Північноамериканська угода про вільну торгівлю

ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКА  УГОДА ПРО ВІЛЬНУ ТОРГІВЛЮ 

     Регіональна інтеграція нині є основною рисою  розвитку міжнародної економіки. Кількість  регіональних інтеграційних угод постійно  зростає. Однією з найбільших у світі  регіональних зон вільної торгівлі є НАФТА (Північноамериканська зона вільної торгівлі). Її поява змінила традиційну схему міжнародних зв’язків, спричинивши різке зростання у північній частині півкулі торговельно-економічних та інвестиційних зв’язків, які створили принципово новий баланс сил та інтересів, тенденцій розвитку світогосподарських відносин у цілому.

     Першим кроком до створення НАФТА став «план Еббота», прийнятий в 1947 р., метою якого було стимулювання інвестицій США у ведучі галузі канадської економіки. У 1959 р. США і Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, яке сприяло впровадженню американських стандартів в канадське виробництво військової техніки. Наступним кроком стало укладення в 1965 р. угоди про лібералізацію торгівлі продукцією автомобілебудування, яке сприяло інтеграції багатьох інших галузей.

     Ідея торгово-політичного об'єднання США, Канади і Мексики стала втілюватися в життя в 1970-і роки. Спочатку йшлося про оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була підтримана в 1980-і президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем.

     У вересні 1988 після нелегких трирічних переговорів була підписана американо-канадська угода про вільну торгівлю (CUSFTA), згідно з якою протягом десяти років США і Канада повинні були сформувати зону вільної торгівлі.

     17 грудня 1992 року глави урядів трьох держав засвідчили своїми підписами чинність угоди, яку національні парламенти ратифікували лише через рік. Угода про створення Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА) набрала чинності 1 січня 1994 р.

     У світлі інтеграційних процесів, що відбувалися в 1980-і роки у Європі та Азії, значення питання про створення НАФТА зросла, так як стало зрозуміло, що відповіддю на об'єднання Європи має стати об'єднання Америки і, як його частини, - Північної Америки. Проте якщо в ЄС інтеграційні процеси йшли зверху вниз (від урядів і державних органів), то в Північній Америці - знизу вгору, тобто від прагнення до співпраці на мікрорівні (між американськими і канадськими корпораціями) до співпраці на макрорівні.

     На відміну від угод, що лежать в основі європейських інтеграційних процесів, угода НАФТА не охоплює питання, пов'язані з соціальною сферою, такі як зайнятість, освіта, культура тощо.

     Отже, можна виділити наступні фактори, що обумовили створення НАФТА:

1. географічна близькість країн-учасниць та елементи взаємодоповненості структур національних економік;
2. тісні торгові та виробничі зв'язки між країнами-учасницями;
3. зростаюча мережа підконтрольних підприємств американських ТНК в Канаді та Мексиці і канадських ТНК в США;
4. посилення позицій ЄС, Японії та  нових індустріальних країн на світовому ринку.

     Метою НАФТА проголошено усунення перешкод у торгівлі товарами і послугами, поліпшення можливостей для інвестування в межах цієї зони вільної торгівлі, ефективний захист прав інтелектуальної власності, створення основи для, подальшого співробітництва з метою збільшення переваг угоди.

     Згідно  Угоди передбачається значне усунення всіх тарифів на північноамериканські товари відповідно до правил НАФТА про походження товарів. Також передбачається усунення всіх заборон та кількісних обмежень (квот та ліцензій) із особливими правилами для торгівлі в сільському господарстві, автотранспортними засобами, енергією і текстильними товарами.

     Товари  вважаються північноамериканського виробництва, якщо вони повністю північноамериканські або настільки трансформовані в регіоні НАФТА, що зазнають конкретних змін у тарифних класифікаціях (у такому випадку частка північноамериканського компоненту у переробці товару залежно від методу повинна становити не менше 50—60 %). У деяких випадках товари, крім того, повинні містити певний відсоток обсягу північноамериканського виробництва для відповідності тарифній класифікації, а також підпадати під особливі правила походження (це стосується особливих галузей промисловості: виробництво комп'ютерів, автомобілів та прикрас).

