Міжнародне кредитування

В Україні використання оптимальних  за структурою механізмів міжнародних  банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що є важливим для розвитку національної економіки. Експортери на світовому  ринку сьогодні, по суті, не можуть продати своїх товарів без відстрочки платежу і відповідного банківського кредитування імпортерів. У зовнішньоторговельній діяльності за поставки експортера імпортери розплачуються, як правило, коштами, одержаними від банку.

Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих країн-позичальників, які  отримують кредити МВФ або Світового банку.

Банки надають експортні  та фінансові міжнародні кредити. Експортний кредит надається банком країни-експор-тера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Особливістю експортного кредиту є його "зв'язаний" характер: позичальник зобов'язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Зрозуміло, що фінансовий кредит створює більш вигідні умови для імпортерів товарів. Експортер кредитує імпортера у формі виставлення переказного векселя-трати. Імпортер кредитує експортера при оплаті товарів авансом (при попередній оплаті).

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних  постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

У міжнародній торгівлі досить широко використовується механізм акцептно-рамбурсного кредиту, який поєднує в собі кредитну і гарантійну операції. За своїм змістом такий вид кредиту передбачає: по-перше, акцепт банком векселів експортера; по-друге, переведення (рамбурсування) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Банк надає гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту виставлених на даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за такий акцепт певну винагороду з імпортера. Подібні міжнародні кредитні операції розширюють для експортерів можливості реалізації товарів, а для імпортерів полегшують їх купівлю.

Механізм акцептно-рамбурсного  кредитування полягає в тому, що банк імпортера в межах узгодження лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, який бере на себе зобов'язання акцептувати переказані векселі (трати) й оплатити їх з настанням терміну оплати. Товарний акредитив — це зобов'язання банку за дорученням та за рахунок покупця-імпортера впродовж встановленого терміну видати експортеру (через його банк) обумовлену суму в певній валюті. Після відвантаження товару експортер направляє платіжні й товарні документи до свого банку. Банк експортера після цього акцептує переказаний вексель, здійснюючи його облік, і виплачує експортерові вартість товару (за відрахуванням облікової ставки та акцептної комісії). Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку.

Акцептно-рамбурсне кредитування здійснюють, як правило, найбільш надійні  і відомі міжнародні банки.

У міжнародній торговельній практиці використовуються і так  звані резервні кредити типу "Stand-by", в основі яких лежить встановлення сумарних кредитних лімітів і отримання позики протягом певного періоду в міру виникнення у клієнтів потреби у такому кредитуванні.

Для полегшення міжнародних  платежів застосовується механізм факторингу. Спеціальна факторингова компанія здійснює купівлю грошових вимог експортера до імпортера. Експортер передає компанії-фактору вимоги до покупця, а фактор за певну винагороду (відсотки) бере на себе зобов'язання щодо отримання платежу за ними.

Поширеним механізмом міжнародного банківського кредиту є форфетування (від фр. a forfait — повністю, загальною сумою). За своїм економічним змістом форфейтинг означає надання певних прав в обмін на здійснення платежу. В банківській практиці механізм цієї кредитної операції пов'язаний з купівлею на певний строк на заздалегідь встановлених умовах векселів та інших боргових і платіжних документів. Банк — покупець вимог бере на себе комерційні ризики, що пов'язані із неплатоспроможністю імпортера, без права регресу (обороту) цих документів на попереднього власника. Тим самим експортна угода із кредитної перетворюється в розрахункову, що є безумовно вигідним для експортера.

У міжнародній торгівлі використовується механізм кредитування на компенсаційних засадах. У цьому випадку погашення кредиту здійснюється не грішми (валютою), а поставками продукції підприємств (фірм), збудованих й обладнаних за рахунок одержаної позики. Умови кредиту, що надається на компенсаційних засадах, є привабливими, насамперед, для країн, що розвиваються.

