Інтелектуалізація в процесі розвитку інноваційної праці

Недільська Д.О.

Криворізький національний університет

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРАЦІ

У сучасних умовах розуміння  сутності інформаційної революції  у сфері індустріальної економіки повинно зводитися до усвідомлення того, що інформаційні технології змінюють не види діяльності, а їхню технологічну здатність використовувати як пряму продуктивну силу те, що відрізняє людину від інших біологічних носіїв – здатність обробляти та розуміти символи, генеруючи нове знання. Такі зміни структури сучасної економіки розглядаються сьогодні як глобальне структурне зрушення, що ознаменувало перехід від «матеріальної» до «інтелектуальної» економіки, «економіки,  що ґрунтується на знаннях»[5, ст.3].Поняття «економіки, заснованої на знаннях», або інтелектуальної економіки, яке набуло останнім часом великого поширення у світовій економічній літературі, відображає визнання того, що наукові знання та спеціалізовані унікальні навички їхніх носіїв стають головним джерелом і ключовим фактором розвитку матеріального та нематеріального виробництва, забезпечуючи стійкий економічний розвиток

На сучасному етапі  розвитку економіки для забезпечення довгострокової прибутковості, високих  темпів розвитку та збереженню конкурентних переваг підприємства необхідною умовою стає формування стратегії інноваційного  розвитку. Вирішення цієї проблеми полягає в інтелектуалізації діяльності підприємства.

Якщо у ХХ ст. найважливішим  і унікальним досягненням менеджменту було підвищення в 50 разів продуктивності фізичної праці на виробничих підприємствах, то найголовнішим досягненням, якого менеджмент повинен домогтися у ХХІ столітті – підвищення ефективності інтелектуальної праці.

Дослідження теоретичних  основ та прикладних проблем формування  інтелектуалізованої .економіки зумовлює постановку таких цілей:

• обґрунтувати теоретичні засади виникнення  моделі інтелектуалізованої економіки інноваційного розвитку суспільства;
• дослідити стратегію інноваційного розвитку;
• проаналізувати процес інтелектуалізації діяльності підприємства та її вплив на формування стратегії його інноваційного розвитку.

Інтелектуальна діяльність – це внутрішня діяльність людини. Інтелект у ній виступає як характеристика внутрішніх процесів професійної діяльності людини і забезпечує процес інтелектуальної праці. Інтелектуальна праця виражається у сукупності: функціональних можливостей людини; способів і засобів її мислення; різноманітних форм відносин та соціокультурних цінностей. Усе це потрібно професіоналу для освоєння нових знань, умінь, навичок, необхідних для досягнення результатів у процесі реалізації поставлених цілей і виробництва нових інтелектуальних продуктів. Інтелектуальну працю окремого суб’єкта можна харектиризувати системою функцій, які відповідають ієрархічно взаємозалежним видам професійної діяльності.

Формування стратегії інноваційного розвитку за умов інтелектуалізації діяльності потребує дослідження процессу формування та використання інтелектуального капіталу підприємства. Передумовою інтелектуалізації діяльності підприємства є інтелектуалізація суспільства. Тому важливим є радикальне розширення масштабу і покращення використання знань, підвищення творчих можливостей соціальних систем усіх видів і рівнів, створення соціальних і технологічних передумов для кращого використання інтелекту кожної особистості і сукупного інтелекту, а також для насичення всіх сфер суспільного життя, і в першу чергу, управління, науки,освіти, медицини, охорони навколишньою середовища, системами штучного інтелекту і підвищення їх віддачі.

Джерелом генерації нового знання є інтелектуальна активність людини. Інтелектуальна активність – це  основана на знанні, усвідомлена,  морально  орієнтована  здатність збирати, накопичувати та переробляти все більші потоки інформації.

Розвиток інтелектуалізованої  економіки країни пов’язаний з визначенням  таких понять[1, с. 14]:

• інноваційний потенціал – сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства), необхідних для інноваційного розвитку економіки. Інноваційний потенціал охоплює: новаторство; здатність генерувати або вибирати нові ідеї, підходи та проекти, визначати перспективні сфери інвестування.
• людський потенціал – це сукупність знань, практичних навичок і трудових зусиль людини або людські здатності, дарування, навички, які варто визнати особливою формою капіталу;
• інтелектуальний потенціал людини і його здатність до специфікації – нове знання повинно бути  відкрито (генероване), а потім застосовано до специфічних завдань у конкретному організаційному(виробничому) контексті;
• інтелектуальний капітал – знання, яке необхідно конвертувати у вартості; накопичення інтелектуальних активів у вигляді патентів, ліцензій, комп’ютерних програм, авторських програм тощо;
• інноваційне виробництво – це виробництво, основою якого є використання нових знань (або нове використання знань), втілених у технології, ноу-хау, нових комбінаціях виробничих факторів, структурі організації та  управління  виробництвом, які дають змогу одержувати інтелектуальну ренту та переваги перед  конкурентами/

