МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ І  ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Проблеми інтеграції Східноєвропейських країн» 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав:

студент IV курсу V групи

спец. «Облік і аудит»

Маковський Ігор Олександрович 

Керівник:

к.е.н., старший викладач кафедри ЗЕД підприємств

Тарасович Людмила Валеріївна 
 
 
 
 

Житомир, 2011

   План

   Вступ

1. Проблеми  інтеграції Східноєвропейських країн

   Висновки

   Список  літератури

 

ВСТУП 

     Розпочнемо  з того, що метою дослідження мого індивідуального навчально-дослідного завдання є одна із найпотужніших  інтеграційних зон світу –  Європейський Союз, а саме дослідження  процесу формування даної структури  та перспектив відносно її розвитку.

     Із  самого початку слід відзначити власне історичні передумови створення  Європейського Союзу. Почнемо з  того, що у 50-х роках у більшості  європейських країн були розвинуті  індустріальні господарства. Їхній  розвиток відзначився динамічністю та стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський  економічний простір. Організаційне  оформлення цей процес отримав ще у 1951 році. Саме тоді у Парижі було створено Європейське об’єднання вугілля  та сталі. Ця міжнародна організація  об’єднала кам’яновугільну, залізнорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам’яного вугілля в Західній Європі.

     Важливим  кроком в інтеграційному процесі  було підписання Римського договору про створення Європейського  Економічного Співтовариства (ЄЕС). Метою  даного Співтовариства є створення "спільного ринку", забезпечення рівномірного розвитку, стабільності й добробуту населення в Західній Європі. Створення ЄЕС свідчило про  подолання антагоністичного протистояння в Європі між індустріальними  країнами, перш за все між ФРН  і Францією. Вже у наступні десятиліття  стали очевидними і незаперечними  позитивні результати європейської інтеграції. 

ПРОБЛЕМИ  ІНТЕҐРАЦІЇ

Східноєвропейських  країн

     Безперечно, Європа часів “холодної війни” була аномалією. На початку 90-х в центрі Євразії стався величезний економічний, політичний і мілітарний колапс, який cтворив ґеополітичну пустку на східних кордонах тодішньої Європи. Це дозволило взятися до практичної реалізації ідеї Об’єднаної Європи і, під прикриттям США, безперешкодно поширювати її на схід . Розширення стало актом історичної справедливості щодо народів Східної Європи і завершило їхнє “повернення до Європи”, де вони завжди політично і культурно перебували. Планований вступ Болґарії і Румунії, а також ймовірне приєднання західнобалканських країн остаточно возз’єднають стару класичну Європу. Але питання в тому, чи не буде аномалією ТАКА Європа?

     На  межі Європи і свідомості

     Є вагомі історичні і культурні  підстави стверджувати, що в своєму нинішньому вигляді Європа “незавершена”, бо за її межами, залишилась низка європейських народів, які, безперечно, заслуговують на те, щоб стати її частиною. Мова йде про народи європейської частини колишнього СРСР – Білорусь, Молдову, Грузію і Україну. Ключовою серед них є Україна, бо від її вибору залежить баланс сил в реґоні.

     Україна – це “прикордонна земля”, де піддані великого князя литовського чи короля польського постійно зіштовхувались в збройному протистоянні з військовими формуваннями ворожих східних народів: татарами, турками, московитами. Протягом століть Україна становила найдалі на схід висунений бастіон і одночасно “кордон” європейської цивілізації. Вона була простором безпосереднього контакту “освоєного”, європейського світу з іншим, “чужим світом”, який знаходився на межі з Хаосом. Вона розташована на межі Європи і позаєвропейського світу, а для багатьох європейців ще й на межі свідомості.

     Ці характеристики стосуються не тільки кожної з названих вище країн, а й цілого реґіону. Сама постановка питання про включення цих країн зачіпає цілий комплекс проблем, пов’язаних з постімперською трансформацією всього величезного простору, який колись займав Радянський Союз.

     Імперія завдає удару у відповідь

     Перша ґрупа проблем, пов’язаних з інтеґруванням “східних околиць” Європи може бути окреслена як “російське питання”. Сьогодні, майже 20 років після падіння комунізму, “період напіврозпаду” імперії триває. Найголовніша трансформація на теренах колишньої імперії полягає в перетворенні Росії на неімперіалістичну країну і прийнятті нею відокремленого статусу колишніх радянських республік.

     В останні роки в Росії з’явилась тенденція використовувати для опису пострадянської ситуації порівняння з ЄС. Економічна інтеґрація колишніх радянських республік почала розглядатись як інструмент і прикнриття для реставрації імперії. Згідно з цією концепцією мали би існувати “дві Європи”: Європейський Союз з центром в Брюселі і химерна “Східна Європа” з центром в Москві. І найважливішою тут є Україна. Якщо Україна не буде тісно прив’язана до Росії, навіть в якийсь “неформалізований” спосіб, то ця “інша”, “російська” Європа Путіна буде неможлива.

     План  відновлення імперії не обов’язково має бути накреслений формально. Він радше є відображенням глибоко закорінених імперіалістичних інстинктів. Багато років тому росіяни прийняли, спочатку неохоче, реальність повної незалежності Польщі. Їм було важко прийняти таку реальність. Але незрівнянно важче росіянам прийняти реальність повної незалежності України. Одного дня вони зрозуміли, що Україна – не їхня провінція, а незалежна європейська держава. З цією думкою дуже важко змиритися.

     Ця  ситуація вимагає рішучого залучення  Сполучених Штатів до розв’язання  непорозумінь з Росією, пов’язаних з окресленням ґеоґрафічних меж Європи.

