Після укладання зазначеної угоди
продавець відвантажує замовлений
товар безпосередньо на адресу
покупця. Одночасно він готує
всі необхідні документи (рахунок-фактура,
коносамент, страховий сертифікат,
свідоцтво про походження товару
тощо) і надсилає їх разом з
інкасовим дорученням своєму
банку (банку-ремітенту). При складанні
інкасового доручення продавець
повинен:
— чітко вказати повну і
точну адресу платника;
— зазначити спосіб вручення
документів покупцю;
— перевірити наявність усіх
документів, що вимагаються покупцем
або обумовлені договором про
купівлю-продаж, та правильність
їх заповнення;
— врахувати нормативи країни-імпортера
при виставленні документів;
— перевірити однаковість позначення
назв портів та номерів в
усіх документах і відповідність
їх маркуванням на упаковці;
— перевірити, чи підписані всі
документи, чи поставлені передавальні
написи (якщо це необхідно) на
зворотному боці коносамента,
страхового документа та векселя;
— зазначити точну адресу інкасуючого
банку;
— зазначити представника у
країні імпортера, який у разі
неплатежу потурбується про товар
(адреса третьої особи);
— зазначити вказівку банку
про заявления протесту в разі несплати
або неакцепту.
Банк-ремітент передає документи
з необхідними інструкціями банку
в країні платника. Здебільшого
останній представляє документи
безпосередньо платнику. За певних
обставин він доручає представити
документи іншому банку. Інкасуючий
банк, що представляє документи платнику,
називають "представляючим банком".
Цей банк інформує платника про надходження
до нього документів. У повідомленні представляючого
банку або в авізо платник знаходить необхідні
дані про відвантажений йому товар. Авізо
дає змогу йому зробити висновок про можливість
на основі документів, які має банк, отримати
товар та сплатити мито. При бажанні платник
може перевірити документи в представляючому
банку. Але банк без спеціального дозволу
довірителя не може дозволити огляд товару,
який прибув за місцем призначення. Представляючий
банк переводить виручку банку-ремітенту,
як тільки в його розпорядження надходить
необхідна сума валюти.
При інкасо "документи проти
акцепту" акцептований вексель
після отримання документів трасатом
(залежно від інструкцій довірителя)
залишається в інкасуючому банку
або повертається банку-ремітенту. Останній
передає вексель своєму довірителю, який
дисконтує його або може отримати належну
суму при настанні терміну платежу. При
середньому терміні дії векселя за певних
обставин можливі форфетування або перефінансування.
Як компенсацію за послуги
при здійсненні документарного
інкасо представляючий та інкасуючий
банк нараховують комісійні та накладні
витрати. Здебільшого йдеться про комісійні
за вручення документів проти акцепту
або платежу, оплату акцепту. Залежно від
способу здійснення інкасо можуть нараховуватись
додаткові накладні витрати та комісії
за пролонгацію векселів, за додаткові
повідомлення про документи, за повернення
документів, оголошення протесту, а також
поштові збори та інші фактичні витрати.
Інкасова форма розрахунків вигідна
експортеру тим, що банки захищають
його право на товар до моменту
оплати документів чи акцепту
тратт (якщо експортер не дав
інструкцій про видачу документів
без оплати). Право на товар
імпортеру надають товаророзпорядницькі
документи, які він отримує в своє розпорядження
після їх оплати (акцепту тратт), якщо експортер
не дав інструкцій про видачу документів
без оплати.
Основним же недоліком інкасової
форми розрахунків є тривалість
руху документів через банки
і, відповідно, періоду їх оплати
(акцепту), який може тривати від
кількох тижнів до місяця. Крім
того, імпортер має право відмовитись
від оплати наданих документів.
У зв´язку з цим у розрахунках по інкасо
можуть використовуватися різні засоби
прискорення і додаткового забезпечення
платежів. У розрахунках за комерційним
кредитом інкасо документів і векселів
супроводжується наданням згідно з дорученням
імпортера банківської платіжної гарантії
на користь експортера, яка забезпечує
платіж у випадках несплати імпортером
документів (векселів) у встановлений
строк. Банківські гарантії можуть надаватися
і для забезпечення акцепту тратт, направлених
на інкасо.
