-фінансових.

Щодо власне валютно-фінансових аспектів інтеграції України до Європейського Союзу, то у 1992 р. у Маастрихті було сформульовано  основні вимоги до країн, які бажають  приєднатися до Європейського валютного  союзу ("Маастрихтські критерії"). Маастрихтські критерії валютної конвергенції країн ЄС передбачають:

• стабільність цін: середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн  ЄС із найкращими показниками і не може бути вищий за 1,5 %;

• "бездефіцитність  бюджету": внутрішній борг окремої  країни не перевищує 60 % ВНП, а зовнішній  — 3 %;

• збалансованість  процентних ставок: їхній середній річний рівень в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень країн ЄС із кращими показниками  і не може бути вищий за 20 %;

• стабільність валютних курсів: валюта окремих країн  не девальвується без згоди інших  країн-учасниць і має відповідати  нормам ЄС,

Порівняння зазначених критеріїв з параметрами розвитку України має на сучасному етапі  переважно теоретичний характер. Водночас ці критерії можуть розглядатися і з суто практичного погляду  як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку її грошово-кредитної та валютної сфер. Переважна більшість показників валютно-фінансового розвитку України  відповідає цим критеріям. Разом  з тим, аналіз окремих макроекономічних показників свідчить про невисокий  рівень економічного розвитку України  в цілому, значне відставання за рівнем ВВП на душу населення, відносно невелику частку країн ЄС в експорті Україні порівняно з іншими країнами — сусідами ЄС, низький рівень прямих іноземних інвестицій і значний  рівень інфляції. За цими показниками  Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС, а й від країн  Центральної та Східної Європи. Кардинальна  зміна якісних і кількісних показників соціально-економічного розвитку України  є головною передумовою зміни  економічної моделі співробітництва  України з ЄС.

Важливою подією у процесі формування відносин України  та ЄС став Указ Президента України  про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС від 11 червня 1998 р., де визначено пріоритети діяльності органів  виконавчої влади на період до 2007 р. Стратегія інтеграції України в  Європейський Союз враховує положення  Стратегії ЄС щодо України від 4 жовтня 1994 р., Спільної стратегії ЄС щодо України  від 11 грудня 1999 р., а також відповідних  рішень Ради ЄС, декларацій та інших  документів ЄС, котрі стосуються України.

Щодо вибору Європейським Союзом політики сусідства  стосовно України на сучасному етапі, то вона не в останню чергу, визначається наявним значним відокремленням народного господарства країни від  сучасних тенденцій економічного розвитку на європейському континенті. По-перше, рівень соціально-економічного розвитку України є одним з найнижчих  у Європі навіть, враховуючи паритет  купівельної спроможності. По-друге, Україна все ще недостатньо включена в систему міжнародного, і перш за все, європейського поділу праці. По-третє, Україна для ЄС все ще не стала вагомим торговим партнером: частка України в торгівлі товарами ЄС становить в імпорті в 1993 р. — 0,2 %, у 2003 р. — 0,4; в експорті — 0,3 та 0,6 відповідно; у торгівлі послугами  ЄС усього 0,2 % у 2003 р. Зазначимо, що і  за часткою ЄС у зовнішній торгівлі Україна займає лише 11 місце серед  країн-сусідів. По-четверте, вагомою  є технологічна відсталість України  від ЄС: українська індустрія випускає продукцію трьох— чотирьох технологічних  укладів (ЄС — п'яти — шести), експортуючи  в ЄС переважно продукцію другого  технологічного укладу. Взаємна торгівля має, в основному, міжгалузевий і  міжукладний технологічний характер, що значно звужує матеріальну основу реальної економічної інтеграції. По-п'яте, Україна все ще знаходиться осторонь основних міжнародних інвестиційних  потоків, у т. ч. європейських. І хоча на початок 2007 р. загальний обсяг  прямих іноземних інвестицій в Україну  досяг майже 20 млрд. дол. СІНА, що у 2,1 раза більше, ніж на відповідну дату попереднього року, і становить 423,3 дол. на одну особу, все ж експерти вважають, що для їх значного впливу на структурні зміни необхідний рівень щонайменше 1000 дол. США на одну особу.

За показником інвестицій на душу населення Україна  в десятки разів відстає від  країн Східної Європи. Незавершеність Інституційних перетворень, надмірне втручання державних органів  у господарську діяльність підприємств  і корупція не сприяють надходженню  в Україну світових фінансових потоків. Тому зміна інвестиційного клімату  та покращення міжнародного іміджу України  — першочергове завдання всіх органів  влади.

З метою сприяння діяльності стратегічних іноземних  інвесторів в Україні необхідно:

• поліпшити  інформаційне обслуговування іноземних  інвесторів, просувати українські проекти  і програми за кордон шляхом проведення інвестиційних семінарів і видання  спеціалізованих інформаційних  бюлетенів;

• створити єдину  спеціалізовану державну структуру  для концентрації та поширення інформації про можливість інвестування в Україні;

• розробити  та впровадити концепцію залучення  іноземних інвестицій до депресивних  регіонів України;

• відновити  дію стимулів у межах Спеціальних  економічних зон (СБЗ) та ТПР, спрямованих  на формування високотехнологічного, у т. ч. експортного, потенціалу України.

На основі Стратегії  інтеграції України до ЄС розроблено галузеві програми та національну Програму інтеграції України до ЄС, затверджену  Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. Програмою передбачені розробка комплексу конкретних практичних заходів  щодо реалізації загальних принципів  співробітництва з ЄС, подальше розгортання  інститутів сприяння розвитку відносин з ЄС на всіх рівнях — національному, регіональному й місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій, а також систематичне й цілеспрямоване формування в українському суспільстві  стійкої про-європейської більшості. З метою організаційного забезпечення реалізації національної Програми інтеграції України до ЄС, відповідно до Указу  Президента України від 26 листопада 2001 p., запроваджено інститут Уповноваженого України з питань європейської інтеграції.