     Включення до НАФТА розділу про торгівлю послугами має велике значення для  країн-учасниць. Угода охоплює всі  види послуг, включно з фінансовими, винятком є лише послуги авіаційних та морських перевезень, бухгалтерського  обліку, архітектури, наземних транспортних перевезень, видавничі, комерційної освіти, реклами, радіотрансляції, будівництва, туризму, охорони здоров'я, а також юридичні, консалтингові та інжинірингові послуги. Вимоги до ліцензування та сертифікації не послаблюються, проте відповідно до принципу недискримінації ліцензування таких видів послуг, як юридичні, медичні та бухгалтерський облік, повинно відповідати об'єктивним критеріям та створювати умови для конкуренції, однак не за національною ознакою.

     Постачальники фінансових послуг країн НАФТА можуть розпочинати банківські, страхові, з цінними паперами та інші види фінансових операцій у будь-якій іншій країні НАФТА. Кожна країна також повинна дати дозвіл своїм резидентам купувати фінансові послуги в іншій країні-учасниці.

     Протягом  багатьох років дискусії щодо питань інвестицій були джерелом суперечок  між США, Канадою та Мексикою. У  результаті, згідно з Угодою про  НАФТА, для інвесторів північноамериканського регіону в кожній з країн-членів встановлюється недискримінаційний режим стосовно створення підприємств, придбання компаній, розширення та управління. Одним із досягнень Угоди вважається ліквідація цілої низки обмежень та вимог для іноземних інвесторів: обов'язковий експорт визначеної кількості товарів та послуг, обов'язкове використання вітчизняних товарів та послуг, обов'язкова передача технологій. Згідно з Угодою, інвестори зі США, Канади та Мексики отримують такі права з метою більш вільного ведення справ: право на репатріацію прибутків і капіталу, право на отримання справедливої компенсації у випадку експропріації, право на врегулювання суперечок між інвесторами та урядами в арбітражі.

     Кожна країна повинна здійснювати адекватний та ефективний захист і забезпечити  права інтелектуальної власності  на базі національного режиму. Також кожна країна зобов'язується виконувати угоду відповідно до потреб захисту довкілля і стабільного розвитку.

     Угода про НАФТА не залишила поза увагою питання вирішення суперечок між країнами-членами, встановивши 3 етапи здійснення арбітражу: на першому етапі проводяться переговори між сторонами з метою задовільного вирішення суперечок; якщо протягом першого раунду переговорів не вдасться дійти згоди, то справа переходить на розгляд Комісії; якщо Комісія не зможе врегулювати суперечку, то вона розглядається групою спеціалістів, яка складається з 5 членів і гарантує справедливе вирішення проблеми.

      Кожна з країн-учасниць має певні національні інтереси у Північноамериканській зоні вільної торгівлі. Зокрема США передбачають отримати виграш від участі в НАФТА у вигляді розширення безмитного ринку реалізації своєї продукції, отримання виходу через Мексику на ринки країн Латинської Америки, зняття питання про обов'язкове створення в Мексиці філій підприємств, щоб обходити при експорті товарів митні та протекціоністські бар'єри, появи легкого доступу до канадських і мексиканських економічних і енергетичних ресурсів, збільшення виробництва і експорту аграрної, автомобільної та текстильної продукції.

      Однак при підписанні Угоди американські критики висували декілька звинувачень, що НАФТА коштуватиме США робочих місць, змусить фірми США переміститись до Мексики, збільшить еміграцію з Мексики до США, спричинить інтенсивний мексиканський експорт, що «заполонить» США товарами, буде вигідною тільки для південних прикордонних штатів.

      Підписання  Північноамериканської угоди про  вільну торгівлю для Мексики забезпечує додаткові капіталовкладення, що надає  можливість створити нові робочі місця, підвищити рівень життя населення та надасть унікальний шанс для загального перетворення країни. У зв’язку з цим були зроблені наступні позитивні кроки Мексики на зустріч НАФТА:

1. кардинальна реформа банківської справи;
2. вдало розвивається програма приватизації;
3. земельна реформа;
4. лібералізація та реструктуризація економіки.