     Друга ґрупа проблем, можливо найважливіша, - це внутрішні проблеми країн на східній периферії. Цим країнам довелось не лише змінити економічну систему, а й одночасно подолати труднощі трьох великих перехідних процесів:

- вперше створити власні держави і утвердити національну ідентичність

- здійснити перехід від тоталітарної системи до демократії

- від соціалістичної до ринкової системи

     Оскільки економічна система і система державного управління є відображенням стану суспільства, то першочергове значення мають суспільні перетворення. Змінившись, суспільство змінить економічну і політичну систему, культуру. Але найважливішою є ідентичність, бо саме від неї зрештою залежить здатність нації засвоїти єропейські цінності, реформувати політику і економіку.

     Для успішної інтеґрації на Захід важливий консенсус політичної еліти, але найбільше – суспільства. В східноєвропейських країнах питання європейського вибору практично не обговорювалось. Там не було відчутного спротиву євроінтеґрації, хіба що з боку марґінальних політичних сил. В Україні, незважаючи на те, що вона має більше підстав називатися частиною Європи, існує менший рівень національного консенсусу щодо європейського вибору, ніж навіть скажімо в Туреччині. ЄС не був готовий до переговорів з Туреччиною 43 роки, але це ніяк не змінило політичну волю турецької еліти до інтеґрації в ЄС. Ісламський фундаменталізм і великий націоналізм Туреччини продовжують надавати інші варіанти вибору, звернені на Схід, але їй це нецікаво. В Україні трохи інша ситуація, бо значна частина еліти і майже половина народу розглядає альтернативи, в тому числі і ті, які передбачають створення нового інтеґраційного простору між колишніми радянськими республіками.

     Варто звернути увагу на такі поняття, як креольство. Креольська держава – це держава, де панує мова і культура колишнього колонізатора, які внаслідок асиміляції стали рідними для їх носіїв. Якщо бути цілком об’єктивним, то Україна – типова креольська держава.

     Але найбільшою проблемою, пов’язаною з ідентичністю є “залізна завіса” в головах народу. Росія нав’язала Україні таке світосприйняття, яке майже цілком віддалило нас від Заходу – “чужого”, “ворожого”, який хоче нас поневолити, захопити наші землі. Сьогодні в Україні відбувається зміна цього сприйняття, але це збільшує проблеми консолідації різних реґіонів України, бо для населення сходу і півдня Росія залишається ментально і культурно набагато ближчою, ніж Захід. Тільки значне покращення економічних показників зможе привести до позірного міжнаціонального єднання, як це сталося в країнах Балтії, де росіяни і російськомовні палко ненавидять корінні народи. Але вдвічі вища ніж в Росії середня зарплата змушує їх уживатися з корінною нацією.

     І врешті третя ґрупа проблем – це проблеми самої Європи.

     Проблемою є те, що “Європа” як така ще не існує. Це мрія, концепція і мета, але все ще не дійсність. Досі незрозуміло, чи хоче взагалі більшість європейців, щоб Європа стала світовою потугою і чи готові вони робити потрібні кроки для того, щоб стала. Економічні проблеми все більше звертають увагу європейців всередину себе. Загалом Європа справляє враження ґедоністичної ґрупи суспільств, яка не має ширших візій. Ідея єдності має підтримку загалу, але позбавлена запалу і відчуття місії. Це робить обов’язковим виступання Сполучених Штатів від імені єдності Європи.

     ЄС  зможе подолати структурну кризу, яка виникла внаслідок останнього розширення тільки за рахунок створення загальноєвропейських політичних партій і заснування політичного союзу, нової державної структури – Сполучених Штатів Європи. Зовнішні відносини, оборона і внутрішній ринок були б сферами реґулювання європейського федерального уряду, який би обирався безпосередньо населенням Союзу. Питання оподаткування, соціального забезпечення, охорона здоров’я, юстиції і дотримання законів, і інші галузі залишилися б прероґативою урядів “штатів”. Баланс між державними і федеральними питаннями підтримувався б необхідністю одностайного голосування в палаті схожій на Сенат. Cтворення верхньої палати Європейського Парламенту дозволило б також вирішити конфлікт між “малими” і “великими” країнами Союзу – рівне представництво в Сенаті і пропорційне в Палаті представників.

     Окреслення чітких східних меж Європи, яке передбачає визначення остаточного статусу в європейському проекті країн “затиснутих” сьогодні між розширеною Європою і Росією (з можливістю їхнього майбутнього членства), піднімає питання про статус в ньому самої Росії. Єдина реальна альтернатива Росії – розширена Європа. Але “європейський вибір” Росії не означає можливості її формального включення до ЄС. Росія не має жодних підстав бути частиною Об’єднаної Європи, так само, як Європа не має жодних підстав бути частиною Росії. Попри це навіть без формального членства, неімперська демократична Росія могла б стати для ЄС, до якого входили б Україна, Білорусь, Молдова і Грузія, таким же добрим сусідом, яким для США є Канада.  

Висновки

     Сьогоднішні процеси в Європі розвиваються в напрямку федералізації. ЄС зможе подолати структурну кризу за рахунок створення загальноєвропейських політичних партій і заснування політичного союзу, нової державної структури – Сполучених Штатів Європи. Якщо так, то це вимагає окреслення чітких кордонів Європи.

     Є вагомі підстави стверджувати, що сьогоднішня  Європа “незавершена”, бо за її межами, залишились європейські народи, які заслуговують на те, щоб стати її частиною – Білорусь, Молдова, Грузія і Україна. Серйозною перешкодою для інтеґрації цих країн є те, що вони і далі розглядаються Росією як простір її виключного впливу і “патронату”. Але найважливішою є ідентичність, відчуття приналежності до європейської цивілізації, і названі країни мають з цим проблеми. Подолання постколоніального статусу вимагає розширення політичних, економічних і насамперед культурних зв’язків цих народів з Західною Європою.