- Інші
форми та інструменти
міжнародних розрахунків
Розрахунками
при відкритому рахунку називають
таку форму розрахунків, при якій
відсутні надійні гарантії для експортера,
який направляє на адресу покупця
товар і товарні документа, а
імпортер протягом обумовленого терміну
повинен переказати на рахунок експортера
гроші. Ця форма розрахунків використовується
в основному між фірмами, які
пов’язані традиційними торговими
відносинами; транснаціональними корпораціями
та їх закордонними філіями; змішаними
фірмами за участю експортера. Після
звірки розрахунків, кінцеве погашення
заборгованості за відкритим рахунком
здійснюється через банки з використанням
банківського переказу чи чеку, тому банківська
статистика часто включає розрахунки
за відкритим рахунком до банківських
переказів. Розрахунок при відкритому
рахунку представляє собою одну
з форм комерційного кредиту.
Розрахунок шляхом банківських
переказів передбачає передачу
імпортером розпорядження банку
перевести певну суму платежу
на користь експортера. Банк, отримавши
таке доручення, виконує його
через свого кореспондента, що
знаходиться в країні експортера.
Розрахунок вважається виконаним
після видачі валюти експортеру
чи зарахуванні її на його
рахунок. Ця форма розрахунків
застосовується у тих випадках,
коли надання валюти у розпорядження
експортера не пов’язується з
ніякими умовами. Найчастіше розрахунок
шляхом банківського переказу
використовується при сплаті
боргів по позиках і кредитах,
наданні авансів, при врегулюванні
рекламацій, поверненні надлишково-отриманих
сум та інших операціях.
Значну роль при реалізації
зовнішньоторговельних контрактів
відіграє швидкість виконання
платіжного доручення в міжнародному
обороті. При високих облікових
кредитних ставках і великих
сумах кожний день прострочення
платежу обертається для платника
великими витратами. З метою
скорочення термінів здійснення
платежів ведучими світовими
банками була створена так
звана система СВІФТ, яка стала
новою організаційною формою
передачі даних між банками-кореспондентами
в міжнародному платіжному обороті.
Мета цієї системи полягає в тому, щоб
за допомогою електронної обробки даних
створити бездокументарний платіжний
оборот, раціонально проводити калькуляцію,
прискорити зв’язок між банками шляхом
обліку даних за допомогою телекомунікацій,
мінімізувати ризики, які існували раніше
та виникали при передачі платіжних доручень
( втрати на транспорті, помилки, невірна
передача).
Підприємствам-учасникам зовнішньоекономічних
зв’язків - слід мати на увазі
факт участі чи неучасті їх
банків в системі СВІФТ (SWIFT).
Безумовно, підприємство не в
змозі примусити банк вступити
в цю міжнародну систему, оскільки
витрати при цьому несе безпосередньо
банк, разом з тим підприємство
вільне вибирати собі банк, який
спроможний надати комплекс універсальних
послуг.
Крім переказу значну роль
у зовнішній торгівлі грає
чек. Чек - це спеціальний грошовий
документ певної форми, що містить
розпорядження банку видати або
перерахувати певну суму з
поточного рахунку особи, яка
підписала чек. Існують різні
види чеків. Банківський ордерний
чек може, за бажанням клієнта,
виступати замість переказу. Як
правило, він відправляється банком
безпосередньо отримувачу. Інколи чек
вручається чекодавцю, щоб він передав
чи переслав його отримувачу. В більшості
випадків цей чек пред’являється отримувачем
банку-кореспонденту банка чекодавця.
Після перевірки підписів банка чекодавця
може бути виписана сума в іноземній валюті.
Якщо у банка платника немає кореспондентських
відносин з банком чекодавця, чек пересилається
банку, який має такі кореспондентські
відносини, де і кредитується рахунок
покупця.
Якщо при пред’явленні чека, який
виписаний в іноземній валюті,
клієнт вимагає національну валюту,
сума виплачується за касовим
курсом, який котирується на день
оплати чека на валютній біржі
чи на міжбанківському валютному
ринку по даному виду розрахункових
документів.
Іншим видом чеку в міжнародному
обороті є клієнтський чек.
За допомогою цих чеків чекодавець
здійснює платіж прямо своєму
партнерові, що загалом відбувається
швидше, ніж платіж за допомогою
переказу. На відміну від банківського
клієнтський чек виставляється
клієнтом на свій банк. Це у
більшості випадків розрахункові
чеки на пред’явника, виписані
в національній чи іноземній
валюті залежно від домовленості
сторін. Чекодавець пересилає чек
своєму партнерові за кордоном,
котрий пред’являє його своєму
банку для кредитування рахунку.
Якщо пред’явник чеку визнається
банком кредитоспроможним, йому
одразу ж записується на кредит
рахунку дана сума с поміткою
«З умовою отримання». В цьому
випадку запис на кредитування
рахунку отримувача здійснюється набагато
швидше, ніж при переказі. Якщо ж, на думку
банку, якому пред’явлений чек, пред’явник
є недостатньо платоспроможним, банк не
кредитує його рахунку одразу ж, а бере
чек на інкасо і оплачує його після підтвердження
свого кореспондента.
Особливим видом чеку, що застосовується
в некомерційному міжнародному
обороті є єврочек. Це національні
чеки, які можуть використовуватись
і за кордоном.
Крім того, існують і дорожні
(туристичні) чеки, які випускаються
як в національній, так і в
іноземній валютах.
Ризик неплатежу при чековому
обороті значно вищий, ніж при
переказі, особливо по клієнтських
чеках, коли немає гарантії, що
банк, на який вони видані, здійснить
платіж.
Одним з найважливіших інструментів
розрахунку (і кредитування), які
використовуються в міжнародній
торгівлі є вексель. Існує два
основні види векселя:
- соло-вексель (простий) - це боргове
зобов’язання однієї особи сплатити
вказану суму іншій особі;
- тратта (переказний вексель) (bill of exchange,
draft) - це беззастережна пропозиція однієї
особи, яка адресована іншій особі, сплатити
в призначений термін третій особі певну
грошову суму.
Форма векселя має важливе
значення, нехтування ним лишає
вексель сили зобов’язання.
Реквізити векселя:
1. Найменування «вексель», яке
включається в сам текст документа
і виражається тією мовою, якою
цей документ складений.
2. Проста і нічим не застережена
пропозиція (для переказного векселя)
чи обіцянка (для простого векселя)
сплатити певну суму.
3. Найменування того, хто повинен
платити (тільки для переказного
векселя).
4. Вказівка терміну платежу.
5. Вказівка місця, в якому повинен
бути здійснений платіж.
6. Найменування того, кому чи за
наказом кого повинен бути
здійснений платіж, тобто першого
векселетримача.
7. Вказівка дати і місця складання
векселя.
8. Підпис векселедавця.
Вексель являє собою абстрактну
угоду, оскільки в ній не
вказується матеріальна основа
боргу. Звідси випливає, що предметом
вексельного зобов’язання завжди
є гроші, а не товари і
не цінні папери. Пропонуючи платнику
(трасату) зробити платіж по
векселю, векселедавець (трасант)
також вступає в зобов’язувальні
відносини з ремітентом (третьою особою),
оскільки у випадку відмови трасата виконати
пропозицію трасанта ремітент сам зобов’язаний
провести платіж по векселю. Згода трасата
заплатити по векселю оформляється у вигляді
акцепту (acceptance). Платник може обмежити
акцепт частиною суми, тоді в залишковій
сумі вексель не є прийнятим.
Термін платежу по векселю
повинен бути один для всієї
вексельної суми. Тут можливі
такі варіанти:
«на певний день»;
«в такий то час від складання
векселя»;
«ппісля пред’явлення»;
«в такий-то час від пред’явлення»;
Вексель без вказання терміну платежу
розглядається як такий, що підлягає оплаті
після пред’явлення.
При відсутності необхідної відмітки
місце, вказане поряд з найменування
платника у переказному векселі,
вважається місцем платежу і
разом з тим місцем проживання
платника. В аналогічному випадку
для простого векселя місце
складання вважається місцем
платежу та проживання платника.
З метою підвищення надійності
векселів передбачається вексельне
поручительство - аваль (guarantee, security).
Аваль може бути даний на будь-яку відповідальну
за векселем особу. Якщо на векселі немає
вказання, за кого дається аваль, то вважається,
що аваль даний за трасата, чи векселедавця
простого векселя. Аваліст відповідає
в тому ж обсязі, що й особа, за яку він
поручився. Зобов’язання аваліста є дійсним
і тоді, коли зобов’язання, яке він гарантує,
стає недійсним. Вносячи плату за вексель
в порядку регресу, аваліст набуває прав,
що витікають з векселя по відношенню
до того, за кого поручився. Аваль дається
на векселі чи на додатковому аркуші -
аллонжі. Кожний підпис на лицьовому боці
векселя дійсний як аваль, якщо це не підпис
платника або трасанта.