Міжнародна міграція робочої сили

Четвертий ринок – Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія

Масове переміщення робочої  сили, якими б причинами воно не обумовлювалось викликає помітні соціально-економічні наслідки як в країнах-експортерах робочої сили, так і в країнах-імпортерах. Причому ці наслідки позитивні і негативні.

До позитивних наслідків еміграції робочої сили можна віднести те, що в країні-експортера зменшується рівень безробіття, знижується соціальна напруженість, зростають валютні надходження за рахунок обкладання податками тих фірм, які організовують переміщення населення, а також за рахунок обкладання переказів мігрантів на батьківщину для підтримки своїх сімей чи родичів.

Разом з тим країна, з якої емігрує робоча сила, зазнає негативних наслідків. В неї зменшується обсяг виробництва національного доходу і ВВП, падають темпи розвитку НТП. Еміграція дуже часто завдає шкоди інтелектуальному потенціалу країн-експортерів робочої сили. При цьому слід мати на увазі, що ця шкода визначається не стільки кількістю спеціалістів, що емігрували, скільки значенням їх діяльності для країни. Адже від'їзд того чи іншого науковця може паралізувати роботу творчого колективу, який працював над важливою проблемою.

Під впливом еміграції відбуваються негативні зміни у віковій та статевій структурі населення країн-донорів. Серед тих, хто залишає країну в пошуках роботи і заробітку, переважають чоловіки працездатного віку. А тому в країні спостерігається старіння нації та зростання питомої ваги жінок в загальній чисельності населення.

Не можна не бачити негативних наслідків еміграції і для  самих мігрантів. Вони, по-перше, несуть певні матеріальні збитки, зв'язані  з переїздом з однієї країни в  іншу, а також витрати, пов'язані з пошуками роботи. Крім економічних, мігранти зазнають моральної та соціально-психологічної шкоди : відірваність від сім'ї і друзів, необхідність вивчати чужу мову, звичаї та порядки. Приймаючи рішення емігрувати, люди піддають себе ризику, адже ніхто з них не знає як складеться їх життя на новому місці. Цей ризик особливо великий у випадку, коли організують еміграцію сумнівні посередники.

Масова імміграція робочої сили також викликає позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що притік іноземних працівників дає можливість забезпечити непривабливі робочі місця робочою силою, зменшити вартість робочої сили, прискорити темпи розвитку НТП, збільшувати обсяги виробництва ВВП і національного доходу. Користь від імміграції є особливо відчутною, якщо іммігранти везуть з собою в чужу країну значний фінансовий капітал, або ж є висококваліфікованими спеціалістами. Саме фінансові засоби, рівень освіти і кваліфікації іммігрантів перетворюють їх у важливе джерело економічного зростання країни, що приймає переселенців.

Проте міграція робочої сили нерідко викликає негативні наслідки в країнах імміграції. Причому ці наслідки важко, або й зовсім неможливо оцінити в грошах. Скажімо, надлишкова імміграція може призвести до надмірної густоти населення в окремих містах та регіонах країни, що, зрозуміло, викличе певні труднощі щодо забезпечення корінного населення роботою, місцями в школах та дошкільних закладах.

Негативним моментом імпорту  робочої сили є підвищення соціальної напруги в країні, оскільки місцеві  робітники та їх профспілки зростання  безробіття і погіршення умов продажу  робочої сили пов'язують з притоком в країну іммігрантів.

Звичайно, міграція вигідна  і самим мігрантам, які завдяки  в'їзду в ту чи іншу країну одержують  можливість працювати і отримувати більш високу, ніж на батьківщині, заробітну плату. Інколи це може бути не економічна вигода, а політична  чи фізична свобода.

Міждержавні переміщення  робочої сили можуть мати різні економічні наслідки та призводити до виникнення досить складних проблем у країнах-експортерах та країнах-імпортерах робочої сили.

Для аналізу економічних  наслідків міжнародної міграції робочої сили скористаємося простою економічною схемою імміграції, зображеною на рис. 1 та зробимо такі припущення:

1) головною та єдиною  причиною міжнародної міграції  є різний рівень середньої  реальної заробітної плати у  різних країнах;

2) у світі є дві країни: країна 1 з низькими доходами та  трудовими ресурсами у розмірі  ОС, яка є експортером робочої  сили; країна 2 з високими доходами  та трудовими ресурсами у розмірі  О'С', яка є імпортером робочої  сили;

3) прямі D1 та D2 показують попит на робочу силу відповідно у країні 1 та країні 2;

4) якщо міжнародної трудової  міграції не існує, то обидві  країни використовують весь наявний у них запас трудових ресурсів всередині країн та забезпечують середній рівень реальної зарплати у розмірі відповідно Р та Р';

5) міжнародна міграція  не веде ні до яких витрат;

6) у жодній з країн  закони не перешкоджають міжнародній  міграції.

