Німецька модель розвитку

1 СЛАЙД

 

3. Особливості німецької економічної  моделі

 

2 СЛАЙД

- Економіка Німеччини організована  за принципом соціально-ринкової  економіки, 

яка характеризується поєднанням соціального  балансу і ринкової свободи. Дана економічна модель передбачає в значній мірі вільні дії ринкових сил, проте, основний упор робиться на соціальному забезпеченні.

- Концепція соціальної ринкової  економіки була вперше розроблена  і реалізована Людвігом Ерхардом  і Альфредом Мюллер-Армак в  1947-1949 роках з метою повоєнного  відновлення ФРН.

Дана модель являє собою компроміс  між економічним зростанням і  рівномірним розподілом багатства. У центр системи поставлена підприємницька діяльність держави, що забезпечує рівномірний  розподіл соціальних благ у суспільстві. Соціальне партнерство між профспілками і роботодавцями забезпечує достатньо міцний соціальний світ. Реформи в системах соціального страхування та структурні реформи на ринку праці націлені на зниження побічних витрат на робочу силу і стимулювання економічного зростання.

3 СЛАЙД

Німецька модель (неоліберальна  модель). З 1948 року втілювалася урядом Ерхарда у процесі післявоєнної реконструкції Німеччини. Офіційно ця модель була проголошена, як модель соціального ринкового господарства.

Основні засади моделі:

а). Побудова підприємств трудові відносини на яких основані на соціальному порядку. Корисність співробітників оцінювалася не лише з економічної точки зору.

б). Створення досконалого конкурентного  середовища. Забезпечення зайнятості, соціальних гарантій та безпеки робітників на максимально можливому рівні.

в). Сворення міцного середнього прошарку населення. Врівноваження і стабілізація доходів населення не через адміністративні, а через ринкові економічні заходи.

г). Встановлення мінімальних доходів, гарантій та заробітної плати.

д). Встановлення міцної системи соціального  забезпечення і соціального страхування, які знаходяться під контролем  та гарантуються державою. Виконання  цієї умови забезпечується через  чітку систему оподаткування, високих  ставок податку.

е). Мінімальне пряме втручання держави в економічні реформи та валютну політику. Недоліком такої системи є виникнення певного прошарку людей, який існує за рахунок системи соціального забезпечення і не приймає адекватногї участі у створення ВВП.

 

 

4 СЛАЙД

Особливості німецької економічної моделі

 

Після завершення Другої світової війни Німеччина пережила чимало ускладнень, пов’язаних з демілітаризацією та денацифікацією її економіки. Період з 1945 по 1949 рр. можна вважати найскладнішим  в економічній історії країни у ХХ ст. Зрозуміло, що наприкінці 40-х років в країні виникла нагальна потреба у розробці нової моделі соціально-економічного розвитку, яка б з одного боку співпадала з “планом Маршалла”, щодо післявоєнного устрою Західної Європи, з іншого – максимально враховувала німецьку специфіку ринкового господарства. Саме така модель була запропонована Людвігом Ерхардом, директору Управління господарства об’єднаних зон окупації та канцлером ФРН у 60-ті роки. В основу розробки нової концепції, яка у подальшому здобула назву – соціального ринкового господарства було покладено методологію неолібералізму (ордолібералізму), що базувалася на поглядах німецької “фрайбургської школи”. З неї випливало, що

СЛАЙД  майбутній добробут країни повинен базуватися на приватній власності на засоби виробництва, вільної конкуренції та вільного ціноутворення (у подальшому цей підхід не один раз уточнювався і змінювався), активній ролі держави, боротьбі з економічною кризою, недопущенням монополізації та мілітаризації економіки.

 

5 СЛАЙД

Стратегічною метою нової політики Німеччини було – забезпечення соціальної справедливості та високого рівня соціальних гарантій, проте шлях реалізації основних складових нової моделі лежав через “шокову терапію” малопопулярних, але необхідних заходів оздоровлення економіки, ними виявилися:

 

6 СЛАЙД

 

1. Грошова реформа, у ході якої рейхсмарки було скасовано і кожний німець отримав по 40 дойчмарок, потім до них додали ще по 20. Половина збережень німців в банках переоцінювалася за курсом 1:10, а друга за – 1:20, грошові зобов’язання підприємств перераховувались за курсом 1:10. Також було анульовані практично всі фінансові зобов’язання установ фашистського рейху.

2. Реформа цін. Через відміну різних обмежень і адміністративного регулювання ціни досягли піку, а потім почали знижуватися у відповідності з попитом та пропозицією на окремі товари та послуги. Було ліквідовано “чорний ринок” продуктів харчування, а коливання цін чітко гармонізувалася з підвищенням заробітної плати, яка залежала тепер від зростання продуктивності праці.

3. Реформа підприємницької моделі. Основною ланкою господарства ФРН у повоєнні роки став малий та середній бізнес, а за діяльністю монополій вводився нагляд з боку держави, що викликало незадоволення основних післявоєнних товаровиробників, які прагнули до контролю над німецьким ринком.

4. Кредитна та податкова реформа, яка зробила доступними отримання кредитів під невисокий відсоток представниками бізнесу та окремими громадянами, а зниження податкового тиску сприяло підвищенню ділової активності.

5. Соціальна реформа. Її головною метою був більш-менш рівномірний розподіл соціальних благ у т.ч. безоплатна освіта, страхова медицина, довготермінова допомога по безробіттю тощо.

 

7 СЛАЙД

Проведене системне реформування господарства призвело до швидких змін в економіці і в середині 50-х років країна вийшла на провідні позиції в Західній Європі, а згодом й одні з перших у світі. Саме з цього періоду починають говорити про “німецьке економічне диво”.

 

……

Проте високі темпи економічного зростання далеко не завжди були притаманні ФРН. У післявоєнний період країна чотири рази пережила падіння національного виробництва. Найбільш значною була криза 1966-1967 рр., яку прийнято називати структурною. Якщо на початку 60-х років ВВП (у перерахунку на сучасну систему обчислення за ринковим курсом) на одного жителя перевищував 120% від середнього по моделі ЄС-15 (сюди включалися й ті країни, які не входили на той час до «Спільного ринку»), то вже у 1967 році цей індикатор впав до 113%. Фактично це означало, що наприкінці 60-х країна вичерпала свій ресурс екстенсивного зростання, а її макроекономічна політика потребувала докорінних змін.

 

8 СЛАЙД

Таким чином, на зміну  неоліберальної моделі розвитку прийшла  неокейнсіанська, яка передбачала  впровадження “глобального регулювання”, що складалося з рівномірного (хоча і невисокого) економічного росту, повної зайнятості, стабільності цін та рівновазі платіжного балансу.

 

9 СЛАЙД

Держава взяла на себе також функції антициклічного регулювання, прогнозування та програмування. Такі заходи Уряду дали свій ефект на самому початку 70-х років, коли було відновлено високі темпи зростання. Проте вже у 1974-1975 рр. країна зіштовхнулася з кризою перевиробництва, коли значно зросло банкрутство компаній, збільшилися інфляція та рівень безробіття, що говорило про наявність стагфляції, яка відмічалася тоді у більшості розвинутих країн.

Нарощування диспропорцій та подорожчення енергоносіїв, пов’язаних із світовою енергетичною кризою, падіння  норми прибутку та загострення міжнародної  конкуренції призвели до кризи 1980-1982 років, що викликало перехід до “пом’якшеного” варіанту неоконсервативної моделі розвитку, а заходи, що були застосовані при цьому нагадували американський чи британський підходи.

Проте найбільш глибокою кризою була всеж-таки криза початку 90-х років.

 

+ наслідки

Особливість її полягала у тому, що на циклічну кризу (раз  на 10-12 років) наклався процес приєднання Східної Німеччини, більшість підприємств  якої не витримала конкуренцію з  боку європейських компаній. Внаслідок  цього швидко зростало безробіття, загальний рівень якого у землях колишньої НДР у середині 90-х рр. перевищував 17%. Негативні наслідки об’єднання долаються ще й досі за рахунок залучення трансфертів державних фінансів із Західної у Східну Німеччину. За даними В.П.Колесова та М.Н.Осьмової тільки соціальні трансферти за період 1991-1998 рр. склали у сумарному розрахунку 1,4 трл. дойчмарок (700 млрд. євро).

 

4. Сучасна трансформаційна модель розвитку ФРН

 

Наприкінці 80-х – поч. 90-х років  ХХ ст. Німеччина мала таку соціально-економічну модель розвитку, якій заздрили практично в усьому світі, а за асортиментом та якістю надання соціальних послуг вона поступалася тільки скандинавським країнам.

 

11 СЛАЙД

Характерними рисами цієї системи  були:

1. Значна питома вага державного сектору в економіці країни, яка передусім домінувала у таких галузях як інфраструктура, ядерна енергетика, чорна і кольорова металургія, видобуток кам’яного вугілля. З кінця 80-х років у цих галузях активно проходив процес приватизації державних підприємств з поступовим їх перетворенням у змішані компанії, що дозволило скоротити обсяги дотацій, які надавалися урядом. Разом з тим приватизація у цих секторах не мала руйнівного характеру, а органічно поєднувалася з іншими за питомою вагою зайнятих у державному секторі економіки й зараз залишалася достатньо високою – близько 10%.

2. Рівень заробітної плати у ФРН був одним з найвищих у світі, проте продуктивність праці відставала від США та деяких європейських країн, що призвело до макроекономічної асиметрії. Так, в середині 90-х років державний борг країни перевищив 60% ВВП, а його середньорічні темпи приросту в 1,5% (1990-2001 рр.) значно відставали від американських 3-4%%. Суттєво зросла також частка відрахувань з доходів підприємців з 26,5% у 1970 р. до 39,2% у 1994 р. (за даними В.К.Ломакіна, 1999). Питома вага державних витрат у структурі ВВП серед провідних західних країн становила близько 50%.