Важливим інструментом європейського кредитного ринку (ринку єврокредитів) є механізм роловерного кредитування. На основі цього механізму надається довгостроковий кредит з періодично змінюваною ставкою відсотка. Це означає, по суті, періодичне "перекредитування" кредиту. Механізм роловерного кредиту передбачає поділ договірного кредитного строку на більш короткі періоди (3—6 місяців) і встановлення твердої відсоткової ставки тільки для першого періоду. Для кожного наступного періоду відсоткова ставка коригується з урахуванням зміни кон'юнктури ринку, валютних курсів, цін тощо. Відновлювані роловерні кредити не мають встановленої загальної суми позики.

Конкретні механізми  здійснення міжнародних кредитних  операцій надзвичайно складні і  різноманітні, їх вивчення передбачає окремий більш детальний розгляд, що не є завданням даного навчального посібника.

 

Іноземні кредити в  економіці України

Іноземні кредити здійснюють позитивний вплив на розвиток економіки  України, якщо вони залучаються для  розв'язання проблем її ринкового  реформування: здійснення реструктуризації народного господарства, модернізації технологічного базису підприємств (фірм), розвитку експортного потенціалу, насичення внутрішнього ринку товарами народного споживання тощо. Іноземні кредити, що беруться лише на погашення дефіциту державного бюджету, найчастіше не поліпшують соціально-економічну ситуацію.

Найбільші іноземні кредити  Україні надає МВФ. Вони спрямовуються, як правило, на поповнення валютних резервів і стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи країни. Так, МВФ, з умовою, що буде прискорено приватизацію та економічне реформування в цілому (на цих умовах надає кредити і Світовий банк), надав Україні системну трансформаційну позику (STF) у 2 транші протягом 1994—1995 pp. і резервний кредит (Stand-by) у 5 траншів.

В Україну надходять позики Європейського Союзу (ЄС), які тепер надаються в евро, в основному для покриття дефіциту державного бюджету.

Важливе місце в економіці  України посідають кредити ЄБРР, головна мета яких — кредитування малого та середнього бізнесу. Як правило, фінансові умови кредитів ЄБРР (відсотки, строки погашення, пільговий період тощо) жорсткіші, ніж умови Світового банку та МВФ.

Обслуговування кредитних  ліній ЄБРР для малого та середнього бізнесу здійснювало п'ять вітчизняних  комерційних банків-учасників: Приватбанк, Укрінбанк, Укркредитбанк, "Аваль" і "Ва-банк". Одержати позики малі та середні підприємства можуть безпосередньо у банку-учасника. Ці комерційні банки повинні ретельно підходити до вибору позичальників; для цього існує ціла система критеріїв підбору.

Особливе місце, з погляду  розвитку вітчизняного виробництва, посідають  кредитні лінії з іноземних фінансових ресурсів, відкриті під гарантії уряду  та НБУ за міждержавними і міжурядовими домовленостями з зарубіжними країнами та ЄС. Найбільшу частку у відкритих кредитних лініях іноземних держав та їх регіональних економічних об'єднань під гарантії й інші державні зобов'язання в Україні становлять кошти Німеччини. Ці кредити йдуть на закупівлю товарів в іноземних виробників. Кредити за міждержавними кредитними лініями є в основному товарними, тобто вітчизняні підприємства-позичальники отримують позику у вигляді товарів, сировини, обладнання та послуг.

Безумовно, найкращий  варіант, щоб іноземні кредити спрямовувались на розвиток національного виробництва, а їх кошти використовувались на купівлю товарів у вітчизняних товаровиробників .

Специфічною формою міжнародного кредитування України стала реструктуризація боргів за енергоносії з Росії  і Туркменистану. У 1996 р. борг Росії було зменшено на 450 млн доларів США перерахуванням цієї суми як компенсації за вивезену ядерну зброю.

Щодо структури зовнішніх  запозичень України, то в ній в  останні роки збільшується частка кредитів, негарантованих державою.

Залучення зовнішніх  кредитних ресурсів під гарантії Уряду України та НБУ є вимушеним кроком. Через економічну нестабільність в нашій державі зарубіжні банки, як правило, не ризикують мати справу з українськими підприємствами на основі прямих зв'язків.

Іноземні кредити залучаються  в Україну під гарантії Кабінету Міністрів українськими підприємствами, здатними забезпечити їх повну валютну окупність. Проте часто виникають проблеми щодо виконання зобов'язань вітчизняних позичальників перед іноземними кредиторами і державою. Погіршання фінансового стану українських підприємств зменшує їхні можливості своєчасно забезпечити виконання взятих ними зобов'язань за іноземними кредитами, гарантованими урядом. У разі виникнення простроченої заборгованості за кредити платежі здійснюються за рахунок державного бюджету.

Щоб мінімізувати ризик перенесення зовнішніх боргів позичальників на державний бюджет, у травні 1997 р. постановою Кабінету Міністрів України № 414 було визначено нову процедуру надання державних гарантій забезпеченню зобов'язань українських позичальників за іноземними кредитами.

Рішення про надання  юридичним особам — резидентам України права використання іноземних кредитів, які залучаються Україною, приймаються на засіданні Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради та оформлюються постановою уряду. Гарантії Кабінету Міністрів надаються незалежно від форм власності юридичних осіб-рези-дентів. Ці гарантії надаються для забезпечення зобов'язань вітчизняних підприємств щодо погашення іноземних кредитів, які залучаються у формі:

— кредитів (кредитних ліній), наданих Україні іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно до міжнародних договорів України;

— міжбанківських кредитних ліній, оформлених за рішенням уряду Державним експортно-імпортним банком (Укр-ексімбанком) чи іншими банками — агентами Кабінету Міністрів України з іноземними банками та міжнародними фінансовими організаціями; кредитів в іноземній валюті, що надаються міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками, фінансово-кредитними та іншими установами, фірмами та організаціями відповідно до міжнародних договорів України за умови обслуговування зазначених кредитів банками-агентами.

Починаючи з вересня 1999 р. і по грудень 2000 р. Україна не одержувала кредитів від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, тому потреби у зовнішньому фінансуванні задовольнялися в основному за рахунок прямих іноземних інвестицій та залучення довгострокового капіталу у формі довгострокових негарантованих урядом кредитів.

Майже половина залученого іноземного капіталу належить інвесторам із п'яти країн: США, Нідерландів, Росії, Великобританії, Німеччини. Досить значними є обсяги інвестицій в Україну з офшорних зон.

Іноземні кредитори  розцінюють ризик роботи в сучасній українській економіці як високий; звідси — серйозні вимоги до позичальників. У перспективі Україна має отримувати іноземні кредити без урядових гарантій. Коли закордонні банки будуть надавати позики на основі прямих контактів з українськими підприємствами, гарантійні зобов'язання держави стануть непотрібними.

Для підвищення ефективності іноземних кредитів в Україні  необхідно подальше вдосконалення  організації залучення, використання й погашення позик, обмеження  й поступова відмова від іноземних  кредитів на покриття дефіциту бюджету, коли дефіцит утворюється не за рахунок розширення інвестицій; забезпечення незв'язаного характеру кредитів, щоб позики стимулювали національне виробництво, а не використовувалися для імпорту товарів тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

На даному етапі розвитку світового господарства міжнародний кредит є подекуди основним фактором розвитку виробництва. В тому випадку, коли для нормального функціонування не вистачає коштів, постає питання про додаткові джерела фінансування. Міжнародний кредит в такому разі може мати вирішальне значення. Проте він використовується не тільки у практиці ведення приватного бізнесу, але й для налагодження функціонування держави в цілому. Масштабні державні проекти насамперед потребують масштабного фінансування, проте коли держава його забезпечити не може, то має  звернутися до світової спільноти. Об’єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі,  посилення інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

У міжнародному обороті  кредит виконує функцію нагромадження  та перерозподілу позичкових капіталів  між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення з метою  отримання максимальних прибутків.