Системний підхід у ліберальних теоріях Д.Розенау

План

 

 

 

Вступ

 

Новим надбанням теоретичної політології  став сучасний напрям наукових досліджень, який вивчає в широкому розумінні політичний час, – хронополітика. Політичний час – це не лише складова, але й особливий різновид соціального часу і вже давно є предметом наукових досліджень філософів, психологів, соціологів, а останнім часом й політологів, дослідження яких спрямовані на вирішення прикладних завдань.

Як у фрагментації, так і в  інтеграції є свої прихильники та супротивники. Незважаючи на труднощі, властиві системі міжнародних справ на стадії їхнього виникнення в умовах фрагментації, її прихильники, без сумнівів, будуть намагатися розкрити всю неправду, що нагромадилася у світовій історії про фрагментацію (фрагмента́ція – процес дроблення чого-небудь на безліч розрізнених фрагментів) як механізм управління державою, конгломератами держав і всією системою міжнародного співробітництва. У цій роботі ми спробуємо розкрити суть однієї зі складових поняття фрагмеграції – “глобалізації”, але для зручності будемо використовувати терміни “локалізація” та “глобалізація”.

Сьогодні ядром міжнародних  справ є протистояння рушійних сил глобалізації й локалізації. Крім того, ці рушійні сили пов’язані між собою та сприймаються так, начебто будь-яке зростання глобалізації приводить до збільшення локалізації, і навпаки.

 

1. Системний підхід у ліберальних  теоріях Д.Розенау

 

Ще в середині 1960-х рр. Розенау припустив, що в історичному розвитку людства відбуваються структурні зміни, які неминуче збільшують взаємозалежність народів і суспільств, спричинюючи докорінні трансформації у міжнародних відносинах. Дедалі головними акторами стають не держави, а вже індивіди, які вступають у відносини один з одним за умов мінімального посередництва.

Пізніше Розенау метафорично зауважив, що результатом змін у сфері міжнародних відносин є створення "міжнародного континууму", символічними персонажами якого виступають "турист і терорист", на відміну від пануючого тоді політичного реалізму, основне положення якого у настільки ж метафоричній формі виразив Р. Арон на початку 1960-х років, зазначивши, що зміст міжнародних відносин – це міждержавна взаємодія, символізована у фігурах "дипломата і солдата"  [1, с. 148].

Наприкінці 1960-х – початку 1970-х  років у політичній науці виник  новий напрямок – транснаціоналізм, який виявився предтечею цілеспрямованого вивчення глобалізації.

У 1990 році, спираючись на аналіз глобальних процесів і одночасно зберігаючи вірність застосованому раніше методу, Розенау уточнив свою думку, відзначивши "роздвоєння світу" на два взаємозалежних і одночасно непримиренних поля. З одного боку, це міждержавні взаємини, які визначаються "законами" класичної дипломатії та стратегії, з іншого – взаємодія недержавних учасників. Новизну ситуації він характеризував як "постміжнародну політику".

Поряд з термінами "світова політика" і "постміжнародна політика" представники ліберальної парадигми, до яких належить і Розенау, почали вживати й термін "нові міжнародні відносини".

Ці терміни мають на увазі  як нові, так і традиційні (міждержавні) явища і процеси та підкреслюють зростаючу роль міжнародних інститутів (МВФ, МБ, СОТ), НДО, підприємницьких структур та інших приватних акторів. Вони вказують на формування мереж, осередки яких об'єднані між собою нитками транскордонних зв'язків і які формуються незалежно від держав.

Тенденція до стирання кордонів між  зовнішньою і внутрішньою політикою випливає з того, що процеси глобалізації легко долають державні кордони і здатні вплинути на будь-яку соціальну спільність у будь-якому куточку світу.

Результатом є проникнення низки  цих акторів у сфери традиційної державної діяльності. Незалежно від того, виступають вони суперниками держави або співпрацюють з нею, таке проникнення сприяє тому, що стає очевидним переплетіння внутрішньої і зовнішньої політик, а тим самим – ускладнення загальної картини політичного життя.

Сучасний світ – це "Світ індивіда", де кожна людина взаємодіє з оточуючими її людьми та колективами на макро- і мікрорівнях соціального простору.

Сучасна людина здійснює, куди більш  масштабний вплив на перебіг світових процесів, навіть іноді сама того не усвідомлюючи. Проте, в світі набирають чинності не лише тенденція загальної інтеграції, але й інший процес – глобальна фрагментація.

Для того щоб найбільш точно описати  цей процес, цю суперечливу взаємодію, Джеймс Розенау запропонував вживати термін "фрагміграція" ("фрагмігративність") (fragmegrative), що означає одночасне поєднання і взаємне протистояння інтеграції та фрагментації [6, с. 41].

Щоб найбільш наочно показати які  зміни відбувається в світі, Розенау запропонував розглянути динаміку восьми факторів.

Перший фактор це – революція навичок та вмінь (адже сучасна людина більш ерудована за своїх предків).

Другий чинник – криза влади (ослаблення впливу національних держав, посилення впливу транснаціональних економічних і політичних структур).

Третій фактор – біфуркація (динамічно  нерівноважний стан людства, на розвиток подій може вплинути випадковий збіг обставин).

Четвертий чинник – "організаційний вибух" (виникло безліч громадських об'єднань).

П'ятий чинник – це мобільність (подорожі, зміна місць роботи та проживання).

Шостий чинник – мікроелектронні технології (поширення Інтернет-технологій, які "стискають" світовий простір і інтенсифікують економічні й політичні контакти).

Сьомий фактор – ослаблення територіального  суверенітету держав (цей фактор є доволі суперечливим, адже можна доводити й зворотне).

Восьмий фактор – це глобалізація національних економік, що здійснюється через міжнародні інститути та організації.

Для опису складної динаміки світової політики прихильник теорії глобалізації професор Дж. Розенау пропонує термін “fragmegration” – “фрагмеграція”. Він є результатом словосполучення “fragmentation” and “integration” (фрагментація й інтеграція) й означає погляд на те, що це явище складається з взаємодоповнюваних процесів поділу й об’єднання, властивих усьому світові, тому світ можна вивчати двома способами одночасно[5, с. 125].

Звісно, складність розуміння полягає  у тому, що при розгляді і дефініції основних понять не застосовують системну теорію чи загальноприйняті філософські підходи.

Як твердить канадійська дослідниця П. М. Розенау, «безсилими тут є системи ідей і концепцій у загальноприйнятому розумінні, які визначають уніфіковані соціальні чи культурні течії». Проблема полягає в тому, що звичне застосування наукового методу неможливе, оскільки основний принцип постмодернізму полягає в тому, що він виступає проти теорії і методології.

На думку П. М. Розенау, «поборники постмодернізму відкидають будь-які спроби творення нового знання за системним принципом, застосовуючи дискурс, який не підлягає правилам» [7, с. 117].

Всі зазначені вище процеси мають і негативну рису. Вони формують соціально поляризований світ, розділяючи людей на тих, хто виграв від глобалізації і тих, хто втратив.

Отже, Розенау робить висновок, що це все неминуче, тому завдання світової спільноти корегувати гострі кути цих світових процесів, запобігаючи глобальним світовим конфліктам.

 

 

2. Аналіз даних: групування та  типологія, якісний та кількісний  аналіз, інтерпретація результату

 

 Економічний аналіз  є наступним етапом після бухгалтерського  обліку який проходить інформація про діяльність підприємства перед тим як потрапити до керівництва. Отже він безпосередньо впливає на прийняття управлінських рішень щодо подальшої діяльності підприємства. Допомагає спрогнозувати можливі витрати підприємства та знайти резерви для їх зниження. Аналіз розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами є вагомим важелем впливу на оптимізацію фінансово-господарської діяльності підприємства, збільшення обігових коштів, підвищення рентабельності.

До якісних (абстрактно-логічних) прийомів дослідження відносять: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, евристичні прийоми.

Кількісні прийоми дослідження  дають числову характеристику економічних явищ і поділяються на описові та аналітичні.

Описові прийоми дослідження дають  можливість визначити розміри, масштаби, тенденції, динаміку розвитку економічних процесів, визначають стан та структуру економічних явищ, певну числову характеристику окремих напрямків діяльності підприємства. До них належать середні та відносні величини, ряди динаміки, графічний прийом, структурні та типологічні групування.

Аналітичні прийоми уможливлюють не тільки визначення певних значень  показників, що характеризують економічні процеси, а й дослідження причинно-наслідкових залежностей між явищами, силу впливу окремих факторів на предмет дослідження.

У свою чергу, аналітичні прийоми поділяються  на прийоми, за допомогою яких вивчаються функціональні (детерміновані) залежності, і прийоми, що використовуються для  дослідження стохастичних взаємозв’язків.

До перших відносять ланцюгові підстановки, спосіб абсолютних та відносних різниць, індексний спосіб, інтегральний, пропорційного ділення, часткової участі, балансовий прийом. Щодо засобів стохастичного факторного аналізу, то найбільшого поширення набули аналітичні групування, кореляційно-регресійний метод, дисперсійний аналіз, компонентний аналіз.

В окрему групу можна виділити прийоми, що дають змогу оптимізувати певні економічні явища:

- лінійне програмування,

- теорія масового обслуговування,

- теорія ігор та ін. [4, с. 57]

Економічні явища та процеси характеризуються великою кількістю первинних даних, які відображають ці явища та процеси. Щоб використовувати для аналітичних висновків сукупність первинного матеріалу, необхідна відповідна систематизація первинних даних. Одним із видів такої систематизації є групування, тобто зведення первинних даних в однорідні групи.

Групування є одним з найпоширеніших прийомів економічного дослідження. Групуванням називають розподіл багатьох одиниць об’єкта спостереження на якісно однорідні групи за певними суттєвими для них ознаками. Групування уможливлює вивчення тих чи тих економічних явищ в їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, визначення впливу найбільш суттєвих факторів, знаходження тих чи тих закономірностей та тенденцій, які властиві цим явищам та процесам.

Можна виділити такі різновиди задач, які розв’язуються способом групувань:

• визначення соціально-економічних типів явищ;
• вивчення структури явищ та структурних зрушень, які відбуваються в них;
• визначення зв’язків та залежностей між явищами.

Розв’язуються ці задачі за допомогою  типологічних, структурних та аналітичних групувань відповідно.

Типологічні групування використовуються для розчленування всієї сукупності первинних даних суцільного або вибіркового спостереження на однорідні якісні групи чи класи. Прикладом такого групування на промислових підприємствах є розподіл складу промислово-виробничого персоналу на категорії (основні робітники, допоміжні, інженерно-технічні працівники, службовці, учні, молодший обслуговуючий персонал). Це дає змогу вивчити співвідношення окремих груп персоналу. Можуть бути проведені й дальші (більш деталізовані) групування. Так, наприклад, можна зробити групування складу робітників за фахом тощо.

Прикладами типологічних групувань  можуть також бути групи населення за родом діяльності, групи підприємств за формами власності.

Структурні групування дають змогу  вивчати внутрішню будову показників, співвідношення в них окремих частин. Структурні групування, як показує сама назва, використовують в аналізі структури активів чи пасивів балансу підприємства, структури випущеної продукції, основних виробничих фондів, класифікації устаткування за терміном експлуатації.

Групування устаткування за терміном експлуатації уможливлює визначення питомої ваги обладнання, яке фізично застаріло. У нашому прикладі найбільш застарілими є ковальські преси та стругальні верстати. Порівняння з аналогічним групуванням за попередній період показує ступінь модернізації обладнання.

Аналітичні (факторні) групування використовуються для визначення наявності, напрямку та форми зв’язку між показниками, що вивчаються. За характером ознак, на яких базуються аналітичні групування, вони можуть бути якісними (коли ознака не має кількісного виразу) або кількісними. Прикладом аналітичного групування можуть бути дані щодо залежності рівня плинності робочої сили на промислових підприємствах від рівня середньомісячної заробітної плати одного працівника [2, с. 36]

Таке групування дає можливість не тільки встановити, що тенденція плинності робочої сили на підприємствах залежить від розміру середньої заробітної плати, а й конкретно визначити міру цієї залежності для кожної групи.

За складністю побудови розрізняють два типи групувань: прості та комбіновані. З допомогою простих групувань вивчається взаємозв’язок між явищами, згрупованими за певною ознакою. Комбіновані групування показують вплив двох або більше факторів на результативний показник. У комбінованих групуваннях розподіл сукупності, що вивчається, робиться спочатку за однією ознакою, а потім в середині кожної групи — за другою ознакою і т. п. Отож можуть бути побудовані дво-, трирівневі групування для вивчення різних складних взаємозв’язків. Проте вони мають і суттєвий недолік. Побудова таких групувань є надто трудомісткою, а сприйняття результатів — достатньо складним. Тому ліпше таке групування замінити кількома простими.