Позитивні та негативні моменти щодо інтелектуальної власності в Україні

Відомо, що однією із головних умов набуття членства у Світовій Організації Торгівлі є упорядкування національного законодавства та практики регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до положень тексту угод Уругвайського раунду. Крім того, країни - члени Світової Організації Торгівлі повинні дати згоду на прийняття нового кандидата. За прийнятою процедурою приєднання, Україна провадить двосторонні переговори із країнами-членами Світової Організації Торгівлі, під час яких узгоджуються позиції, надаються відповіді на попередні запити, визначаються права, щодо захисту експорту та окреслюються зобов’язанням в галузі імпортної політики, розглядаються тарифні поступки. Отже, такі переговори, крім економіко-правової спрямованості, мають і політичне забарвлення.

У Концепції загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України від 21 листопада 2002 року №288-4, визначено, що „адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу – це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу". На сьогодні в Україні вже створено основне політико-правове та організаційне підгрунтя такої адаптації, до якого, належить Угода УТ. Будь-який закон діє в певному конкретному соціально-економічному середовищі, а отже під час розробки законопроектів необхідно врахувати реальні умови функціонування нормативного акту. У системі інтелектуальна власність вислів „створена правова база для інтеграції України до Європейського Союзу" можна застосувати тоді, коли налагоджена державна система охорони прав інтелектуальної власності охоплюватиме та узгоджуватиме між собою всі сторони призначення, як то – власність, право, економіка, судова система, коли законодавство буде закріплено практикою його використання, коли реальні діяння цілковито відповідатимуть положенням закону. Отже, якщо для мешканців України, іноземних осіб та осіб без громадянства рівень захисту прав інтелектуальної власності стосовно юридичних та економічних аспектів, припинення недобросовісної конкуренції, швидкості та якості розгляду судових позовів, умов залучення інвесторів страхування майнових та немайнових ризиків буде не гірше ніж у країнах Європейського Союзу , можна вважати, що гармонізацію законодавство проведено.

На сьогодні законодавство  України у сфері інтелектуальної  власності охоплює всі загальновідомі об’єкти права інтелектуальної  власності і в цілому відповідає міжнародним нормам.

Разом з тим реальні  функціонування системи інтелектуальної власності Україні викликають багато нарікань. Спираючись на неї, майже неможливо забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної економіки, залучити інвестиції до інноваційних проектів, захистити національного виробника на зовнішньому, полегшити тиск іноземних товарів на внутрішньому ринку, покласти край торгівлі контрафактною продукцією. Сьогодні Україну звинувачують у низьких стандартах охорони інтелектуальної власності, вона займає перші рядки у списку країн-піратів програмного забезпечення, фармацевтичних засобів, до неї застосовують санкції, що призводять до значних політичних та фінансових збитків.

Стан управління розвитку цієї власності в Україні обумовлено багатьма чинниками, серед яких необхідно відзначити такі: по-перше, нерозуміння більшістю посадових осіб, які мають опікуватися питаннями інтелектуальної власності, до яких наслідків призведе зволікання з розбудовою системи цієї власності, так як це позначиться на економічній безпеці держави; по-друге, відсутністю уявлення, що власне необхідно будувати в царині інтелектуальної власності. Але щоб провести аналіз стану роботи міністерств і відомств щодо координації діяльності підпорядкованих підприємств, організацій і установ у сфері правової охорони промислової власності, то було б видно, що належної уваги цим питанням не приділяється. Це призвело до різкого скорочення чисельності або ліквідації патентних підрозділів на підприємствах, організаціях і установах, що негативно позначилось на стані роботи, пов’язаної з правовою охороною об’єктів промислової власності і призвело до великих збитків як підприємство, організацій і установ так і держави в цілому. Необхідно створити страхування об’єктів інтелектуальної власності. Важливою проблемою є незавершеність формування структури державної системи охорони об’єктів цієї власності, особливо у правоохоронних органах. Крім того, необхідно правову підготовку у сфері охорони інтелектуальної власності, як суб’єктам, що створюють ті об’єкти, а саме науковцям, винахідникам, конструкторам, технологам, дизайнерам, так і посадовим особам, відповідальним за використання цих об’єктів. У країні практично немає фахівців з маркетингу інтелектуальної власності, а також комплексної державної системи навчання, підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з питань охорони інтелектуальної власності.

У процесі впровадження інновацій, тобто перетворення ідей у новий або удосконалений  продукт, який запроваджено на ринку, домінуючу  роль посідають питання набуття і захисту виключних прав на результати інтелектуальної діяльності та їх комерціалізація. Більше того, правові й економічні відносини, форми та методи у сфері інтелектуальної власності одна без іншої не існує.

Сьогодні Україна перебуває на завершальній стадії переговорів щодо вступу до Світової організації торгівлі і візьме на себе ряд зобов’язань у всіх сферах народного господарства.

З точки зору національних інтересів Україна має шанс приєднатися  до вимог ГАТТ/СОТ і в такий  спосіб сприяти розвитку експорту й імпорту товарів, але при цьому необхідно враховувати, що в реальних міжнародних стосунках часто виникають різного роду парадокси й ускладнення. Стосовно цього можна виділити кілька важливих аспектів.

Перший аспект. В основних положеннях ГАТТ/ СОТ для країн, що вступають до цієї організації, передбачено вирішення на методичному рівні та практичне дотримання низки вимог, до яких належить і вимога стосовно переведення нетарифних бар'єрів у тарифні еквіваленти. В теоретичному і практичному плані ця проблема залишається малодослідженою як в Україні, так і в інших країнах. Тут необхідне теоретичне обґрунтування такого процесу і розробки й використання спеціального механізму їх забезпечення як необхідної умови здійснення перетворень і захисту інтересів України.

Суть поняття "нетарифні  бар'єри" трактується як специфічна дискримінація іноземних товарів  на користь вітчизняних. Найважливіші складові їх: антиреклама, застосування стандартів, система оподаткування, санітарні обмеження, ліцензування та квотування, регулювання валютного курсу національної грошової одиниці, податок на прибуток, акцизний податок, податок на додану вартість. Вважається, що до найпоширеніших інструментів нетарифного регулювання або бар'єрів належать ліцензії і квоти у відповідь на дискримінаційні дії інших держав.

У методичному плані  принциповим має бути положення  про те, що на першому етапі потрібно розв'язувати проблему не в напрямі  від нетарифних бар'єрів до тарифних еквівалентів, а навпаки, від тарифних еквівалентів або еквівалентної митної ставки до нетарифних бар'єрів у формі квоти. При трансформаційних процесах у напрямі від тарифних еквівалентів до нетарифних бар'єрів і від нетарифних бар'єрів до тарифних еквівалентів формується різниця в імпортних цінах на товари, що має сталий характер. Виклад методичних підходів стосовно переведення нетарифних бар'єрів у "тарифні коефіцієнти", що належить до вимоги ГАТТ/СОТ, є актуальним з теоретичної і практичної точок зору. Усунення нетарифних бар'єрів має відбуватися на тлі змін у рівнях імпортних цін, які є підґрунтям для тарифних еквівалентів.

Розрахунок тарифних еквівалентів повинен здійснюватися  на основі фактичної різниці між  внутрішніми й зовнішніми цінами і у транспарентній формі. Для  цього використовують дані за базовий період. Зовнішні ціни повинні являти собою середні фактичні ціни СІФ одиниці товару для країни-імпортера. У випадках, коли середні ціни СІФ одиниці товару неможливо визначити або якщо вони непридатні, зовнішні ціни повинні: а) являти собою придатні середні ціни СІФ одиниці товару в сусідній країні; або б) розраховуватися із середніх цін ФОБ одиниці товару одного або кількох з найбільших експортерів з поправкою на орієнтовну вартість страхування, фрахту та інших відповідних видатків з боку країни-імпортера.

При розрахунку початкових тарифних еквівалентів, у разі необхідності, можна робити поправку, яка враховує різницю в якості або сорті  товару, для чого використовують відповідний  коефіцієнт. У тих випадках, коли тариф, розрахований за цими інструкціями, є від'ємним або меншим за його поточний зв'язаний рівень, початковий тарифний еквівалент може бути встановлений на рівні поточної зв'язаної ставки або на основі пропозицій країни щодо тарифу на даний товар. Поява в Україні методики переведення нетарифних бар'єрів у тарифні еквіваленти на взаємопов'язаних засадах протистоятиме недосконалим лібералізації і протекціонізму. В даному випадку з'ясована справді унікальна ситуація щодо зміни ринків імпортних цін, і це питання є пріоритетним для зовнішньоекономічної діяльності.

