Розвиток банківської системи в умовах кризи

Програма порятунку TARP стала  важливим кроком на шляху відокремлення  сумнівних активів через урядові  закупки. Відповідно до цієї програми, Міністерство фінансів США використовує кошти TARP для того, щоб допомогти  рекапіталізації банківської системи  шляхом купівлі акцій, які не дають  права голосу у фінансових інститутах. Спочатку заплановано витратити 250 млрд. дол. для купівлі привілейованих акцій в банках. Також, Міністерство фінансів США буде використовувати  деякі ресурси, отримані від державних  цінних паперів, для купівлі сумнівних  активів в банках та інших фінансових установах. Вилучення таких активів  з балансів комерційних банків дозволить  посилити їх ліквідність. Хоча на порятунок  банківської системи в рамках TARP спрямовуються досить великі кошти, багато експертів висловлюють сумнів щодо ефективності таких витрат. Важливою умовою досягнення поставлених цілей  вважається викуп сумнівних активів  за справедливими, тобто ринковими цінами.

З метою подолання кризових явищ Федеральна резервна система США  значно знизила процентні ставки, а також надала великі суми ліквідності  фінансовим установам. ФРС відкрила тимчасові кредитні лінії для  фінансування купівлі банками високоліквідних  комерційних цінних паперів грошових фондів, забезпечених активами. Це зменшило потребу грошових фондів продавати ці цінні папери на розбалансованих ринках. З метою порятунку проблемних фінансових інститутів Федеральний резерв відкрив кредитні лінії для банку Bear Stearns та страхувальника American International Group .

Для подолання надзвичайно  гострої кризи ліквідності вперше після свого створення Федеральна резервна система США була вимушена звернутися до конгресу США із проханням  дозволити їй випустити боргові  цінні папери. В умовах, коли облікова ставка була знижена до 1%, що практично  вичерпало можливості даного антикризового  механізму, ФРС запропонувала випуск власних облігацій, векселів та інших  комерційних паперів як альтернативний механізм боротьби із кризою. За прогнозами аналітиків Bank of America, всього США потенційно можуть випустити нових боргових зобов'язань на суму до 1.5 трлн.дол. 
   Крім порятунку національних іпотечних агенств Fanny Мае і Freddy Мас, які були фактично націоналізовані, оскільки самостійно врятуватися вони вже не мали змоги, уряд США був вимушений терміново викупити контрольний 80% пакет AIG, тобто фактично націоналізувати цього страхового гіганта. У вересні 2008, щоб запобігти колапсу компанії, держава інвестувала в неї 85 млрд.дол., а в листопаді обсяг допомоги був збільшений до 152 млрд.дол. Близько 60 млрд.дол. із цієї суми - кредит на 5 років, решта суми асигнована на фінансування активів компанії. На початку 2009 року Federal Reserve Bank of New York почав реалізацію нового плану по подальшому порятунку іпотечного ринку США. План передбачає купівлю їм протягом 2009 року цінних паперів, гарантованих Fannie Mae, Freddie Мас та Ginnie Мас загальною вартістю 500 млрд.дол . Були введені жорсткі заходи державного контролю над інвестиційними банками Morgan Stanley и Goldman Sachs, але натомість влада надала їм право отримати додаткові державні кредити. В цілому уряд США був вимушений витратити на порятунок своїх фінансових ринків та стабілізацію економіки майже 3 трлн дол.

Країни Європейського  союзу також почали активно рятувати свої фінансові інститути. Велика Британія, в свою чергу, запропонувала банкам допомогу в залученні нового капіталу за рахунок додаткової емісії привелейованих акцій, які викупить держава . На ці цілі британський уряд виділив 50 млрд. фунтів стерлінгів (64,43 млрд.євро). Французькій  уряд вирішив виділить шести провідним  банкам країни 10,5 млрд евро, а уряд Німеччини  затвердив план підтримки загальним  обсягом 480 млрд евро, з яких 400 млрд евро піде на гарантії міжбанківських кредитів, а ще 80 млрд. евро передбачено на рекапіталізацію банків.

12 жовтня на засіданні  голів урядів держав єврозони  було прийнято план дій, спрямований  на надання додаткових капітальних  ресурсів фінансовим інститутам  та рекапіталізацію проблемних  банків. Були узгоджені спільні  принципи, яких мають дотримуватися  уряди та центральні банки  єврозони для того, щоб уникнути  прийняття заходів на національному  рівні, які суперечать функціонуванню  єдиного ринку. Ці принципи  були визначені на засіданні  Ради Європи. На самміті Євросоюза  було запропоновано асигнувати  на антикризові заходи 200 млрд.євро, або 1,5 процентів ВВП країн  співтовариства. Прямі державні  інтервенції в фінансову систему  в цілому були такими масивними,  що, за оцінками, на кінець 2008 року  уряди перетворились в найбільших  акціонерів в фінансовій галузі  більшості промислово розвинутих  країн із ринковою економікою . За даними дослідників Всесвітнього  банку, в цю сферу на цей  час державами було інвестовано  більше 500 млрд.дол., що було еквівалентно  майже чверті ринкової вартості  цієї галузі і йшло всупереч  із фундаментальною ідеологією  західної капіталістичної системи  . 

 Попри хвилю критики  на адресу Міжнародного валютного  фонду, що ця організація виявилася  неспроможною передбачити настання  світової фінансової кризи і  запобігти її розгортанню, МВФ  також залучився до порятунку  деяких країн, що найбільше  постраждали від дестабілізації  глобальної фінансової системи.  Міжнародний валютний фонд надав  2.1 млрд. доларів Ісландії, банківська система якої опинилася на межі банкрутства,прийняв рішення про надання кредиту у 10 млрд. дол. Угорщині та у 16.5 млрд.дол. Україні.

 Колективні та індивідуальні  дії урядів дали певний позитивний  ефект - дещо знизили вартість  залучення кредитів, зупинили стрімке  падіння світових фондових індексів, врятували від банкрутства деякі  провідні банківські установи. Разом  із тим стало зрозумілим, що  без ліквідації корінних диспропорцій  і проблем сучасної міжнародної  валютної системи, тривалої стабілізації  світових фінансів досягнути  буде вкрай важко .