Знання та творчий потенціал  працівників стають головним чинником  ефективності економічної системи, без яких технічний і економічний  прогрес  останньої стає практично  недосяжним завданням, поза залежністю від обсягу засобів,  інвестованих у виробниче обладнання та  технологію[3]. Залучена  в продуктивне споживання  наукова,  економічна,  технологічна, організаційно-управлінська  інформація багато в чому сприяє   виробничому процесу, визначаючи його відповідність мінливим  умовам  виробництва,  стає  рушійною  силою інновацій, «персоніфікованим»  ресурсом,  частиною ноу-хау компаній. Останні дослідження західних  вчених свідчать про різке зростання цінності інтелектуальних фондів компанії порівняно з її матеріальними ресурсами та фінансовим капіталом. Також підраховано, що  долар,  витрачений  на  дослідження та  розробки,  приносить у вісім разів більше прибутку, ніж долар, вкладений у техніку [4, с. 56].

Саме інтелектуалізація діяльності підприємства має стати головним фактором формування стратегії інноваційного розвитку. Інноваційність притаманна більшості видів трудової діяльності, які реалізується в різноманітних процесах праці. Таке твердження є справедливим для сучасної, нової економіки, що ґрунтується на інноваційних ресурсах, творчому потенціалі всіх учасників суспільного виробництва

При формуванні стратегії  інноваційного розвитку одним з  головних завдань є визначення перспективних  напрямів інтелектуалізації підприємств, які б забезпечували максимізацію соціально-економічного ефекту при  мінімізації термінів його досягнення в умовах обмеженості ресурсів.

Формуючи стратегію інноваційного  розвитку на основі інтелектуалізації  діяльності, сучасному підприємству доцільно використовувати комплексний  підхід з використанням наступних  складових:

1. планування й організації процесів формування та розвитку інтелектуальної активності персоналу;
2. контролю процесу, ефективності формування та розвитку інтелектуальної активності персоналу;
3. мотивація співробітників у процесі формування та розвитку інтелектуальної активності.

Із зазначеного випливає, що ефективне поєднання інтелектуальних  і матеріальних ресурсів дозволяє зберегти конкурентоспроможність на цільових ринках, а відповідно впливає на забезпечення довгострокової прибутковості підприємства.

Таким чином, формування стратегії  інноваційного розвитку на основі інтелектуалізації  діяльності є необхідним етапом у  розвитку теорії і практики управління підприємством. В основу інтелектуалізації  діяльності покладено інтелектуальну активність, яка підвищує ефективність функціонування решти вкладених  ресурсів, відтак водночас виступаючи фактором руху процесу виробництва.

Отже, інтелектуалізація  економіки прямо пропорційно залежить від розвитку інноваційного та людського потенціалів, які характеризують економічний ресурс, сприяють росту внутрішнього валового продукту у поєднанні з науково-технічним прогресом, тому:

1. Особливість інтелектуальної економіки полягає в тому, що її  головний ресурс – знання, інформація, на  відміну від всіх інших ресурсів, не характеризується ні  виснажливістю, ні споживчими якостями в їхньому традиційному розумінні. Основною умовою, що лімітує залучення до доступного ресурсу, є специфічні якості самої людини – наявність або відсутність здатності до інтелектуальної активності.
2. Без системних інвестицій у людину, у її творчий, науковий, інтелектуальний та інноваційний потенціал важко здійснити серйозні соціально-економічні трансформації суспільства та виробництва.
3. Підвищення  рівня  компетенції працівників –  вимога, що  сьогодні детермінована етапом глобалізації.  Знання і професійна підготовка є важливими чинниками  конкурентної боротьби. У країнах,  які  надають  повноцінну  освіту і можливості для  навчання  упродовж  всього життя, відмічається  вищий життєвий рівень.
4. Умови існування людства у XXI ст. потребують переходу до нової стратегії суспільства – до інтелектуалізації економіки на основі широкомасштабного використання  знань і інформації  як  стратегічних ресурсів розвитку суспільства. Золотим  фондом  держави  є високоінтелектуальні  ресурси,  готові  до  вимог  часу, динамізму та здатності до нового типу мислення.

Список  використаних джерел:

1. М.А. Ажажа. Інтелектуалізація економіки: інноваційний і людський потенціал в умовах глобалізації/ Ажажа М.А.// Вісник Запорізької державної інженерної академія. – 2008. – с. 11-17.
2. Грішнова О.А Інтелектуалізація праці – визначальна ознака постіндустріального суспільства/ О.А. Грішнова// Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності — 2009 – С.147-150.
3. Колот А. М. Інноваційна праця та інтелектуальний капітал у системі факторів формування економіки знань / А. М. Колот // Економічна теорія — 2007, № 1. – с. 3-13.
4. Комаров и. Интеллектуальный капитал // Персонал — 2000. – № 5. – с. 56
5. Шпикуляк О.Г., Курило Л.І.. Інтелектуальний та людський капітал як детермінанти інноваційності економіки інституціональний аспек/ О.Г.Шпикуляр//Інноваційна економіка. – 2012. – С.3-8.