Перспективи участі України в міжнародному поділі праці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни:

міжнародні економічні відносини

на тему:

«Перспективи участі України в міжнародному поділі праці»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 3 курсу

 

 

                                     Чернігів 2013

                                       ЗМІСТ

 

Вступ

1. Міжнародний поділ  праці як основа розвитку

Світогосподарських зв’язків

2. Україна в міжнародному поділі праці

Висновки

Список використаної літератури

 

 

ВСТУП

Жодна з держав світу  в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн  та бути ізольованою від тих процесів, які відбуваються в регіоні або  частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах.

Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних глобальних організаціях (Організації Об'єднаних Націй – ООН, Міжнародному валютному фонді – МВФ, Світовій організації торгівлі – СОТ та ін.), створюють міждержавні регіональні організації – економічні (наприклад, Європейський Союз – ЄС), військово-політичні (Організація Північноатлантичного договору – НАТО) тощо.

Численні міжнародні зв'язки об'єднують країни світу  в тісну систему – світове співтовариство, а їхні національні економіки – у світове господарство.

Світове господарство – це сукупність взаємодіючих національних господарств країн світу, яка функціонує на основі міжнародного поділу праці. Найважливішу роль в об'єднанні країн у світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інформації між країнами, регіонами й частинами світу.

Національні господарства взаємодіють у системі світового  господарства за законами міжнародного поділу праці [5].

Під міжнародним поділом праці (МПП) розуміється процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам. Міжнародний поділ праці також передбачає розвиток економіки країн з розрахунком на завезення ряду товарів та послуг з-за кордону, наявність між країнами або регіонами не лише торгівельних стосунків, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв’язків [3].

До промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст. міжнародний поділ праці базувався на природній основі – відмінностях між різними країнами у природно-кліматичних умовах, сировинних ресурсах, географічному положенні та ін. Процес його становлення зумовлений переходом від мануфактури до крупної машинної індустрії у країнах Європи, промисловою революцією. За цих умов потрібно було ввозити з-за кордону значну масу сировини, палива і продовольства, а вивозити промислові вироби, яких було більше, ніж цього вимагали національні потреби.

В період розвитку колоніальної системи більшість слаборозвинутих  країн поставляла на світовий ринок  одну або дві переважно сировинні  культури, що означало монокультурну  спеціалізацію. Формою реалізації міжнародного поділу праці були дво- та тристоронні торговельні зв'язки.

Після промислової революції  міжнародний поділ праці став залежати від рівня розвитку продуктивних сил, від особливостей економічного розвитку країни: чим він вищий, тим  різноманітніші й глибші форми її зовнішньоекономічних зв'язків.

Нерідко в літературі міжнародний поділ праці повністю зводиться до міжнародної спеціалізації. Але такий погляд ототожнює дві  різні економічні категорії (міжнародний  поділ праці та міжнародна спеціалізація), і одна з них стає зайвою, а  отже не повинна використовуватися в економічній теорії. Проте ними користуються і західні, і вітчизняні економісти. Це свідчить про неправомірність їх ототожнення.

Якщо виходити з наукового  розуміння кожної з цих категорій, то міжнародний поділ праці є  складнішою (більш ємкою) категорією і охоплює міжнародну спеціалізацію як одну з найважливіших складових частин [2].

Сучасному міжнародному поділу праці притаманна «традиційна» спеціалізація розвинених країн  на експорті промислових товарів, а  країн, що розвиваються – на експорті сировини. Останнім часом у МПП блискуче проявилися такі тенденції, як різке поглиблення спеціалізації, зрощування національних господарств розвинених країн у міжнародній кооперації, поглиблення інтеграційних процесів, вплив міжнародних корпорацій, поява країн-«надекспортерів», перенесення деяких галузей з розвинених країн до країн, що розвиваються [3].

Науково-технічна революція  здебільшого змінила форми та сутність МПП. Поділ праці між  країнами сягнув небаченої раніше глибини, саме тому тема міжнародного поділу праці і ролі України в ньому є досить актуальною.

 

 

1. Міжнародний поділ праці як основа розвитку

Світогосподарських  зв’язків

Міжнародний поділ праці  полягає у спеціалізації окремих  країн на виробництві певних видів  готової продукції, її частин, а також послуг і в подальшому товарному обміні ними на світових ринках.

"Обличчя" країни  у міжнародному поділі праці  визначають галузі міжнародної  спеціалізації, продукція яких  значною мірою зорієнтована на  експорт (вивезення в інші країни).