3. Соціальні пріоритети Німеччини перш за все відбивалися у трьох основних блоках – страхуванні здоров’я, пенсіях та допомозі по безробіттю. Безробітні у цій країні протягом 32 місяців отримували грошову допомогу в межах ⅔ попередньої зарплати і лише після цього її обсяги починали знижуватися. По суті безкоштовна (для громадян ФРН) середня та вища освіта також мали неабияке значення для соціологізації німецького суспільства. Проте іншим боком вище зазначених переваг було швидке зростання рівня безробіття з 5,5% у 1991 році до 10,5% у 1999 р.

4. Суворі екологічні вимоги уряду країни щодо промислових відходів призвели у 70-ті роки до суттєвого покращення оточуючого середовища, проте їх подальше розширення негативно вплинуло (разом із зростаючою дорожнечею робочої сили) на інвестиційний клімат в країні. Так, вже на поч. 90-х років країна мала негативний баланс ПІІ. З розширенням Європейського Союзу у 2004 р. процес відпливу інвестицій значно посилився.

5. Демографічна проблема  в Німеччині полягає передусім  у тому, що країна стрімко наближається до рівня високофлоридизованих держав із значною питомою вагою людей пенсійного віку. Сучасна вікова структура виглядає таким чином: 16% складають діти до 14 років (включно) і стільки ж особи старші за 65 років. Унаслідок цього ФРН вимушена допускати на свій ринок праці контрольований, у цілому, міграційний потік з інших країн. Значна частина іноземців, що мають легальний статус може розраховувати на отримання соціальної допомоги по бідності – соціаламт. За німецькою статистикою іноземців серед реципієнтів цієї допомоги зараз налічується близько 23%, у той час коли питома вага їх в населенні складає лише 9%.

 

12 СЛАЙД

Наведені вище особливості  сучасної соціально-економічної моделі в цілому переобтяжували бюджет Німеччини  і її уряди останніх років опинилася  перед необхідністю докорінної реформи  основних постулатів “соціального ринкового господарства”, в якому “соціальна держава” у ХХІ ст. вже не змогла забезпечувати ті гарантії до яких звикло населення, у першу чергу – економічно активне.

 

13 СЛАЙД

Основними чинниками  сучасної соціальної трансформації  в новому тисячолітті виявилися:

• значні соціальні трансферти на дотримання соціальних стандартів у Східній Німеччині;
• непропорційне зростання приросту отримувачів соціальної допомоги (близько 7% на рік) у той час коли ВВП країни збільшується лише на 1,5%;
• збільшення до 40% податків на заробітну плату та інші види доходів. За цих умов різниця між реальною сумою, яку отримує “соціальник” та працюючий працівник стає незначною, а відтак стимулів до праці не так вже і багато;

 

14 СЛАЙД

• невисока ефективність медичного страхування, яка призвела до того що лікарняні каси вже не можуть повною мірою задовольнити процес профілактики та лікування різного роду захворювань внаслідок чого пацієнти мають доплачувати певну суму коштів за кращий “медичний результат”;
• значна регіонально-галузева диференціація господарства ФРН;
• відплив інвестицій за кордон передусім у сусідні країни ЦСЄ, в яких німецький капітал знаходить кращі ніж в своїй державі умови для отримання прибутків.

 

 

5. Структура  господарства та зовнішньоекономічні зв’язки

 

16 СЛАЙД

На початку ХХІ ст. Німеччина мала у цілому типову для  постіндустріальних країн структуру  господарства, у якій на аграрний сектор припадало – 1,2%, промисловість – 30,4%, сферу послуг – 68,4% створюваного ВВП. Приблизно аналогічною до цього  була структура зайнятості з відповідними показниками 2,7%; 33,7% та 63,6%.

 

17 СЛАЙД

Для сучасної економіки  ФРН характерний високий рівень централізації та концентрації капіталу. Так, за даними В.К.Ломакіна (1999) в обробній промисловості на 100 найбільших фірм припадає близько 60% загального обороту і понад 50% загальної чисельності зайнятих. Серед 50-ти найбільших компаній світу – сім німецьких, а серед 50-ти найбільших ТНБ – вісім розташовані в ФРН.

 

18 СЛАЙД

Промисловість. Країна є одним з найбільших у світі виробників сталі, вугілля та цементу, хімічних товарів, машин, транспортних засобів, верстатів, електроніки, кораблів, продуктів харчування і текстилю.

 

19 СЛАЙД

Разом з тим, позиції  промислових гігантів ФРН в європейській економіці є досить значними. Тут  передусім слід виділити автомобільного гіганта Daimler-Chrysler, який утворився через злиття-поглинання відповідних німецької та американської фірм. За торговим оборотом у 2002 році він посідав сьоме місце у світі (152873 млн. євро), хоча і мав за той рік збитки в розмірі 662 млн. євро. Далі за ними йшов Volkswagen з відповідним оборотом у 88540 млн. євро та позитивним прибутком у 2,9 млрд. євро.