      Щодо  Канади, слід зазначити, що вона об’єктивно сильніший член НАФТА, ніж Мексика, але значно слабкіший за США. Тому Канада схильна блокуватися з Мексикою при відстоюванні своїх інтересів для чинення тиску на Вашингтон.

      Ефект створення НАФТА для Канади полягає у наступному:

1. бажання одержати доступ на мексиканський ринок на рівних умовах зі США;
2. збільшення обсягів зовнішньої торгівлі зі США;
3. підвищення зацікавленості іноземних інвесторів Канадою;
4. реструктуризація економіки країни через послаблення втручання держави і надання свободи дії ринковим силам;
5. перепрофілювання своєї економіки на виробництво і експорт товарів з високою доданою вартістю;
6. розширення внутрішнього ринку за рахунок його збільшення завдяки об'єднанню з ринками США та Мексики;
7. збільшення товарообігу з Мексикою, який є надзвичайно малим, порівняно з потенційно можливим;
8. вихід через США та Мексику на ринки країн Латинської Америки;
9. підвищення комерційної активності, що призведе до зростання промислового виробництва, розширення меж зайнятості.

     З виникненням і розвитком НАФТА посилилася конкурентна боротьба між трьома світовими лідерами - Північною Америкою, Західною Європою і Японією - але вже в новій конфігурації цих центрів, з новим співвідношенням сил.

     Інтеграція країн до спільного ринку зазвичай відбувається болісно. Теоретично ціна такої перебудови повинна однаково розділятися між усіма учасниками. На практиці, однак, Мексика несе більш важкий тягар, ніж США і Канада, оскільки вона стартувала з більш слабких економічних позицій. Якщо в ЄС існує компенсаційний фінансовий механізм, то в НАФТА він відсутній.

     Критики звертають увагу на деякі негативні наслідки діяльності НАФТА і для високорозвинених країн-учасниць - зокрема, на скорочення робочих місць, особливо в промислових районах. Втрата робочих місць в США пов'язана з тим, що багато американських і транснаціональних компаній стали переносити своє виробництво в Мексику (наприклад «Дженерал Моторс», «Гесс» (Guess)). Приплив дешевої робочої сили з Мексики на північноамериканський ринок праці чинить негативний вплив на зростання заробітної плати в США і Канаді.

     Через високу залежність від американського ринку зросла вразливість економік Канади і Мексики. Вона проявляється в періоди економічних спадів у США, при коливаннях в їх торгово-політичному режимі і в кризових ситуаціях.

     Прихильники розвитку НАФТА вказують на значне зростання загального обороту торгівлі всіх трьох країн. Також помітно зріс обсяг прямих американських інвестицій в Канаді і Мексиці, експорт послуг з США (особливо фінансових), знизився рівень нелегальної імміграції. Американські компанії отримали переваги перед закордонними конкурентами в «обслуговуванні» канадського і мексиканського ринків.

     Хоча НАФТА стимулює взаємну торгівлю, проте її недовга історія знає і приклади торгових «війн», коли члени НАФТА не могли домовитися про заходи регулювання торгівлі. Наприклад, це «лососева війна» між Канадою і США, «яблучна війна» Мексики проти американських експортерів, «помідорна війна» Мексики зі США.

     Незважаючи на критику, переважають позитивні оцінки перспектив розвитку НАФТА. ЇЇ розглядають як основу для більш широкої інтеграції країн всієї західної півкулі. Умови НАФТА надають можливість вступу до цієї організації нових держав, не встановлюють будь-яких географічних обмежень. У політичному плані передбачається створення в перспективі «спільноти демократій західного півкулі» - свого роду конфедерації американських країн з прозорими кордонами і єдиною економікою.

     Отже, НАФТА слід розглядати як нагоду для створення розширеної та ефективної виробничої бази для цілого регіону Північна Америка. Участь в інтеграційних процесах сприятиме отриманню Мексикою необхідних інвестицій та забезпечить створення робочих місць. Сполучені Штати й Канада виграють через те, що зростання доходів мексиканців дасть їм змогу імпортувати більше американських і канадських товарів, а отже, підвищить рівень попиту і компенсує втрату робочих місць у тих галузях, що пересунули виробництво до Мексики.