Існує загальна думка, що процес тарифікації, який використовувався на Уругвайському раунді, не привів до значної лібералізації торгівлі шляхом зв'язування тарифів у графіках країн. У деяких випадках розрахований еквівалентний тариф був занадто  високим і не давав реальної можливості для імпорту. Більше того, розмитість тарифних ставок (тобто різниця між зв'язаними ставками і тими, що застосовуються) дала змогу країнам використовувати цю різницю як свого роду перемінний збір. Загальний консенсус з приводу необхідності продовження реформи, однак, не привів до згоди про те, як краще досягти цієї мети.

Щодо країн з так  званою перехідною економікою, до яких належить і Україна, при формуванні своєї зовнішньоекономічної політики необхідно насамперед враховувати досвід розвинутих країн. Із досвіду виходу із кризи США, Німеччини, Японії та їх прогресу можна зробити висновок: виважена політика трансформованої системи протекціонізму свого виробника та захисту свого ринку має ґрунтуватися на дотриманні стратегічного курсу на поетапну лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків саме в тих сферах, де з'являються конкурентні переваги.

З огляду на це через механізм лібералізації та протекціонізму важливо  забезпечити належний рівень захисту  зовнішньоекономічних інтересів АПК на світовому ринку.

Перелічені вимоги ГАТТ/СОТ  щодо лібералізації та протекціонізму зовнішньоекономічної діяльності й  методологічні аспекти їх реалізації слід розглядати в сукупності як державну зовнішньоекономічну політику стосовно розвитку експортно-імпортного потенціалу інтелектуальної власності на засадах, які б виправдали себе.

Стабільний розвиток національної економіки держави, як свідчить зарубіжний досвід, великою  мірою залежить від динаміки розвитку зовнішньої торгівлі, яка виступає важливою складовою частиною, а у деяких випадках і рушійною силою економічного розвитку країни на міжнародній арені. Використовуючи зовнішню торгівлю сільськогосподарською продукцією як засіб стимулювання розвитку національного сільського господарства в інтересах добробуту народу, держава визначає основні засади та напрями своєї зовнішньоторговельної політики, які можуть коливатися у межах від жорсткого протекціонізму до цілковитої лібералізації. Але загалом це повинна бути системно обґрунтована та послідовна політика держави.

5. Перспективи розбудови системи інтелектуальної власності в Україні

Установчими документами  на Державний департамент інтелектуальної  власності покладена реалізація у межах своїх повноважень  єдиної економічної, фінансової, науково-технічної, соціальної політики у сері інтелектуальної власності та розробка на основі результатів аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності пропозицій щодо її вдосконалення. Такий стан речей спричинили об’єктивні та суб’єктивні причини.

Для розбудови інтелектуальної  власності необхідні такі ресурси: час, кадри, довіра або навіть і прихильність з боку значної кількості міжнародних  організацій і потенційних інвесторів. Матеріальні ресурси, у тому числі  бюджетні кошти та гроші у вигляді  різного виду мита, зборів, допомоги потребують окремого розряду і окремих оцінок.

Необхідно, щоб діяльність Департаменту та Укрпарламенту була спрямована з огляду на різні причини, переважно на видачу охоронних документів, розробку інструкцій та правил, підготовку звітів.

Отже, становлення системи інтелектуальної власності в Україні розглядалося переважно з огляду на доцільність приєднання до Світової організації торгівлі і виконання угоди УПС та ТРІПС.

Висновок

Отже, незважаючи на труднощі та протиріччя, в Україні буде досягнуто певних конкретних результатів щодо оновлення та захисту прав інтелектуальної власності. Разом з тим буде досягнуто високих результатів на шляху набуття Україною членства у світовій організації торгівлі. При цьому, на мою думку, розбудова системи інтелектуальної власності, забезпечення її відповідним нормам і стандартам стає важливим напрямом налагодження ринкових відносин як всередині країни, так і поза її межами.

За швидкоплинних та жорстоких умов суперництва здобути  власну нішу на світовому ринку можна тільки завдяки продукції, яка спроможна забезпечити найкращі технічні та споживчі характеристики, захищена патентом або вироблена за ліцензією.

Ліцензійна продукція  в Україні відносно всієї промислової  продукції має неприпустимо низький рівень – 0,8% від загального обсягу відвантаженої продукції.

Я вважаю, щоб отримати суттєву підтримку фінансової, наукової, освітньої та іншої сфери досліджень та розробок з боку національних підприємств  з приватною та колективною власністю, необхідно у підприємців створити зацікавленість у вагомих інноваційних проектах. У найкращому випадку такі підприємства будуть орієнтовані на придбання закордонних ліцензій, у інших випадках вони вимушені займатися виробництвом застарілої продукції.