Програмою були визначені короткострокові (2000—2001), середньострокові (2002—2003) та довгострокові (2004—2007) завдання інтеграції України  до ЄС. Серед пріоритетних завдань: гармонізація законодавства відповідно до норм ЄС; якнайшвидше набуття  членства у Світовій організації  торгівлі (СОТ); проведення консультацій і переговорів щодо заснування зони вільної торгівлі з ЄС; укладання  двосторонніх угод про вільну торгівлю з державами — кандидатами  на вступ до ЄС; послідовне здійснення кроків для забезпечення участі України  в роботі Європейської Конференції, заходах у межах Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС, спільних проектах у межах програм фінансової підтримки ЄС — PHARE і TACIS із прикордонного  співробітництва.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні  засади стратегії економічного та соціального  розвитку України на 2002—2011 pp." (травень 2002 р.) були визначені практичні кроки  України у напрямі європейської інтеграції впродовж 2002—2011 pp. У Посланні, зокрема, зазначено:

• 2005—2007 pp. —  проведення переговорного процесу  і створення Митного союзу  між Україною та ЄС, метою якого  має стати поступове усунення митних, правових і технологічних  перепон у цій сфері;

• 2007—2011 pp. —  повне виконання Угоди про  асоціацію між Україною та ЄС і  копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі;

• 2011 р. — створення  реальних передумов для вступу України  до ЄС.

Велике значення для подальшого розвитку економічного співробітництва України з ЄС мав дев'ятий самміт Україна —  ЄС, який відбувся 1 грудня 2005 р. Під  час самміту Євросоюз підтвердив свою готовність до поглиблення економічної  інтеграції з Україною, сприяння вступу до СОТ, висловив сподівання на прискорення  започаткування переговорів щодо створення  зони вільної торгівлі.

Було також  підписано Меморандум про взаєморозуміння  щодо співпраці в енергетичній сфері. Він передбачає подальший розвиток співпраці за такими напрямками:

• ядерна безпека;

• інтеграція ринків електроенергії та газу;

• підвищення безпеки  енергопостачання та транзиту вуглеводнів;

• структурна реформа;

• підвищення стандартів із техніки безпеки та охорони  довкілля у вугільній галузі;

• енергоефективність.

Було підписано  Угоду про співробітництво щодо цивільної глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС) між Європейським Співтовариством, його державами-членами  та Україною. За оцінками європейських експертів, уже через декілька років  після становлення, обсяг цього  ринку перевищуватиме 230 млрд євро й  охоплюватиме всі основні сфери  суспільного життя. Підписання зазначеної угоди створює передумови для  залучення нашої країни до реалізації Першої космічної програми ЄС та членства України в Європейському космічному агентстві.

Підписано також  Угоду між Україною та ЄС про деякі  аспекти повітряного сполучення. Ця угода є необхідною передумовою  для подальшого розвитку співпраці  в транспортному секторі, зокрема  в контексті формування "спільного  авіаційного простору" й укладання  угоди про поглиблену співпрацю  в галузі авіації.

На цьому ж  самміті ЄС оприлюднив рішення про  падання Україні ринкового статусу. В офіційному журналі ЄС було опубліковано Регламент № 2117/ 2005, за яким Україну  вилучено з переліку "країн із перехідною економікою". Це рішення  набуло чинності з ЗО грудня 2005 р.

Зважаючи не те, що Україна набула статусу безпосереднього  сусіда розширеного Європейського  Союзу, особливо важливого значення набуває оновлення стратегії  розвитку транскордонного співробітництва, заснованої на європейських принципах.

В Україні є  достатнє правове підґрунтя для  транскордонного співробітництва  — це і міжнародні акти, до яких приєдналась  Україна, і Закон України "Про  транскордонне співробітництво". Проте його розвиток гальмується  відсутністю комплексного підходу  до організації співпраці, побудованої  на балансі національних і регіональних інтересів.

З метою активізації  розвитку транскордонного співробітництва  необхідно вжити низку заходів:

• інтенсифікувати  процеси євро-інтеграції з використанням  інноваційної моделі проникаючої транскордонної (ТКС) й транс-секторальної двосторонньої  інтеграції, поглиблення на цій основі міждержавних двосторонніх зв'язків  з метою посилення інтегральної конкурентоспроможності регіонів країн-партнерів;

• забезпечити  становлення багаторівневої системи  співпраці між українськими регіонами  та регіонами сусідніх держав шляхом формування в межах великих євро регіонів окремих локальних транскордонних об'єднань;

• розробити  нову Комплексну програму розвитку транскордонного  співробітництва з урахуванням  нової геополітичної ситуації, інструментарій і механізми співпраці з ЄС (попередня Програма в основному  виконана). Пріоритетами Програми мають  стати: інституційний розвиток, розвиток інфраструктури пунктів перетину кордону, розбудова транспортної інфраструктури та міжнародних транспортних коридорів, розвиток економічного співробітництва, спільні природоохоронні програми, розвиток людських ресурсів, культурне, інноваційне та науково-дослідницьке співробітництво;

• забезпечити  відповідну систему фінансування ТКС  із залученням державних, місцевих і  приватних фінансів, а також коштів міжнародних організацій. Для забезпечення державної фінансової підтримки  програм і проектів розвитку транскордонного  співробітництва доцільно використати  механізми, закладені у Законі України "Про транскордонне співробітництво", а також залучити інструментарій і фінансові можливості відповідних  програм ЄС;

• постійно проводити  моніторинг реалізації транскордонних програм і проектів, своєчасно  вносити корективи і прогнозувати тенденції розвитку.