Російсько грузинський конфлікт

Первісна чисельність  співробітників місії становила 8 осіб; це число двічі збільшувалася  до 19 осіб. Напередодні Стамбульського саміту ОБСЄ в місії працювало 15 міжнародних чиновників.

Місія розміщується в Тбілісі. Важливим кроком у її миротворчій  діяльності було відкриття 22 квітня 1997 польового офісу з двома співробітниками  в столиці Південної Осетії Цхінвалі.

За свідченням колишнього члена місії німецького дипломата  Рольфа Вельбертса, керівництво Південної Осетії противилося відкриттю офісу, так як вважало (на наш погляд, не без підстав), що місія в переговорному процесі орієнтується однозначно на представлення інтересів Тбілісі.

Місії коштувало чималих  зусиль «розтопити лід» у відносинах з південноосетинськими керівниками. Остаточно труднощі спілкування подолати, однак, не вдалося. Це почасти свідчить, що місія в якійсь мірі втрачала рівновіддаленість від двох сторін в конфлікті, дійсно схиляючись більше до прогрузинську позицію.

Хоча місії і вдалося  зміцнити контакти з усіма учасниками політичного процесу в Тбілісі  і Цхінвалі, просування до політичного врегулювання конфлікту в Південній Осетії йде повільно. Головною перешкодою, на думку фахівців ОБСЄ, як і раніше є небажання обох сторін обговорювати питання про надання Південній Осетії особливого статусу. В кінці 1994 р., спираючись на допомогу експертів, спрямованих Бюро з демократичних інститутів і прав людини і Центром по запобіганню конфліктів ОБСЄ, місія розробила пропозиції про такий статус для Осетії. Хоча угода з питання про статус ще не досягнуто, пропозиція місії допомогло, як вважають в ОБСЄ, почати дискусію щодо ключових питань, які повинні вирішуватися в рамках процесу врегулювання.

За ініціативою місії  в прийнятій в серпні 1995 р. конституції  Грузії положення про її територіальний устрій не були конкретизовані. Частково для того, щоб залишити можливість для узгодження відповідних рішень з регіонами Південної Осетії і Абхазії.

Місія сприяла також початку  прямих переговорів між представниками Грузії, Південної Осетії і Північної  Осетії. На зустрічі у Владикавказі 14 червня 1994 під головуванням керівника місії ОБСЄ була підписана декларація, що ставила за мету налагодження співпраці в практичних діях по боротьбі з організованою злочинністю, відновлення економіки, залізничного та автотранспортного сполучення, а також вирішення житлової проблеми і проблеми біженців. Сторони вирішили відновити діяльність Змішаної контрольної комісії - чотиристороннього органу, створеного для керівництва та управління діяльністю Змішаних сил по підтримці миру. На першому засіданні Комісії сторони домовилися про створення трьох робочих груп.

У березні 1995 р. місія організувала дискусію за «круглим столом» за участю видатних діячів Грузії і Південної  Осетії, присвячену визначенню природи  конфлікту і пошуку можливих шляхів його врегулювання. Було висловлено спільну  думку, що конфлікт повинен бути вирішений  тільки мирними засобами.

У військовій області місія  у відповідності з отриманим  нею в березні 1994 р. мандатом здійснює контроль за діяльністю Змішаних сил  з підтримки миру в Південній  Осетії. У тісній співпраці з грузинськими властями і при їх підтримці ОБСЄ робить активні зусилля щодо сприяння забезпеченню прав людини та проведення політичних реформ в Грузії в цілому. Для поширення інформації про  цілі своєї роботи і утриманні  свого мандата місія організувала у себе відділ з питань прав людини та зв'язків з громадськістю, куди забезпечений вільний доступ всім бажаючим. Її представники регулярно відвідують місця позбавлення волі, були присутні на судовому процесі над особами, які претендують на статус політичних ув'язнених.

Спільно із співробітниками  апарату глави держави Е. Шеварднадзе  місія працювала над конкретизацією його пропозиції про створення регіонального  суду з прав людини для країн СНД. У взаємодії з Бюро з демократичних  інститутів і прав людини ОБСЄ та при  вагомою підтримкою з боку Європейського  союзу та ряду міжнародних організацій  місія надавала органам влади  допомогу в підготовці відбулися  на початку листопада 1994 парламентських і президентських виборів і забезпечувала  координацію міжнародного спостереження  за їх проведенням. Навесні 2000 р. місія  провела аналогічну роботу, забезпечивши міжнародне визнання президентських виборів 9 квітня.

Суть суперечок 

Сутність наявних суперечностей  ці протокольні відмінності не змінюють. Як і на початку конфлікту (якщо не в ще більшому ступені), Цхінвалі на період проведення Стамбульського саміту ОБСЄ залишався не менш жорстким противником возз'єднання з Грузією, ніж Сухумі. По центральному питанню врегулювання - статусу Південної Осетії - на останній перед Стамбульського саміту ОБСЄ зустрічі експертів 10-11 вересня 1999 р. в Джаві (Південна Осетія) з шістнадцяти статей російського проекту проміжного документа не були погоджені чотири, містять якраз положення про статус.

Джавського зустріч експертів взагалі носила досить жорсткий характер. За ініціативою південноосетинської делегації сторони перш за все звернулися до найбільш актуальних питань: зміна маршрутів руху товарів в обхід території Південної Осетії; фактичне припинення подачі електроенергії в регіон; триваюче відсутність спільного грузино-південноосетинського підходу до проблеми економічного відновлення в зоні конфлікту; криміногенна обстановка.

Сформоване положення югоосестінская сторона оцінила як економічну блокаду регіону і спробу представити Республіку Південна Осетія в якості «кримінального освіти». Зі свого боку представники Грузії висловили думку, що вирішення проблем, пов'язаних з регулюванням транспортних потоків через територію Південної Осетії, повинно, поряд з урахуванням заклопотаностей Цхінвалі, відповідати законним інтересам грузинської держави в митній сфері. Що стосується криміногенної обстановки, то сторони погодилися в тому, що почастішали випадки захоплення заручників уздовж лінії розмежування - явище нове, яке вимагає прийняття спільних координованих зусиль грузинських і південноосетинських правоохоронних органів.

У політичній області експерти південноосетинської сторони наполягали на необхідності оцінки подій 1989-1992 рр.. в якості попередньої умови всеосяжного врегулювання конфлікту.

Обидві сторони погодилися прийняти поданий російською стороною в березні 1999 р. проект «проміжного документа» в якості основи для дискусії. Ними була підкреслена роль Російської Федерації  в процесі і відзначені вклади Республіки Північна Осетія - Аланія і місії ОБСЄ.

У попередньому порядку було погоджено  ряд положень політичного врегулювання:

формат переговорів повинен  включати представників сторін в  конфлікті, посередників від Російської Федерації, а також представників  Північної Осетії і ОБСЄ;

метою переговорів є всеосяжне  врегулювання конфлікту в відповідно до принципів міжнародного права. Незважаючи на заклики російських посередників і представників ОБСЄ, південноосетинські експерти відмовилися включити в текст майбутнього документа посилання на Статут ООН і принципи ОБСЄ;

при визначенні принципів врегулювання сторони погодилися вважати такими відмова від застосування сили, а  також від політичного, економічного та інших форм тиску; при цьому  акцент зроблений на довірі і добрій волі з метою досягнення всеосяжного  врегулювання конфлікту.

Щодо просувного південноосетинської стороною наміри сформулювати оцінку причин конфлікту і подій, що відбулися сторони погодилися провести такі дослідження за участю зарубіжних експертів. При обговоренні питань демілітаризації зони конфлікту сторони дійшли висновку про необхідність збереження присутності змішаних сил з підтримки миру до прийняття сторонами рішення про їх виведення. Співпраця правоохоронних органів повинне продовжуватися на основі спеціальних програм з придушення злочинності, попередження порушень прав людини за етнічними мотивами.

В області економічної реабілітації зусилля сторін будуть спрямовані на координацію спільних зусиль з метою:    

відновлення економічних зв'язків, виконання спільних проектів та заснування спільних підприємств;   

вироблення правових підходів для  полегшення економічного відновлення  і розвитку в зоні конфлікту;   

залучення іноземних інвестицій;   

координації з південноосетинської стороною розподілу її бюджетних асигнувань на відновлення з міжнародним механізмом контролю над витратами.

У сфері двосторонніх гарантій сторони  погодилися уникати односторонніх  дій і рішень, що суперечать даним  документом. Рішення виникаючих розбіжностей передбачається здійснювати на двосторонній основі із залученням у разі потреби  посередників російської сторони і  представників Північної Осетії - Аланії та ОБСЄ.

Механізм виконання угоди передбачає процедури оглядів в рамках роботи Змішаної контрольної комісії та зустрічей повноважних делегацій, а також представників виконавчої та законодавчої гілок влади сторін.

Ключовими питаннями, по яких розбіжності  між сторонами зберігалися за станом на початок 2000 р., були наступні.

Назва документа. Грузинська сторона  могла б прийняти для заключного документа про всеосяжну врегулюванні форму «угоди», в той час як південноосетинська сторона наполягає на формі «договору».

Повернення біженців і внутрішніх переміщених осіб. Тбілісі наполягає  на точному тексті в майбутньому  документі, що регулює повернення до колишніх місць проживання, в той  час як південноосетинська і північноосетинському сторони воліють говорити про можливе переміщення в Південну Осетію біженців з «власне Грузії», а термін «повернення» відносять скоріше до осетинів, втікачам з Південної Осетії в Північну.

Міжнародні гарантії. Запропонований російською стороною проект визначає Російську Федерацію в якості гаранта виконання майбутнього  документа про всеосяжну врегулюванні, відводячи ОБСЄ роль сприяючої сторони. Місія ОБСЄ запропонувала повернутися  до цього питання на більш пізній стадії переговорів.

У подальшому грузинська сторона (за сприяння ОБСЄ) внесла деякі суттєві  корективи у свою позицію. Протягом 2000 р. більш чітко позначилися  розбіжності сторін з питання  про гарантії майбутнього всеосяжного політичного угоди. Якщо для Цхінвалі це однозначно Росія, то Тбілісі налаштований на розширення кола держав-гарантів. Імовірно, за рахунок «держав-грандів» ОБСЄ. А це вносить нові елементи в і без того складне політико-силове зрівняння на Кавказі.

Основний текст документа. У  вересні 1999 р. дискусія сторін була припинена  на тексті, що стосується принципів  територіальної цілісності та права  народів на самовизначення, а також  тексту південноосетинської конституції, інститутів і символів, особистих і проїзних документів.

Безпосередньо після другої зустрічі експертів сторони позначили  свої позиції демонстративними політичними  актами. У Цхінвалі 20 вересня відбулося урочисте святкування 7-ї річниці незалежності за участю делегацій з Північної Осетії - Аланії та Придністров'я. 23 вересня уряд Республіки Південна Осетія зробило заяву, в якій покладалася відповідальність на грузинську сторону за надання економічного тиску з попередженням, що подібні дії серйозно ускладнюють грузино-осетинські відносини, негативно впливають на процес мирного врегулювання.

У зв'язку з тим, що діючий голова ОБСЄ в 1999 р. міністр закордонних справ  Норвегії К. Воллебек під час візиту до Грузії у вересні 1999 р. не надав, на думку південно-осетинських керівників, належної уваги Цхінвалі, з боку останнього було вжито низку добре продуманих практичних кроків з тим, щоб нагадати міжнародному співтовариству напередодні Стамбульського саміту ОБСЄ про суть своїх принципових розбіжностей з Тбілісі.

18 жовтня 1999 «голова південноосетинського уряду» М. Чігоев заявив, що з урахуванням складних обставин його «уряд» може бути примушена до перегляду своєї позиції про підтримці контактів з грузинською стороною і продовженні переговорів в цілому. М. Чігоев звинуватив Тбілісі в припиненні подачі електроенергії в Південну Осетію і ігноруванні наявних домовленостей про участь грузинської сторони в економічній реабілітації зони конфлікту. За наведеними ним даними, Тбілісі виконав свої зобов'язання за двосторонньою російсько-грузинському угоди 1993 р. про економічному відновленні менш ніж на 1%. Штучно гальмується, на думку Цхінвалі, грузинами і підписання нового аналогічної угоди.

Хоча М. Чігоев підкреслив, що можлива зміна в позиції південноосетинської сторони на переговорах з грузинською стороною не слід розуміти як акт тиску на позицію Тбілісі, своїм демаршем південноосетинські лідери, мабуть, ставили перед собою саме таку задачу.

Сам південноосетинський лідер Л. Чібнров, відзначаючи значну активність на переговорах але лінії Змішаної контрольної комісії і зустрічей експертів у 1999 р., визнав, що виконання прийнятих сторонами рішень залишається незадовільним, відсутні відчутні результати від досягаються домовленостей. Л. Чібіров безпосередньо пов'язав подальший прогрес у політичних аспектах врегулювання з економічним відновленням у зоні конфлікту. Він вельми критично відгукнувся про затягування підписання двосторонніх російсько-грузинського угоди про економічне відновлення, що, за його словами, може утруднити сторонам виділення коштів на потреби відновлення в 2000 р.

Південноосетинський лідер особливо напирав на перерви в подачі електроенергії з Грузії, які, за його словами, викликали різко негативну реакцію громадської думки Південної Осетії. Це все більш ставить під сумнів доцільність грузино-осетинського переговорного процесу.