Основними чинниками міжнародного поділу праці є:

1) географічне положення  країн. Наприклад, приморські  країни спеціалізуються на морському  рибальстві, приморські "вузлові"  країни — на обслуговуванні  світової морської торгівлі, внутрішньоконтинентальні  європейські країни — на міжнародних транзитних перевезеннях сухопутним транспортом;

2) природно-ресурсна база – визначає спеціалізацію країн на галузях добувної промисловості, сільського і лісового господарства, лікувально-санаторного господарства, відпочинку і туризму;

3) соціально-економічні  умови. Різноманітні галузі спеціалізації  формуються під впливом історичних  особливостей розвитку країн,  національних і релігійних традицій  населення, наявності масових  або кваліфікованих трудових  ресурсів, нагромадження капіталів, науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій тощо [5].

Існують три основних форми міжнародного поділу праці, що збігаються з формами суспільного  поділу праці:

- загальна,

- часткова

- одинична.

Загальна форма  міжнародного поділу праці – поділ праці за родами і сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості. Тому в міжнародному поділі праці країни-експортери поділяють на індустріальні, сировинні, аграрні.

Часткова форма  міжнародного поділу праці – поділ родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства тощо. У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами.

Одинична форма  міжнародного поділу праці – спеціалізація країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару: подетальна, поопераційна (або технологічна), типорозмірна [2].

Що стосується економічних рис (ознак) такої системи, то вони проявляються передусім у становленні принципово нового технологічного способу виробництва, якісному перетворенні його матеріально-речових факторів. Це здійснюється на основі впровадження в усі галузі суспільного виробництва високої інформаційно-інтелектуальної технології, що базується на електронній автоматиці, інформації та біотехнології, інших видів матеріально-, ресурсо- і працезберігаючих видів виробництва. Поряд з цим суттєво змінюються властивості та характеристики товарів, що надходять на міжнародний ринок. Міжнародна конкуренція зумовлює постійний пошук методів та шляхів подальшого якісного вдосконалення продукції, зростає наукоємність дедалі більшого числа товарів.

Водночас НТР пред'являє нові вимоги й до робочої сили з точки  зору її кваліфікації, загальноосвітнього рівня, оскільки "людський фактор" є центральним елементом нової моделі "постіндустріального" розвитку.

У даний час об'єктивна необхідність динамічної інтеграції країн Східної  Європи в нову модель розвитку світового  господарства передбачає пошуки ними своєї ніші в системі всесвітнього поділу праці, передусім загальноєвропейського. Вони можуть претендувати на участь у глобальному та континентальному поділі праці завдяки наявності таких факторів: геополітичного становища моста між Західною Європою та азіатським континентом, наявності дешевої і відносно освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів та рекреаційно-туристичних можливостей, величезного і всепоглинаючого ринку товарів та послуг, спільного географічного й економічного простору та ін.

Для того щоб налагодити цивілізовані стабільні та взаємовигідні зв'язки між штучно роздвоєною в минулому європейською спільністю, необхідно подолати асиметрію в поділі праці між Західною та Східною Європою, що підвело б однорідний матеріальний фундамент під загальноєвропейську інтеграцію [1].

 

 

2. Україна в міжнародному поділі праці

Утвердження державної  незалежності України започаткувало  її фактичний вихід на світову  арену як суб'єкта міжнародних економічних  відносин. Кардинальні зміни в  геополітичному становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки [4].

У сучасних умовах, локальні економіки  окремих країн поступово втрачають  потенціал саморозвитку і все  більше інтегруються в загальнопланетарний  організм. Прогрес кожної країни тісно  пов’язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки України є не тільки основною умовою її піднесення, а питанням виживання всієї країни. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дає можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Неоднозначне положення України  у міжнародному поділі праці пояснюється  впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Значний рекреаційний потенціал країни — це узбережжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела.

Деяких важливих ресурсів у нас  обмаль: нафта, газ, більшість руд  кольорових металів, деревина. В останнє  десятиріччя значно зменшились рибні  ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами  наша країна перебуває у стані  певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується  достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні  передумови. Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів, має високий інтелектуальний потенціал. Всесвітньовідомі такі наукові центри, як Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона, Український фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето- та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Історико-економічні передумови. Протягом століть вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду міжнародного поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення Донецько-Придніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії.