Позиція українських ЗМІ в російсько-грузинському конфлікті

Вікторія  Гатрич

Науковий  керівник - кандидат історичних наук,

 доцент  Карпо В.Л.

Чернівецький  національний університет ім.Ю.Федьковича 

Позиція українських ЗМІ

в російсько-грузинському конфлікті 

      В ході будь-якого військового конфлікту ЗМІ відіграють важливу роль, оскільки всі джерела інформації в такий період, в тій або іншій мірі, стають інструментами військової пропаганди і свідомо або несвідомо беруть участь в інформаційній кампанії влади. В період грузино-осетинського конфлікту ураїнський інформаційний простір став частиною незримого, але відчутного „поля бою”. Причиною цього є те, що російський сектор ЗМІ на території нашої держави займає всетаки вагоме місце.

      Важливо сказати те, що українські медіа, так само, як і ураїнська еліта не були готові до адекватної реакції на такого роду події. Наслідуючи українських політичних лідерів, ЗМІ обрали тактику «непроблематизації та незагострення», концентруючи свою увагу на повідомленнях про безпосередні воєнні дії, не обговорюючи реальних причин конфлікту та не піддаючи критиці воєнні дії Росії в Грузії. Особливо добре це було помітно у перші дні, коли ситуація була непередбачуваною. Хоча єдиної позиції української держави в ході конфлікту так і не було збережено. Згодом вона разом з Латвією та Польщею в західних ЗМІ були визнані, як держави, які підтримують Грузію, незважаючи на політичну міць Росії. [1]. По закінченні військового конфлікту  фахівці висловили думку про те, що в Україні Росія програла інформаційну війну в інтернеті, де була різноманітна інформація з різних джерел. Понад чверть українських користувачів інтернету поділяли позицію Росії у конфлікті, тоді як більшість, навіть у російськомовних регіонах, підтримувала позицію Грузії. Росія на такі висновки експертів заявляє про те, що ситуація склалася таким чином, адже головним джерелом інформації про її позицію у конфлікті був сайт ru.net, однак він недостатньо висвітлював події і не задовольняв відвідувачів [2]. Що стосується радіо, то українським слухачам в ході „5-денної війни” і після неї доводилось не раз чути про те, як грузинські танки вели вогонь по житлових кварталах південноосетинської столиці, а також по біженцях, які покидали Цхінвалі. Ще одним важливим засобом масової інформації – є друковані видання, які в період російсько-грузинського конфлікту працювати на належному професійному рівні не могли через брак стратегічного (профільного) капіталу.  Обмежені можливості у ресурсах та брак системності в управлінні спричинили запізнілу реакцію на кризу та нездатність системно виставити фільтри (кількаразову перевірку фактів, наприклад) залежно від потреб аудиторії.

      В телевізійному просторі темі конфлікту в Грузії надавали найбільшого пріоритету. Блок сюжетів про грузинські події на усіх каналах подавався найпершим, випереджуючи за актуальністю навіть інформацію про нові повені на Західній Україні та відкриття Олімпіади 8 серпня, тобто новин, які за всіма ознаками належать до так званих «гарячих». І в перші ж дні конфлікту аналітики голосно заявляли про те, що більшість українських телеканалів засуджують напад Грузії на Південну Осетію. Хоча згодом і ця думка піддалася сумніву. Адже попри те, що на початку конфлікту через блокування сайтів державних органів влади та інформаційних агентств Грузії більшість українських ЗМІ були змушені звертатися до російських інформаційних джерел, все ж зміст інформаційних випусків українських телеканалів, суттєво відрізнявся від змісту російських новин, які були повністю заангажовані. До того ж практично усі впливові ЗМІ та інтернет-видання відправили в зону конфлікту власних кореспондентів, чиє бачення протистояння радикальним чином відрізнялося від московських інтерпретацій. Проте після проведення аналізів, знайшлися і прогалини в роботі - експертами було визначено, що  українські телеканали в період конфлікту обрали тактику непроблематизації. Саме через це сюжетам відверто не вистачало контексту, передісторії, експертних оцінок та коментарів. Як повідомила Експертна компанія pro.mova, лише Новий канал зазначив нафтовий чинник як причину конфлікту між Грузією і Росією [3]. Крім того, практично ніде не було даних міжнародних гуманітарних організацій про кількість жертв і постраждалих. Недоліком цієї інформаційної кампанії є ще й те, що у глобальному медіа-просторі, як і в українському зокрема, з самого початку конфлікту фігурували поняття Грузія і Росія, водночас мало уваги зверталось на надання допомоги Південній Осетії, яка прагнула незалежності від Грузії [4].

      Отже, можна констатувати, що основною проблемою для вироблення єдиної позиції української держави щодо російсько-грузинського конфлікту, у тому числі й в інформаційному просторі, була невизначеність української політичної еліти щодо чіткої політики в даному питанні. Проте у цілому українські ЗМІ продемонстрували достатньо високий рівень об’єктивності й плюралізму у висвітленні цих подій. Недивлячись на суперечливість досліджень, в українському інформаційному просторі домінує думка про те, шо російський інформаційний супровід конфлікту, яким би потужним він не був в Україні, не зміг нав'язати населенню нашоїдержави односторонню інтерпретацію подій. 

Список  використаних джерел:

1. Інформаційна складова російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року: ризики для України // http://www.niss.gov.ua/Monitor/june2009/03.htm
2. Високий вал//http://val.ua/politics/ukraine/192614.html
3. Експертна компанія pro.mova // http://pro-mova.com/
4. Дослідження: Україна програла інформаційну війну Росії в освітленні конфлікту в Грузії // http://novynar.com.ua/politics/34777