Процес багатонаціональної інтеграції

Крім цих основних органів ЄС, у ньому функціонують ще різні комітети, комісії, фонди. До них належить Економічний і соціальний комітет, Контроль-но-ревізійна палата, Комітет регіонів, Євроатом та деякі інші. Їхня діяльність, на відміну від фондів, носить в основному консультативний характер.

Майже 50-річний досвід існування Європейського співтовариства свідчить про високі результати розвитку цього інтеграційного угрупування. За цей час у ЄС спостерігалися швидкі темпи економічного зростання майже всіх країн Спільноти, низький рівень інфляції, безробіття, високі платоспроможність і рівень споживання населення. Країни ЄС володіють нині новими технологіями, високими стандартами виробництва, охорони довкілля, значними ринками капіталів. Тому сьогодні більшість країн Європи, що не є членами ЄС, хочуть найближчим часом вступити до цього інтеграційного об'єднання.

Серед країн - претендентів на вступ до ЄС є і Україна. Але вона дуже відстає за рівнем свого економічного розвитку від країн-членів ЄС. Тому її вступ до ЄС не може бути швидким. Для цього Україні потрібно вступити до Світової організації торгівлі, підвищити щорічні темпи економічного зростання до 6 - 7%, привести своє законодавство у відповідність із вимогами законодавства ЄС в усіх сферах, знизити рівень інфляції до 3 - 4%, а рівень безробіття - до 8%.

Основними документами, що визначають стратегію інтеграції України до ЄС, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана в Люксембурзі 14 червня 1994 року і вступила в дію з 1 березня 1998 року, та План дій у рамках європейської політики суспільства. Уже 2007 року Україна може провести переговори про створення митного союзу з ЄС для поступового усунення бар’єрів у цій сфері. Це дасть змогу Україні отримати статус асоційованого члена ЄС, брати участь у переговорах стосовно різних питань співробітництва зі Співтовариством, сприяє полегшеному доступу до фінансових ресурсів ЄС. У період з 2007 по 2011 роки можливе повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке створить реальні передумови для вступу нашої держави у це інтеграційне об'єднання.
3. Шляхи інтеграції України та її інтеграційні орієнтири

Україна не знаходиться осторонь тих процесів, що відбуваються в сучасному світі. Однак при уважному розгляді можемо виділити низку проблем в поступі України до інтеграційних структур, її відставання від країн з більш низьким рівнем соціально-економічного розвитку та внутрішньополітичної стабільності. Такі явища вимагають пильнішої уваги дослідників. Спонукають до пошуку причин розходження між євроцентристськими політичними деклараціями Української держави та реальним її місцем у структурах, які визначають зміст і основні напрями політичних, економічних та культурних процесів на Європейському обширі.

Перша і головна проблема, яка обумовлює підвищений інтерес науковців і громадськості до участі України в європейських інтеграційних об’єднаннях, полягає в тому, що зовнішньополітична діяльність України чітко обумовлена напрямом внутрішньополітичного розвитку нашої держави, відбиває суперечності, притаманні всьому українському суспільству. Відповідно роль і місце України в тих чи інших наддержавах,міждержавних об’єднаннях,що діють або починають діяти в Європі,визначатимуться передовсім внутрішнім становищем Української держави, її розвитком,її прагненнями та можливостями. І навпаки, активна чи пасивна роль України в європейських інтеграційних процесах може гальмувати чи прискорювати розвиток національної економіки, становлення основ громадянського суспільства, демократії в Україні. Відтак інтеграційна політика України є не чим іншим, як проекцією її державно-політичних прагнень на зовнішній світ, декларуванням нею своєї ролі серед народів Європи. Сьогоднішні реалії у взаємовідносинах України з світогосподарською сферою характеризується непідготовленістю її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва.

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації може призвести не лише до консервації, але й до негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше і швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

1. науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;

2. підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;

3. створення умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.

За умов кризового стану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України а також з урахуванням її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидно є етапність у проведенні нової економічної політики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема. На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу економіки з кризового стану. На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічної науково-технічної та інвестиційної діяльності. У відносно довгостроковій перспективі (третій етап) можливе створення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньозбалансованої та глибоко інтегрованої структури світового господарства. Отже необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку внутрішньоекономічних факторів.

Друга проблема, яка впливає на інтеграційні орієнтири нашої держави – це проблема основних етнополітичних комплексів та фобій, що визначають або суттєво впливають на політику України. Перш за все, серед фобій, які стали стійким національним надбанням і супроводжують українську історію мало не від її початків, необхідно виокремити примару, або страх периферійності. Погранична межева геополітична роль України не лише наклала на її минувшину трагічний відбиток, а й сформувала в її еліти стійке прагнення позбутися окраїнної ролі. Україна відігравала роль периферії для багатьох традиційних центрів (найважливіші з них: Константинополь, Стамбул, Москва, Варшава, Відень і Берлін). На жаль і сьогодні в загальній європейській “системі координат” українське становище не зазнало принципових змін, змінилися лише центри. Тепер ми маємо справу з такими інтегрованими центрами впливу, як НАТО, ЄС, з одного боку, та СНД -з другого.

Третя проблема, яка так само вимагає розв’язання чи чіткої позиції щодо її вирішення – це несформованість, внутрішня суперечливість мотивів інтеграційної поведінки української політичної еліти. Після перших років незалежності, після масового протверезіння щодо справжнього становища в Україні та в світі українська політична еліта досить активно намагається використати інтеграційні перспективи для стабілізації свого виняткового становища в державі, для легітимізації існуючого в Україні політичного “status-quo”, якщо не мобілізації на свою користь масової підтримки, то хоча б нейтралізації масових протестів. І в цьому відношенні інтеграції є надзвичайно засміченою пропогандистським фоном, заангажованою політичними спекуляціями,зведенням рахунків між різними політичними силами. Відповідно образ “ України майбутнього”, її місця в Європі та в світі досить чітко відрізняється саме внаслідок уявлень про те, кому,на яких умовах і як довго має належати вища політична влада в державі, а також якими - “європейськими” чи іншими засобами повинна вестися боротьба за контроль над державною владою.Останній чинник суттєво деформує наукове обговорення реальних здобутків, прорахунків і потенційних можливостей України відносно перспектив інтеграції в Європі.

Ще одна проблема, що стосується, можливо, глибинних шарів “колективного підсвідомого “ українського суспільства – це те, що можна назвати національним “комплексом покірного теляти”.

Наша держава тільки входить до системи світового господарства і від того, як цей процес проходитиме, залежить можливість дальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки Для того, щоб процес інтеграції України до світового економічного простору дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити і реалізувати кілька важливих вихідних положень. Вони повинні грунтуватись прогнозуванні тенденцій в змінах зовнішньоекономічного середовища (системи світового господарства), в якому повинно функціонувати національне господарство України, а також прийнятті його внутрішнього економічного "регламенту"; чіткому усвідомленні необхідних - збалансованих з національними інтересами - трансформацій національного господартсва, які б змогли забезпечити ефективну взаємодію з світовим господарством на основі високого рівня конкурентоспроможності економіки.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучасних умов функціонування національної економіки. Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у двох різноспрямованих векторах. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлена особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого "позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори.

Висновки

Виходячи з викладеного вище, можна сформулювати ознаки міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, інтеграція - це процес розвитку глибоких зв’язків між національними економіками, створення міжнародних господарських комплексів, які охоплюють близькі з рівнем розвитку держави.

По-друге, інтеграція - це процес свідомого регулювання економічних зв’язків між національними економіками. По-третє, в процесі інтеграції структурні зрушення в охоплених нею державах мають тенденцію виникнення більш ефективних пропорцій.

Отже послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найраціональніше використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об’єктивно зумовленого зниження цін на основні товари й послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння соціально-економічних та політичних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі: націоналізм, традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн, ідеологічні розходження; політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні; суперечності, пов’язані із розширенням інтеграційних угруповань і т.ін.

Що й свідчить про те, що процес багатонаціональної інтеграції є нескінченним і відкритим у майбутнє. Навіть поверхового погляду досить, щоб констатувати, що міжнародна інтеграція існує переважно у вигляді регіональної та міжнародної. Проблема глобальної інтеграції поки що дискусійна.

Що ж до України, то вона не знаходиться осторонь тих процесів, що відбуваються в сучасному світі. Однак при уважному розгляді можемо виділити низку проблем в поступі України до інтеграційних структур, її відставання від країн з більш низьким рівнем соціально-економічного розвитку та внутрішньополітичної стабільності. Україна тільки входить до системи світового господарства і від того, як цей процес проходитиме, залежить можливість дальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки

Ступінь інтегрованості нашої держави в світові структури та об’єднання є об’єктивним критерієм трансформації українського суспільства, показником реального стану України, оцінкою дієздатності її еліти, ефективності політичних перетворень.

Для того, щоб процес інтеграції України до світового економічного простору дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити і реалізувати кілька важливих вихідних положень. Вони повинні грунтуватись прогнозуванні тенденцій в змінах зовнішньоекономічного середовища (системи світового господарства), в якому повинно функціонувати національне господарство України, а також прийнятті його внутрішнього економічного "регламенту"; чіткому усвідомленні необхідних - збалансованих з національними інтересами - трансформацій національного господартсва, які б змогли забезпечити ефективну взаємодію з світовим господарством на основі високого рівня конкурентоспроможності економіки.

Список використаної літератури

1. «Актуальні проблеми державного управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції» : зб. наук. праць / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. – К. : ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2005. – С. 17-19.

2. «Міжнародна економіка» - навчальний посібник під заг. ред. О.Г. Гупала, К: “Хай-Тек Прес", 2007

3. Журнал “Світова економіка та міжнародні відносини", №4, 2006 “

4. «Міжнародна економіка» - навчальний посібник, Б.М. Одягайло, К: “Знання", 2006

5. «Pегіональна політика: методологія, методи, практика» / М. І. Долішній. – Львів : Інститут регіональних досліджень, 2001. – С.12.

6. «Соціально-економічний розвиток регіонів України: проблеми науки та практики» / [В. С. Пономаренко, В. А. Зінченко, М. О. Кизим, О.А. Гейман та ін.]. – Х. : «ІНЖЕК», 2007. – С. 56-58.