Рис.1 Проста економічна схема  імміграції: а – країна 1; б –  країна 2

Оскільки середня реальна  заробітна плата у двох країнах  різна і обмеження на вільне міжнародне переміщення робочої сили в них відсутні, робітники з країни 1 будуть емігрувати в країну 2 доти, доки заробітна плата в обох країнах не встановиться на однаковому рівні Рm. Кількість робітників-емігрантів із країни 1 в країну 2 у такому випадку буде дорівнювати FC (C'F').

Еміграція робочої сили із країни 1 буде мати такі наслідки для  її економіки:

1) середній рівень реальної заробітної плати зросте з Р до Рm;

2) обсяг національного  продукту (сума граничного продукту, створеного робочою силою у грошовому виразі) зменшиться з ОАВС до OADF;

3) загальний фонд заробітної  плати (ставки заробітної плати,  помножені на кількість працівників) зміниться з ОРВС до OPmDF;

4)дохід бізнесу (підприємців), який дорівнює різниці обсягу національного продукту та загального фонду заробітної плати, зменшиться з РАВ до РmAD.

Імміграція робочої сили у країну 2 буде мати такі наслідки для  її економіки:

1)середній рівень реальної  заробітної плати впаде з Р'  до Р;

2)обсяг національного  продукту збільшиться з О'А'В'С до O'A'D'F';

3)загальний фонд заробітної  плати зміниться з О'Р'В'С до O'Pm D'F';

4) дохід бізнесу (підприємців)  збільшиться з Р'А'В' до PmA'D'.

З погляду усього світу (обох країн) міжнародна міграція робочої сили з країни 1 до країни 2 приведе до зростання реального обсягу національного продукту у всьому світі з (ОАВС + О'А'В'С) до (OADF + O'A'D'F'), тому що приріст національного продукту C'B'D'F' у країні 2 перевищує втрати національного продукту FDBC у країні 1.

Отже, можна зробити висновок: усунення законодавчих бар'єрів для  міжнародного руху робочої сили збільшує економічну ефективність у всьому світі. Увесь світ виграє завдяки тому, що люди можуть вільно переїхати до тієї країни, де вони зможуть зробити вагоміший внесок у світове виробництво. Міжнародна міграція дає змогу виробляти більший обсяг національного продукту з тим самим обсягом ресурсів.

Під час розгляду економічних  аспектів міграції робочої сили для  спрощення аналізу були зроблені деякі припущення, відкинуті деталі, які можуть вплинути на остаточні  висновки. Розглянемо вплив цих додаткових чинників.

1. Витрати міграції. Міжнародна міграція спричиняє витрати, пов’язані з переїздом та перевезенням особистого майна, альтернативні витрати, викликані втратою доходу під час переїзду та влаштування у країні, що приймає, витрати, пов'язані з адаптацією до нової культури, мови, клімату тощо. Якщо ці витрати перевищують вигоди, які принесе висока заробітна плата у країні, що приймає, то потенційний емігрант відмовляється від еміграції. Наявність витрат міграції означає, що експорт робочої сили з країни 1 до країни 2 не досягне рівня FC (= C'F'), за якого заробітні плати у них зрівняються. Зарплата у країні 2 залишиться вищою, ніж у країні 1. І більше того, вигода від еміграції для усього світу буде менша.

2. Грошові перекази. Країна-експортер робочої сили зазвичай отримує своєрідну плату за такий експорт у вигляді переказів назад на батьківщину частини доходів емігрантів своїм сім'ям. Це призводить до перерозподілу чистої вигоди від еміграції між країНою-експортером і країною-імпортером робочої сили. Грошові перекази емігрантів, що працюють у країні 2, призведуть до того, що приріст обсягу національного продукту в країні 2 та втрати в обсязі національного продукту в країні 1 будуть меншими, ніж це зображено.

3. Зворотні потоки. Повертаючись на батьківщину, емігранти привозять з собою значні матеріальні цінності та солідну робочу кваліфікацію та/або управлінський досвід, який вони потім використовують у своїй країні. Отже, зворотні потоки, тобто повернення емігрантів додому із заробітків за кордоном, з часом змінюють співвідношення вигод та втрат у країні 1 та країні 2. Проте дуже часто емігранти, набувши досвід та кваліфікацію, залишаються у країні, що приймає. До того ж здебільшого країну залишають найкваліфікованіші працівники, тобто відбувається "відплив умів", що призводить до зниження технологічного потенціалу країн-експортерів робочої сили, падіння їх загального наукового та культурного рівня.

4. Безробіття. Частою причиною міграції є не відмінності у рівнях заробітної плати у різних країнах, а хронічне безробіття або неповна зайнятість. Внаслідок цього країна 1 виграє від еміграції безробітних, тому що вони не беруть ніякої участі у створенні національного продукту країни 1 та живуть на трансфертні платежі за рахунок тих, що працюють. Добробут громадян країни 1 збільшиться на суму цих трансфертних платежів, якщо безробітні емігрують до країни 2. І навпаки, якщо робітники-емігранти не зможуть знайти роботу в країні 2 та будуть отримувати засоби до існування за рахунок тих, що працюють у країні 2, то середні реальні доходи робітників країни 2 зменшаться.

5. Фіскальні аспекти. Вплив іммігрантів на податкові надходження та державні втрати країни, що приймає, залежить від характеристик самих іммігрантів. Якщо іммігранти молоді, кваліфіковані, освічені, володіють мовою країни, що приймає, то вони знайдуть собі відповідну роботу і будуть платити великі податки. Якщо іммігранти некваліфіковані, не знають мови, то їм буде потрібна державна або доброчинна допомога протягом декількох років, щоб вивчити мову та асимілюватись.

Проблема імміграції ускладнюється  цілою низкою позаекономічних чинників. Масову міграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруги у суспільстві, злочинності, конфлікти на расовому, національному чи релігійному ґрунті та інші негативні явища.

3. Державне регулювання  міжнародних міграційних процесів

Як вже зазначалося, міжнародна міграція робочої сили викликає не тільки позитивні, а й негативні  соціально-економічні наслідки. Тому здебільшого  під тиском громадської думки і профспілок країни, вимушені здійснювати регулювання міграційних процесів. Несистематичні спроби окремих країн обмежити в'їзд небажаних осіб або перешкодити виїзду окремих категорій працівників, а також заключення двосторонніх угод щодо регулювання міграції спостерігалися в Європі ще у ХVІІІ столітті. Наприклад, в Англії в кінці ХVІІІ століття були прийняті закони, які обмежували в'їзд небажаних осіб. Тоді ж країни почали заключати двосторонні угоди щодо регулювання міграції, окремі з яких діють і в наш час.

Кінець широкомасштабній вільній міграції населення було покладено в 20-х роках ХХ століття, коли в більшості країн утвердилось  імміграційне законодавство і появилися  міжнародні угоди, регулюючи переміщення  населення. Відтоді правові акти, що регулюють міграцію населення, розвивалися  в напрямі запровадження більш  жорстких обмежень для міжнародного пересування робочої сили.

Передусім імміграційне законодавство  більшості країн чітко розмежовує в’їжджаючи в країну на іммігрантів  – людей, які в'їжджають в країну на постійне місце проживання, і  неіммігрантів – які приїжджають  в країну тимчасово і не претендують  на постійне місце проживання. До неіммігрантів  відносяться ті особи, які прибули  в країну на більш-менш тривалий строк, але не претендують на постійне місце  проживання.

Скажімо, законодавством США  в'їзд неіммігрантів регулюється  за допомогою віз, класи яких чітко  визначають перелік осіб, які є  неіммігрантами. До неіммігрантів з відповідним класом віз відносяться: посли та консули і члени їх сімей; інші іноземні державні службовці та члени їх сімей; тимчасові відвідувачі з метою бізнесу чи відпочинку; іноземці, проїжджаючі транзитом; члени екіпажів морських та повітряних суден і члени їх сімей; студенти, співробітники міжнародних організацій і члени їх сімей; іноземний спеціаліст; тимчасовий працівник, що виконує роботи, які відсутні в США; представник зарубіжних засобів масової інформації і члени їх сімей; наречена або наречений громадянина США; відвідувачі за обміном і т.ін.

Як правило, державне регулювання  міграційних процесів здійснюється шляхом прийняття відповідних програм, спрямованих на обмеження імміграції робочої сили або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції ).

Розрізняють кілька рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили, зокрема: національний, міжнародний, інтеграційний.

Національний  рівень регулювання міжнародної міграції робочої сили становить собою сукупність заходів окремої держави щодо регулювання міграції в своїй країні.

Міжнародний рівень становить собою сукупність заходів країн світової співдружності щодо регулювання міграції робочої сили в межах світового співтовариства.

Інтеграційний рівень становить собою сукупність заходів групи країн щодо регулювання міграції робочої сили між країнами-учасниками інтеграційного об'єднання.

Більшість країн застосовує вибірковий метод при регулюванні  імміграції. Суть цього методу полягає  в тому, що держава не перешкоджає  в'їзду тих категорій працівників, які потрібні в даній країні, і  обмежує в'їзд всіх інших. Перелік  бажаних іммігрантів кожна держава  визначає з врахуванням конкретної економічної, демографічної, соціальної та політичної ситуації в країні в  той чи інший період. Проте, як свідчить практика, для кожної країни бажаними є, як правило, такі категорії іммігрантів: