Позиції України на міжнародному ринку технологій

Глава 4. Позиції України  на міжнародному ринку технологій

Типологічні ознаки міжнародного технологічного трансферу 

 

Одне з ключових питань цивілізаційної перспективи України  становить обґрунтована й послідовна орієнтація країни на залучення до процесів техноглобалізму. Це планетарний тренд інтернаціоналізації створення й освоєння, виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) й дифузії (розповсюдження) інновацій та технологій. При цьому інновації розглядаються як дискретні нововведення, що набули ринкового життєвого циклу, а технології характеризуються як системи інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

 

Транснаціональна комерціалізація  інновацій і технологій опосередковується  світовим ринком технологій, тобто  сукупністю міжнародних ринкових відносин його суб'єктів із приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти — технології продуктів, процесів та управління.

 

Складовими світового  ринку технологій є міжнародні ринки  технології!, суттєві ознаки яких становлять переважна "географія" руху та/чи номенклатура інтелектуальної (промислової  — за західною термінологією) власності. Для України, як буде показано далі, таким міжнародним ринком є європейський, точніше східноєвропейський, ринок, а номенклатурний портфель охоплює  головним чином некомерціалізовані інновації, а не саме об'єкти технології чи їхні продукти-носії.

 

Об'єкти (технології) світового  та міжнародних ринків технологій можуть набирати як товарного, так і нетоварного  вигляду. Іншими словами, рух технологій здійснюється у двох формах: комерційній (ринковій) і некомерційній (позаринковій).

 

Основне місце в комерційному трансфері технологій належить опосередкованій  торговельними угодами й контрактами  купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів  споживання), які є об'єктами світового  ринку товарів (послуг).

 

Товари класифікуються згідно з розробленим ЮНКТАД рівнем технологічної  місткості торгівлі (ТМТ) — часткою  витрат на дослідження та розробки в обсязі їх виробництва й торгівлі. Так, у країнах ОЕСР високо технологічно місткими вважаються аерокосмічне устаткування (22.7 %). комп'ютери (17,5 %), електроніка (10,4 %). ліки (8.7 %) тощо: середньо технологічно місткими — автомобілі (2.7 %). хімікати (2.3 %). різна промислова продукція (від 1.6 % до 1.8 %) і т. д.; низько технологічно місткими — будівельні матеріали (0.9 %), продукти харчування (0,8 %), судна (0,6 %). чорні метали (0,6 %). текстиль, одяг, взуття (0.2 %). Загалом середній коефіцієнт ТМТ для першої групи товарів становить 11,4 %, другої— 1,7 %, третьої — 03 %.'

 

Існують і інші — якісні критерії віднесення продукції до високотехнологічної (наукомісткої): частка зайнятих в НДДКР (не менш ніж 2.5 % загальної чисельності  зайнятих), досягнення світового рівня  якості продукції, висока експортна  квота, використання високих (hi-tech) технологій тощо.

 

В зовнішньоторговельному балансі  України у 2000 р. на поставки машин  та устаткування припадало 9,3 % експорту (з них механічних — 6,0 % та електричних  — 3.3 %). В експортних квотах розвинутих та нових індустріальних країн ця доля вища, як мінімум, на порядок. Поодинокими, хоча й масштабними, виглядають "високотехнологічні прориви" України, такі як чотиристоронній  космічний проект "Морський старт", виробництво й поставки до Пакистану  новітніх танків, спільний з Іраном комплексний інжиніринг проекту  літакобудування.

 

На світовому ринку  технологій у його "чистому вигляді" відбувається комерційний трансфер неуречевлених об'єктів (технологій), який формує основу сучасних міжнародних науково-технічних відносин. Такі об'єкти (технології) представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними за своєю суттю носіями технологій продуктів, процесів і управління.

 

Класифікувати їх через внутрішню  цілісність можливо лише умовно на:

 

• папірникові: інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних  видань: знання, досвід і навички, що набуваються у процесі досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при  обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо:

 

• потенційно ринкові: патенти, ноу-хау. науково-технічна документація, копірайт. управлінський консалтинг тощо. Згідно з усталеною статистикою, можливість ринкового використання цих об'єктів дуже невелика: з  усієї кількості новацій, що патентуються у світі, використовується не більш  ніж 3—5 %. відсів ідей на стадії їхньої реалізації в продукт чи процес сягає 99 зі 100, а з кожних 100 нових товарів  ринок частково чи цілком відкидає до 90! Але навіть в умовах такої  жорсткої селекції новацій технологічний  розвиток суспільства динамізує - настільки невичерпним є потенціал інтелекту:

 

• ринкові: патентні і і безпатентні ліцензії, лізинг, копірайт, франчайзинг.

 

спільні підприємства, численні наукомісткі послуги у сферах виробництва, обігу та управління тощо. Науково-технологічному потенціалові України донині притаманне переважне "виробництво" позаринкових частково — потенційно ринкових і дуже слабкою мірою, з огляду на вимоги міжнародного технологічного обміну. ринкових об'єктів промислової власності. Проблемною для науко місткого експортного орієнтування вітчизняної економіки є і еволюція ринкових факторів конкурентоспроможності інновацій та технологій.

 

Щодо технологій продуктів, то протягом останніх десятиріч у  світі простежується послідовний  перехід від примату ціни до якості продукції, далі -до її новітності та сервісу, нарешті — до міжнародної винятковості та після-експлуатаційної утилізації товарів.

 

 

У розвитку технологій процесів провідною тенденцією є стимульовані державами відмова від затратних  техногенних процесів на користь  ресурсо-. енерго- та природоощадних технологій на базі інтернаціоналізації їх розробки і впровадження.

 

Технології управління вдосконалюються  в напрямі гуманізації суспільної організації управління, підвищення соціальних та екологічних стандартів життя, зокрема шляхом дифузії цих  технологій у країни периферії світу.

 

Зрозуміло, і це об'єктивно, що на практиці абсолютно нові технології трапляються рідко. Як правило, новації  синтезують тією чи іншою мірою традиційні елементи виробництва, організації, управління з набутими знаннями, є симбіозом  стандартних та інноваційних процесів. Вони можуть також у новий спосіб поєднувати усталені процедури, в тому числі у формі технологічного обміну.

 

До сучасних форм міжнародного комерційного трансферу технологій належать угоди: ліцензійні (найрепрезентативніша форма), патентні, з приводу передання ноу-хау, лізингу, копірайту, франчайзингу. створення зарубіжних філіалів ТНК і спільних підприємств, надання наукомістких послуг у сферах виробництва, обігу та управління (інжиніринг, консалтинг, інформінг. менеджмент, підготовка персоналу тощо), а також міжнародне науково-технічне співробітництво (кооперація, замовні роботи). На практиці зазначені форми трансферу технологій доповнюють одна одну, особливо в масштабних проектах, у міждержавних угодах про промислово-інвестиційне співробітництво, науково-технічну та виробничу кооперацію тощо.

 

В Україні реалізація і  наповнення вітчизняною науково-технічною  продукцією цих форм міжнародного технологічного трансферу історично регламентувалися державою. Нинішня неконтрольована "лібералізація" доти привілейованої сфери інтелектуального відтворення  нації привела не стільки до творчого вивільнення особи, скільки до інституційного колапсу цієї сфери. Варто нагадати, що нарощування науково-технічного потенціалу, наприклад, нових індустріальних країн відбувалося за жорсткого централізованого регулювання процесів його транснаціональної кооперації. Такого підходу вимагає, зокрема, диверсифікована структура суб'єктів світового ринку технологій:

 

• на моно- і мікрорівнях — університети та наукові заклади, бізнес-центри. венчурні фірми, інноватори-іидивілуали. на частку яких припадає до 2/3 світового обсягу "чистих" новацій;

 

• на мезорівні — ТНК і МНК, національні компанії Й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та ін.). які с провідними патентувачами. впроваджувана ми, що забезпечують виробничу й комерційну реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій:

 

 

• на макрорівні — державні й національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції світового  ринку технологій є визначальною;

 

• на метарівні — міждержавні утворення та інтеграційні угруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР;

 

• на мегарівні — міжнародні організації, передусім системи ООН. серед численних функцій яких особливо слід виділити технічне сприяння країнам, що розвиваються (некомерційна дифузія технологій), а також формування світового ринку екологічно безпечних технологій.

 

Некомерційні (квазікомсрційні) форми руху технологій опосередковують процеси відтворення позаринкових об'єктів світового ринку технологій. Саме вони створюють "кореневу систему" розвитку міжнародного технологічного обміну, забезпечують посилення інтелектуального потенціалу та пріоритетність "людського капіталу" як продуцента інновацій. Сучасні "соціальні технології" дифузії власності, дивізіоналізації управління, делегування повноважень, мотивації творчої праці можна порівняти з найрадикальнішими виробничими технологіями.

 

До таких форм трансферу  іі дифузії технологій відносять  і міжнародне технологічне сприяння (допомогу). Його цільова функція  — сприяти через сферу технологій процесів, продуктів і управління країнам, що розвиваються, і країнам  з перехідною економікою в посиленні  ринкових основ економіки. Сприяння надається у вигляді технологічних  грантів, тобто безоплатного передання  технологій і устаткування, спів фінансування, участі в реалізації спільних проектів, у вигляді консалтингу та підготовки національних кадрів тощо.

 

Технічне сприяння може здійснюватися  на двосторонній, багатосторонній (міжурядовій  чи за участі регіональних організацій) основі та міжнародній (за участі міжнародних  організацій). У регулярних бюджетах більшості розвинутих країн, провідних  міжнародних організацій (МЮОН. ЮНІДО. ЮНКТАД. МВФ, МБРР та ін.) передбачаються спеціальні кошти на зазначені цілі.

 

Подібна технічна допомога надходить  і до України. Переважна її частка — "соціальні технології" розвитку демократичних інститутів суспільства, наповнення і диверсифікації форм і  відносин власності, дивізіоналізації управління, делегування владних повноважень, тренінг державного та підприємницького персоналу.